Державний кордон - це уявна (іноді реальна) лінія на поверхні землі (суходолі та акваторії) та уявна вертикальна площина, що проходить через неї в повітряному просторі і надрах. Вона визначає межі держави і відділяє одну територію держави від іншої або від відкритих морів.
Кордони між державами або формувалися історично, і це був дуже довгий процес порубіжної взаємодії двох або більше кордонів, а іноді й навіть цивілізацій, або ж установлювалися дуже швидко через війну чи внаслідок завершення переговорів і укладання відповідних угод. У цьому сенсі сучасна державна територія України може слугувати прикладом. У нас є знамениті "траянові вали", які відокремлювали Римську імперію від причорноморських степів, і відомі "змійові вали", які понад 2500 років тому захищали Київ, у той час велике місто і столицю з півдня від тих же степовиків. Після Другої світової війни і завершення переговорів до України відійшли землі Закарпаття. Так само через переговори вона втратила частину своїх земель, які відійшли до Польщі. У 1954 р. постановою Верховної Ради СРСР до України відійшла Кримська область.
Як відомо, процес становлення кордону будь-якої держави в наш час проходить два етапи: делімітацію і демаркацію. Перший полягає в договірному процесі особливостей проходження кордону на відповідно створеній географічній карті. Другий етап - це встановлення кордону між державами на місцевості. І в цьому сенсі Україна може слугувати яскравим прикладом, насамперед у встановленні державного кордону з Росією. Хоча делімітація кордонів між двома державами вже майже закінчена, Російська Федерація всіляко зволікає з другим етапом - демаркацією, а отже, й зриває увесь процес становлення кордонів України. Для України це має негативні наслідки, адже офіційно визнані і чітко визначені на місцевості кордони є обов'язковою складовою державного суверенітету. Якщо цього немає, то не всі складові суверенітету держави діють і це створює неминучі проблеми, які періодично загострюються.
У дослідженні кордонів держав найбільше значення має їхня класифікація і визначення функцій, які вони виконують. Так, країнознавець, японіст, економіко-географ Б. Яценко наводить відому класифікацію кордонів. У ній він виділяє групу морфологічних кордонів (геометричні, астрономічні, звивисті таін.), природно-географічну групу (орографічні, гідрографічні тощо), генетичну групу (антецедентні, реліктові, накладені й т. ін.). Виділяється також функціональна група кордонів за історичними умовами та послідовністю виникнення (колоніальні, післявоєнні тощо).
Потрібно зазначити, що "чистих" груп кордонів майже немає. Так, проведені по паралелях і меридіанах так звані астрономічні кордони (візьмемо для прикладу деякі ділянки кордону між США та Канадою або кордони в Арктиці) є варіантом геометричних кордонів, які проходять як лінії розмежування між двома точками з чітко визначеними географічними координатами. І ті, й інші кордони, як правило, з'явилися або у слабоос-воєних районах (на час їх виникнення), або ж під час "нарізання" колоній. У наш час такий підхід виявився надзвичайно ефективним під час договірного визначення меж виключних економічних зон, зокрема у Північному морі з його запасами нафти та газу. Так само звивисті або ламані кордони є різновидом геометричних кордонів. При цьому методика їх проведення може бути різною: можуть одночасно накластися декілька чинників. Зрештою часто сходяться на тому, що кордоном може служити більш-менш велика річка, яка тече "як їй заманеться". Звідси за меандруючою річкою виникає і звивистий кордон. Так само звивистими будуть і кордони, проведені в горах.
Виникають проблеми за необхідності встановлення кордонів між двома чи декількома державами, якщо вони відділяються акваторіями великих озер чи внутрішніх морів. Загальновизнаною методикою делімітації кордону є сполучення по прямій лінії точок виходу сухопутного кордону на береги відповідної водойми. Якщо остання висихає чи осушується, ця пряма лінія автоматично стає сухопутним кордоном. Складність конфігурації акваторії ускладнює і процес делімітації кордонів.
У горах кордон переважно проводять по максимальних висотах, які розділяють дві країни. Такий же принцип застосовують і для делімітації та демаркації кордонів на рівнинах. У більшості випадків рівнини не є абсолютно рівними. І тут виділяються певні форми рельєфу, зокрема пасма горбів, моренних гряд, лесових останців, виходів на денну поверхню кристалічних порід тощо. Вони можуть слугувати опорними точками кордону, які не зникнуть із земної поверхні і не змінять власних географічних координат.
Кордони також класифікують за генезою їх формування.
Антецедентні, або піонерні, кордони. Виникали в безлюдних та слабко освоєних частинах світу. Найпоширеніші вони в Північній Америці (СІЛА і Канаді), у пустельних районах Сахари та Аравійського півострова, в Росії та в Амазонії. За конфігурацією вони здебільшого є так званими астрономічними, або геометричними, кордонами.
Субсектні, або наступні, кордони характерні для країн Європи. Вони найдавніші за часом виникнення й ґрунтуються на реальному мовно-культурному розмежуванні. Етнічне розмежування в XX ст. набуло визначального характеру. Багато великих країн націй основі створює внутрішній поділ території на штати, області, провінції тощо. Такий самий принцип здійснювався і в колишньому Радянському Союзі, що значно пом'якшило наслідки його неминучого розпаду. У наш час його використовують Індія, Пакистан, Нігерія, Китай та ін.
Накладені кордони встановлюються насильно, через війни, захоплення, соціально-економічні потрясіння, коли якась країна чи нація "по-живому" розділяється між державами-агресорами відповідно до реалій завершення воєних дій або на основі відповідних угод. Після різних воєн такі кордони виникали в Європі внаслідок поділу, скажімо, Польщі або Німеччини (Берліна після Другої світової війни). Особливо поширені такі кордони в Африці, де колонізатори ділили як їм заманеться окремі народи між двома і навіть декількома країнами шляхом "накладання" кордонів.
Суто історичне значення мають так звані реліктові кордони. Це спадок минулих епох, але хоча нині цих рубежів ніби вже й немає, вони залишилися не лише в ментальності людей чи особливостях забудови колись суміжних територій, а й іноді навіть збереглися у вигляді стін, валів, прикордонних замків і фортець тощо. Донині значні відмінності спостерігаються при перетині колишніх кордонів між іспанською та англосаксонською частинами південних штатів США (колишній кордон між Мексикою та США), чітко в Іспанії вирізняється колишній мавританський південь тощо. Є такі невидимі розмежування і в Україні, яка віками була розшматована між сусідніми державами.
Державні кордони виконують кілька функцій. їх можна об'єднати в три групи: бар'єрні, контактні та фільтруючі.
Бар'єрна функція полягає в достатньому відокремленні однієї країни від іншої. При цьому таке відокремлення може бути близьким до абсолютного, скажімо в колишньому Радянському Союзі, де кордон був "на замку", а сусідні країни відділялися контрольно-слідовою смугою, колючим дротом і прикордонниками з автоматами по всьому периметру. Максимізована бар'єрна функція кордону і між Південною та Північною Кореєю з суцільною п'ятиметровою стіною, струмом високої напруги тощо. Для більшості нинішніх держав характерна так звана м'яка бар'єрна функція відкритих кордонів.
Контактна функція кордону полягає у створенні на межі двох держав спільних природних заповідників, єврорегіонів, відкритих економічних зон наприклад між Україною, Польщею та Білоруссю виник євроре-гіон "Буг" тощо. Таким чином прикордонні райони двох або кількох держав стають контактною зоною, яка дає змогу постійно поглиблювати двостороннє чи багатостороннє співробітництво.
Фільтруюча функція кордону полягає в тому, що він має виконувати роль своєрідної мембрани або фільтра, який пропускає все корисне та потрібне для певної держави з інших країн і затримує все вороже, шкідливе, негативне тощо.
