Початковий етап розслідування. Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК справи про зґвалтування, передбачені ч

Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК справи про зґвалтування, передбачені ч. 1 ст. 152 КК, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої особи. Як виняток справа може бути порушена прокурором і за відсутності скарги потерпілої. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку. Така справа у разі примирення потерпілої особи з обвинуваченим закриттю не підлягає (ч. 3 ст. 27 КПК). За наявності обтяжуючих обставин (ч. 2—4 ст. 152 КК) кримінальна справа порушується незалежно від скарги потерпілої особи.

В усній чи письмовій заяві про зґвалтування повинні міститися такі основні елементи:

1) попередження заявниці про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК);

2) викладення обставин події;

3) чітко виражене прохання притягти насильника до кримінальної відповідальності;

4) роз’яснення санкцій ч. 1 ст. 152 КК і положень ст. 27 КПК про те, що після порушення кримінальна справа не може бути закрита за примиренням потерпілої з особою, яка вчинила зґвалтування.

Хоча приводом до порушення кримінальних справ про зґвалтування, як правило, є заява потерпілої, однак одного цього приводу недостатньо. Необхідні певні об’єктивні дані, що свідчать про факт зґвалтування і вказують на ознаки злочину. Такі відомості можуть міститися насамперед у заяві потерпілої, але необхідно одержати дані й з інших джерел, що підтверджують подію злочину. Питання щодо достатності підстав для порушення кримінальної справи вирішується окремо у кожному конкретному випадку.

За наявності приводу та достатніх підстав справа повинна бути порушена. Однак іноді потрібна попередня перевірка, передбачена ст. 97 КПК. Метою перевірки є встановлення факту зґвалтування та отримання додаткових даних, що свідчать про подію злочину. Перевірка не повинна підміняти розслідування і, як правило, проводиться шляхом відібрання пояснень від потерпілої та осіб, яким відомо про даний факт. При цьому з’ясовуються обставини події та докладні дані про зовнішність злочинця, якщо особа, яка вчинила злочин, потерпілій не відома.

Доцільно оголосити потерпілій про те, яке покарання може бути визначене судом щодо особи, яка здійснила зґвалтування, роз’яснити зміст відповідних статей КК. Необхідно також роз’яснити, що справи про зґвалтування без кваліфікуючих обставин порушуються виключно за заявою потерпілої, але не можуть бути припинені після подання такої заяви.

До вирішення питання про порушення кримінальної справи у порядку перевірки може бути здійснено огляд місця події, відібрано пояснення від особи, на яку потерпіла вказала як на насильника. При перевірці з’ясовують чи дійсно зґвалтування мало місце. Перевірку не слід необґрунтовано розширювати та підміняти нею досудове слідство.

Визначивши обставини, що підлягають з’ясуванню, слід розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Перелік слідчих дій має ситуаційний характер і визначається типовими слідчими ситуаціями. Найбільш типові слідчі ситуації у цих справах такі:

а) потерпіла знайома з насильником (зустрічалася з ним, знає його в обличчя);

б) потерпіла не знайома з насильником, але запам’ятала його зовнішність і зможе його впізнати;

в) потерпіла не знайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам’ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;

г) у разі зґвалтування групою осіб потерпіла знає одного з учасників злочину, а інших — ні;

ґ) один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, залишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався надати допомогу;

д) потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування.

Початок розслідування ситуаційно залежить від чинника попередніх стосунків між потерпілою та насильником. Якщо особа, про яку йдеться у заяві потерпілої, знайома їй, то необхідні слідчі дії спрямовані на встановлення того, чи здійснила дана особа цей злочин. Якщо ґвалтівник потерпілій не знайомий, то перш за все потрібні такі слідчі дії, що сприятимуть встановленню його особи.

У системі першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно вирізнити такі, які у справах про зґвалтування рекомендується здійснювати без зволікань (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затримати злочинця), а саме: допит потерпілої особи, розшук та затримання підозрюваного, огляд місця події, виїмка та огляд одягу потерпілої і підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи або освідування потерпілої та підозрюваного. Час, послідовність, спрямованість, сукупність оперативно-розшукових та слідчих дій обумовлені вихідними даними конкретної слідчої ситуації.

Початковий етап розслідування зґвалтування завершується тоді, коли зібрано достатньо доказів для висунення обґрунтованих слідчих версій про обставини вчиненого злочину та провину конкретної особи.

Найбільш типовими версіями при розслідуванні справ про зґвалтування слід вирізнити такі:

1) мало місце зґвалтування з використанням фізичного або психічного насильства або погрози його використання;

2) статевий акт був при добровільній згоді заявниці;

3) заява про зґвалтування є неправдивим повідомленням про вчинення злочину;

4) мало місце задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

5) злочин не був закінчений (потерпіла зуміла захиститися), була лише спроба зґвалтування.

Слід також побудувати і перевірити версії про вчинення зґвалтування однією особою або групою осіб, причому обов’язково щодо конкретних підозрюваних, якщо їх декілька. Основні версії, що повинні бути старанно перевірені щодо суб’єкта даного злочину, такі:

1) зґвалтування вчинене особою, на яку вказала потерпіла;

2) потерпіла помиляється щодо особи, яка вчинила зґвалтування, або умисно вказує на іншу особу;

3) потерпіла обмовляє конкретну особу.

Якщо особа, яка вчинила зґвалтування, не відома потерпілій, то перш за все висуваються версії щодо встановлення цієї особи, які в основному зводяться до збирання даних про неї. Для встановлення особи злочинця можуть бути вивчені аналогічні нерозкриті злочини, що іноді дозволяє доповнити перелік ознак, прикмет невідомого насильника та судити про те, що ці злочини вчинені однією особою.

Так, при розслідуванні справи, порушеної за фактом зґвалтування та вбивства потерпілої, були витребувані та вивчені усі нерозкриті справи про аналогічні злочини, з яких шість були схожі за способом вчинення. Потерпілі у цих справах давали різні свідчення про зріст, вік, одяг злочинця. З метою оцінки правильності отриманих свідчень слідчий перевірив шляхом експерименту здатність потерпілих запам’ятовувати прикмети особи з урахуванням конкретної обстановки події. З’ясувалося, що одна з потерпілих, жінка низького зросту, усіх, хто був вище за неї, вважала людьми високого зросту, інша в момент нападу перебувала на пагорбі, а злочинець — у лощині, і тому вона його сприйняла як людину низького зросту. З урахуванням цих даних були встановлені справжні прикмети злочинця, який вчинив усі названі злочини.

З метою встановлення особи, на яку вказує потерпіла як на ґвалтівника, іноді слід звертатися до громадськості, оголошуючи його прикмети. Перевірка версій повинна проводитися у взаємодії з працівниками кримінального розшуку, що дає позитивні результати при встановленні особи злочинця. У разі, коли злочинець встановлений або відомий заявниці, перш за все висувається та перевіряється версія потерпілої щодо обставин зґвалтування, а потім версія щодо цього підозрюваного.

Слід враховувати, що поведінка підозрюваного з метою свого захисту може бути різноманітною. В одних випадках підозрюваний повністю заперечує факт статевих зносин із заявницею або вказує на своє алібі, в інших — не заперечуючи факту статевих зносин, він посилається на те, що це сталося за згодою потерпілої. Повинна бути відпрацьована також версія й про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої особи міг бути сприйнятий підозрюваним як удаваний.

При перевірці версії про причетність до зґвалтування конкретної особи перш за все повинні бути виконані такі слідчі дії, як допит підозрюваного та пред’явлення його для впізнання. Необхідно перевірити алібі, якщо воно заявлене підозрюваним. Передусім має бути з’ясований факт перебування підозрюваного на місці події, і з цією метою перевірено: чи саме підозрюваний залишив сліди, виявлені на місці події, на одязі та на тілі потерпілої; чи йому належать речі або їх частини, виявлені на місці події; чи є у підозрюваного речі, які бачила у насильника потерпіла (слід зробити обшук, встановити і допитати свідків, у разі потреби зробити запити до камер схову, ломбардів, комісійних магазинів, хімчисток, пралень); чи немає на підозрюваному слідів, які свідчать про його перебування на місці події; чи немає у підозрюваного речей, що належать потерпілій.

Одночасно перевіряється версія підозрюваного про здійснення ним статевого акту за добровільною згодою потерпілої.

Далі встановлюється, чи застосував підозрюваний насильство, для чого необхідно перевірити, чи немає на його одязі та на ньому самому слідів боротьби. З цією метою проводиться освідування та огляд одягу, а у разі необхідності призначаються відповідно судово-медична, криміналістичні або інші види експертиз.

При перевірці версії про погрозу насильства та його застосування необхідно встановити, яким способом і як довго чинила опір потерпіла, якими були її поведінка та стан після статевого акту, характер та локалізація ушкоджень на одязі та тілі підозрюваного і потерпілої. Аналогічним чином перевіряється версія про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої міг бути сприйнятий як удаваний, а не як реальний. З метою перевірки цієї версії необхідно встановити, чи давала сама обстановка підставу розраховувати на допомогу з боку перехожих, інших осіб або чекати такої допомоги було марно (поле, ліс, віддаленість від населених пунктів). При перевірці цієї версії слід з’ясувати, чи вчинив підозрюваний дії, спрямовані на створення у потерпілої уявлення про реальність погрози, яке було у нього знаряддя, котрим він погрожував, де воно знаходиться.

При перевірці версії про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину при розслідуванні слід передбачити вивчення та встановлення таких обставин:

1) як стало відомо про зґвалтування: ким і з чиєї ініціативи, коли, чи добровільно подана заява, за яких обставин стало відомо про факт зґвалтування (іноді з’ясування цих обставин дозволяє дійти висновку про добровільні статеві зносини);

2) чи дозволяли об’єктивні умови вчинити зґвалтування (обстановка вчинення злочину, погодні умови та інші чинники іноді можуть вказувати на неправдивість заяви);

3) чи є на тілі потерпілої та її одязі сліди насильства: синці, садна та інші ушкодження;

4) в яких стосунках перебувала заявниця з підозрюваним до події злочину (чи іншої події) (особисті, службові, сімейні, майнові або інші стосунки, що могли стати підставою для завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину).

Крім зазначених обставин, при перевірці цієї версії залежно від конкретних умов можуть з’ясовуватися й інші питання, що сприяють встановленню істини у справі.