Використання граматичних категорій іменника у професійному мовленні

О.П. Гогуленко

О.С. Дзинглюк

Мирошниченко М.І.

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ОДЕСА — 2012

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра українознавства та іноземних мов

УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

 

ОДЕСА — 2012

 

Навчально-методичний посібник підготували старші викладачі кафедри українознавства та іноземних мов Гогуленко О.П., Дзинглюк О.С., Мирошниченко М.І.

Навчально-методичний посібник схвалено кафедрою українознавства та іноземних мов Одеського національного морського університету 31 травня 2012 року (протокол № 14)

Рецензент – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології та методики навчання фахових дисциплін Державного закладу “Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського” Е.В. Боєва.

 

 

Вступ

Виконуючи головне завдання Закону України “Про вищу освіту” стосовно виховання студентів у дусі українського патріотизму, викладання української мови як державної, питання вивчення мови, вироблення мовного чуття набуває особливої ваги. Міра володіння мовою є мірою духовності, культури, гуманістично-державного мислення нашого сучасника.

Навчально-методичний посібник складено на основі програми з курсу “Українська мова за професійним спрямуванням”, методичних рекомендацій, а також з урахуванням багаторічного досвіду авторів з проведення практичних занять зі студентами.

Зміст посібника містить теоретичний матеріал, рекомендовану літературу та запитання для самоперевірки.

Цей навчально-методичний посібник зорієнтований, у першу чергу, на індивідуальне опрацювання матеріалу студентами. Проте може бути використаний на кожному занятті для роботи з усією академічною групою.

 

 

ВИКОРИСТАННЯ ГРАМАТИЧНИХ КАТЕГОРІЙ ІменникА У ПРОФЕСІЙНОМУ МОВЛЕННІ

 

Іменник – частина мови, яка називає предмет і відповідає на питання хто? що?

Кожний іменник (крім множинних) належить до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, дуб, вепр), жіночого (осока, дошка, доля), середнього (море, поле, повідомлення).

Належність іменників до роду визначають:

1) лексично, за значенням – він, вона, батько, мати;

2) морфологічно, за закінченнями (Хортиця – жіночий рід, черговий – чол. рід, контрольна – жіночий рід);

3) за суфіксами (поет – поетеса, студент – студентка, учитель – учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця, директор – директриса, заєць – зайчиха). Слова на зразок директорка, викладачка є неофіційними, і в документах їх не вживають;

4) синтаксично, за зв’язками з іншими словами: повідомив Мороз, повідомила Мороз.

Існують іменники спільного роду, які можуть позначати осіб і жіночої, і чоловічої статі. До них належать:

а) іменники, які мають закінчення жіночого роду, але можуть стосуватися осіб жіночої і чоловічої статі: нероба, нікчема, невдаха, нездара, недотепа, сирота, каліка, ненажера, замазура, базіка, гультіпака, плакса, скнара, нахаба, забіяка, непосида, бідолаха, сіромаха, трудяга, роботяга. Він такий білоручка. Вона така білоручка.

б) іменники, які мають закінчення середнього роду, але можуть стосуватися осіб жіночої і чоловічої статі: ледащо, мазило.

Назви професій, посад (директор, професор, адвокат, доцент, викладач, архітектор, президент, посол, психолог, воєвода, отаман), які можуть стосуватися чоловіків і жінок, граматично належать до чоловічого роду. Така норма склалася історично, оскільки раніше жінки не могли обіймати таких посад.

Щодо осіб жіночої статі іноді використовують співвідносні форми жіночого роду, але вони є нормою літературної мови лише для небагатьох професій, що їх традиційно вважають жіночими (лікарка, вчителька, стюардеса, прибиральниця, швачка). Решта мають відтінок розмовності, їх вживання в офіційному спілкуванні обмежено. Тому, як щодо осіб чоловічої, так і щодо осіб жіночої статі вживають назви чоловічого роду: доцент Світлана Пономаренко, завідувач лабораторії Любов Волошин, геодезист Надія Ткачук.

При цьому виникають труднощі із узгодженням слів у реченні, оскільки потрібно поєднати в одній фразі два іменники різних родів, які стосуються тієї самої особи. У реченні Молодий професор Оксана Ярославівна Вербицька читала нам лекцію з інформатики дієслово узгоджують у роді з іменем або прізвищем, а прикметник – з назвою професії.

Рід іменників в українській мові не завжди збігається з родом подібних іменників в російській мові. Іменники біль, степ, кір, Сибір, дріб, насип, накип, тюль, степінь, ступінь, нежить – чоловічого роду; путь – жіночого роду.

Рід відмінюваних іменників визначають за системою відмінювання (хлоп’я, дівча – середній рід, Хортиця – жіночий рід, Київ – чоловічий рід).

У незмінюваних іменниках іншомовного походження:

а) у назвах осіб рід визначаємо за належністю до статі: леді, мадам – жіночого роду, месьє – чоловічого роду;

б) назви тварин переважно чоловічого роду: поні, шимпанзе, кенгуру, фламінго, але цеце (муха) – жіночого роду;

в) назви неістот, предметів – середнього роду: інтерв’ю, кіно, резюме, журі, фойє, таксі;

г) назви рослин здебільшого середнього роду: алое, каланхое;

ґ) у власних географічних назвах рід визначаємо за родовим поняттям: Оріноко – річка, жіночий рід; Баку – місто, середній рід; Капрі – острів, чоловічий рід;

д) рід абревіатур визначаємо за головним словом словосполучення, від якого утворено абревіатуру: ЦВК – Центральна виборча комісія, жіночий рід; СБУ – Служба безпеки України, жіночий рід; АТС – автоматична телефонна станція, жіночий рід; НБУ – Національний банк України, чоловічий рід.

Однак, якщо абревіатура відмінюється, то рід визначаємо за системою закінчень: ЖЕК, ЖЕКу, ЖЕКу, ЖЕК, ЖЕКом, у ЖЕКу (чоловічий рід).