Взаємовідносини між авторами і організаціями, які випускають у світ їх твори, будуються на підставі авторських договорів. Саме авторський договір є тією юридичною формою, яка дозволяє реалізувати права на публікацію твору, на його розповсюдження, на недоторканність та ін.
За загальним правилом договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій формі (крім використання твору в періодичних виданнях — газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких на вимогу однієї із сторін має бути досягнута згода).
Відповідні відомства і творчі спілки можуть розробляти при-мірні авторські договори (зразки авторських договорів).
Найпоширенішими видами договорів про використання творів є авторські договори замовлення, видавничі договори, поста-
новочні, сценарні, договори художнього замовлення, договори про видання творів у перекладі, у переробці, договори на створення і передачу комп'ютерних програм.
Авторський договір замовлення укладається на створення конкретного твору. За цим договором автор зобов'язується створити твір відповідно до умов договору і передати його замовнику. У рахунок обумовленої договором винагороди замовник зобов'язаний виплатити автору аванс. Розмір і термін виплати визначаються угодою сторін. У випадках коли твір створюється за державним замовленням, ставки авторського гонорару встановлюються централізовано, відповідно до положень про мінімальні ставки гонорару та авторської винагороди, затверджених урядом.
У автора "Гренади" М. Светлова на творчій зустрічі читачі запитали, чому цей вірш має незвичну побудову: "Откуда ж, приятель, Песня твоя: "Гренада, Гренада, Гренада моя ".
Відомий радянський поет жартома (а, можливо, і серйозно) відповів, що на відміну від знаменитих авторів, які отримували гонорари за твір в цілому, йому як початківцю платили, по 50 копійок зарядок...
За видавничим договором автор передає або зобов'язується створити та передати видавцеві науковий чи художній твір, а видавець зобов'язується здійснити випуск цього твору протягом визначеного строку та сплатити обумовлену винагороду. Твір повинен відповідати визначеним в договорі умовам — жанру, обсягу. Протягом визначного в договорі строку автор не має права передати цей твір іншому видавцю.
За постановочним договором автор передає або зобов'язується створити і передати драматичний, музичний, хореографічний, пантомімний твір (балет, оперу, лібрето опери, музичну комедію тощо), а організація-постановник зобов'язується у визначений договором термін здійснити постановку і публічне виконання твору і сплатити автору обумовлену винагороду за публічне виконання.
Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з використанням літературного твору, за яким знімається кіно-, телефільм, здійснюється радіо- або телепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Сценарний договір передбачає використання твору в змішаній формі.
Договір художнього замовлення визначає відносини, пов'язані зі створенням твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом договору є різні твори образотворчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організації та приватних осіб і стають власністю останніх.
Безоплатне використання твору. Твір може бути вільно та безоплатно використаний будь-якою особою без згоди автора та інших осіб:
1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст
рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відео
грамах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв,
зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно
вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою
метою;
2) для відтворення у судовому та адміністративному про
вадженні в обсязі, виправданому цією метою;
3) при публічному виконанні музичних творів під час офі
ційних та релігійних церемоній;
4) у виданнях, випущених у світ рельєфно-крапковим шриф
том для сліпих (азбукою Брайля) та в деяких інших випадках
(статті 21—25 Закону "Про авторське право і суміжні права").
Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.
16.8. Суміжні права
Розвиток техніки постійно розширює способи використання творів літератури та мистецтва. Фотографія, кінематограф, відео- і звукозапис, радіомовлення, телебачення створюють величезні можливості для відтворення та поширення авторських творів.
В 1961 р. в Римі була прийнята Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій радіомовлення. Права виконавців отримали назву "суміжних прав". Під суміжними правами традиційно розуміють права виконавців на результати творчої діяльності, права виробників фонограм, відеограм та організацій мовлення.
В ст. 449 ЦК наведені такі об'єкти суміжних прав:
а) виконання;
б) фонограми;
в) відеограми;
г) програми (передачі) організацій мовлення.
Виконавцями є актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають, читають, декламують, грають на музичному інструменті, танцюють чи будь-яким іншим способом виконують твори літератури, мистецтва або твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів. Право на інтерпретацію є по суті таким само правом, як і авторське право, тому законодавець охороняє права виконавців від можливих порушень — неправомірного запозичення, спотворення.
Так, твори Чайковського, Рахманінова, Глінки по-різному виконували С. Ріхтер та Ван Кліберн. Вірші О. Пушкіна своєрідно читали І. Андроніков, В. Качалов, А. Остужев, Р. Сімонов, В. Яхонтов.
Виробниками фонограм визнаються будь-які фізичні або юридичні особи, які взяли на себе ініціативу і відповідальність за перший звуковий запис виконання або інших звуків.
Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відео-запис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього). Виробники фонограм та відеограм мають виключні права на відтворення своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі і будь-яким способом, розповсюдження фонограм і відеограм серед публіки, право на будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм та ін.
Організацією мовлення є юридична особа — організація ефірного чи кабельного мовлення (телерадіоорганізація). Вона має виключне право щодо використання своїх програм у будь-якій формі, дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії, відтворення своїх передач в ефір і по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, органом, який поширював цей сигнал і для якого він не призначався.
Право інтелектуальної власності на виконання виникає з моменту першого його здійснення, на фонограму чи відеограму — з моменту її вироблення; на передачу (програму) організації мовлення — з моменту її першого виходу.
Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті права виконавців охороняються безстроково.
