За своєю сутністю, виходячи зі змісту ст. 1 КК, завдання кримінального права визначається через категорію "безпека" — "забезпечення". Категорія "небезпека" також традиційна для теорії кримінального права і, звичайно, неодноразово зустрічається у змісті КК. Наприклад (виділено авт. — В.П.): ст. 11 — "Злочином є передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне... діяння...".
Методом теорії гіперсистем можна змоделювати і зміст у майбутньому ст. 2 Кримінального кодексу. Вона буде формулювати цілі другого порядку — завдання кримінального законодавства України:
• визначення, які суспільне небезпечні діяння є злочинами;
• визначення ознак і складу злочину;
• визначення покарання (кари) за злочини;
• запобігання злочинам.
Виходячи тільки з названих прикладів, виникає необхідність визначення категорії "безпека". Кримінальне законодавство такого визначення прямо не дає. Якщо звернутися до наукових джерел, можна налічити близько ЗО визначень категорій "безпека" та похідних від неї — "небезпека" "забезпечення", "інформаційна безпека" тощо. Виникає питання, як все-таки розуміти ці категорії, якої думки дотримуватися. Можна за аналогією звернутися до іншого законодавства України. Але у ст. З КК це прямо заборонено. Можна застосувати положення бланкетності норм кри-
| Розділ 9 |
Безпека в інформаційному суспільстві
мінального права. Але це можливо тільки у випадках, прямо визначених у диспозиціях статей Особливої частини КК. Виникає питання, якщо практики будуть по-різному розуміти зазначені категорії (тобто ці категорії викликатимуть різну рефлексію у різних учасників суспільних відносин), то чи можна беззастережно говорити про правильне виконання функцій кримінального законодавства.
Можливий вихід: у низці Законів України є відсилання до КК, кримінального законодавства. Наприклад, у Законі "Про захист інформації в автоматизованих системах" (далі — Закон), у ст. 17("Відповідальність за порушення Закону про захист інформації") зазначено, що особи, винні в порушенні порядку і правил захисту оброблюваної в АС інформації, несуть ...кримінальну... відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Тобто у цьому Законі (як і в низці деяких інших Законів України) робиться бланкетна прив'язка до КК. Коли звертаємося до Особливої частини КК, то подібність за змістом таких відносин можна знайти у Розділі XVI (Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж).
Але знову виникає питання: названий Закон не узгоджений з КК щодо визначення предмета злочинного посягання: у цих законодавчих актах вживаються різні категорії (у КК — "комп'ютерна інформація", у Законі — "інформація в автоматизованих системах"). Чи можна їх вважати ідентичними? На нашу думку — так, це ідентичні за змістом категорії.
Подібна колізія є в кримінальному законодавстві й щодо категорій "майно", "власність". Парадоксально, але досі ці категорії у Законах України не визначено. У правовій доктрині вони існують на інтуїтивному рівні. Але, як відомо, інтуїція у всіх може бути різна. Виникає необхідність вирішення парадоксу через нові парадигми.
9.2. КАТЕГОРІЯ "БЕЗПЕКА" ЯК ПРОВІДНИЙ ЧИННИК РОДОВОГО ОБ'ЄКТА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА
Повернемося знову до розгляду категорії "безпека" у структурі Особливої частини КК. У ній категорія "безпека" є визначальною ознакою низки родових об'єктів. Наприклад: Розділ І "Злочини проти основ національної безпеки України"; Розділ IX "Злочини проти громадської безпеки"; Розділ XX "Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку".
Категорія "безпека" визначена також у складі окремих статей в інших розділах Особливої частини КК. Наприклад, у Розділі II "Злочини проти життя та здоров'я особи", у ст. 132 ("Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби") це зазначено так: "...що є небез/іечною для життя людини...".
Тобто названі категорії посідають визначне місце у кримінальному праві. Але, як свідчить структура Особливої частини КК, вони не набули означеного місця. Пояснити такий стан можна тим, що вітчизняна теорія кримінального права зупинилася у розвитку свого системного підходу. Системний підхід у традиційній науці кримінального права базується на спрощеному (застарілому) розумінні за моделлю "система — підсистема".
На межі правознавства та інформатики виникла нова теорія систем — теорія гіперсистем права. За цією теорією, право (у тому числі кримінальне) розглядається як велика, складна система з підсистемами та субсистемами першого, другого та наступних порядків зі специфічними гіперзв'язками. Адаптація теорії гіперсистем права до потреб науки кримінального права є питанням майбутнього.
| Розділ 9 |
Безпека в інформаційному суспільстві
Серед галузей правознавства теорія гіперсистем права вже набула застосування у цивільному та інформаційному праві.
