Методичні рекомендації до вивчення Розділу 4.3

При вивченні Розділу 1.1. важливо:

- вивчаючи пункт 1, зупинитися на питанні співвідношення жінки і соціально-культурного середовища;

- вивчаючи пункт 2, зверніть увагу на правовий аспект соціального захисту жінок;

- вивчаючи пункт 3, зверніть увагу на діяльність державних і недержавних організацій та установ із соціальної роботи з жінками.

Навчальний матеріал.

1. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Соціальна робота з жінками є важливим напрямком соціальної роботи, специфіка та особливості якого визначаються традиційною роллю жінки-матері, жінки-берегині, активної учасниці громадського і суспільного життя. Видатний американський соціолог О. Шпенглер писав, що „від материнської турботи шлях веде до турботи батьківської і тим самим до найвищого символу часу, який виокреслився у колі великих культур, — до держави. Те, що означає для матері дитя, а саме будучина і стійкість власного життя, так що в материнській любові так би мовити усувається відокремленість двох окремих істот, те саме означає для чоловіків військова община, шляхом якої вони оберігають дім, жінку і дитину і, отже, весь народ, його будучину й активність. Держава — це внутрішня форма, „буття-у-формі” нації, а історія у прописному смислі і є та сама держава, яка взята не як дещо рухоме, а як самий рух. Жінка, як мати, є історія; чоловік як воїтель і політик, робить історію”.

В Україні жінка посідала визначне місце у суспільному житті, була більш вільною, самостійною порівняно з жінками в інших країнах. Відомі приклади, коли ще за часів Київської Русі жінки брали активну участь у політичному житті. Наприклад, будучи регентшею, велика княгиня Ольга очолювала два посольства у Візантії, мати Івана Грозного — Олена Глинськазначною мірою впливала на державні справи. Княгиня Аннамати князя Данила Галицького — також брала активну участь у політичному житті тощо.

Відомо, що за порадою митрополита Леонтія князь Володимир у 1001 р. заснував чоловічий і жіночий училищні монастирі, в яких навчали грамоті. Київський жіночий монастир був одним з перших подібних навчальних закладів Європи, а не тільки Київської Русі.

Домостроївський уклад утверджується на Русі, починаючи з XVI ст. Саме тоді влада сконцентрувалася в руках царя, а освічені жінки, такі як Ксенія Борисівна Годунова, жінки царя Олексія Михайловича — Марія Милославська і Наталія Наришкіна, сестри Петра І — царівни Софія і Наталія — стали рідкістю.

Тільки XVIII ст. проходить під знаком жінок: Катерина І, Анна Іоанівна, Анна Леопольдівна; Єлизавета Петрівна, Катерина П — ціла плеяда видатних відомих правительниць. У той час, коли у просвітницькій Франції у цілому ряді бібліотек книжки, які були написані жінками, зберігалися окремо, а твори П. Ронсара, Ж.Ж. Руссо, Ж. Лафонтена, Вольтера, П.Ж. Беранже заборонялися як „неблагопристойні”, у Росії княгиня Дашкова, яку називали „Руською Мінервою”, стала президентом Академії наук, а жіноча освіта стала предметом царської турботи, і, виходячи за рамки приватної, домашньої освіти було створено ланку в загальній системі освіти.

Навчальна система Катерини II, яка була сформована під впливом просвітників Дж. Локка і Ж.Ж. Руссо, зумовила у 1765 р. створення товариства шляхетних дівчат для 200 вихованок. Вони мали стати „взірцем жіночих достоїнств”. Статут товариства, що пізніше було реорганізовано у Смольний монастир, був належно оцінений першими інтелектуалами Європи — Вольтером, Я. Грімом, Д. Дідро. Кожна з вихованок

Смольного мала перебувати там 12 років, починаючи з б-річного віку. Навчальний план Смольного для того часу був дуже гуманним і узагальнював передовий педагогічний досвід.

Середня жіноча освіта мала становий характер. Вона була доступною переважно для дівчаток із дворянських сімей. Саме для них були створені 27 закритих закладів за типом Смольного інституту і приватні пансіони, які вперше виникли за часів царювання дочки Петра І — Єлизавети Петрівни.

На честь імператриці Марії Олександрівни було названо спеціальне відомство — Відомство Імператриці Марії, яке курирувало питання освіти. У 1894 р. в Росії було 276 середніх жіночих навчальних закладів з 75 тис. учнів, 163 гімназії Міністерства народної освіти, 31 інститут благородних дівиць з 7,8 тис. учнів, 51 училище Святого синоду із 13,2 тис. учнів.

Загальновизнаною є думка, що рівень культури кожного народу визначається ставленням до жінок. „Від давніх давен, — писав Іван Франко, — всі учені люди, котрі пильно придивлялися до життя руського народу, признавали, що русини обходяться із своїми жінками далеко лагідніше, далеко гуманніше й свободніше, аніж їх сусіди. Свободна воля жінки находить тут далеко більше пошанування, ніж, наприклад, у великоросів; в родині жінка займає дуже поважне і почесне становище, бо навіть веде своє окреме (жіноче, домашнє) хазяйство побіч мужичого, до котрого мужик рідко коли мішається. Ніякого важнішого діла мужик не робить без поради з жінкою, бо дуже часто розумна і відважна жінка уміє у всім поставити свою волю супроти мужикової. Що вже й говорити о тім, що через таке чесне і людське держання жіноцтво руське мусило й само своїм характером вийти далеко краще, розвитіше, ніж се бачимо у сусідніх племен. Се також признали трохи чи не всі етнографи, не кажучи вже о великій щирості і ніжності чуття, котре такими чистими перлами вилилося в незлічимих чудово гарних піснях жіночих; уже сама зверхня подоба руського жіноцтва — складна, свобідна, гарна; само його сміле та певне виступування супроти чужих жінок серед людського народу”.

Питання „чоловік — жінка” найскладніше і найважче як у соціальному, так І в психолого-педагогічному аспектах. Мабуть, жодна раціональна педагогічна думка в історії людства не народжувалася у таких тривалих пекельних муках, як та, що стосується справедливого розв´язання проблеми взаємин між чоловіком і жінкою. Мабуть, у висвітленні жодної проблеми педагогіки, а тим більше філософії чи соціології, немає стількох різних тлумачень і нашарувань, як у проблемі "чоловік — жінка".

Нині у багатьох країнах світу розгорнувся рух за права жінок у різних сферах життя, що погіршують їх становище І суспільну роль. Наукові дослідження, які проводяться у цьому напрямку, зосереджують увагу на тендерних розбіжностях.

З погляду соціальної психології, тендер перебуває під сильним тиском як культурних норм, які встановлюють правила поведінки чоловіків і жінок, так і соціальної інформації, що навіює людям, наскільки великою є різниця між чоловіками і жінками. Теорія нормативного та інформаційного тиску частково пояснює, яким чином люди вчаться цим нормам і що примушує їх дотримуватися.

З позицій теорії когнітивного розвитку тендера, яка була сформульована Л.А. Колбергом, вся інформація, що стосується тендерної поведінки, відображається у вигляді відповідних схем. Акцентуючи увагу людей на окремих речах, тендерні схеми впливають на перероблення інформації і, крім того, впливають на пам´ять, тому що легше запам´ятовується та інформація, яка вписується в рамки вже Існуючих уявлень.

Два основних механізми, що здійснюють диференціальну соціалізацію, — це диференціальне посилення і диференціальне наслідування. Про диференціальне посилення кажуть, коли прийнятна тендерна поведінка заохочується, а неприйнятна — карається, за умов, якщо заохочення і покарання людини за певні моделі поведінки, інтереси тощо залежать від її біологічної статі. Диференціальне наслідування — процес соціалізації, під час якого людина обирає рольові моделі відповідно до загальноприйнятих норм і починає наслідувати їх.

Американська дослідниця Марго Ліс провела дослідження різних жіночих рухів за рівноправ´я, які е у різних країнах світу. Вона зосередила свою увагу на тому, що ці рухи набувають різних форм і ставлять у центр уваги різні питання залежно від політичних, економічних і культурних розбіжностей. М. Ліс радить уважно ставитися до етноцентричного передбачення, що жіночі рухи йдуть еволюційним шляхом і з часом перетворяться у рух, подібний до того, який існував у Сполучених Штатах. Егалітарні й ліберальні соціальні рухи досягають найбільших успіхів там, де політична культура є більш ліберальною та егалітарною. Саме тому Скандинавські країни і Нідерланди мають найбільш представницькі і згуртовані феміністські організації. М. Ліс зосереджує свою увагу на тому, що досягненню гендерної рівності можуть заважати не тільки консервативні уряди, які розглядають підпорядковане становище жінок як основний пункт своєї платформи, але й ліві, які відводять жіночим проблемам другорядну роль порівняно з більш загальними питаннями експлуатації трудящих.

Боротьба за тендерну рівність може бути також підпорядкована іншим політичним питанням, зокрема таким, що пов´язані з економічним чи етнічним виживанням. Ця ситуація є особливо ймовірною у країнах третього світу і країнах, що розвиваються, де важливим є питання елементарного виживання, розв´язання міжетнічних конфліктів.

Дискусія про тендер у різних культурах торкається ще одного питання — збереження культурної розмаїтості. На думку окремих вчених, аміни можуть відбуватися скоріше в індивідуалістичних культурах порівняно з колективістськими, а також у суспільствах, де політична і культурна ідеологія орієнтована на рівність і мінімальні соціальні розбіжності.

У науковій літературі 1970-х років теоретики розпочали досліджувати вплив статевого фактору на психологічний розвиток жінки. Вони розділилися на дві групи. Одна з них зосередилася на удосконаленні наявних теорій, працюючи з концепціями Фрейда і Юнга; інша зосередилася на вивченні і дослідженні жіночого досвіду жінок. Так, в роботі, Джин Бейкер Міллер „До нової психології жінки”, яка вийшла у 1976 p., був запропонований новий погляд на жінку, її психологію, який поставив під сумнів основні концепції традиційних теорій. Приблизно водночас соціолог Керол Гілліган займалася накопиченням емпіричних даних, які відображають корінні розбіжності в психологічному і моральному дозріванні жінок і чоловіків, на основі яких в роботі „Іншим голосом” вона виклала свою думку, яка також зробила виклик наявним теоріям. К. Гілліган пише, якщо реальний досвід особистісного розвитку жінки не відповідає тому, як про це пишеться у підручниках, то, як правило, офіційна психологія зараховує цю жінку до розряду таких, що зазнали психологічної деформації. Однак ця різниця може вказувати і на обмеженість наявних моделей розвитку людства, їх невідповідність реальному життю.

Ті психіатри, психологи і соціологи, які самі належали до жіночої статі, швидко оцінили праці Дж.Б. Міллер і К. Гілліган, однак минуло більше ніж 10 років, поки владна тенденція в психіатрії і психології не почала визнавати, поважати й асимілювати ці підходи.

У контексті центрованого підходу до структури психології жінки Дж.Б. Міллер дослідила три основні шляхи: культурне середовище, відносини і шляхи особистісного зростання.

Ядром моделі Дж.Б. Міллер стало визначення важливості міжособистісних відносин в житті і психологічному розвитку жінок. Замість того, щоб вступати в боротьбу за незалежність і самостійність, жінки частіше шукають контактів з людьми. Причому зріла жінка в першу чергу займається цим не для себе, а для інших і, звичайно ж, для дітей.

Американські психологи Дж.Б. Міллер, К. Гілліган і Джордан, виявивши, що головною рушійною силою в жінок є потяг до спілкування, взаємності, чуйності, створили нову схему вивчення життєвого досвіду людини — в контексті її стосунків з іншими.

Значний внесок у розвиток підходів щодо розуміння психології жінок зробили дослідження представниці гуманістичного напряму в психології Карен Хорні. Зарубіжні дослідники зазначають, що ці теорії створили первинну базу для перегляду психоаналітичного розуміння статі й для психологічного дисидентства у питаннях статі.

К. Хорні писала, що психологія жінок тривалий час розглядалася тільки з погляду чоловіків. К. Хорні намагалася показати, що жінки мають властиву їм біологічну конституцію і патерни розвитку, які мають бути зрозумілі та усвідомлені на підставі жіночого погляду, а не тільки як похідна жіночої неповноцінності порівняно з чоловіками чи як результат відмінностей жінок і чоловіків. К. Хорні доводила, що психоаналіз, створений в умовах культури з чоловічою домінантою, і є продуктом чоловічого генія. Чоловіча думка про жінок є частиною теорії психоаналізу і подається як наукове уявлення про жіночу природу. К. Хорні аналізувала чоловіче бачення жінок і доводила відсутність у ньому будь-якої наукової основи. У книзі „Недовіра між статями” вона писала, що жінок вважають „істотами другого сорту”, тому що у всі часи більш сильна сторона створює ідеологію, яка б допомагала їй зберегти своє становище. У своїх есе про жіночу психологію дослідниця відійшла від фрейдівської впевненості в „анатомії долі”, вона більше уваги приділяла культурним факторам і розглядала їх як джерело жіночих проблем.

Становище жінок багато в чому залежить від ролі чоловіків у суспільстві, що пояснює інтерес дослідників до вивчення чоловіків як гендерного класу. Кілмартін визнає, що в основі всієї сучасної психології лежить психологія чоловіків, оскільки норма вивчалася чоловіча поведінка, і тривалий час у дослідженнях брали участь чоловіки. Однак психологія практично ніколи не зверталась до специфічних переживань чоловіків, які пов´язані з їхньою тендерною приналежністю. Кілмартін називає такі причини, що вказують на необхідність вивчення чоловічої психології:

1. Хоча у цілому чоловіки мають великий вплив, однак існують чоловіки, і їх чимало, які цим впливом не наділені. До того ж, маючи у суспільстві порівняно велику владу, вони можуть надати інтенсивну допомогу у здійсненні змін.

2. Спілкуючись із сильними жінками, чоловіки часто відчувають серйозні труднощі. Адже з дитячого віку хлопчики виховуються у переконанні, що саме вони повинні бути сильними і владними, тому сильні жінки сприймаються як загроза чоловічому началу. Ця суперечність потребує вирішення, оскільки сильних жінок з кожним днем стає все більше.

3. Якість взаємовідносин з оточенням у чоловіків часто недостатня через те, що ці відносини розгортаються у рамках, де не залишається місця для базової людської потреби — інтимності.

Сьогодні є порівняно небагато наукових досліджень, що стосуються обмежень, які накладає традиційна чоловіча роль. Психологи розпочали вивчати жіночу роль після того, як феміністські рухи привернули увагу суспільства до низького соціального статусу жінок. В останні кілька років чоловіча роль теж користується посиленою увагою дослідників. Це досить захоплююча і відносно нова галузь гендерних розробок. Основні характеристики традиційної чоловічої ролі, які зазвичай критикуються жінками, а саме емоційна невиразність чоловіків та їх скупий внесок у виконання домашніх справ, примусили психологів звернути увагу на проблеми, пов´язані з цією роллю.

2. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

Правовий аспект соціального захисту жінок досліджується в контексті базових міжнародних документів і актів, таких як Декларація про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок була прийнята ООН у 1979 р. з метою забезпечення повної рівності між чоловіками і жінками у різних сферах життя на основі встановлення нового міжнародного економічного порядку, що заснований на рівності та справедливості.

У Конвенції визначається поняття "дискримінація щодо жінок". Це будь-які розбіжності, винятки чи обмеження за ознаками статі, які спрямовані на послаблення чи зводять нанівець визнання, користування чи здійснення жінками, незалежно від їх сімейного становища, на основі рівноправ´я чоловіків і жінок, прав людини і основних свобод в політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській чи будь-якій іншій галузях. У ст. З зазначається, що держави — члени ООН вживають у всіх галузях, тобто в політичній, соціальній, економічній і культурній, всі відповідні заходи, включаючи законодавчі, для забезпечення всебічного розвитку і прогресу жінок з метою гарантувати їм реалізацію прав людини й основних свобод та користування ними на основі рівності з чоловіками.

Конвенція складається з ЗО статей, в яких визначаються рівні можливості жінок у сфері освіти, політичному і суспільному житті, у сферах зайнятості, охорони здоров´я, економічному, соціальному житті, перед законом, в шлюбі й сімейному житті та ін.

Контроль над дотриманням прав жінок (IWRAW) був організований ще у 1985 р. на Міжнародній конференції із жіночих питань у м. Найробі (Кенія). Із прийняттям Конвенції країни, які ратифікували її, беруть на себе обов´язки вживати всіх необхідних заходів для поліпшення життєвого становища жінок, зокрема змінювати підвалини і закони, які є перешкодою на шляху соціального руху жінок. На грудень 1993 р. Конвенція була ратифікована 130 країнами світу.

IWRAW як загальне формування становить мережу організацій, активістів, учених, спрямовану на відновлення прав жінок. Керівництво здійснюється Центром зв´язку і ресурсів, який розміщений в Інституті Хампфрі із громадських питань при Університеті штату Мїннесоти (США).

Перша конференція жінок відбулася під егідою ООН. На ній була прийнята декларація Генеральної Асамблеї ООН, в якій 1975—1985 p.p. були проголошені Десятиріччям жінок. П конференція відбулась у 1980 р. у Копенгагені, на ній було прийнято Програму дій на другу половину Десятиріччя жінки. Третя конференція в Найробі у 1985 р. затвердила стратегію подальшого розв´язання жіночих проблем. Розроблена стратегія окреслює програму дій на національному, регіональному, міжнародному рівнях для сприяння більшій рівності й забезпеченню рівних можливостей для жінок: рівність, розвиток, мир. Платформа дій, яка рекомендує конкретні кроки, спрямована на прискорення процесу втілення Стратегії подальшого розв´язання жіночих проблем в реальність.

4-та Всесвітня конференція жінок відбулася з 4 по 15 вересня 1995 р. в м. Пекіні. Скликана ООН, конференція прийняла Платформу дій, сконцентрована на ключових питаннях, які торкаються більшості жінок: бідність; доступ до освіти, медичного обслуговування, інших послуг; насилля над жінками; вплив на жінок військових та інших видів конфліктів у суспільстві; жінки, економічні структури і політика (жінки, робота, сім´я); нерівність жінок в питаннях влади і в прийнятті рішень, які пов´язані зі службовим і соціальним просуванням жінок; законні права жінок; засоби масової інформації і жінки; жінки і навколишнє середовище.

На 4-й Всесвітній конференції були поставлені такі загальні завдання:

· оцінити роботу, яку проведено, стратегію розв´язання жіночих проблем, яку вироблено Конференцією 1985 р. в Найробі;

· звернути особливу увагу на ключові проблеми, які стосуються більшості жінок: участь у прийнятті важливих рішень, бідність, низький життєвий рівень, охорона здоров´я, освіта, права жінок тощо;

· створити соціальні умови для особистісного зростання жінок, які готові сміливо вирішувати питання політичного, економічного і наукового розвитку, які стоять перед людством XXI ст.

На конференції було прийнято конкретний план дій, спрямований на ефективну і чітку діяльність у галузях жіночого рівноправ´я, розвитку і миру.

Комісія з питань статусу жінок (CSW) визначила такі цілі: рівноправ´я влади; повний доступ жінок до всіх засобів існування; подолання бідності; сприяння справі миру і захисту прав жінок; залучення нового покоління жінок і чоловіків до спільної діяльності у боротьбі за рівноправ´я.

В Україні на виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок у загальному і спеціальному (галузевому) законодавстві гарантуються права жінок у різних сферах життя. У Кодексі про шлюб та сім´ю в ст. 5 держава гарантує захист материнства і дитинства. Наголошується, що материнство в Україні оточене всенародною пошаною і повагою, охороняється і заохочується державою. Охорона інтересів матері і дитини забезпечується спеціальними заходами з охорони праці та здоров´я жінок, створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства та дитинства.

У Законі України „Про державну допомогу сім´ям з дітьми” в розділі V-A визначається порядок соціальної допомоги на дітей одиноким матерям. Так, право на допомогу мають одинокі матері, одинокі усиновителі, які не перебувають у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини немає запису про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері; вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію. Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклала шлюб, то за нею зберігається право на отримання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

Допомога на дітей призначається за наявності довідки органів реєстрації актів цивільного стану про підстави внесення до книги записів народжень відомостей про батька дитини незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених законом, і надається у розмірі 10 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), які мають дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років).

У ситуаційному аналізі „Становище дітей та жінок в Україні” підкреслюється, що на реалізацію взятих Україною зобов´язань у сфері охорони материнства та дитинства і національних нормативних актів у цій сфері спрямовані державні програми, що затверджуються Президентом України та Кабінетом Міністрів. Крім того, органи виконавчої влади затверджують переліки заходів, плани дій, які конкретизують названі програми. Основними документами у цій сфері є:

· Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім´ї, охорони материнства і дитинства, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 1992 р. № 431.

· Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 1999 р. № 1768.

· Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві на 2001—2005 роки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від Об травня 2001 р. № 479.

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім´ї, охорони материнства і дитинства була прийнята ще в період створення української державності, коли економічні негаразди негативно позначилися на соціальному, економічному, політичному становищі дітей і сім´ї. На той час у суспільному виробництві України працювало понад 12 млн. жінок, що становило майже половину всіх працівників. Із загальної кількості зайнятих у виробництві 3,3 млн. трудівниць виконували роботу вручну, близько 410 тис. осіб працювали у багатозмінному режимі. На роботах з шкідливими умовами праці, які дають право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, було зайнято понад 2,6 млн. жінок. У сільському господарстві, особливо в рільництві, овочівництві, садівництві, на тих ділянках, де переважає ручна праця, в основному трудилися жінки (90 % від загальної кількості працівників).

На фоні високої зайнятості у виробництві і за значної переваги (61,1 %) спеціалістів з вищою і середньою спеціальною освітою жінки обіймали в основному нижчі посади. Питання підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації трудівниць вирішувалися недостатньо на усіх рівнях управління.

Подвійне навантаження на жінок (виробництво і домашнє господарство), недоліки в організації їхньої праці, охорони здоров´я і соціально-побутового обслуговування значно ускладнювали життя жінок, що позначилося на їхньому здоров´ї, благополуччі сім´ї, на вихованні дітей.

Демографічна ситуація в Україні характеризувалась низькою народжуваністю і відносно високим рівнем загальної та дитячої смертності, невеликою тривалістю активного періоду життя людини, поширенням бездітності. Високим залишався рівень мертвонароджуваних дітей (у 1991 р. на кожну тисячу новонароджених припадало 8,6 випадку).

Практично не вирішувалися питання планування сім´ї. Основним методом регулювання народжуваності за відсутності контрацептивних засобів, недостатнього рівня спеціалізованої допомоги залишались аборти, за кількістю яких Україна посідала перше місце в світі. Все це негативно впливало на здоров´я матері та дитини, сприяло високому рівню дитячої смертності, спричиняло сімейні конфлікти.

Близько 12 % подружніх пар страждають безплідністю, обумовленою як абортами, так і гінекологічними захворюваннями.

Через складні матеріальні й побутові умови, зниження престижу сім´ї, низький рівень культури сімейного життя щорічно розпадається майже 200 тис. сімей, з яких більше половини з неповнолітніми дітьми.

У Довгостроковій програмі зазначалося, що матеріально-технічна база акушерсько-гінекологічних і дитячих лікувально-профілактичних закладів не відповідає сучасним вимогам і потребам населення. Багато з них украй перевантажені, не мають гарячого і холодного водопостачання, каналізації, необхідних умов для організації лікувально-діагностичного процесу на сучасному рівні.

Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім´ї, охорони материнства і дитинства була розрахована на період до 2000 р. і передбачала вжиття заходів, спрямованих на усунення негативних факторів і поліпшення становища жінки у сфері виробництва і побуту, професійної підготовки і перепідготовки, забезпечення охорони здоров´я матері й дитини, розвиток матеріально-технічної бази жіночих консультацій, лікувально-профілактичних і дитячих закладів.

Низький технічний рівень сучасного виробництва, застосування праці жінок на роботах з важкими та шкідливими умовами праці поєднується з масовою зайнятістю жінок некваліфікованою працею. Значна кількість жінок працює в умовах, які не відповідають правилам і нормам охорони праці.

Жінки перебувають практично у рівних з чоловіками умовах за тривалістю професійної праці. У той час як міжнародна практика віддала перевагу скороченому робочому часу трудівниць, в Україні частка жінок, які зайняті неповний робочий день, працюють вдома чи за гнучким графіком роботи, становить лише 0,8 % від загальної чисельності працюючих у суспільному виробництві трудівниць.

Політика щодо поліпшення умов праці жінки має бути орієнтована як на ліквідацію робочих місць зі шкідливими й важкими умовами праці шляхом заміни їх новими сучасними робочими місцями, так і на розширення пільг і компенсацій працюючим жінкам.

Забезпечення соціально-економічних і правових гарантій щодо соціальної захищеності жінки можливе лише на основі значного розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності економіки, сприяння адаптації жінки в умовах нової економічної ситуації.

З метою формування раціональної зайнятості жінок, удосконалення мережі їх професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації та поліпшення умов праці в Довгостроковій програмі визначаються актуальні для того періоду розвитку держави напрямки соціального захисту жінок, багато з яких не втратили своєї значущості і на початку XXI ст., зокрема такі з них, як:

· розробка і реалізація програми "Зайнятість жінок", в якій передбачається комплекс заходів щодо створення та раціонального розміщення технічно оснащених робочих місць (цехів, дільниць) для використання на них переважно праці вивільнюваних під час змін в організації виробництва жінок, одиноких і багатодітних жінок, осіб молодших 18 років, розширення діючих дільниць і цехів надомної праці;

· підготовка пропозицій щодо запровадження економічного стимулювання і пільг для підприємств і організацій, що приймають на роботу жінок, які мають неповнолітніх дітей, на умовах неповного робочого дня та гнучкого графіка роботи;

· забезпечення через центри зайнятості першочергового влаштування на вільні робочі місця та вакантні посади одиноких жінок, удів, багатодітних жінок і тих, які виховують дітей-інвалідів, жінок, які звільняються з місць позбавлення волі;

· створення умов для підвищення кваліфікації і перепідготовки жінок, вивільнюваних під час змін в організації виробництва, та професійної адаптації жінок, які повертаються на робочі місця після відпустки по догляду за дітьми;

· перегляд з урахуванням заявок підприємств, організацій, установ переліку професій, за якими здійснюється підготовка професійно-технічними училищами з метою розширення навчання дівчат за професіями, пов´язаними з обслуговуванням сучасної техніки і технології на виробництві, в сфері послуг і сільському господарстві;

· визначення підприємств і окремих виробництв, де нічна праця жінок не викликана особливою необхідністю, установлення умов, порядку і строків виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей віком до 14 років і дітей-інвалідів;

· сприяння адаптації жінок в умовах нової економічної ситуації, створення курсів навчання жінок основ бізнесу та надання допомоги організаціям і окремим особам, які відкривають центри навчання жінок новим професіям;

· заснування теле- радіопрограм для навчання жінок основ бізнесу і підприємництва та з питань правового захисту жінок в умовах ринку;

· визначення переліку завершених науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на вивільнення жінок з виробництв з важкими і шкідливими умовами праці, запропонування їх підприємствам для впровадження;

· проведення науково-практичних робіт для вивчення стану здоров´я жінок і підлітків з урахуванням соціальних і медико-біологічних факторів, що впливають на формування загальних, професійно зумовлених і професійних захворювань, для обґрунтування профілактичних заходів; опрацювання психофізіологічних критеріїв оцінювання вікостатевої працездатності підлітків з урахуванням стану здоров´я;

· розробка списку виробництв, професій і робіт з важкими та шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб молодших 18 років;

· розробка норм гранично допустимих навантажень для жінок і осіб молодших 18 років при підніманні та переміщенні важких речей вручну;

· підготовка проекту Закону про скорочення тривалості робочого часу для жінок, встановлення неповного робочого дня або неповного робочого тижня жінкам на їх прохання незалежно від наявності дітей та їхнього віку;

· запровадження статистичної звітності про становище жінок, сім´ї, дітей та створення загальнодержавного банку даних з цих питань; забезпечення публікацій з відповідних статистичних матеріалів і даних соціологічних обстежень;

· розвиток системи обміну з міжнародними організаціями, урядовими й неурядовими структурами статистичною, соціологічною інформацією щодо проблем жінок, сім´ї, дітей.

Наступним важливим кроком щодо поліпшення становища жінок була Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, її прийняття було викликано появою таких соціальних явищ, як незаконний вивіз за кордон дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, розвиток секс-бізнесу в країні. Завдання, які визначаються цим документом, увійшли до програм соціальної роботи у соціальних службах і спеціалізованих організаціях та установах по роботі з жінками, державних органів влади:

· провести аналіз відповідності законодавства України з питань захисту прав та інтересів жінок і дітей нормам міжнародного права, за результатами подати Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції;

· визначити додаткові заходи щодо запобігання зростанню безробіття серед жінок, випускників шкіл та інших навчальних закладів у рамках реалізації Програми зайнятості населення на 1997—2000 p.p., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1996 р. № 1591 (1591-96-п);

· вивчити та узагальнити міжнародний досвід запобігання і боротьби з торгівлею жінками та дітьми, надання допомоги жертвам таких дій і подати Кабінетові Міністрів України відповідні пропозиції. Видати збірник матеріалів з цих питань;

· організовувати здобуття безробітними жінками професій, що користуються попитом на ринку праці. Продовжувати проведення регіональних семінарів для жінок "Моя власна справа";

· запровадити статистичну звітність про злочини, передбачені статтями 124-1 та 115-2 Кримінального кодексу України (2001—2005), скоєних стосовно жінок та дітей;

· створити банк даних стосовно фізичних та юридичних осіб, які внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів, попереднього розслідування, судового розгляду чи перевірки інформації, що надійшла каналами Інтерполу з інших країн, потрапили в поле зору правоохоронних органів як причетні до торгівлі жінками та дітьми і до поширення проституції;

· вивчити можливість запровадження страховими компаніями обов´язкового страхування життя і здоров´я осіб, які наймаються (направляються) на роботу за кордон, за рахунок підприємств та організацій, що забезпечують їх працевлаштування. Запровадити реєстрацію таких осіб у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов´язкових платежів;

· підготувати пропозиції щодо підвищення відповідальності підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що організують виїзд та працевлаштування громадян за кордоном, у зв´язку з нещасними випадками, у тому числі тими, що призвели до смерті зазначених громадян під час виконання ними обов´язків за укладеними контрактами (договорами) на працевлаштування, а також у період прямування цих громадян до місця працевлаштування, визначеного роботодавцем;

· розробити та запровадити в установленому порядку облік громадян України, які, перебуваючи за кордоном, опинились у полі зору або були затримані правоохоронними чи іншими органами країн перебування за заняття проституцією з використанням ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов´язкових платежів;

· розробити методики розслідування злочинів, пов´язаних з торгівлею людьми, у тому числі жінками та дітьми, а також з незаконними діями щодо усиновлення. Вивчити питання про створення у складі правоохоронних органів спеціальних служб, які б займалися боротьбою з такими злочинами, організацією взаємодії з правоохоронними органами інших країн;

· посилити вимоги та контроль за діяльністю юридичних осіб, які мають ліцензії на посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном, здійснити перевірки відповідності цієї діяльності виданим ліцензіям;

· вжити заходів для подальшого спрощення вирішення питань повернення в Україну громадян, які стали жертвами злочинів, пов´язаних з торгівлею людьми, сексуальною та іншою експлуатацією, а також фінансування консульських установ на ці цілі;

· проаналізувати практику дотримання Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім´ях усиновителів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 775 (775-96-п), та Положення про порядок організації направлення дітей на оздоровлення за кордоном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. № 263 (263-98-п);

· вжити заходів до залучення позабюджетних коштів для кредитування малого бізнесу і підтримки підприємницької діяльності жінок;

· сприяти створенню реабілітаційно-кризових центрів і притулків для жінок та дітей, які потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі людьми. Надавати цим закладам організаційну, методичну та матеріальну допомогу;

· забезпечити створення на базі центрів соціальних служб для молоді постійно діючих гарячих ліній зв´язку, телефонів довіри, соціально-правових консультацій для жінок та дітей, які потерпіли від насильства чи стали жертвами торгівлі людьми;

· запровадити проведення щорічних нарад-семінарів з метою координації зусиль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, благодійних фондів і визначення заходів із запобігання торгівлі жінками та дітьми;

· проводити разом з ЮНІСЕФ, українськими громадськими організаціями та центрами соціальних служб для молоді цикли регіональних семінарів для працівників гарячих ліній і телефонів довіри, волонтерів, які працюють з безпритульними дітьми, неповнолітніми, молоддю та жінками потенційної групи ризику, надавати їм постійну методичну, інформаційну та практичну допомогу з питань запобігання насильству, торгівлі жінками та дітьми;

· розробити і запровадити систему підготовки та перепідготовки спеціалістів органів та закладів освіти, соціального захисту, соціальних служб для молоді з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними;

· провести семінари з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними, із розроблення механізмів допомоги жертвам цих злочинів: з працівниками дипломатичних представництв та консульських установ; з працівниками відділів реєстрації актів громадянського стану, нотаріусами; з працівниками центральних органів виконавчої влади та громадських організацій; з працівниками правоохоронних органів, міграційних та прикордонних служб; з працівниками системи освіти, соціального захисту та охорони здоров´я;

· підготувати та видати для загальноосвітніх навчальних закладів програми, інформаційні матеріали з правового виховання, захисту інтересів жінок та дітей;

· забезпечити у загальноосвітніх навчальних закладах професійну орієнтацію дівчат з подальшим працевлаштуванням за обраною спеціальністю, запровадити в практику роботи цих закладів розповсюдження матеріалів наукового, правового та інформаційного характеру з питань захисту прав жінок, запобігання торгівлі ними;

· розробити програми та запровадити у вищих навчальних закладах викладання спецкурсів, проведення навчально-практичних семінарів, роз´яснювальної роботи з питань запобігання насильству над жінками та дітьми і торгівлі ними;

· започаткувати проведення інформаційно-просвітницької кампанії запобігання торгівлі жінками та дітьми. Створити спеціальний цикл телерадіопередач, окремих рубрик у друкованих засобах масової інформації з метою висвітлення питань запобігання насильству щодо жінок та дітей і торгівлі ними;

· забезпечувати систематичне проведення консультативної та роз´яснювальної роботи серед дівчат і жінок потенційної групи ризику;

· забезпечити випуск та розповсюдження спеціальних видань (інформаційні бюлетені, брошури, пам´ятки тощо), спрямованих проти насильства і торгівлі жінками та дітьми. Заснувати у друкованих засобах масової інформації державної форми власності рубрики "Права жінок" та „Права дітей”;

· організувати створення документальних, публіцистичних і художніх фільмів, телерадіопередач з питань правового захисту жінок та дітей;

· відпрацювати механізм взаємодії з неурядовими організаціями зарубіжних країн, метою яких є надання допомоги жертвам торгівлі жінками та дітьми;

· продовжити співробітництво з відповідними державними органами та неурядовими організаціями Сполучених Штатів Америки у проведенні інформаційно-роз´яснювальної кампанії серед населення України з питань запобігання торгівлі жінками та дітьми, виконання програми соціально-економічної підтримки жінок України;

· підготувати і провести спільний українсько-американський семінар з питань запобігання торгівлі жінками та дітьми та боротьби з нею, надання допомоги жертвам таких злочинів;

· розробити та подати Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо співробітництва правоохоронних органів України з відповідними органами тих держав, де торгівля жінками та дітьми набула найбільших масштабів, вивчити питання щодо підготовки та укладення угоди між Україною і цими державами про запобігання торгівлі людьми;

· продовжувати співробітництво з Міжнародною організацією з міграції у проведенні інформаційно-роз´яснювальної кампанії серед населення України з питань запобігання торгівлі людьми, організації допомоги особам, які стали жертвами таких злочинів;

· скоординувати дії та системи підготовки працівників правоохоронних органів, міграційних і прикордонних служб країн — постачальників "живого товару" з метою застосування спільних методів та засобів запобігання торгівлі людьми;

· ініціювати забезпечення регулярного обміну інформацією між відповідними правоохоронними органами різних країн щодо методів та процедур розслідування і розкриття злочинів, пов´язаних з торгівлею людьми, виявлення міжнародних злочинних угруповань, надання статистичних даних та їх узагальнення;

· взяти участь у розробленні проекту Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності з урахуванням можливості включення до неї положень про боротьбу з торгівлею людьми;

· забезпечувати участь у розробленні та реалізації міжнародних програм, заходів, спрямованих на посилення боротьби з торгівлею жінками та дітьми, захист і надання допомоги особам, які стали жертвами таких протиправних дій.

Ще одним важливим кроком держави у напрямку поліпшення становища жінок є Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001—2005 роки, який прийнято з метою покращання становища жінок, підвищення їх ролі у суспільстві та здійснення пріоритетних і першочергових заходів щодо виконання заключного документа Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН „Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток та мир у XXI столітті”. У цьому документі визначаються напрямки роботи і завдання державних інституцій, організацій, установ, сектору НДО у сфері суспільного життя, соціального захисту, економічної і правової захищеності жінок, такі як:

· підготовка шостої періодичної доповіді про виконання в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;

· перепідготовка і підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з відпустки для догляду за дитиною, посилення організаційних і правових гарантій для реалізації жінками права на працю;

· широке залучення жінок до активної участі в усіх сферах життя суспільства, сприяння розкриттю їх інтелектуальних і творчих можливостей;

· підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів про становище жінок на ринку праці;

· зниження рівня і тривалості безробіття серед жінок;

· здійснення контролю за безпекою праці жінок, ефективного розв´язання соціальних проблем працівниць, які виховують дітей, для включення їх до проектів угод між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців, всеукраїнськими профспілками і профспілковими об´єднаннями;

· розробка заходів щодо поліпшення становища жінок, які проживають у Донецькій, Луганській областях та у м. Славутичі, з урахуванням місцевих соціально-економічних умов та екологічної ситуації;

· організація та здійснення просвітницьких заходів і розробка інформаційно-методичних матеріалів з питань збереження та зміцнення здоров´я жінок і дітей;

· проведення щорічних всеукраїнських, регіональних та територіальних фізкультурно-спортивних змагань „Спортивна сім´я”;

· сприяння розвиткові мережі фізкультурно-оздоровчих і спортивних жіночих, дитячих і сімейних клубів;

· розробка комплексу заходів щодо фізичної та психологічної реабілітації інвалідів;

· організація і проведення для жінок-інвалідів культурно-спортивних фестивалів „Жінка з особливими потребами”;

· розробка програми підтримки молодих учених з метою забезпечення реалізації рівних можливостей жінок і чоловіків у науковій діяльності;

· започаткування проведення щорічного конкурсу на кращу наукову працю жінки-науковця;

· сприяння діяльності закладів, центрів та служб, що надають медико-психологічну та соціальну допомогу жінкам і дітям, які стали жертвами насильства (у тому числі сімейного) або опинились у скрутній життєвій ситуації;

· проведення соціологічного дослідження „Торгівля жінками як соціальна проблема сучасного суспільства”;

· вивчення, узагальнення та поширення міжнародного досвіду в справі запобігання торгівлі жінками і дітьми, проведення семінарів, робочих зустрічей, круглих столів з цих питань;

· включення до навчальних програм загальноосвітніх і вищих навчальних закладів І—IV рівнів акредитації тем з питань запобігання насильству та торгівлі людьми;

· організація навчання працівників, які в процесі своєї діяльності провадять роботу з жінками та дітьми, що зазнали насильства;

· здійснення інформаційної та роз´яснювальної роботи серед населення з питань запобігання торгівлі жінками; забезпечення випуску та розповсюдження спеціальних видань (бюлетені, брошури, рекомендації, пам´ятки тощо);

· створення у м. Києві Центру реабілітації для дітей та жінок, які постраждали від торгівлі людьми;

· розробка та реалізація міжнародних програм і протоколів щодо запобігання торгівлі жінками;

· приведення системи показників тендерного розвитку у відповідність до вимог ООН щодо підготовки Національних статистичних доповідей про становище жінок та чоловіків;

· проведення науково-практичної конференції „Жінки в XXI столітті: проблеми, перспективи, шляхи розвитку”;

· проведення другого Всеукраїнського конгресу жінок "Пекін + 6" за підсумками реалізації в Україні заключних документів Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995 р.) та Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН „Жінки в 2000 p.: рівність між чоловіками та жінками, розвиток і мир в XXI столітті” з метою вироблення стратегії дій, спрямованих на створення рівних для жінок і чоловіків можливостей брати участь у політичному, соціальному і культурному житті та залучення жінок до прийняття рішень на всіх рівнях влади;

· вивчення досвіду Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо підготовки і впровадження курсу лекцій про рівні права та можливості жінок і чоловіків (тендерні питання). У разі визнання цього досвіду позитивним сприяти його поширенню в інших вищих навчальних закладах І—IV рівнів акредитації;

· організація і проведення благодійних культурно-просвітницьких акцій „Сільська жінка”, „Жінки малих міст”;

· збалансоване за статтями представництво жінок і чоловіків в органах державної влади, ефективне формування резерву кадрів для органів виконавчої влади;

· проведення експертизи законодавчих актів України стосовно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (гендерна експертиза) з метою приведення законодавства у відповідність до міжнародних актів і договорів та за результатами цієї експертизи подати пропозиції Кабінетові Міністрів України;

· проведення науково-практичної конференції „Будинок сімейного типу та прийомна сім´я: вчора, сьогодні, завтра (реальність, проблеми, перспективи у сучасній Україні)”;

· організація та проведення за участю країн — членів Міжнародної ради жінок Європейського регіону Міжнародного семінару з проблем тендерної рівності;

· сприяння діяльності громадських жіночих організацій з метою залучення жінок до активної участі в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

· вжиття заходів зі святкування Міжнародного жіночого дня 8 Березня, Дня Матері, відродження національних свят, пропаганди кращих духовних надбань українського народу з метою розвитку і підтримки традицій, спрямованих на вшанування жінки-матері, підвищення ролі жінок у суспільстві, формування демократичного світогляду, самосвідомості та національної гідності громадян України;

· проведення культурно-просвітницької роботи („Дорога до храму”), спрямованої на духовний розвиток сім´ї, жінок, дітей та їхніх батьків, відродження і збереження народних традицій та обрядів;

· проведення наукових досліджень з питань розв´язання соціальних проблем осіб з функціональними обмеженнями з урахуванням передового міжнародного досвіду та багатодітних, неповних, соціально неблагополучних сімей;

· забезпечення об´єктивного висвітлення у засобах масової інформації стану виконання в Україні положень Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Декларації ООН щодо викорінення насильства у ставленні до жінок та дітей, заключних документів Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН „Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток і мир у XXI столітті”, конвенцій та рекомендацій Міжнародної організації праці, а також Національного плану дій;

· надання Кабінетові Міністрів України інформації про поліпшення становища жінок, сприяння впровадженню тендерної рівності у суспільстві та стан виконання Національного плану дій.

Таким чином визначаються основні напрями соціальної роботи і соціального захисту жінок:

1. Розробка законодавчих і нормативно-правових актів відповідно до міжнародних документів ООН і Ради Європи.

2. Профорієнтація, працевлаштування і професійна перепідготовка.

3. Створення спеціальних закладів, установ, реалізація форм і методів соціальної і соціально-психологічної реабілітації жінок.

4. Створення навчальних матеріалів, видань, інформаційної літератури щодо захисту прав жінок, діяльність ЗМІ у сфері висвітлення тендерних питань.

5. Культурно-просвітницька робота, спортивно-оздоровча діяльність, поліпшення фінансового становища.

6. Здійснення наукових досліджень.

7. Проведення семінарів, курсів, тренінгів з питань захисту прав жінок.

8. Співпраця державних і недержавних організацій та установ.

В Україні для реалізації державної політики щодо жінок сформувалася система державних інституцій які здійснюють повноваження у сфері охорони дитинства і материнства:

· місцеві державні адміністрації (загальне керівництво, визначення та реалізація місцевих програм): управління соціального захисту, управління охорони здоров´я, управління освіти, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для молоді;

· медичні заклади (центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, будинки дитини, центри планування сім´ї, здоров´я жінок);

· заклади догляду, освіти та виховання (притулки неповнолітніх, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, загальноосвітні школи та інші заклади середньої освіти, дитячі будинки);

· соціальні служби для молоді (спеціалізовані соціальні служби, заклади соціального спрямування, групи добровільних помічників у соціальній роботі);

· місцеві органи та заклади, які не підпорядковуються місцевим державним адміністраціям: правоохоронні органи та заклади корекції (кримінальна міліція у справах неповнолітніх, виховно-трудові колонії, приймальники-розподільники для неповнолітніх), судові органи (суди, судові вихователі).

Для вивчення сучасного стану українських жінок проводяться різноманітні соціологічні дослідження, які виявляють найбільш гострі проблеми їхнього суспільного становища: матеріальне становище, становище сільської жінки, охорона здоров´я матері і дитини, соціально-психологічний стан жінок, насильство жінок, наслідки контрабанди жінок з України; становище жінок, які потерпіли від стихійного лиха, жінок-інвалідів, жінок — жертв різних форм дискримінації.

У соціологічному дослідженні „Становище сільської жінки” вказується на складний економічний стан українського села, який позначається на житті жінок. Третина безробітних жінок на селі не можуть знайти роботу, незважаючи на високий професійний рівень. Це свідчить про недостатній рівень розвитку на селі виробничої та соціальної сфер, а незабезпеченість жінок працею — про незадовільний стан жіноцтва.

За даними Держкомстату України, серед усіх вікових груп економічно активної молоді як за чисельністю, так і за рівнем економічної активності переважають чоловіки. Розрив між рівнями економічної активності коливається від 5,2 у 2001 р. серед молоді першої вікової групи до 15,7 в.п. у 2005 р. у другій віковій групі. Однак слід враховувати, що жінки є менш конкурентоспроможними на ринку праці, ніж чоловіки: їх частка є більшою серед вивільнених через реструктуризацію підприємств, зміни в організації виробництв, форм власності тощо. Пільги та соціальні гарантії, пов´язані з репродуктивною діяльністю, з одного боку, захищають жінку, а з іншого — обмежують можливості доступу до престижних та високооплачуваних професій.

Гендерна асиметрія на вітчизняному ринку праці є одним з вагомих чинників, що призводять до зниження економічної активності жінок. Вплив усталених тендерних стереотипів виявляється ще до моменту виходу на ринок праці: існування суто „чоловічих” та „жіночих” видів економічної діяльності завчасно налаштовує жінок на обмеженість у виборі, а небажання займати менш престижні та з нижчою оплатою посади може стати причиною відмови від активної поведінки на ринку праці.

Гострим соціальним явищем є поширення секс-бізнесу в Україні. За даними дослідження, яке проводилося завдяки проекту „Створення мережі неурядових організацій, які працюють із жінками секс-бізнесу в Україні”, який реалізувався Українським інститутом соціальних досліджень спільно із UNAIDS за фінансової підтримки уряду ФРН вії містах України протягом 1999—2000 p.p., доступна інформація дає змогу зробити висновки, що знижується вікова межа залучення до секс-послуг, зростає загальна кількість жінок, які вдаються до такого заробітку, збільшується частка тих, хто вживає наркотики, у тому числі ін´єкційним шляхом, підвищується рівень поширення інфекцій, що передаються статевим шляхом. Вони також є групою підвищеного ризику інфікування на ВІЛ. Більшість таких жінок не мають необхідного доступу до медичних послуг, проблематичним є отримання правової підтримки. Значна частина жінок, особливо молодих, ніколи не мали досвіду іншої роботи, не мають трудових книжок, професійної підготовки. Серед жінок секс-бізнесу багато емігранток, котрі приїжджають до обласних центрів з маленьких міст та сільської місцевості. їм бракує життєвого досвіду, житла, моральної та психологічної підтримки. Вони не мають до кого звернутися, розміри державної соціальної допомоги не забезпечують можливості прожиття. Суспільство не толерантне до проституції, негативна громадська думка ускладнює становище цих жінок, сприяє закритості їхнього середовища та його криміналізації.

У дослідженні зазначається, що сучасний стан розгалуженості секс-бізнесу та нагромадження соціальних та соціально-медичних проблем у середовищі секс-бізнесу на тлі поширення епідемії ВІЛ-інфекції в Україні вимагає від суспільства „розплющити очі” та визнати наявність проблем, що пов´язані з теперішнім статусом проституції. На увагу заслуговують три аспекти. По-перше, удосконалення юридичної бази, яка б відповідала міжнародним вимогам та стандартам прав людини, забезпечувала реалізацію прав кожної жінки та контроль за їх дотриманням. По-друге, підвищення значущості виховання як складової процесу соціалізації, оскільки проституція є не тільки результатом збігу несприятливих обставин, а й дотримання певних норм поведінки. По-третє, потрібна співпраця державних та недержавних структур, ЗМІ, міжнародних організацій у розвитку та впровадженні профілактичних заходів у середовищі комерційного сексу.

Секс-бізнес як соціальне явище потребує сьогодні вирішення широкого кола питань у таких сферах, як правове регулювання, охорона здоров´я, соціальний захист матеріально незабезпечених груп, медико-санітарна освіта населення, виховання та культура. У цьому контексті зростає важливість розвитку третього сектору, тобто державної підтримки діяльності конкретних громадських організацій, які частково вирішують окремі питання, а частково полегшують соціальне становище учасниць комерційного сексу.

Означені соціальні проблеми визначають основних об´єктів соціального захисту і соціальної роботи: матері-одиначки; жінки із багатодітних і неповних сімей; жінки сфери секс-бізнесу; жінки, які потерпіли від насильства; жінки, жертви контрабанди з України; жінки, які потерпіли від стихійного лиха; жінки-інваліди; жінки, жертви різних форм дискримінації.

3. Прочитайте, виділіть основні риси та законспектуйте

На рівні діяльності міських державних адміністрацій і громадських жіночих організацій створюються спеціалізовані заклади та установи для соціального захисту жінок. У м. Києві працюють Міський центр з роботи з жінками, Міжнародний гуманітарний центр „Розрада”, Міжнародний жіночий право-захисний центр „Ла Страда — Україна”, Центр соціально-психологічної допомоги сім´ї, жінці та молоді, жіночий клуб „Відродження нації”, Жіночий кризовий центр, Консорціум жіночих недержавних організацій Нових незалежних держав — СІЛА, Жіночий інформаційно-реабілітаційний центр „Любомира”.

Метою діяльності Київського міського центру роботи з жінками є: залучення жінок до активної громадської діяльності, активізація жіночого руху щодо ліквідації усіх форм і проявів дискримінації жінок шляхом усвідомлення ними своїх прав, реалізації свобод у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Предметом діяльності Центру є: забезпечення підтримки жінок в усіх сферах життя на основі взаємодії Київської міської державної адміністрації та Консорціуму жіночих недержавних організацій Нових незалежних держав – США, жіночих громадських формувань міста; сприяння жіночим громадським формуванням та жінкам міста у вдосконаленні їхньої діяльності, надання юридичної, психологічної допомоги, систематизація та публікація матеріалів для широкого розповсюдження, організація тематичних форумів, надання інформаційно-технологічної та технічної допомоги, створення умов для жіночих громадських формувань, за яких вони можуть налагодити зв´язки для обміну інформацією, набутим досвідом та досягненнями; надання першої необхідної юридичної, психологічної та медико-соціальної допомоги жінкам; постійне інформування про міжнародні заходи та конференції, можливості отримання гранту, про внутрішні та міжнародні законодавчі акти, зокрема з питань жіночих прав; надання тимчасового місця перебування жінкам, що зазнали насильства в сім´ї.

При цьому центрі створено притулок для тимчасового перебування жінок, які зазнали насильства в сім´ї. Його створено з метою надання: тимчасового місця перебування жінкам, які зазнали насильства в сім´ї, припинення „ланцюга насильства”; першої необхідної юридичної, психологічної та медико-соціальної допомоги. До притулку приймаються жінки, які мають прописку в м. Києві і мають можливість звернутися за допомогою до притулку через установлений Телефон довіри Київського міського Центру роботи з жінками. Жінки перебувають у притулку протягом часу, необхідного для певної реабілітації, але не більше місяця.

В Україні функціонує міжнародний жіночий правозахисний центр „Ла Страда-Україна”, який реалізує всеукраїнські програми запобігання торгівлі жінками. З цією метою проводяться семінари, круглі столи, конференції, читаються лекції в різних областях України серед молоді, видається інформаційна література, працює телефонна „гаряча лінія”.

Програма „Гендер у Розвитку” ПРООН, що діє в Україні з 1997 p., надає інформаційну, методичну, організаційну підтримку при реалізації Національного плану дій. Соціальна робота з жінками є пріоритетним напрямком роботи управлінь соціального захисту населення, соціальних служб для молоді, реабілітаційних центрів.

Питання для самоконтролю

1. Які витоки соціальної роботи з жінками?

2. Назвіть документи (міжнародні та вітчизняні), що регулюють соціальну роботу з жінками.

3. У чому проявляється гендерна асиметрія?

4. Які заклади входять у систему державних інституцій які здійснюють повноваження у сфері охорони дитинства і материнства?

5. Які спеціалізовані заклади та установи для соціального захисту жінок Ви можете назвати?

Висновки (стисле резюме)

Соціальні проблеми, з якими зустрічаються жінки (дискримінація, приниження, подвійна зайнясть, секс-торгівля и т.ін.), визначають основних об´єктів соціального захисту і соціальної роботи: матері-одиначки; жінки із багатодітних і неповних сімей; жінки сфери секс-бізнесу; жінки, які потерпіли від насильства; жінки, жертви контрабанди з України; жінки, які потерпіли від стихійного лиха; жінки-інваліди; жінки, жертви різних форм дискримінації.

 

Плани семінарських занять