Примусовий характер конфіскації майна полягає у тому, що вирок суду може бути здійснений крім волі власника у встановленому законом порядку.
Конфіскація майна є мірою покарання, що ущемляє, насамперед, майнові права засудженого.
Однак, на відміну від штрафу, що призначається завжди в грошовому вираженні і з урахуванням матеріального положення винного, конфіскація як покарання поширюється на всяке майно засудженого, приналежне йому на праві особистої власності, на грошові суми й інші цінності, предмети одягу, домашнього побуту і т.п., крім майна, на яке не може бути звернена конфіскація.
Безоплатність конфіскації припускає вилучення майна без яких-небудь умов.
Закон встановлює три види конфіскації:
а) повну - коли вилучається все майно, що є власністю осудженого;
б) часткову - коли вилучається частина майна, точно вказана у вироку;
в) спеціальну - вилучення певних предметів, що є знаряддям здійснення злочину (зброя, спеціально виготовлені знаряддя злому, верстати для виготовлення фальшивих грошей і т.д.) або одержаних в результаті досконалого злочину, а також цінностей, які не можуть знаходитися в цивільному обороті (радіоактивні матеріали, наркотичні засоби і психотропні речовини, технічне срібло і золото і т.д.).
Арешт.
Арешт — це кримінальне покарання, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців (від півмісяця до півтора місяця для неповнолітніх). Не застосовується до осіб віком до 16 років, вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 7 років. Арешт є лише основним покаранням.
Обмеження свободи може застосовуватися тільки як основне покарання, у тому числі і при умовному засудженні.
Цей вид покарання є новим в системі покарань. Відповідно до ККУ він полягає в змісті осудженого, досягнутого до моменту виголошення вироку вісімнадцяти років, в спеціальній установі без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду (зміст обмежувальних заходів і порядок їх реалізації передбачаються в кримінально-виконавчому кодексі).
Обмеження свободи призначається: 1) особам, що осудженим за здійснення умисних злочинів, не мають судимості, — на термін від одного року до трьох років; 2) особам, осудженим за злочини, досконалі по необережності, — на термін від одного року до п'яти років.
У разі злісного ухилення від обмеження свободи воно замінюється позбавленням волі на термін обмеження свободи, призначеного вироком. При цьому час від'їзду обмеження свободи зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку день за день.
