Мислення в процесі праці

Прогрес людства пов’язаний з безперервним процесом пізнання навколишнього світу, відкриттям нових закономірностей і взаємо­зв’язків між предметами і явищами, розв’язанням нових складних і гострих проблем в ході реалізації поставлених цілей, обумовлених тими чи іншими потребами. Для цього недостатнім є відображення світу на рівні чуттєвого пізнання у формі образів, а необхідним є
пізнання його на логічному рівні, яке забезпечується процесом мислення.

Мислення — це процес опосередкованого, узагальненого відображення людиною дійсності в найбільш істотних взаємозв’язках і відношеннях. Воно соціально обумовлене, нерозривно пов’язане з мовою, виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і здійснюється за допомогою системи відповідних операцій.

У процесі мислення, використовуючи дані відчуттів, сприймань, уявлень, людина виходить за межі чуттєвого пізнання і пізнає такі явища зовнішнього світу, їх властивості і відношення, які безпосередньо не сприймаються. Інакше кажучи, мислення виявляється як абстрактне, опосередковане. Відокремлення тих чи інших властивостей від об’єкта здійснюється за допомогою фіксації їх в поняттях, словах. Слово, таким чином, є матеріальною оболонкою для думки, яка стає безпосередньою дійсністю для людей. Результатами, продуктами процесу мислення є думки у вигляді понять, суджень, умовиводів.

Поняття — це думка, в якій відображаються загальні, суттєві і специфічні ознаки предметів та явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях. Судження — це відображення зв’язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками. Умовивід — це такий зв’язок між думками (поняттями, судженнями), внаслідок якого з одного або кількох суджень випливає інше судження, яке базується на суті вихідних суджень.

У процесі мислення людина спирається на знання і досвід, накопичений минулими поколіннями, оперує словарним запасом мови, створеним ними. Разом з тим мислення кожної людини формується і розвивається в процесі її власної активної пізнавальної діяльності і спрямовується на розв’язання тих завдань, які є найбільш актуальними.

У процесі праці мислення має цілеспрямований характер і зумовлюється її метою, необхідністю розв’язання нових проблем, змінами обставин та умов діяльності, коли застарілих способів і засобів уже недостатньо. У цьому випадку має місце проблемна ситуація, яка характеризується наявністю різних суперечностей і вимагає формування на її основі усвідомленого завдання, що вирішується завдяки мисленню.

Під завданням розуміють гостру необхідність встановити зв’я­зок між явищем та його причиною або вибрати програму дій, яка забезпечила б досягнення поставленої мети.

Мотиви мислення в процесі праці проявляється як специфічно пізнавальні і неспецифічні. В першому випадку спонукальними рушійними силами мислення як діяльності виступають інтереси і мотиви, в яких виявляються пізнавальні потреби працівника. У другому випадку мислення здійснюється під впливом зовнішніх факторів, а не чисто пізнавальних інтересів. Цілком очевидно, що поєднання цих мотивів забезпечує високу ефективність мислення, що особливо необхідною є у творчій праці.

Рух думки людини від заданого до знайденого, від фактів до висновків, від оцінки ситуації до прийняття рішення здійснюється за допомогою таких операційних компонентів мислення, як аналіз, синтез, порівняння, абстракція, узагальнення, конкретизація, класифікація, систематизація.

Аналіз — це виділення в об’єкті тих чи інших його сторін, елементів, властивостей, зв’язків, відносин. Це розчленування цілого на частини.

Синтез — об’єднання окремих елементів на основі виявлених в процесі аналізу суттєвих зв’язків.

Порівняння дозволяє виявити схожість або відмінність між предметами, явищами та їх властивостями.

Абстрагування забезпечує виокремлення одних ознак і відволікання від інших, менш суттєвих.

Узагальнення передбачає об’єднання предметів і явищ за суттєвими ознаками і властивостями.

Конкретизація означає виділення якоїсь сторони предмета або явища.

Класифікація пов’язана з віднесенням окремого предмета, явища до групи на основі найбільш суттєвих ознак.

Систематизація забезпечує поділ і наступне об’єднання груп об’єктів у певному порядку як за суттєвими, так і несуттєвими ознаками.

Всі ці операції проявляються не ізольовано одна від одної і реалізуються в процесі розв’язання реальних проблем.

Порівняння, аналіз, узагальнення працівник здійснює тоді, коли перед ним постає проблемна ситуація.

Формулювання питання в проблемній ситуації, вирішення якого є необхідним, — перший, найбільш складний етап у процесі вирішення проблеми. Другий етап полягає у висуванні та аналізі різних гіпотез, що дозволяє всебічно розглянути один і той самий об’єкт, знайти правильніший шлях розв’язання завдання. Перевірка гіпотез є третім етапом розв’язання завдання. При цьому можуть уточню­ватися умови, інформація тощо. Четвертий етап полягає у перевір-
ці вирішення завдання, оцінці отриманих результатів і затрачених зусиль.

Вирішення завдання може здійснюватися на основі пасивного використання алгоритму, тобто шляхом виконання відомих інструкцій або методом аналогії. Більш творчий підхід до вирішення пов’язаний з урахуванням змісту завдання та особливостей конкретної ситуації. Справжнє творче розв’язання завдання передбачає переборення інерції мислення, розробку нової стратегії, яка базується на результатах тривалої розумової діяльності.

Отже, мислення в процесі праці проявляється як репродуктивне та творче. Репродуктивним називається таке мислення, яке за умов постійних подразників зводиться до відтворення раніше сформованих думок. Якщо ж склад, послідовність і зв’язки між подразниками порушуються, то мозок виявляє невизначеність ситуації, що стимулює і мобілізує творче мислення. Творче мислення — це мислення, яке пов’язане зі створенням нових, оригінальних продуктів або умов праці та життєдіяльності.

Залежно від змісту праці і вирішуваних завдань розрізняють три види мислення: наочно-дійове, наочно-образне і словесно-логічне.

Наочно-дійове, або сенсомоторне, мислення — найпростіша форма мислення, при якому операції аналізу і синтезу поєднуються з практичними діями. Так, розчленовуючи виробничу операцію на прийоми і дії, робітник здійснює практичний аналіз, а з’єднуючи окремі вузли і деталі, він реалізує практичний синтез, який до цього існував у вигляді думки.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що зміст розумового завдання базується на образному матеріалі. Працівник аналізує, порівнює, узагальнює різні образи предметів і явищ, співвідносить їх з раніше нагромадженою інформацією. Наприклад, оператор формує уявлення про реальну ситуацію на основі прийнятої і декодованої інформації.

Словесно-логічним, або понятійним, мисленням називається процес відображення у свідомості людини суттєвих зв’язків і відно­шень між предметами і явищами матеріального світу. Понятійне мислення — необхідна умова і зміст всякої творчої розумової праці.

В практичній діяльності людини всі види мислення нерозривно пов’язані, постійно переходять одне в одне при вирішенні різноманітних завдань.

Особливе значення в процесі праці має так зване оперативне мислення, під яким розуміють такий процес розв’язання практичних завдань, у тому числі і завдань управління, в результаті якого формується суб’єктивна модель операцій і дій, яка забезпечує роз­в’язання поставленого завдання.

У процесі праці людина мислить професійними поняттями, тобто у неї формується професійний склад мислення. Проте за умов переходу до ринкової економіки формою відображення економічної дійсності стає економічне мислення — узагальнене пізнання людьми економічних процесів і явищ, їх істотних зв’язків в економічних поняттях і категоріях.

Індивідуальні особливості мислення у різних людей обумовлені різним співвідношенням і рівнем розвитку його видів, а також якостями пізнавальної діяльності.

Серед якостей розуму виділяють: глибину, широту, гнучкість, критичність, самостійність, конкретність, послідовність, швидкість думки.

Глибина розуму характеризується вмінням проникати в суть проблеми і всебічно її розглядати, виявляти причини, передбачати наслідки явищ і подій.

Широта розуму проявляється у вмінні охопити широке коло питань, творчо мислити в різних галузях знань.

Гнучкість розуму пов’язана з вмінням змінювати способи вирішення проблем в залежності від конкретних умов.

Критичність розуму — це вміння не підпадати під вплив чужих думок, а правильно оцінити їх сильні і слабкі сторони, а також свої висновки і дії.

Самостійність розуму проявляється у вмінні самому побачити проблему і вирішити її.

Конкретність розуму означає вміння не тільки охопити всю проблему, а й виокремити в ній найбільш суттєве й важливе.

Послідовність думки — це вміння швидко приймати правильні, обгрунтовані рішення.

Сукупність усіх розумових здібностей, які забезпечують людині можливість вирішувати різноманітні завдання, називається інтелектом. Інтелект як здатність раціонально мислити, розумно діяти, зокрема у сфері трудової діяльності, дозволяє людині свідомо адаптуватися до навколишнього середовища.