Соціологічне дослідження, його організація

Організаційну структуру соціології в Україні репрезентовано різними соціологічними установами, які здійснюють теоретичні та прикладні дослідження соціологічних проблем, готують фахівців тощо. Перш за все треба назвати такі:

· установи Академії Наук України, що здійснюють розробку загальних теоретико-методичних і галузевих соціологічних проблем;

· центри вивчення громадської думки, що утворені на громадських засадах у деяких містах України і вивчають рейтинг політичних діячів, сприйняття трудящими політики уряду, політичну активність, розвиток неформальних рухів тощо. Результати роботи цих центрів використовуються в процесі прийняття рішень на різних рівнях управління суспільними процесами;

· установи при різних державних організаціях, міністерствах і відомствах, що ведуть соціологічні дослідження за завданнями цих організацій, розробляють теоретико-методологічні проблеми державно-політичної та відомчої роботи;

· соціологічні кафедри та лабораторії вузів, що готують спеціалістів, розробляють теоретико-методологічні проблеми, виконують замовлення підприємств і організацій на проведення прикладних досліджень;

· соціологічні служби підприємств та інших соціальних організацій, що здійснюють прикладні дослідження соціологічних проблем, розробку і впровадження соціальних технологій, соціальних програм тощо.

Координує соціологічну роботу Соціологічна асоціація України (САУ). Вона функціонує як наукова громадська організація при секції суспільних наук Президії НАНУ і об’єднує соціологів-фахівців, що ведуть науково-практичну, дослідну, пропагандистську й педагогічну діяльність. Членство в ній може бути колективним та індивідуальним. Мета й завдання асоціації чітко визначені в її статуті (див. додаток 3).

Провідним центром соціологічної роботи є Інститут соціології НАН України, який ставить своїм завданням виявлення закономірностей розвитку соціальних процесів як взаємодії багатьох соціальних груп і верств у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досягнення цієї мети реалізується в таких напрямах досліджень:

¨ історія, теорія і методологія вітчизняної та зарубіжної соціологічної думки;

¨ особливості соціальної структури суспільства за умов становлення ринкової економіки: тенденції та механізми соціальної диференціації та стратифікації;

¨ динаміка масової свідомості та соціального самопочуття населення. Ціннісні орієнтації, потреби, інтереси та мотиви поведінки різних соціальних груп;

¨ розробка системи соціологічних показників та проведення моніторингових досліджень, що характеризують стан і динаміку суспільства. Соціодіагностика;

¨ соціальні умови формування ринкової економіки та підприємницької діяльності. Трудова мотивація за різних форм власності;

¨ соціальні та психологічні чинники ідентифікації й адаптації особистості за умов суспільної кризи;

¨ соціологія культури і масової комунікації;

¨ особливості життєдіяльності сім’ї на етапі трансформації українського суспільства;

¨ причини виникнення й механізми подолання соціальних конфліктів;

¨ соціально-психологічні чинники й механізми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Соціальна політика за умов подолання наслідків великомасштабних аварій. Соціологія відтворення природного середовища;

¨ українська етнічність у сучасному світі. Етносоціологія та етнополітика;

¨ соціологія політики. Формування та реалізація сучасної соціальної політики в Україні;

¨ методологія та методика соціальної експертизи національних та регіональних програм і проектів.

Академічна програма інституту виконується в таких наукових відділах:

· соціальних структур;

· економічної соціології;

· соціальної психології;

· історії та теорії соціології;

· соціальної експертизи;

· методології та методів соціологічних досліджень;

· соціально-політичних процесів;

· соціології культури та масової комунікації.

В Інституті працює багато висококваліфікованих соціологів, фахівців у різних галузях соціології.

Нині Інститут є провідним центром України з підготовки аспірантів та докторантів, проведення теоретичних та емпіричних досліджень, поширення соціологічної інформації.

На базі Інституту діє спеціалізована Вчена рада з присудження наукових ступенів доктора й кандидата соціологічних наук за трьома спеціалізаціями: історія, теорія й методологія соціології; економічна соціологія; соціальна структура, соціальні інститути та соціальні відносини.

Розв’язання завдань, зв’язаних з виходом із соціально-економічної кризи, потребує повної мобілізації внутрішніх резервів, посилення соціального управління економікою, що неможливо без активного дослідного пошуку і своєчасного усвідомлення суті соціально-економічних процесів, які відбуваються у сфері виробництва.
У зв’язку з цим виникає необхідність удосконалення управління соціальними процесами, підвищення рівня роботи у сфері соціального розвитку трудових колективів. Важливу роль у цьому мають відігравати соціологічні служби, або, як їх називають, служби соціального розвитку самих трудових колективів, підприємств, організацій.

Соціологічна служба підприємства проводить соціологічні дослідження на підприємстві і на підставі всебічного вивчення соціально-психологічних проблем праці, побуту і відпочинку трудящих розробляє й реалізує заходи для виявлення і використання соціальних резервів зростання обсягів та ефективності виробництва, удосконалення управління соціальними процесами. Вона організовує роботу з управління соціальним розвитком трудових колективів, методичного забезпечення цього розвитку, координує розробку й реалізацію комплексних соціальних програм і технологій.

Соціологічна служба підприємства є незалежним підрозділом, підпорядкованим його керівникові чи першому заступнику керівника, а на підприємствах з великою кількістю працівників — головному соціологу, права і обов’язки якого встановлюються на рівні інших головних спеціалістів підприємства.

Структуру і штати служби затверджує керівник підприємства залежно від загальної кількості працівників підприємства, функцій і обсягу виконуваних соціологічною службою робіт (див. табл.). До її складу можуть входити соціологи, психологи, спеціалісти з проф-
орієнтації, організації та управління виробництвом та інші фахівці.

Таблиця

ТИПОВА СТРУКТУРА СОЦІОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ
ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА (ОБ’ЄДНАННЯ)

Загальна кількість праців- ників, тис. осіб	Обсяг і характер соціологічної роботи
Несистематичні дослідження, розробка рекомендацій з окремих питань	Систематичні дослідження, розробка плану соціального розвитку підприємства	Систематичні дослідження, розробка планів соціального розвитку підприємства і окремих підрозділів, розв’язання окремих проблем
Вид і кількість працівників соціологічної служби
До 1	1 штатний соціолог у складі іншого структурного підрозділу	Соціологічна група: 2—3 штатні соціологи у складі іншого структурного підрозділу
1—3	Соціологічна група: 2—3 штатні соціологи у складі іншого структурного підрозділу	3—4	5—6
Соціологічне бюро: 3—6 штатних соціологів у складі іншого структурного підрозділу
3—5	Соціологічне бюро: 3—4 штатні соціо- логи у складі іншого структурного підрозділу	5—6	7—8
Самостійна лабораторія: 5—8 штатних соціологів у складі іншого структурного підрозділу
5—10	Соціологічне бюро: 4—5 штатних соціологів у складі іншого структурного підрозділу	6—7	8—10
Самостійна соціологічна лабораторія: 6—10 штатних соціологів
Понад 10	Самостійна соціологічна лабораторія: 5—7 штатних соціологів	10—12	12—15
Самостійний соціологічний відділ: 10—15 штатних соціологів

На практиці соціологів найчастіше включають у структури відділів кадрів, організації праці та заробітної плати, планово-виробничий відділ, АСУ, бюро технічної інформації тощо. Утворення таких служб значною мірою залежить від керівника підприємства, розуміння ним важливості соціальних завдань. Проте ефективніше ці служби працюють тоді, коли діють автономно. У складі інших підрозділів вони, як правило, виконують ще роботу, що не відповідає їхнім функціям. Якщо взяти за критерій оцінки ефективності роботи соціологічної служби кількість проведених досліджень і запроваджених заходів, то найбільш ефективним, як свідчить практика, є її підпорядкування заступнику директора з кадрів.

Права, обов’язки і функції окремих працівників служби закріплюються посадовими інструкціями, які відбивають специфіку соціологічної роботи на кожному конкретному підприємстві.

Призначення соціолога як фахівця реалізуються в його функціях, котрі зв’язані з функціями соціології. Вони конкретизують загальні абстрактні уявлення про функції соціології як науки. Детальний розгляд їх сприятиме ліпшому усвідомленню змісту роботи соціолога на підприємстві.

Робота соціолога має здебільшого теоретико-пізнавальну спрямованість і є досить складною, оскільки зв’язана з усвідомленням сутності соціальних процесів, людського буття. Вона є творчою, оскільки зв’язана з пошуком нового, раніше невідомого. Основна мета соціологічної діяльності — пізнання за допомогою загальних наукових та суто соціологічних методів соціальних явищ, процесів та визначення засобів управління їхнім розвитком. Тому теоретико-пізнавальна робота соціолога завжди так чи так поєднана з практичною, управлінською діяльністю. Без зв’язку з практикою соціологічна робота втрачає сенс. Кінцевим підтвердженням її значущості та доцільності є досягнуті практичні результати.

Як і будь-яка інша інтелектуальна праця, праця соціолога розпочинається з пізнання. Тому найголовнішою функцією є пізнавальна. Її спрямовано на вивчення та аналіз соціальної дійсності, що стоїть за певним фактом чи їх множиною. Що масштабнішим за цілями та проблемами є дослідження, то ймовірнішим є те, що соціолог матиме справу з багатьма складними соціальними фа-
ктами. У процесі реалізації цієї функції завдання соціолога полягає у виявленні зв’язків між соціальними фактами, притаманних їм тенденцій і закономірностей.

Реалізація пізнавальної функції розпочинається з вивчення відповідної літератури. Це можуть бути фундаментальні публікації про результати науково-дослідних робіт, публіцистичні статті. Може статися і так, що літератури, яка стосується безпосередньо цієї теми, взагалі нема. Але будь-яка тема зв’язана з іншими, і соціолог повинен спрямувати свої зусилля на пошуки розробок, певною мірою наближених до досліджуваної тематики. Отже, пізнавальна функція праці соціолога передбачає цілеспрямований пошук існуючих досліджень та публікацій.

У пізнавальному процесі соціолога однаково прийнятний як теоретичний, так і емпіричний аналіз соціальної реальності з використання найрізноманітніших способів збирання інформації. Це дуже важливо враховувати, щоб не ототожнювати пізнавальну функцію лише з теоретичним пошуком.

Пізнавальна функція реалізується в розробці соціальних карт працівників і соціальних паспортів колективів, а також програми дослідження: формулювання проблеми, завдань, цілей, визначення об’єкта і предмета дослідження, розробка гіпотез, вибір способів та засобів вивчення проблеми.

Виконання цієї функції потребує глибокого знання методики, техніки й організації соціологічних досліджень.

Пізнавальна функція знаходить своє органічне продовження в прогностичній функції. Вивчаючи соціальну дійсність, її суперечності та шукаючи шляхи їх розв’язання, соціолог має прогнозувати перспективи розвитку подій, кінцевий результат усіх змін.

Прогнозування має надзвичайно важливе значення в роботі соціолога. Обмеження констатацією фактів, у ліпшому разі аналізом поточних процесів без вивчення тенденцій майбутнього їхнього розвитку свідчить про неповне використання професійних можливостей соціолога, низьку ефективність його професійної діяльності.

Конкретизується прогностична функція через соціальне планування, проектування і конструювання. Вона межує з моделюванням перебігу соціального процесу в майбутньому.

Соціальне планування — це передусім розробка цільових комплексних програм розвитку окремих сфер функціонування трудового колективу, планів соціального розвитку підприємства в цілому та окремих його підрозділів. Соціальне проектування передбачає розробку конкретної моделі технології соціального процесу чи соціальної системи з параметрами, специфікою функціонування. Це чітко (кількісно та якісно) виражений прогноз. Соціальне конструювання порівняно з проектуванням не має конкретного характеру, а є загальною умоглядною моделлю соціального об’єкта безвідносно до конкретно заданих параметрів.

Слід зауважити, що ні соціальне планування, ні соціальне проектування, ні соціальне конструювання не є суто соціологічними функціями. Вони тісно зв’язані з функціями економістів, плановиків, математиків тощо.

Як свідчить практика, соціологи на підприємствах інколи, захопившись дослідженням суті явища, не приділяють потрібної уваги пошуку варіантів його вдосконалення, управління його розвитком.

Управлінська функція полягає в тім, що рекомендації, пропозиції, оцінки стану соціального об’єкта, зроблені соціологами, стають основою для прийняття рішень з управління розвитком об’єкта, його використання чи реорганізації. Управлінська функція може матеріалізуватися в соціальній технології, яка містить і програму, і перелік операцій для виконання її з метою змінити ситуацію.

Соціологи на підприємствах мають виконувати й таку специфічну функцію, як соціологічне обґрунтування та соціальна оцінка управлінських рішень, що передбачає врахування соціологічних чинників, оцінку соціальних наслідків різних нововведень. Інакше кажучи, соціологи мають відповісти на запитання про те, що, наприклад, зміниться в умовах і змісті праці, у ставленні до праці, у структурі інтересів людей у разі, скажімо, переходу на виробництво нової продукції, зміни технології, реконструкції виробництва, запровадження нової форми оплати праці тощо.

У завдання соціологів уходить контроль соціальних параметрів розвитку колективу. При цьому слід ураховувати, що економічний ефект не завжди збігається із соціальним. Інколи нововведення спричиняють негативні соціальні наслідки.

У зв’язку з цим реалізація управлінської функції передбачає:

· обов’язкове узгодження із соціологами певних планових, нормативних і директивних документів. Це плани соціального розвитку колективу, роботи з кадрами, поліпшення умов праці, оплати і стимулювання її, організації дозвілля, плани організаційно-технічних заходів, реконструкцій цехів, створення нових підприємств;

· участь соціологів разом з фахівцями інших служб підприємства в розв’язанні проблем, які не входять безпосередньо до сфери їхньої функціональної діяльності. Це групи представників різних підрозділів, у тім числі соціологів, утворені для діагностики, вироблення рішень та їхньої реалізації. Це ради і комісії з питань соціального розвитку, використання кадрів, організації побуту і дозвілля, молодіжних проблем, технічні ради, комісії з питань охорони праці та оздоровлення;

· висування відповідних вимог до інших служб, підрозділів і громадських організацій підприємства через:

— технічні завдання на розробку проектів і конструкцій;

— положення про підрозділи й посадові інструкції;

— стандарти підприємств;

— накази, розпорядження, постанови адміністрації та громадських організацій підприємства, які розробляються з урахуванням результатів роботи соціологічної служби.

Нині особливої актуальності набуває функція соціологічної просвіти. Завданням соціології є організація соціологічного навчання кадрів, поширення соціологічних знань та вивчення основ виробничої педагогіки, переконання в необхідності використання цих знань у практичній діяльності, формування в керівників різних рангів соціологічного мислення. Соціологічні служби мають довести необхідність соціологічних знань для підвищення ефективності виробничої діяльності.

Зміст функції соціологічної просвіти полягає в такому:

· організація вивчення керівниками і спеціалістами основ соціологічних знань, зокрема, соціології праці, соціології управління, соціології організацій тощо;

· масова пропаганда соціологічних знань серед працівників підприємства, виступи соціологів з лекціями, доповідями тощо;

· регулярне інформування колективу про результати соціологічних досліджень, про хід розв’язання соціальних проблем, виконання планів соціального розвитку;

· консультування працівників інших служб з питань розв’я-
зання соціальних проблем, трудових конфліктів тощо.

Слід зауважити, що виконання функцій соціолога передбачає спілкування з людьми, правильне, точне, коректне тлумачення їхньої думки. А це зумовлює необхідність додержання вимог морального характеру.

Соціолог має бути професійно чесним і компетентним, забезпечувати максимальну вірогідність і надійність соціологічної інформації. У відносинах з респондентами він повинен суворо дотримуватися принципу конфіденційності та нерозголошування зібраних даних, якщо вони можуть зашкодити людині. Забороняється застосовувати методи та процедури, що порушують права опитуваних чи принижують їхню гідність. Соціолог має бути об’єктивним і прагнути до науковості, несумісної з ідеологізацією, тенденційністю і намаганням «впливати» на наукову істину. Важливо, щоб соціолог мав чітку громадянську й моральну позицію. Непорушною засадою діяльності соціолога має бути повага до чужих ідей та поглядів. Головний принцип діяльності соціолога — «Істина над усе».

Ефективність зв’язку соціології з життям визначається можливостями використання результатів соціологічних досліджень, висновків та рекомендацій соціологів у практиці. Для цього со-
ціологія має стати надійним науковим інструментом пізнання та зміни соціальної реальності, глибше інтегруватися в структуру суспільних відносин.

Ефективна організація соціального управління передбачає наявність певної, об’єктивної, диференційованої щодо окремих груп індивідів інформації про ті процеси, які відбуваються навколо. Така соціальна інформація є в різних джерелах: документах, матеріалах зборів, нарад, у пам’яті людей, але вона не відбиває всієї сукупності соціальних фактів, не завжди є репрезентативною й об’єктивною. Тому для всебічного вивчення певного об’єкта слід провести соціологічне дослідження.

Соціологічні дослідження спрямовані на вивчення поведінки людей, груп, відносин, процесів соціальної взаємодії у різних сферах життєдіяльності суспільства та отримання нової інформації, виявлення закономірностей соціальних змін на основі соціологічних теорій, методів і процедур.

Соціологічне дослідження — це вид систематичної пізнавальної діяльності, що складається з логічно послідовних методологічних, методичних та організаційно-технічних процедур, спрямованих на глибоке вивчення, аналіз і систематизацію соціальних фактів, виявлення зв’язків, залежностей між соціальними явищами і процесами, формування на основі зібраної інформації нових знань та розробку заходів щодо управління досліджуваним об’єктом, забезпечення його прогресивного розвитку.

Процедура — це послідовність пізнавальних та організаційних дій з метою розв’язання завдання дослідження.

Соціологічні дослідження проводять з метою розв’язання перш за все таких завдань:

· опис певної соціальної реальності;

· пояснення суперечностей чи особливостей функціонування окремих соціальних спільнот чи процесів (соціальних конфліктів, безробіття, напруженості відносин у трудовому колективі тощо);

· прогнозування тенденцій розвитку соціальних процесів (зміни у ставленні до праці, у виробничих стосунках, динаміці безробіття тощо);

· практичне перетворення соціальної реальності (запровадження соціальних технологій, проектів, планів тощо).

Одиницями вивчення при цьому стають люди, їх дії, речі, думки, тексти, властивості яких потрібно зафіксувати, обчислити й проаналізувати.

Інструментом виявлення стійких властивостей є закон великих чисел, який застосовується в усіх статистичних розрахунках. Він гласить, що сукупна дія великої кількості випадкових фактів (причин, умов) приводить до результату, що майже не залежить від випадку.

На законі великих чисел будується процедура вибіркового обстеження (її принцип — про багатьох судити на підставі знання про небагатьох).

Спеціально організоване масове обстеження дає типові зведені числові характеристики соціального явища. Їх називають статистичними фактами. Соціологія описує окремі фрагменти реальності соціальними фактами — поодинокими чи сукупними суспільно значимими подіями, що є типовими для тої чи тої сфери соціального життя або притаманними для певних соціальних процесів. Це опис подій, що мають числові характеристики, лише в термінах соціологічної теорії з відтворенням специфіки соціальної ситуації, в якій вони відбуваються. Слід наголосити, що для соціології соціальним фактом є не тільки конкретний учинок, а й певні думки, оцінки, судження. Вони є вихідними моментами соціологічного аналізу і можуть характеризувати поведінку індивіда чи соціальної групи, стан їх свідомості, їхні настрої або прагнення. Такими фактами є також характеристики стану предметно-речового середовища (брак транспортних засобів, екологічні негаразди, нерозвиненість сфери обслуговування тощо).

У соціологічній роботі факти є переконливими лише тоді, коли їх використовують комплексно, у взаємозв’язку, а не «висмикують» тільки те, що підтверджує думку дослідника, як це часто буває на практиці. Це — неодмінна умова методології соціологічних досліджень.

Методологією називають систему принципів дослідження, які використовуються в даній науці. У соціології вони визначені діалектичним підходом до об’єкта, що вивчається. А діалектика передбачає розгляд властивостей і характеристик об’єкта в їх різноманітних зв’язках і відносинах з іншими об’єктами, у розвитку та змінах. Принципи методології реалізуються за допомогою конкретних методик соціологічних досліджень.

Методика — сукупність технічних заходів, зв’язаних з методами дослідження, у тім числі система (сукупність, послідовність, взаємозв’язок) операцій, процедур, прийомів установлення соціальних фактів, їх систематизації й аналізу. Сюди входять:

· методи збору первинної інформації;

· правила здійснення вибіркових досліджень;

· способи побудови соціологічних показників, а також методи, що розробляються іншими науками і використовуються в соціології.

Техніка соціологічного дослідження — це сукупність організаційно-методичних прийомів для ефективного використання певних методів та способів збору, обробки й аналізу даних (мистецтво формуліровки питань, побудова шкал, компонування інструментарію — анкети тощо).

Скажімо, проводячи опитування на вулиці, можна задавати запитання в усній формі, а можна користуватися карткою, на якій їх записано. Під час збирання інформації багато залежить від делікатності дослідника, його вміння контактувати з людьми, його винахідливості, кмітливості, фантазії, вдумливості, творчої інтуїції тощо.

Н. Смелзер зазначає, що соціологічний метод — це правила та способи, за допомоги яких установлюється зв’язок між фактами, гіпотезами та теоріями, а І. Попова трактує соціологічний метод як сукупність способів збирання, обробки й аналізу соціологічної інформації.

У соціологічному енциклопедичному словнику за ред. Г. Осіпова методи соціологічних досліджень визначаються як способи побудови і обґрунтування соціологічного знання; сукупність прийомів, процедур і операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної дійсності. До них належать:

· методи збору інформації (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент тощо);

· методи обробки й аналізу даних (факторний, латентно-структурний, кореляційний, регресивний, дисперсний, ранжирування, шкалування, індексування тощо);

· методи побудови теорії (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний тощо).

Наприклад, вивчаючи мотиви порушення трудової дисципліни, соціолог використовує як метод збирання соціологічної інформації анкетне опитування. При цьому частину питань з методичних міркувань він вирішив сформулювати у відкритій формі, а частину — у закритій. Ці два способи формулювання питань визначають техніку цього анкетного опитування; анкетний листок та інструкція щодо анкетування — його методику.

Залежно від загальної спрямованості соціологічне дослідження умовно поділяють на емпіричне (конкретне, прикладне) і теоретичне (фундаментальне). Соціологи, розв’язуючи конкретні проблеми, проводять емпіричні прикладні дослідження, мета яких — установлення та узагальнення характерних для досліджуваних соціальних явищ, процесів фактів через пряму чи опосередковану їх реєстрацію, з використанням спеціальних соціологічних методів та методик. Наукові працівники у своїх теоретичних фундаментальних дослідженнях виявляють і аналізують загальні соціальні закономірності, тенденції розвитку процесів у різних сферах соціальної діяльності, розв’язують методологічні проблеми.

Визначальною ознакою теоретичних досліджень є віддзеркалення дійсності через ідеалізацію її логічної конструкції. Вони спрямовані на вдосконалення й розвиток концептуальних засобів науки, побудову теорії. Прикладні емпіричні дослідження, спираючись на конкретні кількісні дані, отримані різними способами (опитуванням, спостереженням тощо), лише прикладають до об’єктивної дійсності вже готові розумові концепції. Вони спрямовані на конкретний об’єкт.

Між практично і теоретично орієнтованими дослідженнями є багато спільного. Будь-яке дослідження передбачає чітке відмежовування відомого від невідомого, спрямування дослідження на виявлення ще невідомого. Практичні та теоретичні дослідження орієнтовано на відтворення цілісної картини досліджуваного процесу. Однак, якщо в теоретичному дослідженні факти зв’язані насамперед з теоретичним усвідомленням їх, то в практичному — виявляється тенденція до формулювання практичних завдань відповідної організації на основі проаналізованих фактів.

Теоретичне і практичне дослідження тісно взаємозв’язане. Так, теоретичне дослідження на основі методологічного розв’язання питань, використання одержаного матеріалу дає можливість розробляти конкретні рекомендації. У практичному дослідженні проблему не завжди можна розв’язати в межах наявних знань про предмет чи явище. Її розв’язання може потребувати поглиблення цих знань, тобто проведення теоретичних досліджень. Вивчаючи практичні й теоретичні аспекти проблеми, соціологічні дослідження набирають комплексного, теоретико-прикладного характеру. Отже, існують дві основні функції соціологічних досліджень:

дослідна, евристична — зв’язана з вивченням специфіки соціальних явищ, процесів у конкретних сферах діяльності, нагромадженням нових знань про них;

прикладна, прогностична — зв’язана з розробкою і наданням відповідним організаціям практичних рекомендацій щодо розв’язання певних соціальних проблем.

Це, ясна річ, не означає, що для розробки будь-якої рекомендації щодо управління соціальними процесами в тій чи тій сфері необхідно обов’язково проводити глибокі соціологічні дослідження. Їх організація — дуже складна справа. Тому в соціальному управлінні доцільно використовувати матеріали результатів соціологічних досліджень, що уже проводилися. Для цього слід постійно стежити за публікаціями, з тим щоб своєчасно дізнаватися про тенденції змін соціальної поведінки, а також інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій її суб’єктів, про наявність та впровадження відповідних соціальних технологій тощо.

Залежно від наявності інформації з досліджуваної проблеми та цільової настанови дослідження визначають його тип. Є три типи соціологічних досліджень: розвідувальні (пошукові), описові та аналітично-експериментальні (див. табл.).

Таблиця

ЗВ’ЯЗОК ТИПУ ДОСЛІДЖЕННЯ, ЙОГО ГІПОТЕЗ, ЦІЛЕЙ
ТА СПОСОБІВ ЗБИРАННЯ ІНФОРМАЦІЇ

Тип дослідження	Цілі дослідження	Види гіпотез	Способи збирання та аналізу інформації
Розвідувальне (пошукове)	Формування проблеми, мети, завдань, описових гіпотез	—	Вивчення матеріалів інших досліджень, звітів, статистичних даних, експертне опитування, спостереження тощо
Описове	Перевірка описових гіпотез, повне кількісно-якісне описання об’єкта	Описові	Вибіркове та монографічне обстеження, анкетування, кореляційний аналіз
Аналітичне	Виявлення причинно-наслідкових залежностей в об’єкті	Пояснювальні	Експеримент

Розвідувальні (пошукові, пілотні) дослідження проводяться як попередній етап глибоких і масштабних досліджень, коли немає чіткого уявлення про проблему та об’єкт дослідження, а дослідники не в змозі висунути жодних наукових гіпотез. Це пробне дослідження, мета якого — на прикладі обстеження невеликої сукупності об’єктів (основних понять, придатності та надійності дослідного інструменту) основного дослідження внести в нього необхідні корективи та зміни — дістати додаткову інформацію, уточнити формулювання проблеми, завдань, гіпотез. План такого дослідження передбачає вивчення літературних джерел з досліджуваної проблеми, опитування респондентів, проведення спостереження як завершального етапу розвідування тощо.

Описові дослідження складніші. Їх проводять тоді, коли проблему сформульовано, об’єкт відомий, а дослідник має описову гіпотезу щодо структурно-функціональних зв’язків та соціальних характеристик досліджуваного об’єкта. Мета такого дослідження полягає в одержанні емпіричних відомостей, які б давали відносно цілісне уявлення про досліджуваний об’єкт, його структурні елементи і за допомогою яких можна було б перевірити описову гіпотезу, а в разі її підтвердження зробити повний кількісний і якісний опис об’єкта. Для цього всі елементи, що підлягають дослідженню, мають бути класифіковані. Інформацію збирають за описовим планом на підставі вибіркового чи монографічного обстеження, анкетування, групування, кореляційного аналізу тощо.

Таке дослідження проводиться, якщо об’єктом аналізу є велика спільнота людей з найрізноманітнішими характеристиками (велике підприємство, місто, район, область, регіон). У досліджуваному об’єкті визначають однорідні групи, порівнюють їх, з’ясовують їхні якісно-кількісні особливості тощо.

Аналітично-експериментальне дослідження — найбільш глибокий і складний вид соціологічного аналізу, який має на меті не тільки описати складові досліджуваного явища, а й з’ясувати причини, що зумовили його виникнення. Таке дослідження потребує старанно розробленої програми та чималого часу. Варто зазначити, що для вибору найоптимальнішого шляху аналітичного дослідження і здійснюються розвідувальні та описові дослідження.

Описове дослідження дає можливість установити характеристики досліджуваного явища, а аналітичне — виявити чинники, які зумовили його появу та розвиток, проаналізувати причинно-наслідкові залежності його розвитку. Якщо в першому випадку, наприклад, з’ясовується, що незадоволення працею впливає на продуктивність, то в другому — чи є незадоволення працею основним чинником зміни продуктивності праці, головною її причиною і які саме зміни воно зумовлює.

Оскільки соціальна дійсність дуже складна і виділити в чистому вигляді один чи кілька чинників, що визначають її характер, практично неможливо, то в кожному аналітичному дослідженні вивчають цілу сукупність факторів. З цієї сукупності виділяють основні та неосновні, тимчасові та постійні, регульовані та нерегульовані, контрольовані та неконтрольовані чинники тощо.

Отже, аналітичне дослідження відрізняється особливою складністю і потребує як тривалого часу для проведення ретельної підготовки, так і досить високого рівня знань з досліджуваної проблеми. У ньому зазвичай використовуються різні методи збирання інформації, що доповнюють один одного. Це потребує взаємоузгодження певних критеріїв інтерпретації, що забезпечується проведенням експерименту.

Зрозуміло, що названі типи соціологічних досліджень у чистому вигляді майже не зустрічаються. Як правило, в одному дослідженні поєднуються елементи різних типів.

Особливість соціологічних досліджень конкретної соціальної дійсності полягає в тім, що аналіз, узагальнення й висновки ґрунтуються на фактичному матеріалі, одержаному самим дослідником. Отже, ефективність досліджень, надійність їх результатів багато в чому залежать від якості використаних статистичних даних, правильного вибору методики, належної організації дослідження, додержання певних принципів.

Так, у соціологічних дослідженнях необхідно враховувати принцип детермінізму, який передбачає наявність об’єктивно існуючих форм взаємозв’язку явищ. Соціолог фіксує багатоманітні зв’язки між так званими змінними, які бувають залежними і незалежними. Перші — це ті, які зазнають впливу інших явищ, другі — самі справляють вплив. Наприклад, організація робочого місця справляє вплив на продуктивність праці робітника, але остання не має такого впливу на організацію робочого місця.

Іншим принципом соціологічного дослідження є те, що об’єктом уваги мають стати типові факти,тобто ті, що повторюються, а не випадкові, поодинокі.

Соціологами має враховуватися також принцип генералізації, що буквально означає «узагальнення». Соціологія, як стверджував П. Сорокін, вивчає «родові властивості» суспільних явищ.

Проте виявлення «родових властивостей» не є простою констатацією загального в явищах. Соціологічна уява характеризується, як пише сучасний класик соціології Р. Мілле, віднесенням малого до великого, розглядом особистого в контексті суспільного.

Організація будь-якого прикладного соціологічного дослідження передбачає розподіл функцій і здійснюється послідовно в чотири етапи:

1) розробка програми і робочого плану дослідження;

2) здійснення підготовчо-організаційних робіт;

3) збирання емпіричного матеріалу;

4) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Надзвичайно важливим є початковий етап, на якому розробляють програму, котра визначатиме загальні обриси дослідження, а також його робочий план.

Робочий план дослідження складають на підставі програми, але на відміну від неї план має оперативний характер. Він визначає послідовність проведення дослідження, його процедур. Поняття «процедура» стосується як дослідження в цілому, так і окремих його стадій та означає певну послідовність усіх операцій, комплекс організаційних і пізнавальних дій дослідження.

Загальна процедура дослідження містить такі види робіт: розробка програми і робочого плану дослідження; підбір, підготовка та інструктаж виконавців; розробка та розмноження інструментарію; збирання первинної соціологічної інформації (анкетування, інтерв’ю тощо); опрацювання матеріалів дослідження (статистичне й математичне); аналіз результатів дослідження та розробка рекомендацій. Разом з тим кожний із цих видів робіт відносно самостійний і передбачає різні способи та засоби розв’язання дослідних завдань. Процедура інтерв’ю, наприклад, включає розробку опитувального листка, відбір респондентів, підготовку інтерв’юєрів, саме опитування. У робочому плані зазначають календарні строки проведення конкретних видів робіт, матеріальні та трудові затрати.

Завершення розробки плану дослідження є формальною підставою для початку робіт безпосередньо на об’єкті дослідження, тобто початку другого етапу дослідження — підготовчо-організаційного.

Успіх соціологічного дослідження значною мірою залежить від правильного добору, своєчасної підготовки та навчання його виконавців. У зв’язку з цим особливе місце в організації робіт другого етапу дослідження відводиться пояснювальній роботі, яка передбачає інструктування всіх учасників дослідження, оголошення відповідних розпоряджень та наказів, використання з цією метою засобів масової інформації та пропаганди, читання лекцій, організацію бесід на робочих місцях. На цьому етапі проводиться дослідження для перевірки надійності інструменту, його коригування, розробка остаточних його варіантів.

На третьому етапі здійснюють роботи згідно з розробленою програмою соціологічного дослідження з використанням відібраних соціологічних методів (аналіз документів, опитування, спостереження тощо), збирають конкретну інформацію і заповнюють підготовлені раніше макети таблиць.

На четвертому етапі матеріали емпіричного соціологічного дослідження обробляються, як правило, на ЕОМ з використанням різних методів економічної математики, статистики з метою визначення та кількісної оцінки впливу різних чинників на досліджуваний об’єкт.

Нарешті, на підставі одержаної кількісної інформації про розвиток соціальних явищ, процесів проводиться змістовний аналіз даних, робляться узагальнення, висновки, вивчаються виявлені тенденції і, якщо це потрібно, розробляються рекомендації щодо їх коригування. Завершується цей етап складанням звіту про виконане дослідження з викладенням його результатів, висновків, рекомендацій.

Результати соціологічних досліджень можуть бути викладені в різних формах. Це може бути певна соціологічна інформація, яка сама собою є багатим джерелом відомостей про соціальні явища, процеси. Використання її допомагає розібратися в багатьох соціальних проблемах.

Для розв’язування конкретних завдань можуть розроблятися практичні пропозиції, наприклад, щодо усунення стримуючих і активізації сприяючих чинників позитивних змін досліджуваного явища, запровадження певних коригуючих заходів.

У результаті проведеного дослідження соціологи можуть запропонувати також низку методичних розробок (вказівок чи заходів), метою яких є пошук шляхів цілеспрямованого вдосконалення соціальних організацій, сприяння позитивним соціологічним змінам, оптимізація соціальної структури соціальних спільнот.

На підставі матеріалів соціологічного дослідження можуть розроблятися соціальні проекти — конкретні пропозиції щодо застосування нових форм організації, управління тощо.

Методичні матеріали й соціальні проекти подаються у вигляді соціальних технологій.

Завершується соціологічне дослідження складанням пояснювальної записки і звіту за результатами дослідження. До звіту оформляються додатки. У додатках уміщують таблиці, дані яких ілюструють положення всіх розділів звіту. Тут також подають основні методичні матеріали, за якими велося дослідження.

Звіт має бути максимально коротким і концентрувати основну увагу на висновках та рекомендаціях. У ньому доцільно подати інформацію про завдання дослідження, в які строки його було проведено, які джерела інформації було використано. Формулюючи основні результати дослідження, важливо наголосити на наявності соціальних проблем та чинників, що заважають їх розв’язанню. Найважливіші положення звіту мають бути проілюстровані переконливими статистичними даними, що не потребують особливих пояснень. До запропонованих заходів слід додати висновки щодо очікуваного від них економічного й соціального ефекту, означити способи контролю успішності нововведень і дати перелік служб, органів управління, відповідальних за їх здійснення.

Відправні завдання соціологічного дослідження, які багато в чому визначають його успіх, наукову і практичну значущість, вирішуються на першому, підготовчо-організаційному етапі, під час розробки програми.

Програма соціологічного дослідження — це документ, що розкриває досліджувану (проблемну) ситуацію і процедуру її вивчення, в якому всебічно обґрунтовуються методологічні підходи й методичні заходи соціологічного дослідження. Програма містить відповідно дві частини — методологічну й методичну (про-
цедурну). Першу присвячено предмету дослідження, другу — його методам.

Розробка методологічної частини програми передбачає вибір теми й обґрунтування проблеми, формулювання мети і завдань дослідження, теоретичний аналіз проблеми, висування гіпотез дослідження. Під час розробки методичної частини визначається тип вибірки, техніка збору даних, спосіб обробки матеріалу, складається робочий план дослідження.

Безпосереднім приводом для проведення соціологічного дослідження є наявність проблеми, реальної проблемної ситуації.

Проблема (від грец. πρóβλημα — задача, утруднення) — все те, що потребує вивчення і розв’язання. У найпростішому розумінні — це питання, на яке треба відповісти, але знань для відповіді бракує. Для цього і проводяться дослідження. Проблема тим відрізняється від завдання, що для розв’язання останнього знання є, слід їх тільки використати, щоб відповісти на поставлене питання. Але якщо з’являється проблема, то знання потрібно знайти, здобути.

Проблеми неоднакові за своїми масштабами. Одні зачіпають інтереси лише окремої групи, інші — цілого регіону, треті — суспільства загалом.

Уважається, що в основі проблеми лежать якісь суперечності чи то між фактами, чи між фактами і способами пояснення, чи між потребами та можливостями їх задоволення в соціальній ситуації, що склалася.

Соціальна ситуація — це сукупність соціальних чинників, що впливають на почуття, уявлення і поведінку індивіда чи групи в системі взаємодії в певний період часу.

Проблемна ситуація — це усвідомлення суперечності в розвитку соціального процесу, необхідності здійснення певних теоретичних чи практичних дій. Наприклад, на підприємстві створено всі умови для ефективної трудової діяльності, а виробничі завдання постійно не виконуються, допускається брак, порушується трудова дисципліна тощо, і адміністрація не знає, які заходи потрібно запровадити для виправлення ситуації.

З метою збирання інформації для розробки дійових методів розв’язання проблемної ситуації, що склалася, і проводиться соціологічне дослідження. Однак, якщо способи розв’язання тієї чи тієї проблемної ситуації відомі, існують відповідний досвід чи соціальні технології на інших підприємствах, то проводити соціологічні дослідження, ясна річ, недоцільно.

Програма дослідження має чітко окреслити всі суперечності, тобто сформулювати проблему, на розв’язання якої орієнтується дослідження. Формулювання проблеми має більш-менш точно відбити суперечності, для вирішення яких треба прийняти відповідні управлінські постанови, зміст якої і допомагає охарактеризувати соціологічне дослідження.

Соціальні проблеми в цілому трактуються соціологами як хвороби суспільства. Це девіантність поведінки, корумпованість, дефіцит патріотизму, деградація особистості, десоціалізація молоді, безробіття, бідність, депопуляція тощо. Розв’язання цих проблем сприяє суспільному оздоровленню.

Суспільне здоров’я в соціології вважається соціальним капіталом і, на думку провідного українського соціолога Ю. Саєнка, включає:

Ø соціальне здоров’я — позитив у соціальних відносинах (законопослух, толерантність, підприємливість, професіоналізм, патріотизм, націоналізм);

Ø моральне здоров’я — позитивні соціальні якості особистості (моральність, духовність, інтелектуальність, шляхетність, професійність, освіченість);

Ø фізичне здоров’я — позитивні біологічні якості особистості (працездатність, довголіття, репродуктивність, психічна врівноваженість).

Після формулювання й обґрунтування актуальності проблеми з’ясовують, на який результат орієнтовано дослідження і в які способи його досягатимуть, тобто визначають мету та завданнядослідження. Для цього вивчають спеціальну літературу, дані наукових досліджень, нагромаджений досвід, документацію з досліджуваної теми, проводять експертне опитування, спостереження тощо.

Мета дослідження — це очікуваний кінцевий підсумок, що визначає загальну спрямованість дослідження. Загальна мета соціологічного дослідження — одержання інформації для розробки рекомендацій, підготовки і прийняття управлінських рішень, здатних підвищити життєздатність соціальної організації (удосконалити стиль поведінки її членів, сприяти подоланню соціальної апатії, оптимізувати соціальну адаптацію молоді тощо).

Отже, соціологічне дослідження орієнтоване на виявлення резервів посилення дієвості соціального управління в різних сферах суспільства.

Мета дослідження розкривається в його завданнях. Завдання — це запитання, на які мають бути одержані відповіді, щоб реалізувати мету дослідження. Інакше кажучи, завдання — це способи досягнення мети. Так, для досягнення мети дослідження ставлення працівників до професійних обов’язків необхідно вивчити такі конкретні питання:

· рівень дисципліни праці та мотиви невиконання своїх професійних обов’язків;

· соціальний портрет порушників професійних норм;

· громадську думку працівників про дієвість методів, що використовуються для підвищення ефективності трудової діяльності;

· кореляцію освіти з професійністю та мірою її використання.

У завданнях потрібно вказати, які показники необхідно зібрати та в який спосіб їх можна визначити (наприклад, мотивація ставлення до своїх професійних обов’язків вивчатиметься опитуванням).

Отже, формулювання завдань дослідження дає змогу впорядкувати процес наукового пошуку, систематизувати процес дослідження, підвищити його ефективність. Програма соціологічного дослідження повністю підпорядковується його меті та завданням, що надає дослідженню чітко вираженого характеру.

Відповідно до мети й завдання встановлюють об’єкт і предмет дослідження, а також одиниці обстеження.

Об’єкт дослідження — це певна соціальна дійсність, соціальний процес або соціальні умови, що містять суперечності і породжують проблемну ситуацію, на яку спрямовано процес пізнання. Наприклад, у соціології праці об’єктом дослідження є соціальні явища, процеси сфери трудової діяльності та умови, за яких вони відбуваються.

Предмет соціологічного дослідження — це властивості чи відносини об’єкта, які найбільш рельєфно віддзеркалюють приховані в ньому суперечності, проблему, що досліджується. Отже, у предметі відбивається взаємозв’язок проблеми й об’єкта дослідження.

Той самий об’єкт може містити кілька різних предметів дослідження, зміст кожного з них залежатиме від того, який саме бік об’єкта він відображає, з якою метою і для рорзв’язання якої проблеми його вибрано. Предмет визначає межі вивчення об’єкта в даному конкретному дослідженні.

Об’єкт і предмет соціологічного дослідження можуть збігатися, якщо реципієнт ставить перед собою завдання пізнати всю сукупність закономірностей функціонування й розвитку соціального об’єкта. Якщо ж дослідник обмежується вивченням окремих характеристик об’єкта, то предметом дослідження стають ті сторони об’єкта, які містять ці характеристики.

У процесі попереднього аналізу об’єкта й виокремлення най-
значущих з погляду розв’язання проблеми факторів формулюють робочі гіпотези.

Гіпотеза (від грец. úπóυεσις — припущення) — обґрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.

Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного дослідження. Гіпотези можуть бути науковими, тобто ґрунтуватися на відомих теоріях, або такими, що ґрунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.

Гіпотетично означені показники емпірично інтерпретуються, тобто переводяться в адекватні запитання анкети, опитувального листка тощо.

Роль гіпотези в соціологічному дослідженні надзвичайно велика. По-перше, вона акумулює досвід науки, соціальної практики, самого дослідника, зокрема його інтуїцію, по-друге — конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці. На перевірку гіпотези спрямоване все дослідження, в результаті чого вона або підтверджується і стає положенням, істинність якого вже доведено, або спростовується. Гіпотеза перевіряється фактами, виявленими в ході дослідження. При цьому невідповідність висунутої гіпотези фактам — це також науковий результат, який може мати не менше значення, ніж установлення її адекватності.

До гіпотези ставляться такі вимоги:

· наукова обґрунтованість, тобто відсутність тверджень, які суперечили б уже доведеним положенням, фактам; адекватність досліджуваній проблемі;

· можливість емпіричної перевірки, тобто з’ясування з допомогою логічного аналізу, що внутрішньої суперечності нема.

Крім загальних передумов та вимог до формулювання гіпотез, у науці склалася стадіальна система їх побудови:

¨ 1-ша стадія — збирання інформації з теми, що досліджується;

¨ 2-га стадія — формулювання власне гіпотези;

¨ 3-тя стадія — класифікація (групування) гіпотез.

Гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об’єкта гіпотези поділяють на:

· описові— це припущення щодо сутнісних якостей об’єктів (класифікаційні), характеру зв’язків між окремими елементами досліджуваного об’єкта (структурні), ступеня щільності зв’язків (функціональні);

· пояснювальні — це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі ви-
вчаються. Ці гіпотези найбільш складні й потребують експериментальної перевірки;

· прогнозні— це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета й опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об’єкта.

За мірою опрацювання та обґрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні. Первинні гіпотезиформулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Якщо ці дані спростовують попередні гіпотези, то замість них висувають вторинні гіпотези. Первинні гіпотези ще називають робочими. Глибоке дослідження, як правило, спирається на низку альтернативних гіпотез, що сприяє одержанню найбільш вагомих висновків.

За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.

Наприклад, гіпотеза-причина — праця втратила свою цінність, гіпотеза-наслідок — працівники ставляться до виконання своїх трудових обов’язків недосить відповідально.

Підтвердження чи спростування гіпотези-наслідку є доказом обґрунтованості гіпотези-причини. Залежно від важливості виконуваної ролі розрізняють гіпотези основні та неосновні. На відміну від гіпотез-причин і гіпотез-наслідків, які логічно взаємозв’язані, ці гіпотези є різними завданнями дослідження і ніби співіснують одна з одною. Звичайно, головну увагу під час висування гіпотез приділяють основним припущенням.

Для того щоб перевірити робочі гіпотези, отримати достовірні результати соціологічного дослідження, слід знати, яку інформацію потрібно зібрати, чому саме цю, а не іншу, і в якій формі. Вирішенню цих питань сприяє проведення спеціальних дослідних операцій, що дають можливість порівняти вихідні теоретичні знання з об’єктивним станом реальності, соціальної практики.

Мається на увазі теоретична й емпірична інтерпретація вихідних понять, що дістала назву логічного аналізу предмета дослідження. Сутність цього аналізу полягає в структуруванні основних понять предмета і всебічному поясненні їхнього змісту.

Оскільки предмет дослідження подається через певні абстрактні поняття, які є ніби символами досліджуваного явища, то й логічному аналізу (розчленуванню) піддається не саме явище, а поняття і категорії, що відтворюють його. Для того щоб описати предмет, окреслити напрям подальшого його аналізу, слід дати чіткі визначення його категорій, використовуючи для цього узвичаєні наукові формулювання (словники), а також виходячи з логіки, наукової позиції та соціального досвіду самого дослідника. Таке трактування має логіко-пізнавальний характер і називається інтерпретацією.

Соціологічне дослідження слід вести тільки на основі категоріального (лінійного) апарату. Від цього значною мірою залежить успішність теоретичного аналізу, глибина емпіричного дослідження. Деякі основні поняття складаються з кількох вужчих понять. Наприклад, поняття «соціальна активність» включає в себе поняття «трудова активність», «суспільно-політична активність» і «пізнавальна активність».

У зв’язку з цим логічний аналіз поряд з інтерпретацією основного поняття передбачає виокремлення й інтерпретацію тих простіших понять, які воно містить. На цій стадії логічного аналізу інтерпретацію замінюють процедурою уточнення якісної структури предмета дослідження, що називається операціоналізацією. Операціоналізація — це процедура конкретизації соціологічних понять чи зведення їх до таких індикаторів, які можна описувати деякою сукупністю операцій.

Зміст ключових теоретичних понять, що в них зафіксовано проблему і предмет дослідження, послідовно конкретизується. Це є ніби моделюванням проблеми, що вивчається, її деталізацією. Наприклад, предметом вивчення є ставлення суб’єкта до праці. Цей предмет можна розподілити на такі складові:

· ставлення до праці як до процесу;

· професії;

· конкретної роботи на конкретному робочому місці;

· умов і організації праці;

· керівника;

· колег по роботі.

Емпірична інтерпретація та операціоналізація означають не тільки теоретичне уточнення основних понять. Кінцевою метою є пошук аналогів у соціальній дійсності — емпіричних індикаторів досліджуваних характеристик явищ, процесів, а також засобів вимірювання чи фіксації цих індикаторів - індексів. Ступінь операціоналізації зумовлюється типом дослідження. Наприклад, для розвідувального дослідження потрібна не така глибока операціоналізація, як для описового, і тим більше для аналітичного. Поповнення категоріального апарату розширює можливості операційного вимірювання соціальної дійсності.

Розробка методичної частини програми соціологічного дослідження передбачає вирішення питань методики і техніки дослідження, вибір найбільш прийнятних методів збирання, обробки й аналізу первинної інформації. У розв’язанні цих питань вихідним є визначення генеральної та вибіркової сукупностей. Генеральна — це вся сукупність явищ, об’єктів (одиниць досліджуваного об’єкта), стосовно яких досліджується проблема.

Пізнати всю генеральну сукупність дуже важко, а то й неможливо. За великої кількості досліджуваних одиниць об’єкта таке вивчення потребуватиме великих матеріальних, фінансових витрат та затрат часу. Вирішити цю проблему допомагає знання того, що найбільш суттєві властивості є однаковими в однотипних соціальних явищ, і для того щоб з’ясувати їх, зовсім не обов’язково досліджувати всю генеральну сукупність. Достатньо обстежити частину сукупності і на підставі частини робити висновок про ціле. Ця частина називається вибірковою сукупністю, вибіркою (див. рис.).

Типи вибірки

Засадничим стосовно вибірки є закон великих чисел, якому підлягають усі масові процеси.

Залежно від того, обстежується вся генеральна сукупність чи якась її частина, вирізняють загальні, локальні та вибіркові дослідження. Загальні дослідження — це ті, де генеральна сукупність обстежується повністю, локальні — лише окрема її частина, вибіркові — певний відсоток генеральної сукупності. Прикладом досліджень першого виду може бути опитування всіх працівників підприємства з метою збирання інформації для розв’язання певної соціологічної проблеми, другого — опитування працівників лише одного підрозділу і третього — опитування лише якоїсь, скажімо, десятої частини всіх працівників підприємства. Однак при цьому має бути забезпечений такий добір опитуваних, щоб їхня думка максимально відбивала думку всіх працівників, тобто була достатньо репрезентативною. Вимога репрезентативності означає, що за окремими параметрами (критеріями) склад обстежуваних має наближатись до відповідних пропорцій у генеральній сукупності. Виокремлюються ті характеристики, які є значущими для досліджуваного явища. Складова генеральної сукупності, що є одиницею відліку для різних про-
цедур формування вибірки (акт поведінки, індивід, соціальна група, спільнота тощо) називається одиницею вибірки.

Загальна кількість одиниць вибірки є об’єктом вибірки.

Відхилення статистичної структури вибірки від структури генеральної сукупності називається помилкою вибірки.

Об’єкти репрезентування та одиниці обстеження можуть збігатися чи не збігатися. У першому випадку має місце так звана одноступінчата вибірка. Велика кількість одиниць обстеження чи розміщення їх на великій території потребує багатоступінчастої вибірки. Це означає, що відбір об’єктів репрезентування здійснюється на багатьох ступенях, а обстеження — лише на останньому. Отже, за багатоступінчастої вибірки зовсім не обов’язково мати повну інформацію про всі одиниці обстеження. Для організації вибірки на кожному наступному ступені досить мати інформацію про об’єкти репрезентування, відібрані на попередньому ступені. Багатоступінчаста вибірка на відміну від одноступінчастої передбачає наявність на кожному ступені проміжних об’єктів, які співвідносяться один з одним за принципом «матрьошки». Наприклад: підприємство — цех — дільниця — бригада — робітник.

Багатоступінчастий відбір більш гнучкий, ніж одноступінчастий і значно економніший.

Мінусом багатоступінчастого відбору є те, що зростає можливість помилок репрезентативності: важко чітко означити помилку і скоригувати її. І якщо, скажімо, перший ступінь відбору охопить неповну кількість неоднорідних одна щодо одної одиниць, то після обстеження на останньому ступені може виникнути значне спотворення. Формуючи багатоступінчасту вибірку, слід насамперед переконатися, чи не вкралася помилка зміщення, що дуже часто трапляється в соціологічному дослідженні.

Існує багато способів відбору.

У процесі суцільного відбору всі одиниці сукупності підлягають обстеженню або всі об’єкти репрезентування переходять на наступний ступінь. За випадкового відбору кожна одиниця генеральної сукупності має однакову або майже однакову ймовірність потрапити до вибіркової сукупності.

Випадкова вибірка може добиратися за датами народження, прізвищами, що починаються з певних літер, таблицями випадкових чисел тощо.

Цілеспрямована вибірка — це такий відбір, за якого одиниці сукупності відібрані спрямовано, а отже, не кожна одиниця генеральної сукупності має шанси потрапити до сукупності вибіркової.

Серед випадкових способів відбору найбільш поширені ймовірнісний (або спрощений його варіант — статистичний); районований, а серед спрямованих — квотний основному масиву чи стихійний.

Систематична вибірка полягає в тім, що добір здійснюється з певним кроком — кожна десята, двадцята чи якась інша за відліком людина.

Гніздова вибірка — це добір певних статистичних груп (гнізд) — бригад, студентських груп, сімей тощо, які підлягають обстеженню.

Стратифікована вибірка — це вибірка в кілька етапів, на кожному з яких змінюється одиниця добору. Наприклад, на першому етапі відбираються сім’ї за місцем проживання, на наступному — за районом міста, далі — конкретизуються сім’ї, які обстежуватимуться, і нарешті, члени сімей, які обстежуватимуться.

Ступінь подібності вибіркової моделі до структури генеральної сукупності оцінюється помилкою вибірки, а межі допустимої помилки залежать від мети дослідження. Підвищена надійність результатів дослідження припускає помилку вибірки до 3%, звичайна — 3—10, наближена — 10—20, орієнтовна — 20—40, а приблизна — понад 40%.

Обсяг вибірки залежить від ступеня однорідності генеральної сукупності, необхідної точності результатів, кількості ознак вибірки. Досвід свідчить, що обсяг вибірки має становити не менше 5% обсягу генеральної сукупності, генеральна сукупність не може бути менше 100 осіб.

Після схематичного визначення вибіркової сукупності конкретизують об’єкти вивчення, з’ясовують методи збирання інформації, інструментарій.

Інструментарій соціологічного дослідження — це набір спеціальних документів (анкет, опитувальних листків, карток для фіксації результатів спостереження та ін.), за допомогою яких реалізуються методи соціологічного дослідження і збирається потрібна емпірична інформація.

Слід зазначити, що в процесі емпіричного соціологічного дослідження поряд зі спеціальними соціологічними методами збирання первинної інформації про соціальні процеси, явища, відносини (аналіз документів, спостереження, опитування, експеримент) можуть використовуватися методи інших наук (економічні, психологічні тощо).

У програмі соціологічного дослідження детально розглядаються методи опрацювання й аналізу зібраної інформації.

У соціології використовують різні джерела і методи збирання інформації (див. табл.).

А. Документальні джерела.

Розпочинаючи дослідження, соціолог мусить перш за все зібрати відомості з первинних документів.

Термін «документ» у соціології трактується як матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про фа-
кти, події, явища об’єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі.

Цінність документальних джерел для соціологічного дослідження і необхідність їх використання зумовлюються передусім тим, що потоки документальної інформації пронизують усі сфери життєдіяльності сучасного суспільства, характеризують соціальні процеси на різних рівнях дослідження (суспільному, інституційному, груповому, особистому), їх динаміку, свідомість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Соціологічна інформація, яку містять документи, іноді дублює дані, одержані іншими методами (опитування, спостереження). Тоді вона стає засобом для перевірки і контролю їхньої надійності.

Таблиця

КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ
ЗБИРАННЯ ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Метод

Аналіз документів

Спостере- ження

Опитування

Соціальний експеримент