Зелена машинка моїх мрій

Вона налила у свою чашку ще води. Зелений чай з лимоном приємно зігрівав і надавав відчуття спокою. Рука дівчини потягнулася до відкритої пачки печива зі смаком кокосу. Взагалі-то Богдана не дозволяла собі солодкого після сьомої вечора, але сьогодні, хоча і була вже майже десята година, не стримувалася. Сьогодні можна. У Богдани жахливий настрій, ніби її розтоптали. Тепер байдуже. Навіщо мати гарну фігуру, якщо його вона не вабить? Чому на Діму не справляє жодного ефекту її довге каштанове волосся? Чому він не хоче бачити, що ці гарні, пухлі губи хочуть торкатися тільки його шкіри?

Насправді, все було не так вже й погано, як собі змалювала Дана. Вона вже майже налагодила контакт з Дімою (сильним, енергійним хлопцем двадцяти років), але тут його прохання перевернуло все в її думках і мріях з ніг на голову. Він попросив передати їй, тобто Наді, його колишній дівчині, щось. Що саме, він не пояснив, сказав, що Дана побачить при зустрічі. Проте, байдуже що вона там побачить. Суть в тому, що він Наді передає якусь річ перед самісінькім Новим роком. В будь-якому разі це буде подарунок. Від Діми, з його добротою і шляхетними ідеалами, іншого чекати не доводиться. Тому так гірко було на душі в цієї самотньої красуні Богданки, яка в свої дев'ятнадцять років мала принаймні три причини, аби не скаржитися на життя: новеньке авто сріблястого кольору; батьків, які абсолютно не обмежували її свободи; і, як згадувалося раніше, привабливу зовнішність, яка в поєднанні з її легким характером, давала незабутнє враження. Але, як не банально це звучить, щасливою Дана не почувалася. Причина була одна: вона чекала взаємності від Діми, якого безтямно кохала вже два з половиною роки. Почуття її були настільки сильними, що дівчині ледь вдавалося їх контролювати. Їй коштувало величезних зусиль не вішатися об'єкту своєї пристрасті на шию. Але мотив, який не давав їй стати нав'язливою був вагомим: Богдана не хотіла втратити його. Вона знала точно, якщо переступить межу дружніх стосунків, а Діма не буде до цього готовим, він не вагаючись викреслить її зі свого й так насиченого життя. Для Дани ця думка була нестерпною. Уявити своє життя без Діми вона просто не могла.

Природно, якщо виникне питання, що ж такого дивовижного є в цьому хлопці, що молода дівчина, яка і життя, по суті, не бачила, так на нього запала? Відповідь потрібно шукати в поглядах на життя нашої "безтямно закоханої". Починаючи з дванадцяти років, батьки повністю віддали Дані управління власним життям. Вона могла вдягатися, спілкуватися, робити що заманеться і коли заманеться. Грошей на витрати їй давалося більше ніж достатньо, а на повноліття татусь не пошкодував купити новеньку машину. Напрочуд, така свобода призвела до незвичайного результату, донька, яка виховувалася за принципом: "Що виросте, то виросте" обрала шлях подалі від гучних компаній і тусовок. Друзів у Дани майже не було, проте безліч знайомих. Багатьом приємна була компанія гарної дівчини, яка завжди привертає увагу. Але її бісили розповіді своїх шкільних, а потім інститутських подружок про безладне статеве життя і нескінченні попойки, тому Богдана підтримувала з ними мінімум контакту. Інша категорія знайомих, яка зависала на плані чи на таблетках так само не викликала в неї нічого крім безсилої люті. Серед її однокурсників такі теж зустрічалися (вона навчається на другому курсі на факультеті соціології). Одного разу, коли її одногрупник, який давно підбивав до неї клинки, запропонував Дані курнути з ним плану, вона не втрималася і відповіла йому: "В Срібне сторіччя письменники, які були символістами, на кшталт Блоку, приймали наркотичні засоби, щоб спіймати натхнення. А ти що ловиш? Ти тормозом чи тупим хочеш стати?". Одногрупник не зрозумів, що Богдана мала на увазі, тільки подумав, що відморозитися від нього вона могла б і простіше, без такого випендрьожу.

Якщо не вдаватися в подробиці, то Дана вважала, що світ котиться зовсім не туди куди треба і що вона в цьому участі приймати не збирається. У восьмому класі вона мріяла стати психологом, але після закінчення школи змінила свою думку і обрала соціологію. Чому? Дана на прикладі своїх знайомих упевнилася (статистична вибірка достатня), що молодь абсолютно не потребує допомоги психолога, а це ж її майбутня клієнтура. Психолог допомагає змінити життя, але ж вони не хочуть змінюватися! Їм подобається топити свої ідеї в пиві під школою, псувати колір обличчя сигаретами, затуманювати мозок травою. Це ж прикольно. Тому Дана обрала професію, яка безпристрасно підбиває підсумки бездумно витрачених потенціалів. Їй зовсім не було шкода їх. Нікого. Нікого, окрім Діми. Їй чхати було на те, що її однокласниці бездумно лягали під кожного, хто мав машину чи обіцяв взяти відпочивати їх з собою до Турції. Їхнє тіло, нехай самі й розхльобують потім наслідки солодких втіх. І чому вони потім дивуються, що хлопець, з яким вони ще вчора обговорювали як назвуть своїх майбутніх дітей, сьогодні вже не подає ніяких ознак свого існування, а при випадковій зустрічі відводить погляд? Нікому не потрібні діти від дівчини, яка сама пропонує себе на другий день знайомства. Надивилися "Секс і місто", де чотири подружки розважаються кожен день з новими мужиками, то тепер на подвиги потягнуло…. Саме так думала Дана про свою "статистичну вибірку", але Діма був для неї зовсім іншим.

Він мав свої власні погляди, читав книжки, займався спортом. Він красунчик, навколо якого завжди повно людей. Він завжди в центрі уваги. Зазвичай, Дана таких оминала, але, цього разу, коли вона познайомилася з ним на шкільній дискотеці, їй відбило розум (вона саме закінчувала десятий клас, Діма навчався у паралелі). Не дивно: гарний хлопець, впевнений в собі, вдягнений зі смаком. Вона припала до нього поглядом і їй не хотілося, щоб він забув про неї. До того ж цей Діма в перший же день їхнього знайомства, коли шумною компанією вони сиділи в "Кавовому зерні" на Подолі (неподалік від школи) видав їй нечуване. Дана, щоб якось привернути його увагу почала розповідати про свою поїздку з класом до Львова, а Діма просто її перебив і сказав: "Мені все одно. Я був у Львові і мені не цікаво слухати про твої враження." Богдана від подиву на мить заклякла. Як він міг? З нею такого ще не траплялося, вона завжди подобається, це вона могла сказати що їй не цікаво. Як пізніше з'ясувалося, він сказав це, щоб Богдана позбулася такого самовпевненого вигляду. Так і почалося любовне затьмарення в житті доволі цинічної Дани. Якщо раніше вона була переконана, що книжки, спорт, подорожі та улюблений шарпей Леон заповнять все її життя і вона переживе навіть повну відсутність друзів, то тепер все стало геть по-іншому.

В тому, що Богдана саме кохає Діму, а не просто затуманена якимись дитячими почуттями, не викликало в неї сумніву. Після першої зустрічі вона почала активно спілкуватись з його однокласниками, крок за кроком входячи в довіру до Діми. Першим розчаруванням було те, що в нього є дівчина. Ця Надя була такою як треба. Вона відносилася до тієї категорії рідкісних дівчат, яких Дана поважала. Вони навіть з нею здружилися (їм дійсно було цікаво разом, але головне, що Дана могла бути ще ближчою до Діми) і така замкнена на собі Богдана, яка ненавиділа пусте витрачання часу, переглянула свої погляди і обрала Діму та його спосіб життя. Кафе, кіно, дискотеки, посиденьки в когось на квартирі... Її фінансовий стан дозволяв, а батьки Дани полегшено зітхнули, що їхня дитина стала нормальною. В їхньому розумінні це поняття було еквівалентним тому, що так бісило Богдану. Це неправильно, на її думку, що замість того, щоб займатися навчанням, швендяти по кафе і купувати випивку за гроші батьків. Хіба можна спокійно сприймати те, що з восьмого класу молодь починає регулярно курити і активне статеве життя, пояснюючи це тим, що після двадцяти років, коли вже буде досвід, палити і бухати вони перестануть? Свідомість з'явиться. А те, що на уроках біології ми вчили, що організм до двадцяти п'яти років все ще росте і до цього віку він є найбільш вразливим до шкідливого впливу безвідповідального способу життя?.. Сперечатися, як і раніше, Богдана ні з ким не збиралася. Вдома все гаразд, батьки повністю довіряють, в душу не лізуть, друзі тим більше. Єдине, коли вона бачила як Діма, сидячи в кафе, чи-то в "Кафці", чи-то в "Кофе Хаузі", затягувався смердючим димом якихось дуже "чоловічих" сигарет, в неї стискалося серце. Вона майже бачила як отруйний дим спускається по його накачаних грудях до легень. Але свого розуму в чужу голову не вставиш. Демократія процвітає, а корисні поради вважаються нав'язуванням. Тож, Богданці залишалося зітхати і відганяти думки про те, що від пасивного куріння люди також помирають…

Другим розчаруванням було те, що Діма Надю дійсно кохав. Це Дані не подобалося найбільше. І життя, яке і раніше вона сприймала як чорно-білу стрічку "Я один серед дебілів", стало для неї ще більш сірим, адже третім розчаруванням було те, що Надя нічого серйозного до Діми не відчувала. Те, що можна не любити Діму просто не вкладалося у Дани в голові, але така несправедливість змусила її винести остаточний вирок світу, що він не вартий поваги і любові.

В двері подзвонили. Богдана вправним рухом зняла заколку з волосся і струснула головою, так що воно невимушено розсипалося по спині. Відкриваючи двері, дівчина однією рукою притримувала за ошийник свого шарпея. Хоча в цьому і не було потреби. Її Леон обожнював Діму так само як і хазяйка. Мабуть, це через те, що хлопець по-справжньому любив собак і не жалкував своєї уваги для них. Ось і цього разу, після того як Діма зайшов у просторий коридор і поцілувавши Дану в щоку, він схилився до Леона. Проте, як слід погладити тварину йому заважала величенька коробка, яку Богдана одразу впізнала. Це була упаковка від конструктору, який вона купила разом із Надею десь півроку тому в дитячому магазині. Це була машинка, яку потрібно було розфарбувати, а потім склеїти з найдрібніших деталей (навіть дзеркальце заднього виду). Надя хотіла собі такий мініатюрний "Мерседес" і спочатку з ентузіазмом взялася до роботи, але їй швидко набридло і вона передала естафету Дімчику.

- Проходь до кухні, я чай п'ю, - Дана надала своєму обличчю якомога спокійніший вираз. Вона добре знала, що легка тінь розгубленості на ньому надає ефекту спокусливості.

- Та я на хвилинку, що я тобі буду заважати, - Діма навіть куртки не розстібнув. На вулиці сипав сніг, залишки якого стікали з рукавів на підлогу.

- Ти знаєш, що мені ніколи не заважаєш, - Дана прямо подивилася йому в очі. – Проте, якщо ти поспішаєш, давай свою коробку і йди.

Тон Дани був якимось іншим, зазвичай вона говорила жартома. Без наполегливості. Діма мовчки почав знімати куртку. Чи не здалося йому?..

На кухні Дана швидко зробила чаю і поклала на стіл шоколад, печиво, підсунула до Діми мед, а сама, почекавши, поки хлопець сяде, вмостилася на м'якому табуреті навпроти нього.

- Ти доробив машинку? – більше стверджуючи, ніж запитуючи, сказала Богдана, порушуючи мовчанку.

- Так. Я пофарбував її в синій колір. Вона так хотіла, - Дімі було трохи дивно, чому Дана так серйозно про це запитує.

- Це ніби подарунок на Новий рік? – в голосі дівчини почулася сумна інтонація.

- Ні, я знаю, що вона хотіла, щоб я її доробив, тим більше мені вона не потрібна.

- Тоді зрозуміло, - Дана вже не приховувала розпач у голосі. (Цікаво, скільки часу він вбив, щоб доробити цю машинку, а потім так недбало кинути: "Мені вона все одно не потрібна"? А Надя, в кращому випадку в сервант поставить її запилюватися, а в гіршому – закине подалі від очей. Чому? Де справедливість?)

Було трохи ніяково. Зазвичай, коли вони залишалися удвох (що бувало не часто), Дана починала розповідати історії про своїх знайомих і бесіда завжди тривала невимушено. Діма би нудився, якби розповідав хтось інший, але Дана з її поглядом вбиваючого сарказму змушувала хлопця сміятися з банальних історій. Взагалі-то він ніяк не міг зрозуміти, чому Дана така упереджена проти цього веселого життя, де можна відриватися по повній і не думати про заборони. Вона йому подобалася, сильно, але він її не розумів. Не міг спіймати її хвилю. Те, що Дана на нього запала він відчував, але повірити що ці два роки їхнього спілкування вона ні з ким не зустрічалася через нього, Діма не міг. Навіть з його самовпевненістю. Але зараз йому не здалося, що вона змінила тон до нього. "Може варто спробувати? Надю він пробачив і майже відпустив. Нехай іде своїм шляхом… А чи не буде це нечесним по відношенню до Дани? Типу, втішуся нею, щоб забути іншу. Але це не так. Якщо вона захоче і я не помиляюся, то в нас може щось вийти", - такі думки роїлися в голові Діми, поки він сидів навпроти Богдани і відчував, що вона приховує в очах ніжність.

Коли Богдана піднялася з-за столу, щоб прибрати посуд, він також піднявся. Діма схилився до неї, і, прибравши пасмо темного волосся, поцілував Дану в губи. Поцілунок видався приємно-солодким. Йому схотілося торкнутися м'яких губ ще. Плювати, що скажуть всі їхні знайомі разом узяті. Він буде з нею. Богдана, яка абсолютно не очікувала такого розгубилася, але вже через мить обняла його за дужі плечі. Цього моменту вона чекала два роки! Здавалося, що це її фантазії, але ні: він тут, цілує її і ніколи не була вона такою щасливою.

"Може і не слід так засуджувати інших? Це життя і не варто витрачати його на те, щоб думати, що чекає на тебе завтра. Існує тільки сьогодні," – подумала Дана вдихаючи повітря Діминого поцілунку.

- Я зроблю для тебе іншу машинку. Зелену. Це ж твій улюблений колір, - Діма погладив дівчину по голові. Раніше вона цього не дозволяла робити майже нікому.

- Я буду берегти її як найцінніший скарб. Ти чудово придумав.

Епілог. З розмови двох ангелів, які живуть у хмарах над Києвом і опікуються дітьми з будинку на вулиці Героїв Дніпра.

- Дарма тоді ми поїхали по тому перехрестю. Чому в нас не було ніякого передчуття?

- Хіба тобі не подобається бути ангелом?

- Це добре, але ти так і не подарував мені тієї зеленої машинки. Шкода, що ти не встиг.

- Пробач, але я дійсно збирався.

- Я знаю, ти навіть конструктор купив. Не переймайся. Це я так, трохи засумувала. Не звикла, що тепер ми далеко від матеріального. Головне, що ти хотів її подарувати. Я завжди мріяла про такий подарунок.

- Тепер ти розумієш, що твоє життя не було чорно-білим?