Закон України “Про застосування амністії в Україні” // Відомості Верховної Ради, 1996, N 48, ст.263

 

 

Стаття 1. Амністія є повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України та цього Закону.

 

Стаття 2. Законом про амністію може бути передбачене:

а) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання (повна амністія);

б) часткове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія).

Закон про амністію не може передбачати заміну одного покарання іншим чи зняття судимості щодо осіб, які звільняються від відбування покарання.

 

Стаття 3. Не допускається застосування амністії:

а) до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за вироком суду, що набрав законної сили;

б) до осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі; (Пункт "б" частини першої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1745-III від 18.05.2000)

в) до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів;

г) до осіб, яких засуджено за особливо небезпечні злочини проти держави, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; (Частину першу статті 3 доповнено пунктом "г" згідно із Законом N 620/96-ВР від 19.12.96)

д) до осіб, яких засуджено за вчинення тяжкого злочину, крім зазначених у пункті "г" цієї статті, і які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання. (Пункт "д" частини першої статті 3 в редакції Закону N620/96-ВР від 19.12.96)

 

Законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на які амністія не поширюється.

Положення закону про амністію, які не відповідають вимогам цієї статті, не мають сили і застосуванню не підлягають. (Частина третя статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом N 620/96-ВР від 19.12.96)

 

Стаття 4. Дія закону про амністію поширюється на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.

У виняткових випадках, з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).

 

Стаття 5. Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом.

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на винну особу вироком чи рішенням суду.

Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень Кримінального кодексу України виходячи із виду і терміну фактично відбутого винним покарання.

 

Стаття 6. Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.

 

Стаття 7. Закон про амністію підлягає обов'язковій публікації в офіційних виданнях Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України.

 

Стаття 8. Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату закінчення відбування покарання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

 

 

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 1 жовтня 1996 року

N 392/96-ВР

 

 

Закон України “Про амністію осіб, які брали участь у масових акціях протесту проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, N 4, ст. 22.

 

Керуючись принципами людяності та відповідальності держави перед громадянами, Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

 

Стаття 1. Звільнити від покарання осіб, засуджених за злочини, передбачені статтями 187-3, 187-5, частинами 1 і 2 статті 217-3 Кримінального кодексу України, за умови, що вчинені ними дії були пов'язані з протестом проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат.

 

Стаття 2. Закрити слідчі справи і справи, не розглянуті судами, про злочини, вчинені до набрання чинності цим Законом особами, зазначеними у статті 1 цього Закону.

 

Стаття 3. Звільнити від покарання осіб, засуджених за злочини, передбачені частиною 3 статті 217-3 Кримінального кодексу України, за умови, що їх незаконні дії були пов'язані з протестом проти несвоєчасних виплат заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат і якщо ці особи відбули не менше половини призначеного вироком суду основного покарання.

 

Стаття 4. Цей Закон не застосовується до особливо небезпечних рецидивістів, визнаних такими за вироком суду, що набрав законної сили, та до осіб, що мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів.

 

Стаття 5. Покласти виконання цього Закону:

 

а) на суди:

щодо осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі;

щодо осіб, справи на яких перебувають у провадженні судів і до набрання цим Законом чинності не розглянуті;

щодо осіб, справи на яких розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили;

щодо умовно засуджених та осіб, виконання вироків яким відстрочено;

щодо засуджених до інших видів покарання, якщо воно повністю чи частково не відбуто;

б) на органи попереднього слідства:

щодо осіб, кримінальні справи на яких перебувають в їх провадженні.

 

Стаття 6. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування і підлягає виконанню протягом двох місяців після набрання ним чинності.

 

 

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 21 листопада 1996 року

N 533/96-ВР