Розділ морфології, що вивчає будову і функцію м’язів, називається міологією (від грец. mys, мyos – м’яз). У людини є приблизно 400 скелетних м’язів, більшість з яких парні.
М’яз (musculus) – це орган, який побудований з пучків поперечно-посмугованих м’язових волокон, зв’язаних між собою пухкою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні судини і нерви. Одиницею будови скелетних м’язів є м’язове волокно – симпласт.
М’яз складається з м’язових волокон, кожне з який зовні вкрите тонкою сполучно-ткани-нною оболонкою – ендомізієм.
М’язові волокна формують пучки, які також оточені тонкими прошарками сполучної тканини – внутрішнім перимізієм
Весь м’яз покритий зовнішнім перимізієм, або його ще називають епімізієм, що разом із сполучнотканинними структурами ендомізію і внутрішнього перимізію переходить у сухожилок (tendo).
Отже, сполучна тканина, що оточує м’язові волокна, переходить у сухожилкові волокна.
Сухожилки майже не розтягуються, але вони дуже міцні і витримують великі наванта-ження. Міцність сухожилка на розрив досягає 5-10 кг/мм2. Таку міцність забезпечує щільна оформлена волокниста сполучна тканина, з якої утворені сухожилки.
Більшість м’язів мають стовщену середню частину – черевце (venter), що переходить з обох кінців у сухожилки (tendae).
За морфофункціональною класифікацією м’язову тканину поділяють на дві групи: гладку і поперечно-посмуговану.
Поперечно-посмугована м’язова тканина, у свою чергу, поділяється на скелетну і серцеву.
Гладка м’язова тканина розташована в стінках порожнистих внутрішніх органів, кровоносних і лімфатичних судин. Вона скорочується мимовільно, тобто не підконтрольна свідомості.
Скелетні м’язи, що прикріплюються до кісток, приводять в рух певні ділянки тіла. Серцевий м’яз має певні особливості будови і функції.
Проксимальний кінець м’яза називається голівкою (cаput), вона починається сухожилком від однієї кістки, а сухожилок дистального кінця м’яза прикріплюється до іншої кістки. При цьому сполучнотканинні волокна сухожилка міцно зростаються з окістям чи з охрястям і навіть проникають у кістку (шарпеєвські волокна).
Початком м’яза прийнято називати його проксимальну частину, а дистальна частина м’яза прикріплюється вже до іншої кістки.
Початок м’яза, що скорочується, залишається нерухомим, це його точка фіксації (punctum fixum). На іншій кістці, до якої прикріплюється м’яз, знаходиться рухома точка (punctum mobile). При скороченні м’яза вона переміщується. При деяких рухах точка фіксації і рухома точка міняються місцями.
Сухожилки різних м’язів розрізняються за будовою і формою. Наприклад, м’язи кінцівок переважно переходять у довгі сухожилки циліндричної форми.
Плоскі м’язи, що беруть участь у формуванні стінок порожнин тіла, мають широкі та плоскі сухожилки, такий сухожилок називається апоневрозом (aponeurosis).
Деякі м’язи мають два черевця, які з’єднані проміжним сухожилком. Прикладом може бути двочеревцевий м’яз шиї.
Якщо вздовж м’яза є кілька проміжних сухожилків, то їх називають сухожилковими пере-ділками. Такі переділки характерні для прямого м’яза живота.
Загальна маса скелетної мускулатури в дорослої людини становить 30-40% від маси тіла, у немовлят – 20-22%. У літніх і старих людей маса скелетних м’язів зменшується до 25-30%, коли знижується м’язова активність. При високій м’язовій активності маса м’язів зберіга-ється до глибокої старості.
Скелетні м’язи:
- беруть участь в утворенні стінок:
- ротової порожнини (cavitas oris);
- грудної порожнини (cavitas thoracis);
- черевної порожнини (cavitas abdominis);
- тазової порожнини (cavitas pelvis);
- входять до складу:
- глотки (pharynx);
- верхньої третини стравоходу (paries superior oesophagi);
- гортані (larynx);
- приводять в рух очне яблуко (bulbus oculi) і гальмують коливання слухових кісточок (ossicula auditus);
- забезпечують дихальні і ковтальні рухи;
- утримують тіло у вертикальному положенні, у рівновазі;
- переміщають тіло в просторі.
Скелетні м’язи поділяються за:
- їх розташуванням (м’язи голови, шиї, спини, грудної клітки, живота, верхньої кінцівки, нижньої кінцівки);
- формою (напр., веретенеподібний, квадратний, коловий, зубчастий м’язи);
- довжиною (напр., короткі, довгі);
- напрямком м’язових волокон (напр., прямі, косі, поперечні);
- функціями (напр., згиначі та розгиначі, відвідні та привідні, підіймачі та опускачи);
- розташуванням стосовно суглобів (напр., односуглобові, двосуглобові, багатосуглобові);
- кількістю головок (двоголові, триголові, чотири-голові);
М’язи можуть бути:
- поверхневі; бічні;
- глибокі; зовнішні;
- присередні; внутрішні.
Синергістами називають м’язи, які забезпечують рух у суглобі в одному напрямі, антагоністами – у протилежних напрямках.
М’яз, волокна якого приєднуються до сухожилка з одного боку називається напівперистим (одноперистим) м’язом, з обох боків – перистим (двоперистим) м’язом, з декількох боків – багатоперистим м’язом.
Скелетні м’язи мають допоміжний апарат м’язів, до якого належать:
- фасції (поверхнева – лежить під шкірою всього тіла, глибока – вкриває м’язи);
- синовіальні сумки (герметично замкнений мішок, або мішок, що має сполучення з порожниною суглоба, біля якого розташовується);
- синовіальні піхви (оточують сухожилки в певних місцях);
- м’язові блоки (розташовані в місцях, де сухожилки м’язів змінюють свій напрямок);
- сесамоподібні кістки (розміщені у товщі сухожилків поблизу місця прикріплення).
Скелетні м’язи людини розвиваються із сомітів, з яких формуються міотоми.
М’язові волокна кінцівок розвиваються з клітин сомітів, а сполучнотканинні елементи м’язів (фасції, сухожилки тощо) – з клітин бруньки кінцівки.
