ПЛАН
1. Загальні правила поведінки людини. Види соціальних норм
2. Право та його ознаки. Функції права.
3. Джерела (форми) права.
4. Система права.
5. Нормативно-правові акти та їх види. Систематизація правових актів.
6. Правовідносини: поняття, суб'єкти, об'єкти, зміст
1. Загальні правила поведінки людини. Види соціальних норм
Правила поведінки людини в суспільстві – це продукт тривалого еволюційного процесу, в ході якого було сформовано норми та порядок регулювання соціальної поведінки людини. Регулювання соціальних (суспільних) відносин здійснюється за допомогою соціальних норм — загальних правил поведінки людей.
Основна особливість соціальних норм полягає саме в тому, що вони є загальними правилами поведінки людей. Ці правила мають значення зразків і розповсюджуються на невизначений ряд випадків.
За сферою суспільних відносин виділяють: політичні, еконономічні, організаційні, естетичні і ін.
За способом встановлення виділяють такі види соціальних норм:
1) норми права — встановлені або санкціоновані державою загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які породжують права і юридичні обов'язки;
2) норми моралі — правила поведінки, що виникають у суспільстві і забезпечені силою громадської думки, засновані на уявленнях про справедливість, добро, зло, гідність, совість;
3) норми-звичаї (традиції ) — правила поведінки, що склалися історично і додержуються в силу звички;
4) релігійні норми — правила, що встановлені різними релігіями і обов'язкові для віруючих; 5) корпоративні норми — норми, що вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями) і підтримуються ними і їх членами.
Найбільш значущими серед соціальних норм е норми права і норми моралі. У своїй основі правові норми мають моральний характер. Але якщо правові норми мають характер примушування, то сила моралі — в громадській думці. Для реалізації моральних норм не потрібна наявність особливого апарату; разом з тим такий апарат є необхідним для примусового проведення в життя правових норм.
Право та його ознаки права. Функції права.
Поняття права
В сучасній вітчизняній юридичній науці склалися три основні підходи до розуміння права: а) нормативний; б) соціологічний; в) етичний. Найбільш поширеним. таке розуміння права:
Право — це система загальнообов'язкових, формально визначених загальних норм (правил поведінки), які встановлюються гарантуються і охороняються державою з метою впорядкування суспільних відносин.
Виникнення права пов'язане з виникненням держави. Його поява викликана тим же, чим і поява держави, організацією влади, здатної встановити юридичні норми і забезпечувати їх втілення в життя. Виникнення права зумовлене якісним ускладненням виробництва, політичного і духовного життя суспільства, виділенням особи як самостійного учасника суспільних відносин, а також формуванням держави, яка могла виконати такі задачі: а) забезпечити функціонування суспільства на більш високій, ніж первісне суспільство, стадії; б) закріпити і забезпечити індивідуальну свободу особистості.
Природно, такі задачі не могли виконати норми-звичаї, характерні для первісного суспільства. Тому починає формуватися звичайне право, потім виникають прецедентне право, закони. Нарешті, починає складатися право, що являє собою волевиявлення держави і засіб регулювання суспільних відносин за допомогою норм.
Ознаки права
1. Встановлюється або санкціонується державою. Вираження норм в законах, інших визнаних державою офіційних джерелах (законах, судових прецедентах, санкціонованих звичаях, актах недержавних організацій, санкціонованих державою, тощо).
2. Система норм. Право існує як система норм — загальних правил, моделей поведінки
3. Загальнообов′язковий характер. (Обов′язкове для виконання всіма, а за порушення – покарання)
4. Формальна визначеність (норма права отримує зовнішнє словесне закріплення в статтях нормативних актів, чітко фіксує вид і міру можливої, належної або забороненої поведінки.).
5. Загальний характер ( поширення на всіх учасників суспільних відносин, незалежно від їх волі і бажання).
6. Охороняється державою (загальні правила, які визнаються державою як правові, підтримуються державною владою).
Призначення права формулюється в юридичній науці в двох аспектах. Згідно першому аспекту, призначення права – виражати інтереси пануючого класу, служити засобом придушення, насильства по відношенню до інших класів. Другий аспект бачить призначення права втому, щоб служити засобом компромісу, зняття суперечностей в суспільстві, бути інструментом управління справами суспільства. Звідси право потрактує як засіб згоди, поступок. Головне призначення права — регулювати, упорядковувати суспільні відносини.
Функції права
Що стосується функцій права, то під ними розуміють витікаючі з його змісту і призначення основні напрями правової дії на суспільні відносини. Виділяють дві головні функції права – регулятивну і охоронну.
Регулятивна функція направлена на регулювання, впорядкування суспільних відносин, встановлення правил поведінки людей. В регулятивній функції виявляється головне призначення права – упорядковувати суспільні відносини.
Охоронна функція направлена на захист найважливіших для життя суспільства відносин. Дана функція має своєю задачею забезпечити вимоги законів, встановити режим законності в суспільстві.
Крім названих, право виконує деякі додаткові функції. До них можна віднести виховну, ідеологічну, інформаційну і ін.
До принципів права можна віднести: гуманізм, законність, демократизм, внутрішню узгодженість і ін.
Джерела права.
Під джерелом права сучасна юридична наука розуміє офіційні і інші способи вираження і закріплення норм права, встановлені державою або визнані нею офіційно-документальні форми виявлення і закріплення норм права, що надає їм юридичного, загальнообов'язкового значення; це – зовнішня форма виразу права.
Існує чотири основних види джерел права: правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір.
Правовий звичай — це правило поведінки, якому держава надала загальнообов'язкового значення і дотримання якого гарантувала своєю примусовою силою. Санкціонований звичай як джерело (форма) права властивий здебільшого давнім, середньовічним правовим системам. Держава санкціонує не всі звичаї, які існують в суспільстві, а тільки найз-начніші.
Правовий прецедент — це судове або адміністративне рішення з конкретної юридичної справи, якому надається загальнообов'язкове, юридичне значення. Таке рішення стає нібито зразком для розв'язання аналогічних справ. Це джерело (форма) права поширене в англосаксонській правовій системі.
Нормативно-правовий акт — це офіційний документ компетентних органів держави, що містить юридичні норми. Нормативні акти є основним джерелом права України, оскільки вони виходять з чітко визначених правотворчих органів, мають встановлені форму, порядок набуття чинності і сферу дії, чітко і однозначно формулюють зміст юридичних прав і обов'язків.
Як окреме джерело права існують релігійні норми, які грунтуються на релігійних переконаннях і грають велику роль в суспільствах, де та або інша релігія є офіційною, загальнодержавною.
Серед нормативно-правових актів виділяють закони і підзаконні нормативно-правові акти.
Нормативно-правовий договір — двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори нормативного змісту — це документи, що закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов'язків і встановлюють коло і послідовність останніх, тобто добровільну згоду виконувати прийняті на себе зобов'язання. Нормативно-правовий договір — це основна форма (джерело) права в міжнародному праві.
Система права.
Система права є структурною організацією права, яка обумовлена об'єктивними умовами його існування і забезпечує внутрішню єдність і несуперечність права.
Система права — це внутрішня структура права, що охоплює всі діючі юридичні норми держави.
Система права включає декілька основних компонентів: галузі права, підгалузі, правові інститути і норми права.
Галузь права – це сукупність норм права, регулюючих якісно однорідну групу суспільних відносин. Вона відрізняється своєрідністю предмету і методу правового регулювання
(конституційне, трудове право, цивільне, сімейне, кримінальне і ін.).
Предмет правового регулювання складають суспільні відносини, регульовані даною сукупністю норм права. Метод правового регулювання є сукупністю різних способів правової дії галузі права на суспільні відносини, що є предметом її регулювання.
Декількох близьких по характеру регулювання правових інститутів утворюють підгалузь права(у складі цивільного права існує авторське, патентне і ін.)
Правовий інститут – це складова частина галузі права, сукупність правових норм, регулюючих певний вид однорідних суспільних відносин, що є (трудовий договір, оплата праці, робочий час, час відпочинку. в трудовому праві і др).
Первинним елементом системи права є норма права – конкретне правило поведінки.
Під нормою права розуміється загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене державою як критерій правомірної або забороненої поведінки, і забезпечене державними засобами.
