Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору.
У сучасних умовах свобода договору трактується ширше. Відповідно до ст. 627 нового Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Вона існує не лише на стадії укладення, але й виконання, зміни та припинення договору. Кожній із цих стадій властиві свої елементи свободи договору. Таким чином, в залежності від стадії на якій проявляється свобода договору її можна поділити на:
1. свободу укладення договору;
2. свободу виконання договору;
3. свободу зміни та припинення договору.
Однак, встановлюючи в законі свободу договору, варто пам’ятати слова В.Г. Сокуренка та А.М. Савицької: не може бути абсолютної свободи – вона завжди нормована відповідними соціальними нормами і знаходить свій вираз в правах і обов’язках. Юридичною мірою свободи є права і обов’язки, встановлені в законі.
Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України свобода договору встановлюється з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
На підставі відповідних норм Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства України можна виділити п’ять елементів свободи укладення договору.
1. Сторони вільні у виборі: укладати договір чи ні.
2. Сторони є вільними у виборі контрагента.
3. Сторони вільні у виборі типу договору, яким вони мають намір опосередковувати свої зв’язки.
4. Сторони є вільними у визначенні умов договору.
5. Сторони є вільними у виборі форми договору.
Цивільний кодекс України встановлює декілька елементів свободи виконання договору. В залежності від сторони договору, яка має свободу виконання, останню можна поділити на свободу:
1). яку має кредитор;
2). яку має боржник;
3). яку мають обидві сторони.
Аналіз змісту нового Цивільного кодексу України дає підстави виділити такі елементи свободи виконання договору.
1. Кредитор вільний у виборі способу виконання договору (одноразово чи частинами).
2. Боржник вільний у виборі виконувати договір особисто чи покладати його виконання на іншу особу.
3. Боржник вільний у виборі місця виконання договору.
4. Боржник вільний у виборі способу виконання грошового зобов’язання або зобов’язання передати цінні папери;
5. Боржник вільний у виборі предмету виконання альтернативного зобов’язання.
6. Сторони вільні у виборі часу виконання договору.
7. Сторони вільні у виконанні зобов’язання в якому беруть участь кілька кредиторів і кілька боржників.
Висновок
Таким чином можна підвести певні висновки.
В Цивільному Кодексі (2, ст. 452) містяться норми, що встановлюють певний порядок зміни і розірвання договору, а також всіх інших операцій пов’язаних з цивільними та адміністративними договорами.
Обов'язковою умовою зміни або розірвання договору за рішенням суду є дотримання спеціальної досудової процедури врегулювання суперечки безпосередньо між сторонами договору. До теперішнього часу діє положення, згідно якому суперечка може бути переданий на дозвіл арбітражного суду лише після ухвалення сторонами заходів по безпосередньому врегулюванню суперечки, за винятком деяких категорій суперечок, які не мають відношення до зміни і розірвання договорів.
Стаття 453 Цивільного Кодексу чітко регламентує правові наслідки зміни і розірвання договорів:
1. При зміні договору зобов'язання сторін зберігаються в зміненому вигляді.
2. У разі розірвання договору зобов'язання, з нього виниклі, припиняються
3. Момент, з якого зобов'язання вважаються зміненими або припиненими, визначається по-різному залежно від того, яка здійснена зміна або розірвання договору: за угодою сторін або за рішенням суду.
В першому випадку виниклі з договору зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту висновку угоди сторін про зміну або розірвання договору. У свою чергу, цей момент повинен визначатися за правилами, встановленими відносно моменту укладення договору
В другому випадку, коли зміна або розірвання договору проводиться за рішенням суду, зобов'язання вважаються зміненими або припиненими з моменту вступу рішення до законної сили.
Таким чином, на минулих сторінках ми спробували обґрунтувати природу адміністративних та цивільних договорів. Як можна побачити з проаналізованого матеріалу законодавче підкріплення даної правової гілки, тому збоку держави має проводитися виважена законодавча політика по забезпеченню правової достовірності даного виду договорів.
