Молочники містять молочний сік (латекс). Вони можуть бути членисті і нечленисті.

Ø Членисті мають велику кількість пов’язаних між собою (через руйнування спільних оболонок) клі­тин з тонкими целюлозними оболонками (мак, цикорій, латук). Цитоплазма і ядра займають пристінкове положення, а основний вміст – клітинний сік – латекс, в якому, мов краплі масла в молоці, є крапельки смол, каучуку, крохмальних зерен (у мо­лочайних), білка (у фікуса) та інших речовин. На повітрі латекс швидко зсідається, закриваючи рану. Оболонки молочників не мають пор.

Ø Нечленисті молочники складаються з окремих прозенхімних клітин, часто не з’єднаних між собою. Це може бути одна гігантська клітина, що виникає з розвитком зародка, росте, галузиться і пронизує всі органи, але з іншими молочниками не з’єднується (свидина).

У медицині популярний латекс маку – джерело болезаспо­кійливих препаратів. Алкалоїди чистотілу, які містяться в латек­сі, також діють наркотично, але слабкіше, ніж алкалоїди маку. Чистотіл є джерелом жовчогінних, протизапальних та онкостатичних препаратів.

 

Смоляні ходи властиві для деревини та листків більшості хвойних порід (сосни, кедра, ялини і модрини). Це вузькі, напо­внені смолою канали. У деревині ялиці, тиса і ялівця смоляних ходів немає. Розрізняють вертикальні і горизонтальні смоляні ходи.

Вертикальні смоляні ходи видно неозброєним оком: на по­перечному розрізі – у вигляді світлих крапок, розташованих у пізній зоні річних шарів; на поздовжніх розрізах помітні у вигля­ді темних поздовжніх рисок. Кількість і розмір смоляних ходів залежать від породи деревини. У деревини сосни, кедра вони великі і численні, у модрини – дрібні і нечисленні.

Смоляні ходи займають дуже невеликий обсяг деревини стов­бура (0,2—0,7 %) і тому істотно не впливають на властивості де­ревини. Мають значення для збору живиці, що є джерелом тер­пенів і смол, які використовують у медичній галузі.

 

ЗАПАСНІ ТКАНИНИ

Запасні тканини паренхіми складають велику частину всіх ор­ганів рослин. Вони заповнюють проміжки між провідними і ме­ханічними тканинами і наявні в усіх вегетативних і генеративних органах. Ці тканини утворюються за рахунок диференціювання апікальних меристем і містять живі паренхімні клітини, різнома­нітні за будовою і функціями, частіше всього прості пори.

Функції: синтез, накопичення та використання органічних речовин. Розрізняють паренхіму:

1) основну,

2) асиміляційну,

3) запасну,

4) водонос­ну

5) повітроносну.

1.Основна паренхіма не має строго визначених функцій. Розміщена всередині органів великими масивами, часто за­повнює серцевину стебла, вну­трішні шари кори. Її клітини формують вертикальні і гори­зонтальні тяжі – промені, по яких здійснюється радіальний транспорт речовин. З основної паренхіми можуть виникати вторинні меристеми.

2. Клітини асиміляційної па­ренхіми (хлоренхіми) містять хлоропласти і спеціалізуються на фотосинтезі. Вони розта­шовані під епідермою лист­ків, молодих зелених стебел і плодів. Для асиміляційної па­ренхіми (губчастої) характерні міжклітинники, клітини тон­костінні. Залежно від будови і розміщення виділяють

Ø палі­садну (стовпчасту),

Ø губчасту  

Ø складчасту хлоренхіму.

Стовпчаста па­ренхіма – клітини витягнуті перпенди­кулярно до поверхні листка без міжклітин­ників з великою кіль­кістю хлоропластів. Основна функція – фотосинтез.

Губчаста паренхіма – клітини різної форми; часто є міжклітинники; мен­ше хлоропластів, ніж у стовпчастій. Осно­вна функція – газо­обмін і транспірація. У дорсивентральних листках розміщується, як правило, під стовпчастою, в ізолатеральних – між рядами стовпчастої паренхіми.

У листках хвойних трапляється складчаста хлоренхіма. Склад­часта хлоренхіма – асиміляційна тканина — паренхімні клітини зі звивистими стінками в голчастих листках хвойних рослин. На оболонках її клітин є складки, на яких розміщуються хлороплас­ти.

3. У клітинах запасної паренхіми накопичуються надлишкові (в окремий період розвитку рослини) продукти обміну речовин: вуглеводи, білки, жири, ефірні олії (мал. 16, 17) тощо. Вона добре розвинена в стеблах, коренях, кореневищах, бульбах, цибулинах. Клітини запасної паренхіми можуть містити багато лейкопластів (крохмаль), великі вакуолі (цукри, інулін), багато дрібних вакуолей, які утворюють алейронові зерна (білок), можуть мати товсті клітинні стінки, жирові клітини тощо.

 

 

 

Мал. 16. Зріз кореня оману високого:

1 — ефіроолійні вмістилища; 2 — па­ренхімні клітини з інуліном;

3 — кам­бій; 4 —судини ксилеми

 

Мал. 17. Фрагмент листка гірчака перцевого:

1 — ефіроолійні вмістилища; 2 — ефіроолійні залоз­ки; 3 — друзи

 

4. Рослини посушливих місць зростання (кактуси, агави, алое) у стеблах і листах містять водоносну паренхіму, необхідну для за­пасання води. Великі водоносні клітини є в стеблах злаків; у во­доносній паренхімі сукулентів і рослин солонців накопичується зв’язана вода. У вакуолях клітин цієї тканини містяться слизуваті речовини, що забезпечують утримання вологи.

5. Повітроносна паренхіма (аеренхіма) міститься в різних орга­нах болотних і водних рослин і складається з клітин із тонкими стінками. Функції – вентиляційна, частково дихальна, забезпечує тканини киснем. Простір між клітинами (міжклітинники) заповнений повітрям і з’єднується із зовнішнім середовищем через продихи-сочевички (квітконіжки латаття білого, глечиків жовтих).