ФУНКЦІЇ акумулююча, світоглядна, формування реалізму економічного мислення та фундаментальнна
Так, акумулююча або прагматична функція полягає у зібранні, вивченні, узагальненні і засвоєнні досвіду господарського розвитку людства. Без знання цього досвіду не можливо зясувати закономірності економічного розвитку людського суспільства, виробити науково обґрунтовану економічну політику. Світоглядна функція полягає у формуванні економічною історією наукової картини світового процесу господарської еволюції людства.
Функція формування реалізму економічного мислення можлива тому, що економічна історія вивчає й аналізує не лише позитивний досвід господарського розвитку народів і країн, але й їхні помилки, прорахунки і банкрутство економічної політики держав.
фундаментальна - аналіз і обробка різноманітної економічної інформації.
4) хар-ка джерел та літератури Сучасна історико-економічна наука основана на діалектико-матеріалістичному методі, який розглядає суспільно-економічній розвиток як природньо-історичний процес, який залежить від обєктивних закономірностей. Але, поряд з цим, цей метод не заперечує впливу субєктивного фактора - діяльності мас, класів, політичних партій, вождів, лідерів, віросповідання та національних особливостей.
В історико-економічній науці використовуються спеціальні історичні методи досліджень, серед яких хронологічний (розгляд історико-економічного матеріала в хронологічній послідовності); синхронний, що передбачає одночасне вивчення історико-економічних подій, що відбуваються в господарському житті країн і континентів; дихронний, як метод періодизації; та історичне моделювання (На основі широкого використання статистичних даних та використання економічної теорії для вивчення економічної історії будувалися гіпотетичні дедуктивні).
ПЕРІОДИЗАЦІЯ
1.П’ятистадійна модель німецького економіста Ф.Ліста (п.ХІХ ст.) поділив історію економічного розвитку на п’ ять стадій:
Перша — стадія дикості, що продовжувалася декілька десятків тисяч років і завершилася приблизно в Х-ХІІ тисячолітті до н.е. із переходом до осілого способу життя. Господарство в цей період носило привласнюючий характер — мисливство, збиральництво, рибальство; організація суспільства характеризувалася стадно-колективними формами.
Друга — стадія пастуша, приблизно з X по V тисячоліття до н.е.; основний вид діяльності — скотарство, а землеробство — городництво грас допоміжну роль; організація суспільства — родоплемінна.
Третя — стадія землеробська, із V тисячоліття до н.е. по середину XIII ст. вже нашої ери; основний вид діяльності — землеробство; організація суспільства сімейно-станово-державна.
Четверта — стадія хліборобсько-мануфактурна, із середини XIIIпо середину XVII ст.; основні види діяльності — сільське господарство і ремесло; організація суспільства — станово-державна.
П'ята — стадія хліборобсько-мануфактурно-ко мерційна, із середини XVII по середину XIX століття: основні види діяльності — землеробство, ремесло-промисловість, торгівля; організація суспільства — станово-державна.
Сьогодні до цього поділу варто було б додати шосту стадію — фінансово-промислову, із середини XIXдо останньої чверті XX ст.
2. Тристадійна модель Гільденбранта - Бюхера Німецькі економісти і історики — Бруно Гільденбрант і Карл Бюхер, що жили в середині ХІХ ст. виділили всього три стадії в історії господарства. При цьому в основу поділу історичних епох була покладена довжина шляху, яку проходить товар -від виробника до споживача:
1) «природне», натуральне (або домашнє) господарство, із найдавніших часів — до середини XII I ст. Шляху середньому не більш милі — із поля або городу землероба через млин і кузню в його і панську садибу.
2) «грошове» (або міське) господарство, до кінця XVIII ст. Шлях від декількох миль до декількох десятків миль, із поля селянина або з майстерні ремісника через міський ринок або ярмарок за допомогою купця в будинки споживачів.
3) «кредитне» (або народне) господарство, починаючи з XIX ст. Шлях у сотні і тисячі миль.
3. Формаційний підхід Маркса Але запропоновані періодизації не пов'язують економічний розвиток з розвитком соціальних інституцій, що робить їх неповними та обмеженими. Спробу синтезувати соціологію та економіку для пояснення еволюції економічних процесів зробив К. Маркс у своїй теорії суспільно-економічних формацій, кожна з яких характеризується певним рівнем розвитку продуктивних сил (під якими розуміється все те, що забезпечує матеріальне існування людини, і сама людина) та виробничих відносин (тобто, соціальні відносини та принципи розподілу матеріальних благ). На певному етапі історичного поступу рівень розвитку продуктивних сил та виробничих відносин заходять у суперечність, яка й приводить до зміни однієї суспільно-економічної формації на іншу. Історія людства за К. Марксом ділиться на три етапи та п'ять суспільно-економічних формацій:
Общинний (або первіснообщинний) лад із X тисячоліття по VI ст. до н.е. Рівень економічного розвитку низький, що забезпечує споживання на грані фізичного виживання. Немає приватної власності на землю — основний засіб виробництва, а от же, немає експлуатації. Основні суспільні відносини — общинний дарообмін. Примус до праці носить об'єктивно-фізіологічний характер — хто не добуває собі їжі, вмирає з голоду. Класів не існує.
Рабовласницький лад — із V ст. до н.е. по V ст. н.е. З'являється і поширюється приватна власність, у тому числі і на людей (рабів), експлуатація яких приносить рабовласникам додатковий продукт. Примус до праці носить суб'єктивно-терористичний характер - полонених, що відмовляються бути рабами, убивають. Основні суспільні відносини—рабство. Основні суспільні класи — раби і рабовласники. Протиріччя між ними —антагоністичні і рано чи пізно повинні привести до зміни формації.
3. Феодальний лад — VI—XXIII ст. Земля стає основним об'єктом приватної власності, джерелом додаткового продукту і експлуатації. Примус до праці носить суб'єктивно-економічнийхарактер — власник землі відстоює своє право на додатковий продукт силою зброї і сам вирішує, кому надати право оренди на основний засіб виробництва необхідного продукту. Основні суспільні відносини — рента. Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — селяни і феодали.
4. Капіталістичний лад — XIXст. Основним об'єктом приватної власності стають засоби виробництва в промисловості. Примус до праці носить об'єктивно-економічний характер — той, хто не має власності або інших засобів існування, змушений продавати свою робочу силу (працю) на ринку і піддаватися експлуатації. Основні суспільні відносини — додаткова вартість (капітал). Основні суспільні класи з антагоністичними інтересами — робітники і капіталісти.
5. Комуністичний лад — наступає з перемогою робітників над буржуазією. Засоби виробництва переходять у колективну (суспільну) власність, а отже, зникає експлуатація. Примусовий характер праці змінюється добровільним, творчим. На базі чого досягається найвищий рівень виробництва і задоволення потреб усіх членів суспільства.
Індустріально-технологічний підхід
Широку популярність у XX ст. отримав запропонований американською інституціональною школою так званий «технологічний» підхід, відповідно до якого історія ділиться на три великі епохи.
Доіндустріальну — із X тис. до н.е. по середину XVIII ст н.е. Особливостями якої є низький рівень економічного розвитку, широке застосування живої (фізичної) праці переважно в сільському господарстві, де зайнято близько 85% працездатного населення.
Індустріальну — з останньої третини XVIII по останню чверть XX ст. Особливостями якої є середній рівень економічного розвитку, широке застосування кооперації і спеціалізація живої (фізичної) праці з машинами й устаткуванням у промисловості, де зайнято близько 60% працездатного населення.
Постіндустріальну — з останньої чверті XX ст. Особливостями якої є високий рівень економічного розвитку, широке застосування електроніки, робототехніки, біотехнологій, що дозволяє замінити живу фізичну працю в промисловості машинною, а основною сферою діяльності стає так званий «третинний» сектор — сфера побутових, соціальних, фінансових послуг і обробка інформації, де зайнято більше 65% працездатного населення
