У ІІ ст. до н.е. після перемоги над Карфагеном і Македонією Римська держава панує над усім Середземномор’ям. За-войовані країни стали невичерпним джерелом рабів. Сотні тисяч їх були продані за безцінь у землеробські маєтки нової римської знаті – стану нобілів. Належали до цього стану тільки ті, чиє майно оцінювалось не менше ніж в один мільйон сестерцій.
Ріст числа великих маєтків (латифундій) супроводжува-вся прямо протилежним процесом розорення римського се-лянства. Воно не витримувало конкуренції дешевої рабської праці.
Неминучим результатом цього процесу було крайнє за-гострення ніколи не затухаючої боротьби між дрібним і вели-ким землеволодінням. Кульмінацією боротьби стали реформи братів Гракхів.
У 133 р. до н.е. вибраний трибуном Тіберій Гракх запропонував закон, за яким встановлювався максимальний розмір землеволодіння, що знаходиться у приватній власності, – 1000 югерів на сім’ю (майже 250 га). Надлишки підлягали розподілу між безземельними і малоземельними. Але однієї землі було за мало. Селянам потрібна була худоба, інвентар, насіння, гроші, але вони знаходились у розпорядженні сенату. Між тим сенат, який виражав інтереси нобілів і складався з них, чинив впертий опір реформі.
Тіберію, який провів закон через народні збори, прийшлось тричі порушувати римську конституцію. Він вимагав змісти-ти народного трибуна Октавія, який наклав вето на законо-проект про землю. Більша частина триб підтримала Тіберія. Потім він запропонував, щоб не сенат, як це було раніше, а народні збори самі вирішували питання про субсидії, потрібні для проведення земельної реформи. Це також було здійснено. Залишалось останнє – досягти обрання на новий строк. Народ стояв на стороні Тіберія. Тоді сенат організував вбивство на-родного трибуна. Зі смертю Тіберія Гракха, як і слід було очі-кувати, проведення реформи було фактично призупинене.
Новий підйом руху пов’язаний з ім’ям Гая Гракха. Вида-тний оратор і політичний діяч Гай Гракх був вибраний на ту ж посаду, що і його старший брат. Продовжуючи справу Ті-берія, він намагався знайти опору серед римських бідняків. Було проведено зниження цін на хліб, організовані землеробські колонії на завойованих землях. Але Гая Граха, як і його брата, було вбито.
Юридичною основою аграрної реформи братів Гракхів було те, що за старовинною традицією римська територія вважалась суспільною власністю. Тому був можливий її пе-реділ. Цією можливістю скористується в свій час і Юлій Це-зар. Але вже у 111 р. до н.е. в інтересах дрібного і середнього землеволодіння був прийнятий закон Торія, який встановлю-вав, що будь-хто, хто має не більше 30 югерів землі (8,5 га), може вважати її своєю власністю.
Реформи Гракхів, які мали за мету відродження вільного римсько-італійського селянства, відкривають собою епоху громадянських війн, які завершились перемогою нобілітету і падінням римської республіки.
Велику роль у цьому відіграла і Союзницька війна, яку розпочали союзники Риму проти нього з 90 р. до 88 р. до н.е. Рим переміг, але союзники досягли здійснення своєї головної вимоги: майже все населення Італії одержало право римського громадянства.
Завершення Союзницької війни не принесло Риму справжнього миру. Громадянська війна між різними групами прав-лячого класу розгорілась з новою силою.
Схиляючись на підтримку армії, в 82 р. до н.е. полководець Луцій Корнелій Сулла встановлює в Римі одноособову диктатуру. Скориставшись правом на ‘‘видання законів та упорядження державного ладу’’ Риму, Сулла надав нові права сенату (включаючи судові) і різко зменшив компетенцію народних зборів.
Трибуни були позбавлені політичних функцій. Римська рабовласницька республіка переживає глибоку кризу. Її остаточне падіння прискорилось повстанням рабів під керівництвом Спартака (74 р. до н.е.).
