Декомпресія, дренування і промивання шлунку і кишечника.

Необхідність в екстреній декомпресії шлунку виникає при завороті останнього, коли неможливо ввести зонд в шлунок. У цій ситуації тільки термінова декомпресія шлунку може істотно понизити прояв серцево-легеневої недостатності, уповільнити або навіть припинити розвиток больового шоку і врятувати тварину. При цій патології відзначається різке здуття живота з перкуторним визначуваним тимпанитом над усією його поверхнею. Найпростіша в цих випадках маніпуляція - декомпресія шляхом пункції шлунку. Для її здійснення необхідно товстою голкою по середній лінії посередині між пупком і мечоподібним відростком проколоти черевну стінку і шлунок, випустивши при цьому повітря. Недоліком цього способу є те, що при неможливості негайного оперативного втручання через деякий час шлунок знову наповнюється газами, що вимагає повторної пункції. При цьому, під час операції не завжди є можливість виявлення місця проколу стінки шлунку. Надійнішим способом декомпресії при цьому захворюванні є троакарна декомпресія з введенням в порожнину шлунку трубки через просвіт троакара. Завдяки цьому можливе промивання шлунку, тривала його декомпресія, проведення інфузійної корекції порушень гомеостазу до операції, а також безпомилкове виявлення місця проколу стінки шлунку під час оперативного втручання.

Дренування і промивання шлунку здійснюють перед операцією (для попередження аспіраційного синдрому), при гострих отруєннях, коли потрібне ретельне відмивання шлунку від отруйних агентів, в післяопераційному періоді (особливо при операціях на шлунку), з метою ентерального харчування. Перед операцією і при отруєннях промивання шлунку здійснюють методом "сифона" Для цього через спеціальну дощечку з отвором в центрі діаметром 1-1,5 см проводять змащений вазеліном товстий шлунковий зонд, поступово проштовхуючи його вперед у момент ковтальних рухів тварини. Орієнтовно довжина зонду визначається за відстанню від різців до пупка, для чого зонд перед маніпуляцією укладається по зовнішній поверхні нижньої щелепи, грудей і живота; потім на зонд наноситься мітка, використовувана як орієнтир при введенні зонду в шлунок.

Промивання шлунку за типом "сифона" здійснюється таким чином: до зовнішнього кінця зонду приєднують скляну воронку, яку піднімають вгору над твариною і заливають водою. Потім воронку опускають вниз, домагаючись евакуації утримуваного шлунку. При цьому стараються, щоб воронка була постійно заповнена водою і в шлунок не потрапляло повітря. Здійснюючи маятникоподібні рухи вгору-вниз 4-5 разів щоб краще відмити складки слизової оболонки шлунку. Потім промивні води зливають, і процедуру повторюють спочатку до тих пір, доки вони не стануть чистими. З метою інтраопераційної декомпресії шлунку і попередження аспіраційного синдрому зонд після цієї маніпуляції залишають до кінця операції.

За необхідності післяопераційного тривалого дренування шлунку (для декомпресії, промивання, ентерального харчування і так далі) під час наркозу через носовий хід проводять тонку трубку відповідного діаметру в ротову порожнину, звідки її корнцангом вводять в стравохід і проводять в шлунок. Така маніпуляція не складна і не вимагає яких-небудь особливих навичок. Кінець зонду фіксується прошивною лігатурою до мочки носа.

У деяких тварин з легко збудливою психікою в післяопераційному періоді зонд може викликати різко негативну реакцію із спробою його витягнути. У таких ситуаціях рекомендується закапувати носовий хід дикаїном або іншими місцевими анестетиками, а також інсталювати анестетики в ротову порожнину. Як правило, через 24-48 ч тварини звикають до неприємних відчуттів і не роблять спроб витягнути зонд. Такий спосіб проведення зонду забезпечує тривалу декомпресію шлунку, дає можливість проведення ентерального харчування тварини упродовж 5-7 днів.

Інтубація кишечника здійснюється під час оперативного втручання з приводу дифузного фібринозно-гнійного перитоніту, при гострій кишковій непрохідності, коли відзначається різке здуття кишечника і перерозтягування його стінок газами і кишковим вмістом. Необхідність в цій маніпуляції зростає при невпевненості хірурга в життєздатності тканин кишкової стінки, і можливості розвитку неспроможності швів після ентеротомії (при видаленні сторонніх тіл), або в ділянці анастомозу (при резекції кишки).

Найдоцільніше проводити інтубацію кишечника за закритим типом - трансанальным способом. Інтубації кишечника повинне передувати введення 0,25% розчину новокаїну у кількості 1-2 мл/кг в корінь брижі. Після цього помічник вводить в пряму кишку трансанально товсту зігнуту трубку (для цих цілей можна використовувати інт убаційну трубку великого діаметру) і по ній проводить перфоровану ПХВ-трубку в товсту кишку. Хірург через стінку товстої кишки захоплює її і "нанизуючими" рухами двома руками поступово проводить інкубаційну трубку по просвіту кишечника до необхідного місця (на 50-60 см далі за місце ентеротомії). Найбільші труднощі виникають при проведенні трубки з товстої кишки в тонку, що пов'язано з анатомічною будовою переходу тонкої кишки в товсту.

Наявність зонду в тонкому кишечнику дозволяє проводити декомпресію кишки, уникнути неспроможності швів анастомозу, здійснити профілактику післяопераційного парезу, при необхідності промивати кишечник з метою зниження інтоксикації, проводити ентеральне живлення Зовнішній кінець зонду підшивається до перианальної складки, після чого на нього надівається поліетиленовий мішок для збору кишкового вмісту. У післяопераційному періоді зонд промивається мінеральною водою без газу 2-3 рази протягом доби. Промивання кишковика продовжують протягом двух-трьох днів до відновлення нормальної перистальтики і появи звичайного кишкового вмісту з трубки. Видалення зонду проводять обережним повільним підтягуванням за його кінець.