Структура правової культури суспільства

Правова культура складається із низки взаємозалежних елементів.

1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян —

виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.

Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або пра-возастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.

Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, ро-

>>>475>>>

зуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність, для комерсантів — цивільно-правова відповідальність.

Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.

2. Стан юридичної практики[1]:

а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства — виражається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте — показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозасто-совної практики — виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником пра-вореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.

Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти — юристи-професіонали. їх діяльність — показник рівня правозастосовної культури.

3. Режим законності і правопорядку — стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою

>>>476>>>

правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання — основа режиму законності та правопорядку.

Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.