Життєвий і творчій шлях Франка

Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область) у родині коваля Якова Франка та Марії Кульчицької-Франко. Протягом 1862—1864 pp. він навчається в початковій школі вс. Ясениця Сільна, у 1864—1867 pp. — у школі при василіанському монастирі в Дрогобичі. У гімназії Франко починає писати власні твори. Перший його вірш називався «Великдень» і був присвячений пам'яті батька, який помер у Великодню ніч. У 1872 р. померла його мати. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець», «У столярні») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя І. Франка. У 1874 р. його ранні вірші була надрукувані на сторінках львівського студентського журналу «Друг». 1875р. І. Франко вступив на філософський факультет Львівського університету, увійшов до складу редакції журналу «Друг», 1876 р. з'явилася перша збірка віршів Франка «Баляди і розкази». Наступного року він почав друкувати оповідання з широко задуманого циклу «Борислав». У 1878 р. поета вперше заарештували. Франкові інкримінують соціалістичну агітацію і пропаганду. Після звільнення разом з Михайлом Павликом І. Франко засновує новий журнал «Громадський друг» (у 1878р. вийшло тільки два номери), а після його заборони видає у цьому ж році два збірники журнального типу — «Дзвін» і «Молот», які були своєрідним продовженням часопису. В цих виданнях побачили світ такі його твори, як «Товаришам з тюрми», «Каменярі», гостро полемічні статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції», «Література, її завдання і найважніші ціхи». З 1881 р. у Львові за найактивнішої участі Франка виходить журнал «Світ». У ньому друкується його роман «Борислав сміється». У цей же час він створює повість «Захар Беркут». За допомогою дружини Франко протягом 1894—1897 pp. видає журнал «Житє і слово», а потім організовує «Літературно-науковий вісник», котрий об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України. У 1896 р. створено поетичну збірку «Зів'яле листя», у 1897 — «Мій Ізмарагд». Наступного року відбулося святкування 25-літ-нього ювілею літературної діяльності І. Франка. У 1900 р. письменник створив поетичну збірку «Із днів журби», роман «Перехресні стежки». Іван Франко помер 28 травня 1916 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові. «ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ» - Під такою назвою вийшла у 1896 р. третя Франкова поетична книжка з незвичним підзаголовком «лірична драма». Збірка поділяється на три цикли. Поезії збірки передають складний перебіг внутрішнього життя закоханої людини — від зародження почуття до його краху. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Автобіографічними моментами виділяється в книжці поезія «Тричі мені являлася любов» ті ін.

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ

Іван Вишенський народився в середині XVI ст. в містечку Судова Вишня на Львівщині в родині міщан. І. Вишенський постригся в ченці і жив деякий час в Уневському монастирі. Десь у 80-х роках XVI ст. він залишив батьківщину й вирушив на Афон (у Греції). У 1599—1600 pp. І. Вишенський переписав частину своїх ' творів у «Книжку», збирався надрукувати її в Острозі. І хоча книга не була опублікована, його твори розійшлися по Україні в списках. Протягом 1604—1606 pp. І. Вишенський відвідав Україну. У цей час він написав «Послание к старице Домникии», послання до І. Княгиницького (1610), кілька творів: «Зачапка мудраго латын-ника з глупым русином», «Позорище мысленное», «Послание Львовскому братству» та ін. Письменницька діяльність Вишенського тривала понад двадцять п'ять років. Він є автором багатьох послань та діалогів: «Виявлення дия-вола-світодержця»; «Благочестивому князю Василю» (Послання до князя Василя Острозького); «Порада»; «Послання до всіх взагалі, хто в Лядській землі мешкає»; але найвідомішим € «Послання до єпископів» («Вельможним їх милостям панам арцибіс-купу Михайлу і біскупам Потію, Кирилу, Монтію, Деонисію, і Григорку...», де полеміст виступив проти Брестської унії, заявивши, що її організатори керувалися лише власними інтересами й бажанням рівності у визискуванні православного селянства нарівні з панами-католиками. Основна ідея творів Вишенського — ідея соціальної рівності. Він доводив, що люди є рівними від природи: їхні тіла складаються з єдиної субстанції, королі та царі «толко властію сродство людське превосходять, а плотію і кровію і смертію всім ровни суть». У зв'язку з цим він осуджував різні форми феодального гніту. Вишенський висував ідею соборності, суть якої полягає в тому, щоб жити, «соборно один одного ісправляючи, а не одному над всіма володіти». В основі соборності лежить ідея соціальної рівності. У контексті ідеї соборності Іван Вишенський критикував світську владу, далеку від ідеалів раннього християнства. Він наголошував, що, одержавши владу від Бога, правитель не може користуватися нею на власний розсуд, чинити свавілля, бо це є грубим порушенням Божих настанов про рівність. Бог дав владу для того, щоб утверджувати закон і справедливість, а не чинити свавілля.