Екскурсія - Печерські Липки

Маршрут

Будинок з "химерами" (арх. В. Городецький)

"Шоколадний" і "пряниковий" будиночки (арх. В. Ніколаєв)

Маріїнський палац (арх. Б. Растреллі)

Будинки, схожі на венеціанський палаццо (арх.А. Кобелєв)

Середньовічний замок (арх. П. Альошин)

Кловський палац (арх. П. Неелов і С. Ковнір)

 

 

Екскурсія - Печерські Липки

 

Зайшовши з Хрещатика до Пасажу, проходимо його і виходимо на вулицю Заньковецької, повертаємо наліво або направо (все одно), піднімаємося вгору один квартал і потрапляємо на площу Івана Франка (колишня Миколаївська площа), де розташований Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка.

 

Будівля театру була побудована в 1898-му році, і знаходиться прямо на місці засипаного ставка, який розташовувався в колишньої поміщицької садиби. Багато років театром керував видатний український режисер і актор Богдан Ступка.

Він поставив багато вистав, зіграв безліч театральних ролей. Але особливу популярність йому принесло виконання ролей в кіно: Тарас Бульба у фільмі «Тарас Бульба», генерал Сєров («Водій для Віри»), полковник Шульгович («Підпоручик Ромашов») і багатьох інших. Після смерті Богдана Ступки театр очолив його син - Остап.

У скверику на площі - пам'ятник відомому актору цього театру Миколі Яковченко, також виконав багато ролей в спектаклях. Але особливу популярність акторові принесли комедійні ролі в кінофільмах: Свирид («Вій»), Пацюк («Вечори на хуторі біля Диканьки»), Прокіп Сірко, батько Проні («За двома зайцями») і багатьох інших. Старий артист сидить на лавочці біля рідного театру, а біля ніг - його улюблена такса.

 

Справа біля театру знаходиться сходи, що ведуть в самий елітний район Києва - Печерські Липки. Липками цю місцевість стали називати після того, як в 1774-му році тут висадили велику липову гай. Через якийсь час більшість лип вирубали, але деякі дерева збереглися досі. У цьому районі з кінця 18-го століття почали зводити особняки аристократів і найбагатших людей міста. Тут же був побудований будинок київського генерал-губернатор і його канцелярія, будинок командувача військами Київського військового округу, будівля Державного банку. Ці традиції збереглися до цих пір. І за радянських часів тут розміщувалися багато вищі органи республіки, селилися номенклатурні працівники вищого рангу. І зараз на Печерських Липках зосереджені всі основні органи управління України.

 

Піднімаючись сходами, ми можемо бачити з тилу справжнє архітектурне диво - «Будинок з химерами» (арх. В. Городецький).

Знаходиться на вулиці Банковій, неподалік від Палацу президента України.

Ця будівля у стилі модерн із чудернацькими химерними створіннями на фасаді викликає захоплення і подив водночас. За період свого існування Будинок з химерами, як і все незвичайне, обріс легендами та переказами.

Проекція будинку, створена відомим архітектором Владиславом Городецьким на місці колишнього осушеного Козиного болота, має цікаву форму. Будинок створено у формі куба: збоку Банкової вулиці – три поверхи, а збоку площі Івана Франка – шість.

Будинок з химерами отримав свою назву завдяки скульптурним прикрасам на фасаді, а саме як всередині будинку, так і зовні знаходяться ліплені фігурки тварин, тематика яких – надземний і підводний тваринні світи, неймовірні казкові істоти, атрибути полювання тощо.

Так, перед мандрівниками відкривається дивна картина, - на стінах будинку знаходяться голови носорогів, жирафів, антилоп, левів, крокодилів і т.п. На даху Будинку з химерами примістилися величезні жаби та нереїди з ланцюгами замість волосся.

Будинок з химерами, який Городецький збудував для своєї родини, був споруджений у 1903 році. Городецький з родиною займав лише один поверх, а інші здавав в оренду. Незважаючи на високу ціну – охочих вистачало. У Будинку з химерами були власні винні погреби, пральні та пара корів, щоб мешканці отримували свіже молоко щодня.

У 1913 році В. Городецький залишив дім. Власники будівлі змінювалися. У радянські часи тут було приміщення робітничо-селянської влади. З 2003-2004 років, після реставрації, Будинок з химерами став Малою резиденцією прийомів Президента України (головна резиденція знаходиться у Маріїнському палаці). Тут приймаються закордонні делегації.

 

Особливо цікавим є інтер’єр у середині Будинку з химерами. Якщо входити з центральних дверей – то ви опинитеся у кімнаті з цікавими розписами – тут зображено підводний світ із затонулими кораблями. Центр стелі прикрашає величезний гіпсовий восьминіг. Ліворуч знаходяться кімнати, що належали родині Городецьких.

У колишній вітальні Городецького зараз розташовується малий переговірний зал. Самою яскравою оздобою цієї кімнати також є ліпнина, що зображує гірлянди квітів ірисів.

 

" Шоколадний" і "пряниковий" будиночки (арх. В. Ніколаєв)

 

 

Маріїнський палац (арх. Б. Растреллі)

Маріїнський палац – один із найгарніших прикладів величної архітектури Києва. Будівля є офіційною президентською резиденцією, тут побувало чимало політиків міжнародного масштабу. Палац витриманий у класичному стилі бароко та ренесансу 18 століття.

 

Історія Маріїнського палацу

Ідея створення палацу виникла в імператриці Єлизавети Петрівни під час перебування у Києві. Цариця самостійно обрала місце своєї нової резиденції. Це були дніпровські схили поблизу Києво-Печерської лаври. У 1750 році розпочалося будівництво за проектом італійця Бартоломео Растреллі. Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий Іван Мічурін. Офіційно спорудження палацу завершилося у 1755 році. Замовниця робіт так і не встигла побувати тут.

З кінця 18–першої половини 19 століття будівля стала резиденцією генерал-губернаторів Київської губернії. Тривалий час палац був відомий як Царський. Катерина ІІ була однією з перших осіб, хто завітав сюди. Пожежа 1819 року знищила другий поверх, який був дерев’яним, внаслідок чого палац перетворився на казарму.

 

Друге життя

Олександр ІІ віддав наказ щодо відновлення резиденції і доручив цю роботу архітектору Маєвському. Будівлю відновили у 1868–1870 роках. Повністю звели заново другий вже кам’яний поверх, прибудували балкон зі сходами у центральній частині та реставрували інші кімнати у стилі бароко та ренесансу. Імператор Олександр ІІ разом із дружиною Марією Олександрівною відвідали резиденцію. На честь імператриці палац отримав сучасну назву. Цариця дуже полюбила цей будинок, куди згодом перебралася із Москви. До 1917 року будівля залишалася офіційною резиденцією російських царів у Києві. Після революції Маріїнський палац використовували як технікум, далі тут знаходився сільськогосподарський музей.

 

 Післявоєнний та сучасний стан палацу

Під час Другої світової війни бомба потрапила у фасад будинку, але, на щастя, руйнування підлягали реставрації. Протягом 1945–1949 років були проведені роботи з відновлення будівлі на чолі із архітектором Павлом Альошиним. У 1980-х роках Маріїнський палац знову оновили, але вже тільки зсередини. Метою було максимально відновити інтер’єр, задуманий Растреллі. Царський палац перетворився на місце, гідне прийому поважних осіб. Із здобуттям незалежності України Маріїнський палац у Києві стає президентською резиденцією. У 2007 році будівлю закрили на реставраційні роботи, які мали завершитися ще у 2015 році, але за незрозумілих обставин роботи взагалі припинилися.

Архітектура Царського палацу

Екстер'єр. Після проведення реставраційних робіт Маріїнський палац став яскравим прикладом палацової архітектури 18 століття. Будівля виконана у стилі бароко, має симетричну композицію. Складається із головного двоповерхового корпусу та одноповерхових бічних флігелів. Має П-образний вигляд.

 Інтер'єр.Внутрішнє оформлення кожного приміщення відрізняється один від одного. Білий зал, що знаходиться у центральній частині, є головною окрасою палацу. Він з'єднаний із вестибюлем високими арочними прорізами. Зразу до нього примикає Зелена вітальна та Бенкетний зал. Майже всі зали побудовані на одних домінуючих кольорах, які стали назвами кімнат. Решта приміщень вирішена у складних і несподіваних кольорах. На стінах палацу висять картини майстрів 18–20 століть, також збереглися фрагменти розписів стін італійського художника Камілла Алліауді, які можна побачити на медальйонах над камінами.

 

 

Будинки, схожі на венеціанський палаццо (арх.А. Кобелєв)

Середньовічний замок (арх. П. Альошин)

На початку 20 століття в Києві, в престижному районі на Печерську - Липки, Микола Вікторович Ковалевський - чиновник із особливих доручень, купив собі невелику ділянку землі у "цукрозаводчика" Бродського, для зведення будинку. Проектування та будівництво у 1911 році було запропоновано дуже талановитому київському архітектору Павлу Федотовичу Альошину. Через два роки було зведено триповерховий будинок, стилізований під середньовічний замок, із переважанням романського стилю в декорі фасадів. Будинок Ковалевського звели в незручному для забудови місці, два вуличних фасади особняка виходили на вулиці Шовковичну й Орлика, які прилягали одна до одної під кутом 80 градусів. Альошину вдалося знайти оригінальне архітектурне рішення, спроектувавши грановану споруду, увінчану вежею зі шлемовидним куполом, завдяки якому вдалося приховати гострий кут й об'єднати обидва фасади будівлі. Водостічні труби було сховано в стіні, щоб тінь, яка падала від них на будівництво, візуально не розбивала фасади.

Фасад будинку прикрашають симпатичні котячі мордочки й барельєф у вигляді кота, на якому архітектор Альошин, із властивим йому гумором, зобразив самого себе. В оформленні вуличних фасадів їх об'єднує повторення декоративних елементів та наявність міжповерхових поясків. Окрасою фасаду є балкон другого поверху, прикрашений невеликими колонами та чотирма різними за формою капітелями. За архітектурним рішенням перший й цокольний поверхи були облицьовані сірим гранітом, а другий поверх - штучним каменем. Прикрашає будівлю й велика кількість вікон, особливо багато світла вони давали дзеркальному залі. Вражає оригінальним рішенням кімната на першому поверсі, облаштована на замовлення Ковалевського. Вона являє собою імітацію купе залізничного вагону, (кажуть, що Ковалевський познайомився зі своєю дружиною в поїзді). Також на поверсі розташовані бібліотека, більярдна, холи. Розкішно декорований дзеркальний зал займає особливе місце. Стелю прикрашено візерунком із тонкої ліпнини, карнизи оброблено витонченими розетками. Стіни залу оперезано фризом зі стилізованим орнаментом під рослинність, великі дзеркала візуально збільшували площу залу, а разом із прекрасними люстрами надавали йому урочистого вигляд, парадні двері залу було прикрашено декоративними гратами. На другому житловому поверсі розташовувалися мала їдальня з лоджією, спальні, дитяча. Інтер'єр останньої був скромніший, ряд деталей декору виконано з пап'є-маше. З першого поверху на другий вели мармурові сходи прикрашені невеликими колонами з бронзовими капітелями. У холах першого поверху й на сходовій клітині було виконано імітацію склепінь. Під шлемовидним куполом проходили репетиції оркестру, звідки внутрішніми сходами музиканти спускалися до дзеркального залу. У будинку були водяне опалення й ліфт, додаткове повітряне опалення гріло панелі у спальнях через канали в стінах.

Невеликий двір прикрашав доглянутий садок із фонтаном та декоративною вежею, дворові фасади, зведені зі звичайної цегли, були покриті рідким склом. Будинок Ковалевського був одним із кращих приватних будинків Києва. Ковалевський із сім'єю проживав в ньому до 1918 року. За радянських часів будівлю орендували різноманітні організації. Особняк не спіткала доля інших архітектурних творінь Києва, які постраждали від пожеж й у часи Громадянської та Великої Вітчизняної війн, зовнішній вигляд його залишився первозданним. А інтер'єр постраждав й відновлювали його під час реставрації за фотографіями та авторськими малюнками. Реставрація проводилася за проектом І.М. Малакова протягом двох років (1972-1974 рр.) Було відновлено фрагменти огорожі, воріт та хвірток.

Якийсь час у будинку розташовувалось Міністерство Закордонних справ України, зараз Будинок Ковалевського знаходиться на балансі Адміністрації Президента України. Своєю презентабельністю, стриманою та оригінальною архітектурою будинок приваблює киян та гостей міста.

 

 

Кловський палац (арх. П. Неелов і С. Ковнір)