Поняття конституції, її класифікації

У перекладі з англійської мови слово «конституція» означає «устрій», з латинської — «затверджую, установлюю». Незважаючи на те, що цей термін відомий ще з часів Римської імперії, акти, які дещо були схожі на конституцію, були і в часи феодалізму (наприклад, Павійська Конституція 1037 р. Священної Римської імперії німецької нації та інші), однак у власному розумінні цього слова вони такими не були і не могли бути. З середніх віків залишились історичні пам'ятки — хартії, декларації та інші акти, які стали підґрунтям для майбутніх конституцій. Вони увійшли в історію саме тому, що відповідали початковим потребам суспільного життя в конституційних формах правління, і насамперед обмежували владу монархів, закріплювали засади рівності прав особи.

У вітчизняному правознавстві під конституцією прийнято розуміти основний закон держави, який відображає волю народу і в його інтересах закріплює найбільш важливі засади суспільного ладу і державної організації країни. Як головний закон конституція являє собою єдиний законодавчий акт, що встановлює принципи організації і функціонування представницьких органів держави, основні права і свободи людини і громадянина, територіальний устрій, форму правління, місцеве самоврядування тощо. У цьому розумінні конституція як особливий законодавчий акт у правовій системі держави з'явилася в зв'язку з приходом до влади буржуазії. Поява конституцій --це результат тривалої і тяжкої боротьби між феодалізмом і абсолютизмом, з одного боку, і буржуазією, селянами та робітниками — з другого. У цілому ж конституції завершили створення такого механізму державної влади, який давав змогу управляти суспільними відносинами від імені народу, але в інтересах насамперед буржуазії. Водночас у перших конституціях були закріплені права і свободи громадян, які тепер є досить демократичними. Першою в світі Конституцією була Конституція США 1787 р., а на європейському континенті — Конституції Франції і Польщі, прийняті їх парламентами 1791 р.

Необхідність прийняття конституцій була зумовлена і тим, що в державі значно розширився комплекс суспільних відносин, які підлягали правовому регулюванню. Кількість нормативних актів постійно зростала. У цій ситуації перші конституції були як «орієнтир» у праві, «маяк» правової системи; без них неможливо було забезпечити виконання законів великою кількістю людей, які не знали і не могли знати всіх законів держави. І вихід тут був знайдений у тому, що в досить зрозумілий, доступний і всім відомий закон були зібрані основні правила і принципи суспільного життя і доведені до загального відома. Крім того, прийняття конституцій було зумовлено й тим, що держави досить часто хотіли заручитися союзниками (наприклад, у торгівлі) і продемонструвати перед ними найвигідніші сторони своєї внутрішньої і зовнішньої політики. Тому конституції були своєрідною «візитною карткою» держави, її «паспортом».

Таким чином, конституції з'явились у зв'язку з необхідністю проголошення і гарантування прав і свобод особи, для забезпечення правових засад буржуазного правопорядку, закріплення позицій держав у міжнародних відносинах.

Термін «конституція» має матеріальне і формальне значення. У матеріальному значенні конституція являє собою писаний акт, який встановлює засади суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, засади організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку, столицю, основні права і свободи людини і громадянина тощо.

У формальному значенні конституція - - це закон, який має найвищу юридичну силу порівняно з іншими законами. Конституція — це закон законів. Вона не може бути змінена звичайним законом, і внесення змін до неї зумовлює внесення змін до тих законів і підзаконних актів, що діяли на той час.

Від існуючих у державі численних законів конституція відрізняється тим, що вона є головним джерелом конституційного права, в якому в систематизованій формі закріплені найважливіші правові норми держави і який підноситься над усіма іншими законами через значення норм, правил, що в ній містяться, і особливих гарантій їх реалізації. На відміну від інших галузевих законів конституція регулює надзвичайно широке коло суспільних відносин, які охоплюються терміном «державний устрій».

Конституція України — це єдиний нормативно-правовий акт, який має особливий юридичний характер і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, основи правового статусу особи, територіального устрою держави.

Соціально-політична сутність Конституції України полягає в тому, що вона являє собою суспільний договір, де знайшли закріплення політичні інтереси різних соціальних груп населення. Вона відображає баланс інтересів суспільства.

Конституція України регулює досить широке коло суспільно-політичних відносин. Об'єктом такого регулювання є: засади народовладдя, конституційного ладу, принципи формування владних структур, народний і національний суверенітет; основні права і свободи, обов'язки людини і громадянина (саме в цьому блоці наочно виявляється значення Конституції, її демократичний або недемократичний характер); державні символи України; засади взаємодії державних та недержавних інституцій; територіальний устрій України; засади взаємовідносин центральних і місцевих органів України, Автономної Республіки Крим; зовнішньополітичні аспекти діяльності України; форми безпосередньої демократії — вибори, референдум тощо; статус, принципи формування і діяльності, засади взаємовідносин і взаємодії Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України; правовий статус місцевого самоврядування і його органів; статус і основи діяльності Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в державі.

Ражливе значення має форма конституції, на яку безпосередньо впливає її зміст. Форма конституції — це спосіб організації закріпленого в ній нормативного матеріалу. Конституція має внутрішню і зовнішню форми, тобто систему і структуру. Система конституції - - це зумовлена змістом об'єкта конституційного регулювання організація норм, яка створюється законодавцем з урахуванням вимог національних традицій і законодавчої техніки. Вона виражає послідовність розміщення преамбули, розділів, статей у тексті конституції. Система дає уявлення про організаційну побудову конституції України, забезпечує внутрішню зумовленість її розділів, статей.

Структура конституції — це логічний зв'язок різних інститутів незалежно від місця розміщення норм у тексті конституції. Так, норми, які складають один інститут, можуть бути розміщені в різних розділах, але їх сукупність діє в єдності. Для внутрішньої структури не має значення, складає той чи інший інститут окремий розділ, хоч це було б і бажано. Важливим є реальний взаємозв'язок і супідрядність норм, які складають зміст конкретних конституційних інститутів.

Прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, 161 статті.

Преамбула — вступна, частина Конституції. Вона не має заголовка. В ній містяться найбільш принципові положення, ідейні мотиви, в яких зазначена головна мета прийняття Конституції. У загальному змісті Конституції преамбула займає чільне місце як основа для тлумачення всієї системи державно-політичного ладу України. Вона складається з дев'яти абзаців і охоплює три великі, логічно пов'язані частини, які утворюють єдине ціле. По-перше, вона констатує порядок здійснення установчої влади народу. По-друге, акцентує на юридичну підставу самого виникнення України як незалежної держави. По-третє, преамбула визначає загальну мету прийняття Конституції: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнення громадянської злагоди в Україні, розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави. Преамбула Конституції України вирізняється не лише змістом, а й стилем викладу — вона більш патетична порівняно зі статтями Основного Закону, несе вагоме емоційне навантаження. У зв'язку з важливим значенням вирішення принципових питань функціонування держави і суспільства першим у Конституції йде розділ «Загальні засади», який закріплює засади конституційного ладу. Далі розміщені такі розділи: «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», «Вибори. Референдум», «Верховна Рада України», «Президент України», «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», «Прокуратура», «Правосуддя», «Територіальний устрій України», «Автономна Республіка Крим», «Місцеве самоврядування», «Конституційний Суд України», «Внесення змін до Конституції України», «Прикінцеві положення», «Перехідні положення».

Важливе значення для конституції мають її мова і стиль. До мови конституції обов'язковими є вимоги: точність, ясність викладення норм, недопустимість різного тлумачення конституційних приписів, однозначність у розумінні термінів, наявність чітких понять, недопустимість застосування синонімів. Стиль конституції має бути строго документальним. Чинна Конституція України в деяких положеннях не зовсім відповідає цим вимогам.

Важливе значення має класифікація конституцій, яка хоч і є умовною, але дає можливість орієнтуватися в їх багатоманітності, допомагає краще їх відрізнити, зіставляти одну з іншою, розуміти особливості їх змісту і структури.

Класифікація допомагає точніше зрозуміти природу і особливості конституцій, глибше вникнути в їх зміст. Конституції можна класифікувати за різними ознаками.

За часом дії - - постійні і тимчасові. Тимчасові звичайно приймаються на встановлений строк або до настання якоїсь певної події. Постійні характеризуються встановленням необмеженого строку їх дії, що однак не гарантує їх довічності, а лише вказує на цілі законодавця на момент їх прийняття.

За політичним режимом - - демократичні і авторитарні. Перші гарантують здійснення основних прав і свобод, періодичність виборів органів влади, вільне створення і діяльність політичних партій та ін. Авторитарні конституції (особливо тоталітарні) забороняють діяльність політичних партій, закріплюють монопольну ідеологію та ін.

За формою правління — залежно від порядку заміщення посади (поста глави держави), поділяють на монархічні і республіканські.

За формою політично-територіального устрою — унітарні і федеративні.

За способом прийняття — народні і даровані. Народними вважаються конституції, які приймаються парламентами або установчими зборами, чи виборцями шляхом голосування на всенародному референдумі. Даровані (октройовані) конституції характеризуються одностороннім актом глави держави (монарха) по наданню народові конституції. Монархи дарували конституції, як правило, не в силу доброї волі, а тому, що боялися втратити трон у результаті народних виступів. Прикладом є Конституція Японії 1889 р.

За порядком зміни (формальними ознаками) — жорсткі, м'які, змішані. Жорсткі конституції мають на меті забезпечити стабільність державного ладу, яка в свою чергу допомагає зміцненню їх авторитету і відповідно стабільності конституційного ладу. Є різні способи забезпечення жорсткості конституцій (прийняття кваліфікованою більшістю, затвердження референдумом та ін.). Для м'яких конституцій характерна їх зміна шляхом прийняття в порядку як для звичайного закону. Найчастіше м'які конституції — це неписані або змішані. Змішаних конституцій в світі дуже мало. Наприклад, Конституція Республіки Мальта. Одна частина конституційних норм таких конституцій може бути змінена кваліфікованою більшістю, а друга — простою більшістю.

За зовнішньою формою — писані, неписані, змішані. Писані конституції являють собою кодифіковані акти, в яких усі питання конституційного характеру врегульовані в єдиному документі. Неписані конституції характеризуються тим, що питання конституційного характеру знаходять своє закріплення не в одному, а в кількох нормативних актах, а також урегульовані конституційними звичаями тощо. Конституції змішаного типу частково є писаними, а частково включають в себе парламентські закони, судові прецеденти, звичаї, докт-ринальні тлумачення.

За відповідністю реальним відносинам у суспільстві — реальні, фіктивні (формальні) та фактичні. Реальною визнається конституція, яка відповідає реальним відносинам у суспільстві і врегульовує їх своїми нормами, тобто є фактичною. Фіктивними або ж формальними вважаються такі конституції, які містять у собі такі конституційні положення, які не отримують реалізації на практиці. Фактична ж конституція — це самі суспільні відносини, тобто те, що реально існує. Наприклад, Конституційний Суд України не був створений до прийняття чинної Конституції, незважаючи на те, що відповідні зміни були внесені до Конституції ще в 1991 р. Тому згідно з юридичною конституцією він існував, а фактично -його не було.

Конституція України була прийнята 28 червня 1996 р. Вона є реальною, демократичною, унітарною, народною, жорсткою, писаною.