Соціологія як самостійна галузь наукового знання заявила про своєму виникненні у першій половині XIX ст. Першим, хто дав назву новій науці про суспільство, визначив її місце в системі наук, специфіку предмета і методології був французький філософ Огюст Конт.
З 1817 по 1824 р. О. Конт служив особистим секретарем у філософа і теоретика утопічного соціалізму графа А. де Сен-Сімона. Складаючи План наукових робіт, необхідних для реорганізації суспільства" (1822), вони прийшли до ідеї про створення особливої науки про суспільство, яка спиралася б на об'єктивні спостереження, як це було прийнято в природничих науках. Спочатку А. Сен-Сімон запропонував назвати її "соціальної фізіології" а О. Конт - "соціальної фізикою". В подальшому поряд з терміном "соціальна фізика" для позначення науки про суспільство вживав такі терміни, як "соціальна філософія", "соціальна павука", "соціальна фізіологія", відносячи її, як і всі природні науки, до наук позитивним.
Термін "позитивний" використовувався О. Контом у декількох значеннях:
- реальне на противагу химерическому;
- корисний в противагу негодному;
- достовірне на противагу сумнівному;
- точний в противагу смутного;
- організовує в противагу руйнівному.
У перших трьох томах свого головного шеститомної праці "Курс позитивної філософії" (1830-1842) Конт О. для позначення "справжньої науки про суспільство" вживав переважно термін "соціальна фізика". Однак у 1835 р. з'явилося двотомне твір бельгійського астронома і статистика Адольфа Кетле "Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики", в якій вивчення суспільного життя зводилося лише до емпіричному дослідженню з допомогою статистичних методів. Конт О. же вважав, що наука про суспільство повинна бути не описової, а теоретичною. Тому в четвертому томі "Курсу позитивної філософії", який був опублікований в 1839 р., 47 лекції він вжив замість терміна "соціальна фізика" новий термін - "соціологія".
Термін "соціологія" Конт О. утворив допомогою з'єднання латинського слова "соціум" - загальний, громадський, суспільний з грецьким словом "логос" - слово, поняття, вчення. Надалі терміном "соціологія" стали позначати науку про суспільство.
Основоположник соціології не тільки придумав назву нової науки, але й визначив її місце в системі позитивних наук. Запропонована ним система наук була збудована у відповідності з принципами: сходження від абстрактного до конкретного і від простого до складного у змісті предмета науки. Запропонована Структурно О. Контом система наук являла собою перевернуту усічену піраміду, в основі якої знаходиться сама абстрактна наука - математика, потім слідують астрономія, фізика, хімія, біологія і завершує систему позитивних наук соціологія (рис. 2.1).
Рис. 2. 1. Структура позитивних наук (за О. Конту)
У О. Конта соціології відведено вище місце в структурі позитивних наук як найбільш конкретною і складній за змістом, спирається в своєму пізнанні дійсності на попередні галузі наукового знання. На його думку, соціологія повинна розглядати суспільство таким же чином, як природничі науки.
Першим, хто із зарубіжних вчених відгукнувся на запропонований О. Контом позитивізму, був його сучасник, англійський філософ, економіст, громадський діяч Джон Стюарт Мілль (1806-1873). Він був особисто знайомий з О. Контом, вів з ним листування та опублікував першу спеціальну роботу, присвячену засновника позитивізму - "Огюст Конт та позитивізм" (1859). У цій роботі Дж. Мілль високо оточив соціологічні ідеї французького позитивиста, особливо його вчення про три стадіях розвитку суспільства, яке вважав "ключем" до розуміння позитивізму в цілому.
Головне зміст соціології Дж. Мілля становить уточнення предмета і завдань соціології, розвиток слідом за О. Контом її теорії і методології. Він першим доповнив класифікацію позитивних наук, ввівши в неї політекономію, психологію та етику ("этологию").
Важливою особливістю соціології Дж. Мілля є емпіризм, заснований на визнанні розробленої їм індуктивної логіки в якості єдино можливої методології соціальних наук, що дозволяє узагальнювати спостережувані факти загальні правила і закони. Він вперше розробив різноманітні схеми логічного докази наявності або відсутності причинно-наслідкових зв'язків явищ, використовувані до сьогоднішнього дня у соціальному експерименті на основі принципу порівняння двох і більше груп. Їм були запропоновані чотири досвідченого методу дослідження - це методи єдиного подібності, єдиного відмінності, супутніх змін і залишків.
