Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття

СПРИЙНЯТТЯ І РОЗУМІННЯ У СПІЛКУВАННІ

Перцептивна сторона спілкування

Особливості сприйняття людьми один одного

Точність сприйняття і розуміння однією людиною поведінки іншого, досягнення результату в спілкуванні залежить від того, наскільки ви зможете передбачити його реакцію на ваші слова і вчинки і побудувати у зв'язку з цим свою поведінку.

Спостережні люди часто з першого погляду визначають, що за людина перед ними, як з ним потрібно триматися, що від нього можна чекати. Про таких людей кажуть, що вони проникливі. Проникливість залежить від уважності людини, його знання життя, сили уяви.

Розглядаючи процес пізнання людини людиною у спілкуванні, С. Л. Рубінштейн писав:

"У повсякденному житті, спілкуючись з людьми, ми орієнтуємося в їх поведінці, оскільки ми як би" читаємо "його, тобто розшифровуємо значення його зовнішніх даних і розкриваємо сенс що виходить таким чином тексту в контексті, має свій внутрішній психологічний план. Це "читання" виникає побіжно, оскільки в процесі спілкування з оточуючими нас людьми виробляється певний, більш-менш автоматично функціонуючий підтекст до їх поведінки ".

Питання про те, як відбувається це "швидке читання" іншої людини, що дозволяє нам розуміти його поведінку, встають перед кожним із нас. Саме тому необхідно усвідомити, що стоїть за словами "сприйняття і розуміння в спілкуванні".

Для цього потрібно відповісти на наступні питання:

- Як надходить інформація про іншу людину?

- Як формується перше враження?

- Як відбувається сприйняття і розуміння іншої в тривалому спілкуванні?

Щоб мати вірне уявлення про людину, потрібно, по-перше, вміти спостерігати, по-друге, виключити можливі помилки сприйняття.

Відомо, що існують три канали надходження інформації у свідомість людини:

1) візуальний (зовнішня і внутрішня інформація являє собою комплекс зорових образів);

2) аудіальний (інформація являє собою комплекс звуків);

3) кінестетичний (інформація являє собою комплекс відчуттів).

Кожна людина здатна сприймати і переробляти інформацію, використовуючи всі три канали. Але при цьому у кожного з нас є один канал, через який ми насамперед сприймаємо, думаємо, згадуємо. Такий канал називається пріоритетним. Кожній людині властива своя модальність (від лат. Modus - спосіб, якісна характеристика відчуттів).

Відповідно до цього всіх людей можна розділити па візуалів, аудіалів і кінестетиків. Уважно спостерігаючи за співрозмовником, можна визначити, до якого типу він відноситься. Розбіжності виявляються у звучанні голосу, особливості жестикуляції, напрямку руху очей, переважному визначенні окремих слів, що відображають модальність образів, присутніх в його свідомості. За цими словами, званим предикатами, найлегше визначити тип людини.

Зміст та ефективність міжособистісного сприйняття

Під час взаємодії людей велике значення має той факт, як сприймається партнер по спілкуванню, іншими словами, процес сприйняття однією людиною іншої виступає як обов’язкова складова спілкування й умовно може бути названий перцептивною стороною спілкування.

Соціальна перцепція — це взагалі процес сприйняття так званих соціальних об’єктів, під якими маються на увазі люди, соціальні групи, великі соціальні спільноти.

Крім того, сприйняття в соціально-психологічному плані має деякі специфічні риси. Зокрема, ряд феноменів, що мають місце у формуванні уявлень один про одного у партнерів по спілкуванню, не вкладаються в рамки традиційного опису перцептивного процесу, тому що відбувається не тільки формування образу — сприйняття, але і розуміння, пізнання іншої людини. У цьому плані перцептивна функція спілкування не зводиться тільки до сприйняття, а містить ряд інших когнітивних процесів: розумові операції, пам’ять, а також емоції. Прагнучи пізнати, зрозуміти іншу людину, суб’єкт спілкування прагне скласти уявлення про її думки, наміри, здібності, переживання, настанови, а також про ті відносини, що пов’язують їх як партнерів. У цей процес включаються також властивості особистості суб’єкта спілкування: його минулий досвід, цілі спілкування, настанови, у зв’язку з чим образ, що формується, проходить певну селекцію.

Соціальна перцепція — процес з активним зворотним зв’яз­ком, що неодмінно включає в себе розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприйняття, несе інформаційне навантаження і відіграє регулюючу роль у процесах взаємодії, допомагає формувати лінію поведінки стосовно людини, яку сприймають.

Даючи узагальнене визначення феномену міжособистісного сприйняття, можна сказати, що сприйняття іншої людини є процес, у якому відбувається відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними властивостями індивіда, якого сприймають, і здійснення на цій основі розуміння його внутрішнього світу і поведінки.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування здійснюється за рахунок особливих психологічних механізмів:

1) пізнання і розуміння людьми один одного (ідентифікація, емпатія, атракція);

2) пізнання себе в процесі спілкування (рефлексія);

3) прогнозування поведінки партнера по спілкуванню (каузаль­на атрибуція).

Ідентифікація — це спосіб пізнання іншої людини, за якого припущення про її внутрішній стан будується на основі спроб по­ставити себе на місце партнера по спілкуванню. Це неусвідомле­ний процес ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком.

Особистісна ідентифікація — природний процес формування особистості. Вона надзвичайно важлива для нормального інтелек­туального і фізичного розвитку людини, є найпростішим механізмом засвоєння міжособистісного досвіду взаємодії, є основою набуття досвіду в будь-якій сфері життя, а без такого досвіду неможлива активна адаптація до навколишнього середовища.

Емпатія —це емоційне співпереживання іншому. Це розуміння іншої людини без допомоги слів, не спираючись на мислення, а за допомогою відчуттів, почуттів, емоцій і наступного усвідомлення їх, прояв емоційної чуйності. Емпатія заснована на умінні правильно уявити собі, що відбувається в душі іншої людини, що вона переживає, як оцінює навколишній світ.

Емпатія є афективним «розумінням». Емоційна її природа виявляється саме в тому, що ситуація іншої людини, наприклад, партнера по спілкуванню, не стільки «продумується», скільки «відчувається». Механізм емпатії у певних рисах подібний до механізма ідентифікації: і там, і тут є присутнім уміння поставити себе на місце іншого, глянути на речі його поглядом.

Атракція (залучення)—являє собою форму пізнання іншої людини, засновану на формуванні стійкого позитивного почуття до неї. У даному випадку розуміння партнера по спілкуванню виникає завдяки формуванню прихильності до нього, дружнього чи більш глибокого інтимно-особистісного ставлення.

Рефлексія — це механізм самопізнання у процесі спілкування, в основі якого лежить здатність людини уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню. Це вже не просто знання чи розуміння іншого, а знання того, як інший розуміє мене, своєрідний подвоєний процес дзеркальних відображень один одного. Особистість, що опанувала рефлексію, багаторазово програє подумки власну тактику поведінки і поведінки партнера по спілкуванню, легко змінює характер своїх дій у разі потреби. Складний процес рефлексії включає, як мінімум, шість позицій, які показують взаємне відображення осіб, що вступили у спіл­кування: сама особистість, яка вона є в дійсності; як ця особистість сприймається партнером; як вона бачить сама себе і ставлення до цих трьох позицій іншого партнера.

Каузальна атрибуція — механізм інтерпретації вчинків і почуттів іншої людини (прагнення до з’ясування причин поведінки суб’єкта).

Зміст міжособистісного сприйняття залежить від характеристик як суб’єкта, так і об’єкта сприйняття тому, що будь-яке таке сприйняття в той же час є і певною взаємодією двох учасників цього процесу, причому взаємодією, що має дві сторони: оцінювання один одного і зміна якихось характеристик один одного завдяки самому факту своєї присутності.

У першому випадку взаємодію можна констатувати, бо кожен з учасників, оцінюючи іншого, прагне побудувати певну систему інтерпретації його поведінки, зокрема причин її.

 

«Ефекти», що виникають під час сприйняття людьми один одного.

«Ефект ореолу» (галоефект) означає вплив загального враження про іншу людину на сприйняття й оцінку часткових властивостей його особистості. Якщо загальне враження про людину сприят­ливе, її позитивні якості переоцінюються, а негативні або при­меншуються, або так чи інакше виправдуються. І навпаки: якщо загальне враження про людину негативне, то навіть шляхетні її вчинки не помічаються чи витлумачуються як своєкорисливі. Експериментальними дослідженнями було встановлено, що ефект ореолу найбільш явно виявляється тоді, коли той, що сприймає, має мінімальну інформацію про об’єкт сприйняття, а також коли судження стосуються моральних якостей. «Ефект послідовності» полягає в тому, що на судження про людину найбільше впливає (за суперечливої інформації) та інформація, що пред’явлена у першу чергу, а якщо справа стосується знайомої людини, — остання інформація про неї. Іноді, відповідно, виділяють «ефект попередження» й «ефект новизни».

Значний вплив на сприйняття іншої людини здійснює самооцінка того, хто сприймає. Терміном «проекція» позначають неусвідомлювану тенденцію сприймати власні небажані, що суперечать уявленню про себе, стани і якості, як якості іншої людини, переносити, «проектувати» їх на іншого (сам не зробив, тому що погано пояснили). Дослідження показали, що є люди, недостатньо гнучкі і пластичні у своїй психічній діяльності, не здатні, зокрема, пристосуватися до вимог реальності, яка змінюється. Якщо людина внутріш­ньо не впевнена у собі і важко зберігає прийнятне уявлення про себе, вона протидіє усьому, що могло б порушити рівновагу, і несвідомо прагне принизити іншого, щоб у власних очах здаватися вищою. Навпаки, «ефект поблажливості» — щедра, зайва доброзичливість у сприйнятті й оцінюванні іншої людини — найчастіше спостерігається в тих, хто має рясну емоційну підтримку з боку інших людей і не піддається тривогам. У більш широкому плані всі ці ефекти можна розглядати як прояв особливого процесу, що супроводжує сприйняття людини людиною, а саме — явища стереотипізації.

Стереотип — це деякий стійкий образ будь-якого явища чи людини, який використовують як певне «скорочення» у разі взаємодії з цим явищем. Стереотипи спілкування, що виникають, зокрема, у пізнанні людьми один одного, мають і специфічне походження, і специфіч­ний зміст. Як правило, стереотип виникає на основі досить обмеженого минулого досвіду, у результаті прагнення робити висновки на базі обмеженої інформації. Дуже часто стереотип виникає щодо групової приналежності людини, наприклад, приналежності її до якоїсь професії. Тоді яскраво виражені професійні риси зустрінутих у минулому представ­ників цієї професії розглядаються як риси, що властиві всім представникам цієї професії («усі вчительки — повчальниці», «усі бухгалтери — педанти» і т. ін.). Тут виявляється тенденція «витягати зміст» з попереднього досвіду, доходити висновків за подібністю з цим попереднім досвідом, не бентежачись його обмеженістю. Стереотипізація у процесі пізнання людьми один одного може привести до двох різних наслідків. З одного боку, це приводить до певного спрощення процесу пізнання іншої людини; у цьому випадку стереотип не обов’язко­во несе на собі оцінне навантаження: у сприйнятті іншої людини не відбувається «зрушення» у бік його емоційного сприйняття чи неприйняття. В другому випадку стереотипізація призводить до виникнення упередження. Якщо судження будується на основі минулого обмеженого досвіду, що був негативним, будь-яке нове сприйняття представника, наприклад, тієї самої групи забарвлюється ворожістю.

Формування першого враження

Перше враження як складний психологіч­ний феномен, у якому поєднуються почуттєвий, логічний і емоційний компоненти, наявне емоційне ставлення, а також більш-менш усвідомлювані оцінні судження. Побудова образу партнера за цими схемами іноді приводить до так званих ефектів першого враження, чи систематичних помилок соціального сприйняття. Знання цих схем дуже багато може дати для розуміння того, як формується перше враження про людину.

Найчастіше застосовується схема сприйняття, що запускається у випадку нерівності партнерів у тій чи іншій сфері — соціальній (різний соціальний статус), інтелектуальній, нерівності позицій у групі (груповий статус) і т. ін.

Помилки нерівності виявляються в тому, що люди схильні систематично переоцінювати різні психологічні якості тих людей, що перевершують їх за якимось параметром, істотним для них.

Ця схема починає працювати не за будь-якої, а тільки за дійсно важливої для людини нерівності. Наприклад, якщо хтось — хворобливий та слабкий, а хоче бути здоровим і сильним, то, зустрівши здорову і сильну людину, він переоцінює її по всіх параметрах — вона в його очах одночасно буде і красивою, і розумною, і доброю. Якщо ж для нього головне — ерудиція, освіче­ність, то в разі зустрічі з сильною людиною нічого не відбудеться, проте в разі зустрічі з тим, хто інтелектуально переважає, — помилка буде мати місце.

Отже, можна вважати, що в даному випадку схема сприйняття така: зустрівши людину, що перевершує нас за якимось важливим для нас параметром, ми оцінюємо її трохи більш позитивно, ніж було б, якби вона була нам рівною. Якщо ж ми маємо справу з людиною, яку ми в чомусь перевершуємо, то ми недооцінюємо її. Дуже важливо, що перевага фіксується за якимось одним параметром, а переоцінка (чи недооцінка) відбувається за багатьма параметрами. Такого роду помилки в спілкуванні пояснюватимемо впливом фактора «переваги». Не менш важливими і пізнаваними є помилки, пов’язані з «загальною естетичною виразністю людини», тобто з тим, подобається нам зовні наш партнер по спілкуванню чи ні. Помилки полягають в тому, що якщо людина нам подобається (зовні!), то одночасно ми схильні вважати її більш гарною, розум­ною, цікавою і т. ін., тобто знову-таки переоцінювати багато її психологічних характеристик. Таким чином, цей тип помилки дуже нагадує попередній: тут теж під впливом одного фактора переоцінюються чи недооцінюються властивості людини. Тільки тут ми маємо справу з впливом фактора «привабливості» — чим більше зовні приваблива для нас людина, тим краща вона у всьому; якщо ж вона неприваблива, то й інші її якості недооцінюються. Наступна схема всім добре відома: ті люди, що нас люблять (добре до нас ставляться), здаються нам значно кращими тих, хто нас ненавидить (погано до нас ставиться). Це прояв дії фактора «ставлення до нас», що приводить до зміни оцінки якостей людей у залежності від знака цього ставлення. «Ефект ореола» виявляється в тому, що у формуванні першого враження загальне позитивне враження про людину призводить до переоцінки, а негативне враження — до недооцінки невідомої людини.

Дійсно, механізм помилок у всіх трьох випадках схожий, однак «джерелом» ореола в кожному випадку є різні причини, що і дозволило виділити три основні помилки — переваги, привабливості й ставлення до нас. Образ партнера, що створюється під час знайомства, — це регулятор наступної поведінки. Він необхідний для того, щоб правильно, ефективно в даній ситуації побудувати спілкування. Вибір «техніки» спілкування в кожному конкретному випадку визначається характеристиками партнера. Тому найважливіші в даній ситуації характеристики партнера — це ті, які дозволяють віднести його до якоїсь категорії, групи. Саме ці характеристики сприймаються найбільш точно.

У кожній ситуації у фокусі сприйняття виявляються ті ознаки іншої людини, що дозволяють визначити її приналежність до тієї чи іншої групи відповідно до особливостей ситуації і вимоги до побудови подальшої поведінки. А решта рис і особливостей, що не потрапили «у фокус», просто добудовуються за певними схемами, і саме тут з’являється ймовірність помилки. Таким чином, завжди сприйняття когось іншого водночас є правильним і неправильним, воно більш точне відносно головних у даний момент характеристик, за якими ми будуємо поведінку, і менш точне відносно інших. Ситуації першого знайомства відносяться саме до міжгрупового рівня спілкування, оскільки для людей, як соціальних істот, головне — визначення питання про групову приналежність партнера. Тому можна сказати, що перше враження завжди правильне.

 

 

Самоподача у спілкуванні

У сучасному житті часто трапляються ситуації, що вимагають уміння цілеспрямовано формувати враження про себе. Ці уміння можуть бути складовою професійних умінь, що забезпечують успішність діяльності. Політик, викладач, дипломат, про­дюсер — ці і цілий ряд інших діючих осіб і ситуацій об’єднує періодично повторювана дія — презентація.

Будь-яка презентація містить й самопрезентацію, коли в обмежених умовах часу і простору необхідно пред’явити спеціально організовану, продуману, структуровану, коротку інформацію про себе таким чином, аби досягти заздалегідь поставлених цілей.

Серед цих цілей на одному з перших місць постає бажання прихилити до себе і сформувати сприятливе уявлення про себе. Мотивація може бути багатошаровою і різнорівневою, усвідомленою і неусвідомленою: від спонукання до контакту і розвитку відносин, формування іміджу до здобуття термінового практичного результату.

Самопрезентація — процес, який розгортається в заздалегідь визначених рамках. Соціально-психологічні параметри ситуації включають рольову взаємодію, що припускає певні правила й обмеження. Змістовні характеристики самопрезентації включають уявлення про те, яка саме інформація про себе пред’являєть­ся, які перетворення з нею відбуваються на підставі аналізу відповідних реакцій, наскільки успішно здійснюється процес саморегуляції й самоорганізації, якою є частка вербального і невербального компонента на різних стадіях самопред’явлення. Важливим аспектом також є віддалені наслідки самопрезентації у вигляді коректування образу «Я» й удосконалення тактики самопред’явлення, уміння подати себе. Серед властивостей особистості і комплексів умінь, що сприяють успішності самопрезентації в різних ситуаціях й обставинах, треба назвати соціальний інтелект, Его-компетентність, природну чарівність, здатність до мобілізації і переключення, мані­пулятивні уміння; гальмуючими факторами є нездатність до саморозкриття, зажатість, сором’язливість, комплекси та недоліки у комунікативних уміннях і навичках.

В. Н. Куніциною запропоноване наступне визначення: самопрезентація — короткочасний, специфічно мотивований і організований процес пред’явлення інформації про себе у вербальній і невербальній поведінці.

У спілкуванні беруть участь, як мінімум, дві людини, і кожна з них може активно впливати на сприйняття партнера. Парт­нер у спілкуванні — це не пасивний об’єкт сприйняття, а жива людина, що має свої цілі, своє уявлення про характер взаємодії, і головне — здатна рішучим чином вплинути на те, як її побачать інші. Саме ця здатність «втручання» живого об’єкта сприйняття у процес формування свого образу в співрозмовника і називається самоподачею. По суті, самоподача, самопред’явлення полягає в управлінні увагою партнера.

Основою для самопред’явлення є наше інтуїтивне знання про основні способи соціального сприйняття: типові схеми формування першого враження, емоційне розуміння, закономірності каузальної атрибуції. Самоподача полягає в умінні (у більшості випадків неусвідомленому) направити сприйняття партнера визначеним шляхом. Це може бути нав’язування того чи іншого стереотипного уявлення, що повинно задати потім специфічний «ореол» ставлення партнера, зафарбувати його в потрібний колір; або управління партнером у тісному міжособистісному спілкуванні, що сприяє більш повному і точною взаєморозумінню. Можливо, це повідомлення інформації, що повинна викликати ті причини і мотиви, які здаються нам відповідними дійсності або просто вигідними. Управління сприйняттям партнера відбувається за допомогою залучення уваги до тих особливостей свого зовнішнього вигляду, своєї поведінки чи уявлення про ситуацію, що «запускають» відповідні механізми соціального сприйняття.

Самоподача «переваги». Для того, щоб подіяв фактор переваги, і ми застосували відповідну схему сприйняття-переоцінки будь-яких характеристик людини, що перевершує нас, наприклад, за соціальним статусом, нам треба спочатку цю перевагу оцінити.

Дослідження показують, що для визначення цього параметра в нашому розпорядженні є два основних джерела інформації: 1) одяг людини, усе зовнішнє оформлення, включаючи такі атрибути, як ознаки походження, окуляри, оформлення волосся, нагороди, коштовності; у певних випадках розглядається навіть такий «одяг», як машина, крісло, оформлення кабінету і т. ін.; 2) манера поведінки людини (як сидить, ходить, розмовляє, куди дивиться і т. ін.).

Однак ці ознаки важливі не тільки самі по собі, кожен окремо, але й у взаємодії. Для з’ясування значення певних знаків в одязі дуже важливим є співвідношення їх із ситуацією спілкування. Ті самі елементи одягу в різному ситуативному контексті свідчать про різне. Самоподача переваги має дуже велике значення для професійного спілкування керівників, менеджерів, фахівців, викладачів, політиків і ін. Вони, як правило, знають про це, але не завжди розуміють конкретні шляхи досягнення успіху.

Самоподача привабливості.

Привабливість теж є предметом управління. При цьому, якщо самоподача переваги не завжди важлива для людини, то самоподача привабливості важлива для всіх. Сприйняття привабливості — процес, що має ту саму соціальну природу, що і сприйняття переваги; отже, механізми їх повинні бути схожі. Існують схвалювані і не схвалювані суспільством чи конкретними соціальними групами типи зовнішності. І привабливість — це не що інше, як ступінь наближення до того типу зовнішності, що максимально схвалюється групою, до якої належать індивіди. Знаками привабливості можуть бути витрати людини на свій зовнішній вигляд, тобто ті зусилля, та робота, яку вона має виконувати для створення певного зовнішнього вигляду — соціально схвалюваного типу зовнішності.

Самоподача ставлення. Самоподача переваги і привабливості за важливістю і «частотою вживання» значно програють самоподачі відносин.

Дійсно, завжди дуже важливо вміти показати партнеру своє ставлення до нього — частіше гарне, але іноді і не дуже. Недооцінка самоподачі ставлення до партнера по спілкуванню негатив­но позначається на ефективності спілкування. Виявилося, що чим ближче чужа думка до власної, тим вище оцінка людини, яка висловила цю думку. Ця закономірність має і зворотну силу: чим вище оцінюється хтось, тим більша подібність його поглядів із власними від нього очікувалася. Переконаність у цьому передбачуваному «спорідненні душ» настільки велика, що розбіжностей з позицією привабливої особи випробувані просто не схильні зауважувати. Способи самоподачі ставлення можна розділити на вербальні і невербальні. У використанні вербальних основною метою є максимальне вираження згоди зі співрозмовником у значимих для нього питаннях. Гарним прийомом при цьому є використання загальної теми для розмови, де погляду свідомо збігаються. Арсенал невербальних засобів різноманітний: не тільки розглянуті прийоми, але і використання пози, розташування тіла стосовно співрозмовника. Дуже важливо, щоб вербальні сигнали самоподачі відносин збігалися з невербальними.

Імідж

Для кожної людини важливо, як вона виглядає в очах оточуючих. Цією проблемою займається спеціальна галузь знань — іміджологія. Імідж (від англ. Image — образ) — це візуальна привабливість особистості. Багато людей від природи мають приваб­ливий імідж, але, як правило, частіше симпатії людей здобуваються завдяки мистецтву самопрезентації, без якої не досягти серйозних успіхів у будь-який діяльності, не осягти приємності людської уваги.

Вигляд людини, його імідж в очах знайомців і незнайомців сьогодні виконує дуже важливу комунікативну функцію. Можна сказати, що імідж — це розповідь про себе. Зовнішній вигляд людини — це символ, що без слів розповідає оточуючим про те, на якому східці суспільних сходів перебуває людина, до якого передбачуваного кола професій належить, про її характер, темперамент, фінансові можливості, смак, іноді навіть про родинний стан і багато чого іншого. Люди формують свою думку про іншу людину протягом перших секунд, просто кинувши очима, — навіть до того, як вона почне говорити. Вважається, що люди оцінюють один одного за зовнішнім враженням, що складається протягом перших п’яти секунд знайомства і першими п’ятьма секундами розмови. Саме такі якості особистості, як зовнішність, голос і уміння вести діалог, можуть зіграти вирішальну роль у створенні кар’єри і навіть у всьому житті.

Імідж — спрямоване формування враження про себе, спеціальним чином організоване і структуроване в контексті «Я», що має відсилання до більш загальної, престижної категорії людей. Центральну частину іміджу складає осмислений зовнішній вигляд, що повинен сигналізувати про професійно-ціннісні властивості особистості і сприяти формуванню репутації. Крім використання прийомів поліпшення зовнішнього вигляду за допомогою різних засобів, використовуються різноманітні стратегії. Е. Джонс і Т. Пітман у 1982 р. описали деякі стратегічні техніки самопрезентації, що їх люди використовують у повсякденному житті (див.: Aronson, Wilson, Akert, p. 237):

1) інграціація (ingratiation) — прикрашання, самовихваляння, прагнення зробити себе привабливим, особливо для тих, хто має високий статус;

2) самопідтримка (self-promotion) — прагнення справити вра­ження, описуючи свої таланти і видатні знання;

3) «грітися в променях чужої слави» (basking in reflected glory) — вибудова свого образу через підкреслення тісного зв’яз­ку з успішними, знаменитими, видатними людьми;

4) врівноважування успіхів і помилок (self-handicapping) — створення перешкод і обґрунтування виправдань для поганих результатів і невдач.

До пріоритетних якостей, що формують позитивний імідж людини, можна віднести наступні:

Перша група якостей: до них відносяться такі природні якості, як комунікабельність (здатність легко сходитися з людьми), емпатичність (здатність до співпереживання), рефлексивність (здатність зрозуміти іншу людину), красномовність (здатність впливати словом). Ці якості складають матрицю природних обдарувань, що характеризуються як «уміння подобатися людям». Як підтверджує практика, дані здібності та постійне удосконалення їхнього використання — підстава успішного створення особистого іміджу. Друга група якостей: до них відносяться характеристики особистості, що є наслідком її освіти і виховання. Це — моральні цінності, психічне здоров’я, знання набору людських техно­логій. Такими технологіями є: міжособистісне спілкування, діловий спіч, попередження і подолання конфліктних ситуацій тощо. Третя група якостей: до них відноситься те, що пов’язане з життєвим і професійним досвідом особистості. Украй цінним є, коли цей досвід допомагає людині бути більш інтуїтивною у ситуаціях спілкування. Це має величезне значення у формуванні іміджу.

У той же час самовпевненість і стандартність поведінки негативно впливають на сприйняття людьми особистості, що зацікавлена у визнанні і доброзичливому ставленні до себе. Імідж, що подається оточуючим, складається з трьох частин: власного уявного іміджу; проекційного іміджу — того, як, на вашу думку, вас сприймає навколишній світ. Чим ближче ця репрезентація до власного уявлення, тим впевненіше може почувати себе людина відносно власного іміджу;набутого іміджу — того, як інші бачать вас насправді. Якщо цей імідж розходиться з проекційним, це означає, що людина погано обміркувала, яким чином представити себе.

Проекційний імідж ефективний тільки в тому випадку, коли він належним чином сприймається іншими людьми. Якщо ж людина посилає набір сигналів, але вони сприймаються іншими не так, як їй хотілося б, вона буде почувати себе людиною, яку не зрозуміли.