Патогенна дія факторів зовнішнього середовища.
Механічні патогенні фактори.
- Розтягування тканини аж до відриву частини органа.
- Сдавлення тканин-порушення кровообігу і виникнення некрозу.
- Сотрясіння тканин, органів.
Термічні патогенні фактори
- Дія високої температури (опік, гіперемія, перегрів).
- Дія низької температури (відмороження,переохолодження – застуда, гіпертермія
- Променеве пошкодження-променева хвороба
Патогенна дія зміни барометричного тиску.
- Гіпербарія – водолази (кесонна хвороба).
- Гіпобарія- – висотна (гірська хвороба)
Патогенні хімічні фактори.
- Промислові – свинець,ртуть.
- Побутові – луги, кислоти, СО2 ,харчові продукти.
- Речовини, які застосовуються в медицині - снотворні, наркотичні
речовини.
- Бойові отруйні речовини.
5.Патогенні біологічні фактори: віруси, мікроби, паразити.
Отруєння організму речовинами із зовнішнього середовища,
називають екзогенною інтоксикацією, а речовинами, які утворюються в
організмі – ендогенною інтоксикацією або аутоінтоксикацією
(накопиченням токсичних продуктів метаболізму).
СТАДІЇ ХВОРОБИ
Для більшості захворювань типовим є циклічність перебігу.
1 період – інкубаційний – триває від моменту проникнення пат. агента в
організм до появи перших клінічних ознак захворювання. В цей період відбувається розмноження збудника і накопичення токсичних речовин. Організм одночасно перебуває в напрямку мобілізації захисних сил, про що свідчать зміни складу крові, обміну речовин, поява антитіл, поява позитивних шкірно-алергічних реакцій.
Тривалість періоду буває неоднакова для різних захворювань і
навіть в межах однієї хвороби.
ІІ період – продромальний – або період провісників.
Характеризується появою перших ознак хвороби (невиразних): втомлюваність, втрата апетиту, нездужання, головний біль, незначне підвищення температури. В цьому періоді збудник розмножується далі.
ІІІ період - період типових ознак захворювання - розвиток хвороби.
Розпал хвороби. Характеризується появою типових ознак хвороби, яка розвивається в певній послідовності. Саме в цьому періоді хвороба досягає кульмінації.
Виникають:
а) гарячка,
б) запальні або дегенеративні процеси,
в) розлад функцій,
г) порушення органів та систем організму,
д) явища інтоксикації.
ІУ період – період реконвалесценції – період одужання (кінець хвороби).
Характеризується зникненням клінічних проявів.
Може бути:
1.повне одужання – відновлення нормальної структури та функцій
організму,
2.неповне одужання – в періоді згасання клінічних проявів
захворювання можливе:
а)ускладнення – які нерідко приводять до смерті,
б)рецидив – повернення хвороби після проміжку вдаваного
одужання,
в)перехід у хронічну форму, для якої характерно чергування
загострення та ремісії.
Ремісія – тимчасове поліпшення стану хворого.
3.смерть - безповоротне припинення життєвих функцій.
Класифікація спадкових хвороб
Спадкові захворювання обумовлені порушеннями в процесах зберігання, передачі та реалізації генетичної інформації.
В основі спадкових захворювань лежать мутації - переважно хромосомні і генні, відповідно чому умовно говорять про хромосомні хвороби і власне спадкові (генні) хвороби.
Мутація веде до порушення синтезу певного поліпептиду (структурного білка або ферменту). Залежно від того, яка роль цього поліпептиду в життєдіяльності організму, у хворого виникають порушення (зміни фенотипу) локального або системного порядку.
Найбільш раціональна класифікація спадкових захворювань за характером метаболічних розладів:
- порушення обміну амінокислот (приклади: фенілпіровиноградна олігофренія, тірозіноз, алкаптонурія);
- порушення обміну ліпідів (хвороба Німана - Піка, хвороба Гоше); порушення обміну вуглеводів (галактоземія, фруктозурия);
- порушення мінерального обміну (гепатоцеребральная дистрофія);
порушення билирубинового обміну (синдром Кріглера - Нацжара, синдром Дубініна - Джонсона).
Однак оскільки біохімічні механізми більшості спадкових захворювань поки невідомі, і, отже, патогенетична класифікація ще не може бути повною, її доповнюють класифікацією за органно-системним принципом:
- спадкові захворювання крові (гемолітична хвороба новонароджених, гемоглобінопатії);
- ендокринної системи (адреногенітальний синдром, діабет цукровий);
- спадкові захворювання з переважним ураженням нирок (фосфат- діабет, цистиноз); сполучної тканини (хвороба Марфана, мукополісахаридози);
- спадкові захворювання з переважним ураженням нервово-м'язової системи (прогресуючі м'язові дистрофії) і т.д.
Залежно від того, де локалізований патологічний (мутантний) ген - в аутосомі або в статевій хромосомі - і які його взаємини з нормальним алелем, тобто чи є мутація домінантною (нормальний ген пригнічується патологічним) або рецесивною (патологічний ген пригнічується нормальним), розрізняють такі основні типи успадкування:
- аутосомно-домінантний,
- аутосомно-рецесивний,
- зчеплений зі статтю (або обмежений статтю).
Тип успадкування встановлюється шляхом аналізу родоводу. При складанні останньої враховуються поширення в сім'ї досліджуваного захворювання і спорідненого відносини між хворими. Побудова та аналіз родоводу складають предмет клініко-генеалогічного дослідження.
При захворюваннях, успадкованих за аутосомно-домінантним типом, мутантний ген проявляється вже в гетерозиготному стані; хворі хлопчики і дівчатка народжуються з однаковою частотою; патологічна спадковість просліджується в родоводі "по вертикалі"; принаймні один з батьків хворого також хворий.
За аутосомно-домінантним типом успадковуються, наприклад, арахнодактілія, ахондроплазия, брахидактилия, геморагічна телеангіектазії Ослера, гіпербілірубінемія, нейрофіброматоз Реклінгаузена, пельгеровская аномалія лейкоцитів, полідактилія, птоз спадковий, пурпура тромбоцитопенічна ідіопатична, ектопія кришталика і др.
При захворюваннях, успадкованих за аутосомно-рецесивним типом, мутантний ген проявляється лише в гомозиготному стані; хворі хлопчики і дівчатка народжуються з однаковою частотою; батьки хворих фенотипічно здорові, але є гетерозиготними носіями мутантного гена; патологічна спадковість просліджується в родоводі сім'ї "по горизонталі"; ймовірність народження хворих дітей зростає у випадку кровної спорідненості батьків. Якщо один з батьків гомозіготен по патологічному рецесивним гену, а інший є його гетерозиготним носієм, то в половині випадків діти можуть виявитися хворими, і створюється враження успадкування захворювання за домінантним типом. Таке явище має назву псевдодомінірованія. Від справжнього домінування воно відрізняється тим, що хворі з рецесивною мутацією в шлюбі зі здоровими людьми завжди даватимуть здорове потомство, а здорові в шлюбі з гетерозиготними носіями з певною частотою (25%) матимуть хворих дітей. За аутосомно-рецесивним типом успадковуються агаммаглобулінемія, алкаптонурія, альбінізм, амавротическая ідіотія, гепатоцеребральная дистрофія, дистонія м'язова деформуюча, муковісцидоз, серповидноклітинна анемія та ін.
Із захворювань, зчеплених зі статтю або обмежених статтю, для клініки особливе значення мають хвороби, зумовлені рецесивними мутаціями в Х-хромосомі (цей тип спадкування називається також Х-хромосомним). Жінки з такого типу мутацією, як правило, фенотипічно здорові, оскільки рецесивним патологічного гену протистоїть у них нормальний аллель іншої Х-хромосоми. У чоловіків же мутантний ген представлений в однині і визначає патологію фенотипу. За Х-хромосомному типом успадковуються гемофілія А, гемофілія В, періодичний параліч, пігментний ретиніт, фосфат-діабет, дальтонізм і ін.
Завдяки прогресу медичної генетики і розширенню уявлень про характер успадкування різних захворювань і вплив факторів зовнішнього середовища на проявляемостью мутантних генів стали набагато ясніше шляхи лікування та профілактики спадкових захворювань. Основні принципи лікування: виключення або обмеження продуктів, перетворення яких в організмі у відсутності необхідного ферменту приводять до патологічного стану; замісникова терапія дефіцитним ферментом або нормальним кінцевим продуктом збоченої реакції; індукція дефіцитних ферментів. Велике значення надається чиннику своєчасності терапії, яку слід починати до розвитку у хворих виражених порушень. Деякі біохімічні дефекти можуть з віком частково компенсуватися. У перспективі великі надії покладаються на генну інженерію, під якою мається на увазі спрямоване втручання в структуру і функціонування генетичного апарату - видалення або виправлення генів мутантів, заміна їх нормальними.
