Анафілактичні реакції реалізуються здебільшого за допомогою гістаміну, серотоніну, гепарину і метаболітів арахідонової кислоти. Гістамін майже повністю зосереджений у гранулах кров’яних і тканинних базофілів. Він скорочує клітини гладеньких м’язів і ендотелію мікроциркуляторних судин бронхіол, кишок, матки, підвищує проникливість їх стінок, сприяє розвитку набряку, викликає біль і свербіння. Збільшенням гістаміну в крові супроводжуються такі реакції, як анафілактичний шок, атопічна бронхіальна астма, кропивниця, набряк Квінке, медикаментозні алергії.
Серотонін утворюється з триптофану переважно в тромбоцитах. Відіграє певну роль у патогенезі кропивниці, набряку Квінке, алергічного дерматиту. Головний механізм його дії - збільшення проникливості судин.
Гепарин знаходиться в базофілах і тромбоцитах у комплексі з гістаміном. Запобігає згортанню крові, пригнічує активність комплементу.
З арахідонової кислоти утворюється група активних речовин під спільною назвою ейкозаноїдів - простагландини, тромбоксани, лейкотрієни. Вони справляють різнобічний, часто протилежний вплив на мускулатуру бронхів, тонус судин, коронарний кровообіг, викидання активних речовин базофілами.
У патогенезі цитотоксичних реакцій мають значення інші медіатори - комплемент і протеолітичні ферменти лізосом. Обидва медіатори сприяють розвиткові запальної реакції.
Комплемент - це система білків плазми С1-С9, які активуються під впливом комплексів антиген-антитіло. Сукупність активованих фрагментів комплементу називають анафілатоксинами. Механізм їх полягає в руйнуванні мембрани клітин-мішеней, вона стає проникливою для води і солей. Оскільки одночасно з активацією комплементу стимулюється фагоцитоз, протеолітичні ферменти нейтрофілів довершують лізис пошкоджених комплементом клітин.
Серед медіаторів імунокомплексних реакцій багато таких, що вже згадувалися раніше - комплемент, лізосомальні ферменти, гістамін, серотонін. Важлива роль у цих реакціях належить кінінам. Вони спазмують м’язи бронхів, розширюють судини, збільшують їх проникливість, викликають біль, стимулюють еміграцію лейкоцитів.
За особливостями біохімічної стадії реакції гіперчутливості сповільненого типу докорінно відрізняються від попередніх. У них беруть участь не імунні комплекси, а два типи Т-лімфоцитів - Т-хелпери і Т-кілери. Т-хелпери виділяють три групи лімфокінів: а) лімфокіни, що стимулюють ріст і розмноження Т-лімфоцитів інших субпопуляцій; б) лімфокіни, що впливають на макрофаги; в) цитотоксичні лімфокіни.
Ключовим лімфокіном першої групи вважається інтерлейкін 2. Він необхідний для активації і розмноження сенсибілізованих Т-лімфоцитів, зокрема Т-кілерів. Із лімфокінів, що впливають на макрофаги, найкраще вивчені такі: а) фактор хемотаксису макрофагів, завдяки якому вони мігрують з крові і тканин у зону пошкодження; б) фактор активації макрофагів, який підвищує їх фагоцитарну здатність; в) фактор, що гальмує міграцію макрофагів, тобто утримує їх у зоні пошкодження. Цитотоксичні лімфокіни (лімфотоксини) діють у парі з g -інтерфероном, який робить мембрани заражених вірусом клітин чутливими до цитотоксичного впливу Т-кілерів. Т-кілери знищують заражені вірусом клітини. Вони активуються інтерлейкіном 2.
Патофізіологічна стадія. Алергічна реакція завершується пошкодженням клітин, тканин і органів. Прямого пошкодження завдають Т-кілери, опосередкованого через медіатори - Т-хелпери та імунні комплекси. Це пошкодження позначається на функції різних органів і систем, залежно від того, де воно локалізоване.
Серцево-судинна система може бути захоплена у патологічний процес при всіх чотирьох типах алергічних реакцій. Характерний спазм коронарних судин, стенокардія і розлади серцевого ритму - екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія, фібриляція передсердь. Іноді помітні симптоми інфаркту міокарда. Трапляються васкуліти, які нагадують вузликовий периартеріїт.
Система крові пошкоджується за цитотоксичним та імунокомплексним механізмами. На грунті пошкодження еритроцитів тепловими і холодовими аутоантитілами виникають імунні гемолітичні анемії. Поява специфічних антитіл проти нейтрофілів, еозинофілів і базофілів приводить до імунної гранулоцитопенії. Імунні тромбоцитопенії виникають за подібним механізмом і проявляються геморагічним синдромом.
Дихальна система пошкоджується алергічними реакціями різних типів. За механізмом анафілаксії формується симптоматика атопічної бронхіальної астми і алергічного риніту, за механізмом цитотоксичних реакцій розвивається ідіопатичний гемосидероз з приступами кашлю, задишки і кровохаркання, за механізмом імунокомплексних - алергічні ураження альвеол, що закінчуються фіброзом легень. Т-клітинні реакції супроводжують туберкульоз і грибкові хвороби.
Найтяжчий клінічний прояв алергічного ураження нирок - гломерулонефрит. Основу його патогенезу складає ураження базальної мембрани клубочків. Механізм ураження двоякий. Базальну мембрану можуть пошкоджувати антитіла проти її структурних компонентів (цитотоксичний механізм) або комплекси антиген-антитіло, що осіли на ній (імунокомплексний механізм).
Ендокринні органи піддаються пошкодженню аутоантитілами двох типів - проти секреторних клітин і проти їх рецепторів. У першому випадку має місце цитотоксичне ураження залози з пригніченням її функції (інсулінозалежний цукровий діабет, хвороба Адісона), в другому - залоза стимулюється антитілами і її функція підвищується (аутоімунні тиреоїдити).
Аутоімунні ураження центральної і периферичної нервової системи (енцефаломієліт, алергічний неврит) мають, головним чином, Т-клітинний механізм.
