Нанесення узору на тканину способом припорох.

Інструктивно-методичні матеріали

до лабораторної роботи № 7

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ РУШНИКИ.

РУШНИКИ ПОЛТАВЩИНИ. СКЛАДАННЯ ВІЗЕРУНКА ДЛЯ ВИШИВАННЯ РУШНИКА

 

з дисципліни: «Технологічний практикум»

для студентів ІІІ курсу (ІІ семестр)

Напрям підготовки 6.010103 Технологічна освіта

(код та назва напряму (спеціальності) підготовки

 

Розроблені: д.п.н., професором кафедри теорії та методики

технологічної освіти Титаренко В.П.

 

МЕТА РОБОТИ: Ознайомитися з видами рушників, їх призначенням, застосуванням, складанням візерунка для вишивання рушника, замальовуванням орнаментів.

НЕОБХІДНІ ПРИЛАДИ І МАТЕРІАЛИ: стенди, плакати, підручники, інструкційні картки, готові зразки.

ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ЗВІТУ: уважно прочитати лабораторну роботу, законспектувати в зошит. Виконати практичну частину до теми.

 

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Особливе місце у вишивці Полтавщини займають рушники. їх оздоблення має художньо-естетичне значення для всього рушникового мистецтва України Здебільшого іконні полтавські рушники виконуються умовним червоним кольором. Цей колір підкреслює головну роль рушника в інтер'єрі. На ньому не буває жодної зайвої лінії, кожен компонент узору має своє певне місце і значення.

Рушниковий орнамент, — за народним образним висловленням, — співуча мелодія душі, що звучить не лише для слуху й очей, а й для розуму і почуттів.

Отже, нами досліджується виховний аспект полтавської народної вишивки, типовим конкретним художньо-естетичним виразником якої є полтавський вишиваний рушник. За впливом на почуттєву й інтелектуальну сферу школярів рушник займає перше місце серед інших компонентів українознавства.

Таким чином, серед усіх видів народного декоративно-ужиткового мистецтва рушник маг найбільше виховне значення і найбагатший образно-символічний зміст. Усі важливі події в житті нашого народу традиційно пов'язані з різними вадами декоративних рушників. Вони супроводжують людину в часи радості й смутку.

А як цікаво, неповторно тлумачить Т.Денисенко художнє оздоблення рушника. "У дереві життя - що зображено у вишивці рушника, - в самій його серцевині сховано поняття життя й вищої його мети - безсмертя".

По вертикалі, він як правило, ділиться на три зони: верх-небо, стовбур-земля, низ-корінь, потойбічний світ, а по горизонталі - зіставляється з чотирма сторонами світу: схід, захід, північ, південь. З і 4 дають у сумі 7 (сім днів у житті, сім нот, сім кольорів у спектрі). З помножене на 4 дорівнює 12 (місяці, години, сузір'я). Отже маємо справу з поетичним образом, з міфологічними, магічними цифрами. Не так усе просто, як може здатися спершу.

Сьогодні про рушник багато написано. Коли будували хату, то щоб у ній був добробут і затишок сволоки підіймалися на рушниках, а потім їх дарували як символ вдячності майстрам.

У деяких регіонах України існував звичай, колодязнику, що завершив копати криницю, господар дарував нову сорочку, відро 1 рушник. Перед тим, як вітати гостя з далекої дороги за столом, господиня вішала йому на плече чистин рушник-утирач і зливала з кухлика на руки прозору воду з криниці.

Рушник до цього часу залишається також символом доброзичливості й гостинності, на ньомупідносять дорогам, шановним гостям хліб-сіль.Ці рушники у зв'язку з різним призначенням вирізнялися між собою фактурою тканини і розмірами, а також узором, кольором, структурою і характером вишивки.

У весільному обряді рушник залишається головним атрибутом і донині. Сьогодні спостерігаємо, як ця традиція відроджується не лише в селах, а й у містах. Рушниками пов'язували старостів, якщо на заручинах доходили згоди. Після запрошення гостей, коли молода з дружками поверталися до своєї хати, заносили украшене стрічками та квітами «гільце», яке ставили на рушник. Викуп молодої подавали на рушнику. Молода й дружки на дівич-вечорі, коли відбувався обряд прощання з дівуванням, також обв'язувалися рушниками,

Батьки нареченої благословляли молодих іконами на спеціальних рушниках, а також зустрічали їх з церкви хлібом-сіллю на рушнику. Під час вінчання рушником зв'язували руки молодим, бажаючи їм одностайності, взаєморозуміння, щасливого і довгого подружнього шляху. На рушник ставалимолоді під час вінчання.

«Ми ж з тобою на білому рушнику стояли, кохати вірно обіцяли», — співається в народній пісні. Тому зрозуміло, чому дівчина на посаг мала вишити 15—20 рушників. Весільні обряди були дещо різними навіть у найближчих селах, проте рушник завжди залишався в центрі ритуалу.

На рушник приймали новонародженого. Для цієї щасливої події був спеціально призначений рушник. Довгим рушником-наміткою жінки покривали голову, чоловіки в'язали рушники як пояси. Молода дружина прикрашала рушниками інтер'єр. Рушники для декоративного оздоблення також мали свої особливості, їх називали «наобразниками», «божничками» і вішали над іконами. Рушниками в сільській оселі і нині увінчують сімейні фотографії, портрет Т. Г. Шевченка, картини «Тарас Бульба», «Козак Мамай» та ін.

З рушниками людина закінчувала своє життя, з ними її проводжали в останню путь, на довгих рушниках спускали домовину в могилу. Згідно з традицією, рушники «на смерть» готувалися заздалегідь. У деяких селах, коли помирали дівчата, то на похоронах використовували рушники, вишиті ними для старостів.

Існували й подарункові рушники, їх дарували родичам і друзям. Жінка намагалася вишити для свого коханого чоловіка найкращий, найнеперевершеніший рушник. Під час проводів до армії рушниками обвішували молодих хлопців, бажаючи цим самим щасливої служби і благополучного повернення додому.

Рушник був символом щасливої долі і пам'яті про радний дім, тому найдорожчим подарунком матері в дорогу синові, коли той вирушав у нове життя, став також рушник вишиваний. Щоб син не відчував самотності на чужині, йому допоможе рушник, бо

«...на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов».!

 

Ці слова з пісні «Рідна мати моя...» на слова Андрія Малишка відомі нам з дитинства. Вони хвилюють і вселяють віру, що є на землі місце, де чекають і люблять нас. Кожен із видів декоративно оздоблених рушників - це свій дивосвіт. Тому до особливо талановито вижитих рушників підбирають на Полтавщині поетичні, хвилюючі назви: «Мати-Україна», «Мамина пісня», «Стежина в ріднім краї», «Прозорий світанок», «Весняний дощ», «Вечірній серпанок» та ін.

Доведено, що першоосновою сучасного рушника було полотно-обрус, яке у зв'язку з тим, що виготовлялося руками і широко використовувалося в побуті, стало називатися «ручником», а потім «рушником». Для наших далеких предків він був, насамперед, елементом одягу, вузликом, де зберігався хліб, скатертиною і оздобою оселі, а також необхідним хатнім побутовим предметом, — указують дослідники.

Отже, рушники займали чільне місце в побуті. В охайній господі на видному місці висіло кілька рушників різного призначення. Таким чином, перш ніж стати художньо-естетичним предметом, рушник був ужитковим атрибутом. Відповідно до тих функцій, які він виконував, йому надавалися й назви.

«Утиральник». Цей рушник мав кілька видів: для обличчя, рук, ніг, у західних регіонах він мав назву «утирач».

«Стирок» мав також не однакове призначення, окремими були рушники для посуду, столу і лав.

«Покутний» і «кільковий» — для декоративного оздоблення інтер'єра. Головне їх призначення полягало в облямуванні ікон, що, як правило, вішалися на покутті. Тому цей рушник називався «покутний», «на-образник», «божничок». Якщо вшановується пам'ять, відмічається ювілейна дата, то портрет дорогої людини також прикрашається рушником.

На Полтавщині, як правильно відмічає Т. В. Кара-Васильєва, рушник залишається одним із компонентів художнього оформлення інтер'єра. Це рушники навколо фотографій, дорогих портретів діячів історії, народної культури, національних героїв, народних картинок. Здатності до особливого місця в інтер'єрі побутового простору надає рушникам викінченість їх композицій, внутрішня цілісність, гармонія з оточенням.

У загальній системі інтер'єру рушники як своєрідні прикраси займали провідну роль. Матеріал, з якого вони були виготовлені, характер вишивки, її узор і композиція, загальний стан рушників, вміння доцільно розвішувати між вікнами, по стінах, над дверима, художньо-декоративне оздоблення садиби тощо — все це характеризувало господарів, їх добробут, естетичний смак, свідчило про працьовитість, гостинність, лад і згоду в сім'ї.

Рушник як засіб народознавства виступає серцевиною сімейно-побутової культури.

Декоративно оформлені рушники, що передаються, чисельно поповнюються і художньо вдосконалюються, мають потужний естетичний і моральний потенціал. Дівчинці важливо показати рушники бабусі й мами, розповісти, яка це копітка і цікава праця, навчити розуміти прекрасне, прилучитидо естетичних почуттів і переживань.

Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративного мистецтва не потрібно було складних пристосувань та умов. Це лите голка, нитка, полотно та вміння, перейняті від старших: донці — від матері, внучці — від бабусі. Найкращі й найбільш поширені узори лежали в скринці, однак вони індивідуалізувалися завдяки творчості кожної жінки, яка часто перетворювалася в справжню майстриню. Вишивали юні, середнього, старшого і навіть похилого віку довгими зимовими вечорами. Жінки - за тихою, щирою розмовою, дівчата - під час вечорниць, під пісню і веселий жарт.

Таким чином, для цієї роботи використовувалися всі можливості. Шили також на досвідках, куди збиралися довгими осінніми вечорами, у невеликі перерви між польовими роботами, навесні, влітку та взимку.

Рушники вишивають технікою "рушниковий шов". Рушникові шви

характерні для Київщини, Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини, Дніпропетровщини. На Полтавщині рушникові шви виконують червоними нитками. На Чернігівщині та Київщині рушникові шви виконують також червоними нитками, а заповнення серединок квіток - синім. На Дніпропетровщині поширене вкраплення жовтого кольору. Назва "рушниковий" походить від народних рушників. У різні часи вишивали переважно цією технікою.

Розміщення вишивки та добір кольорів ниток залежать від узору та регіональних особливостей.

 

Рушниковими швами шиють рослинний орнамент у вигляді дерева, що ніби виходить з вазона, чи великої квітки. Інколи орнамент доповнюють птахами, комахами тощо. Елементи орнаменту займають більшу площу, ніж в орнаментах, виконаних декоративними швами, бо у рушникових заповненнях рапорт повторюється кілька разів.

Додаток 1

Інструкційна КАРТА

Нанесення узору на тканину способом "припорох".

 

№ п/п	Назва операції	Технічні умови виконання	Графічне зображення
	Перенесення малюнка	Малюнок перенести на кальку
	Накладання малюнка	На товсту тканину покласти білий папір, а на нього кальку з малюнком.
	Обведення контуру малюнка	По контуру малюнка проколоти дірочки голкою (відстань між дірочками 1-2 мм.)
	Прикріплення малюнка до тканини.	Аркуш паперу з наколотим малюнком накласти на тканину і прикріпити за допомогою шпильок до тканини.
	Нанесення контуру малюнка на тканину.	Шматочок паралону змочити у розчині синьки або зубного порошку і протерти по контуру малюнка.
	Кінцева обробка	Після закінчення роботи зняти папір. На місці де (находились дірочки в папері залишаться відбитки на тканині у вигляді дрібненьких цяточок.