Отже, як було сказано раніше, античність - це призма, через яку Зеров розглядає та описує сучасну йому дійсність. За образами давньогрецької та римської міфології й історії, за розмаїттям епітетів та влучних троп постає актуальна картина сучасного поету суспільства та картина його рідної України.
Кримські пейзажі прикрашають поезії авторства Зерова різних років. Звертаючись до теми Криму, поет продовжував і розвивав українську культурну традицію сприйняття Криму як безпосереднього спадкоємця Давньої Еллади. Показовим є сонет "Партеніт". Зеров гармонічно поєднує античні образи/ремінісценції з кримськими пейзажами. Поет говорить нам, що зв'язки між минулим та сучасним нерозривні.
Поезія розпочинається згадкою про неповторну споруду античної доби - "храм діви Артеміди, перший Партеніт". Недарма М. Зеров звертає увагу на храм Артеміди. Адже досліджуючи античність, а особливо VІІ-VІ ст. до н.е., час, коли на узбережжі Чорного моря виникають еллінські поселення, він, можливо, саме там шукав суголосся своїм думкам. І храм, споруджений на честь Артеміди, був ключем до розуміння суспільного життя. Так, Артеміда була не тільки богинею полювання, а й втіленням дівочої чистоти та помічницею жінок під час пологів. Можливо, і неокласик, звертаючи увагу сучасників на історичні образи, чекав від них розуміння, чистоти та порядності як у літературній, так і громадській роботі.
Герої та образи минулого наче оживають в уяві митця:
Вони живі, дива Архіпелага -
Орестів жах, Піладова звитяга
І смертний Іфігенії привіт.
Поет згадує ім'я доньки царя Агамемнона - "і смертний Іфігенії привіт", яка була принесена у жертву богині Артеміді, аби забезпечити перемоги Спарти та її союзників над Троєю. Про помсту за вбивство невинної сестри нагадують слова "Орестів жах". Орестова помста як ритуал очищення від невинної крові - символ процесу своєрідного духовного очищення від ідеологічного бруду, в який намагалися затоптати Зерова як митця, що не хотів прогинатися під вимоги режиму.
Або ж:
І довго ще, купаючись у морі,
Поети увижатимуть в просторі
Ахейські весла та низькі човни.
Культура минулого - нерозкрита таємниця, яку можуть відкрити лише справжні мрійники та романтики. Лише у їхній багатій уяві виринатимуть "Ахейські весла та низькі човни", тобто образи-символи, що здатні дарувати справжнім митцям натхнення та силу.
В поезії "Чернігів" читаємо таке:
Б'ють молоти, нові часи кують І будять лугу займище просторе.
Бій молотів, кування... Нас відсилають до образу Гефеста - бога ковальства та вогню. Він - втілення духу козацтва. Міфи твердять, що Гефест був кульгавою та кволою дитиною, але досяг вершин майстерності у ковальському мистецтві. Український народ - також Гефест, який, незважаючи на трагічні сторінки в історії, кує собі краще майбутнє.
Цікавою є поезія «Καπνος της πατριδος», що перекладається з давньогрецької як «дим батьківщини». Звернімо увагу на ці рядки:
Там цілиною йдуть леміш і рало, Там зноситься Ітаки синій дим!
Твір присвячений поетом Юрію Клену напередодні його еміграції до Німеччини – «Щасливо, корабелю темнобокий!». Він був товаришем по нещастю Зерова: обом митцям на долю випала тяжка розлука з батьківщиною. Символічний образ Гомерівської Ітаки - образ України, і Бургардт, як колись Одіссей, покидає рідні землі, не знаючи, чи ще колись повернеться знову.
Раніше ми вже зверталися до творів Зерова, що базувалися на гомерівській "Одіссеї", говорячи про сонети "Навсікая" і "Телемах у Спарті". Проте є й інші поезії з циклу "Мотиви Одіссеї", що заслуговують особливої уваги. Вірш «Лотофаги» розповідає про плем'я, яке, за «Одіссеєю», жило на лівійському узбережжі (Північна Африка) і їло лотос, "поживу…солодку і незнану". Лотофаги гостинно прийняли Одіссея та його супутників, коли вони поверталися з-під Трої і пригостили лотосом. Що сталося далі?
