Мовознавство поділяється на
· Конкретне (мови, групи мов)
· Загальне (мовні універсалії)
· Теоретичне (мова – як явище її походження, розвиток, будова)
· Прикладне (застосування лінгвістики)
Проблеми загального мовознавства
· Визначення мови
· Розвиток мови в часі
· Склад
· Організація
· Походження
· Класифікація
· Предмет і види мовознавства
· Суспільна природа мови
Функції мови
· Комунікативна або фатична (контактовстановлювальна функція) (лат. Comunicacio - спілкування)
· Формування і формулювання
· Інформаційна (референтна)
· Акумулятивна (передача досвіду)
· Когнітивна- гносеологічна (пізнавальна)
· Експресивна – створення образу мовця (вираження почуттів)
· Імпресивна (впливи мови на читача)
· Мислетворча
· Репрезентативна (фр. Reprezentacion) – позначення світу речей.
· Волюнтативна(лат. voluntas) – функція волевиявлення
· Прагматична (гр. Pragma - дія) –вказує ставлення мовця до тексту
· Естетична (вираження прекрасного)
· Метамовна (вживається для позначення чи опису інших систем) спеціальної мови.
Логіка – вивчає закони мислення. Виділяють 3 категорії.
· Поняття
· Судження
· Умовивід
МОВА І МОВЛЕННЯ
Мовлення – означає мовленнєвий акт, усне мовлення, написи,сприйняття і розуміння, текст, мовленнєву діяльність. Навички людини використовувати мову та рівень її пізнання (словниковий запас і т.д.).
Текст – результат процесу говоріння усного чи письмового.
| Мовлення | Мова |
| Лінійне Динамічне Індивідуальне | Ієрархічна Стабільна Загальна |
3 1880 року вперше спробували обґрунтувати це визначення деякі вчені, зокрема Фердинант де Сосюр. Ла пароль (фр. la parol) – поняття мовлення.
ІСТОРИЧНА МІНЛИВІСТЬ
Синхронія – вивчення мови на певному відрізку.
Діахронія – вивчення мови в її історичному розвитку.
ФОНЕТИКА. ЗАСОБИ ВИВЧЕННЯ ЗВУКУ. ПРЕДМЕТ ФОНЕТИКИ.АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ЗВУКІВ АКУСТИЧНИЙ АСПЕКТ ФІЗІОЛОГІЧНИЙ УСТРІЙ МОВЛЕННЄВОГО АПАРАТУ І ФУНКЦІЇ ЙОГО ЧАСТИН. АРТИКУЛЯЦІЯ
Фонетика – розділ мовознавства, який вивчає мовленнєві звуки, наголоси,склади, інтонації. Головна одиниця – звук.
Звук – мінімальна частина людського мовлення.
Орфоепія – наука, що вивчає правильну вимову.
Функції звуків:
· Перцептивна(сприйняття)
· Сеніфікітавна (сигнальна)
Аспекти:
· Акустичний
· Фізіологічний
· Лінгвістичний (соціальний)
Акустика – розділ науки про звуки. Звук – результат коливання тіла(молекул повітря) в певному середовищі.
Звуки мають:
· Висота (кількість коливань за одиницю часу)
· Сила звуку (амплітуда коливань)
· Довгота(тривалість)
· Тон і шум (ритмічне/неритмічне коливання)
· Тембр (складається накладанням на основний тон обертонів)
Ритмічне коливання – утворене голосовими зв’язками.
Неритмічне коливання – утворене іншими органами.
Обертон – виникає в наслідок резонансу в надгортанній порожнині.
Мовленнєвий апарат – органи, які беруть участь в утворенні звуку. До них належать дихальні органи, гортань, надгортанні порожнини.
Дихальні – легені, бронхи, трахея. Беруть участь у подачі повітря.
Гортань (larniks) – вміщує голосовий апарат. Складається з персневидного та щитовидного хрящів. На них розташовані пірамідальні хрящі до яких кріпляться зв’язки. В процесі дихання та вимови глухих зв’язки лишаються розслабленими.
Надгортанний апарат – глотка(farinks), ротова порожнина, носова порожнина. Між носовою і ротовою порожнинами розташоване піднебіння. Воно ділиться на тверде (palatum durum) та м’яке (velum palatі).
Увула – язичок який закриває прохід у носову порожнину, що дає можливість повітрю вийти з силою. Коли вона розслаблена ми вимовляємо носові звуки [н,м]. Коли напружена всі інші.
Язик – найактивніший орган говоріння. Має корінь(radix), спинку(dorsum) та кінчик(apex).
Всі органи говоріння діляться на активні(рухомі) та пасивні (нерухомі).
Активні (рухомі)
· Легені
· Голосові зв’язки
· Язик
· М’яке піднебіння
· Язичок
· Губи
Пасивні (нерухомі)
· Зуби
· Тверде піднебіння
· Альвеоли
Артикуляція – процес роботи органів мовлення для вимови звуків. Поділена на три фази
· Екскурсія (підготовка до вимови звуку)
· Витримка (вимова звуку)
· Рекурсія (розслаблення органів)
Артикуляційна база – сукупність звичних рухів і станів органів мовлення необхідних для вимови звуків певної мови. У носіїв мови зберігається певний акцент при переході на чужу мову.
ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ МОВНОГО ЗНАКУ
· Мовний знак повинен мати матеріальне вираження.
· Має мати зміст
· Має протиставлятися іншому знакові мовної системи (конкретне виражння)
· Схематично характеризує сторону предмету
КЛАСИФІКАЦІЯ ЗВУКІВ
| ГОЛОСНІ | ПРИГОЛОСНІ |
| · Утворюються за допомогою тону · Повітря йде вільно · Сила видиху при голосних мала · Напруження всюди однакове · Голосові зв’язки дрижать · ГОЛОВНА функція голосного - складоподіл | · За допомогою звуку · Повітря йде через перешкоди · Сила видиху при приголосних велика · Напруження падає на певний орган · Голосові зв’язки нерухомі |
ГОЛОСНІ ЗВУКИ
Діляться на
· За участю губ (лабіальні ОУ і нелабіальні АЕІИ)
· За горизонтальним положенням язика (Переднього ряду ІЕ мені, середнього ряду ИА мила та заднього УО сумно)
· За піднесенням язика(низького піднесення А, середнього ЕО та високого ИІУ)
ПРИГОЛОСНІ ЗВУКИ
За способом творення
| Щілинні (шиплячі) | Африкати | Зімкнені | ||
| с з в ф ж ш х ч й | Ц дж дз ч | Проривні | Зімкнено-прохідні | |
| б п д т к | Носові | Бокові | Дрижачі | |
| М Н | Л, ЛЬ | Р пф |
За місцем творення
| Зубні | Ларингальні | Фарингальні | Увулярні | Губні (МаВПа БуФ) | |
| п в | Хг | г | французьке р | Лабіодентальні | Білабіальні |
| в ф | м п б |
| Язикові | |||||||
| Передньоязикові | Середньоязикові | Задньоязикові | Апікальні | Накумінальні | Дорсальні | ||
| міжзубні | зубні | піднебінні | Й | г к х | [д], [д’], fj | р, р’ | з,з’,с,п,ю |
| th | д т н ц | ж ш ч |
За співвідношенням голосу і шуму
Сонорні -перевага голосу над шумом (м н в л р й) (Ми Не ВаЛеРіЙ)
Шумно-дзвінкі – перевага шуму над голосом (б г ґ д ж дж дз)
Шумно-глухі – лише шум (ч к п ш ц ф к с т х) (ЧуК ПиШе Ці ФоКуСи ТиХо)
Дифтонги діляться на (див. ст. 10)
· Нисхідні
· Висхідні
ФОНЕТИЧНІ ПРОЦЕСИ В ПОТОЦІ МОВЛЕННЯ. КОМБІНАТОРНІ І ПОЗИЦІЙНІ ПРОЦЕСИ
Фонетичні процеси – звукові зміни під час мовлення.
Комбінаторні процеси – синтагматично зумовлені звукові зміни, викликані прямою взаємодією суміжних або несуміжних звуків.
Серед цих процесів
· Акомодація
· Асиміляція
· Дисиміляція
· Метатеза
· Діереза
· Епентеза.
Акомодація (лат. пристосування) – взаємодія сусідніх голосних та приголосних звуків в результаті якої один звук пристосовується іншому не змінюючи, своїх якісних ознак. (сом – [с о м], де при вимові букви С губи скручуються в трубочку, щоб було швидше вимовити букву О)
Акомодація може бути
· Консонантна
· Вокалічна
· Регресивна (з права на ліво)
· Прогресивна (з ліва на право)
Асиміляція (лат. уподібнення) – взаємодія однорідних звуків між голосними і приголосними. (бчела-пчела).
Асиміляція буває
· За напрямком (регресивна/прогресивна)
· За позицією в слові (контактна(звуки поряд) і дистактна(звуки далеко один від одного))
· Повна (звук повністю уподібнюється)
· Часткова (звук уподібнюється частково)
Дисиміляція – процеси розходження подібних звуків. (плетти – плести)
Метатеза ( гр. перестановка) – явища перестановки звуків. Зустрічається у дитячому мовленні колготки – колготки. Також при запозиченні слів – Taller-тарілка.
Діереза – процес випадення звуків від одного до декількох. Солнце-сонце.
Епентеза – зміна, яка полягає в фонетичній вставці, яка не зумовлюється ні морфологічно, ні етимологічно. Іоан – Іван.
ПОЗИЦІЙНІ ЗМІНИ
Протеза – надставка (поява) звука на початку слова. Усениця – Гусениця.
Гаплологія – стягнення двох подібних складів в один. Морфофонологія – морфологія.
Редукція – послаблення ненаголошених голосних, що призводить до зміни звука. Весна – [висна].
Випадіння – викликане послабленням артикуляції кінцевого звука. Четверг – четвер.
Оглушення – заміна дзвінких на глухі в кінці слова.
Афереза – зникнення початкового звуку в результаті сполучення з іншим словом. До одної ями – додної ями.
ХРОНОЛОГІЯ. ВИЗНАЧЕННЯ ФОНЕМИ І КОРОТКА ІСТОРІЯ ЇЇ ВИВЧЕННЯ. ФОНЕМИ І ЇХ ВАРІАНТИ. ФОНЕМАТИЧНІ ОПОЗИЦІЇ.ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ ФОНЕМ. ЧЕРГУАННЯ ЗВУКІВ. ОСНОВНІ ФОНОЛОГІЧНІ ШКОЛИ. ФОНОЛОГІЯ
Реформацький – фонеми – мінімальні одиниці звукового устрою мови, що служать для складання і розрізнення значущих одиниць мови (морфем і слів).
Маслов – фонемою є найкоротша звукова одиниця певної мови, яка може в ній бути єдиним зовнішнім розрізнювачем морфем і слів.
Услар(вивчав кавказькі мови) не збіг звуків які наявні в мовленні і обмеженою кількістю омноаних одиниць. Кількість звукоякостей ніколи не буває значною. Звукокількість змінюється під впливом наголосу та сусідніх звуків.
Вперше термін «фонема» вжив Бодуен де Кордене. Пізніше теорію розробив Трубецький.
Фонологія – розділ науки про мову що вивчає звуки мовлення у функціональному аспекті. Предметом цієї науи є фонема.
Поняття звук і фонема не збігаються хоча і є близькими
| ЗВУК | ФОНЕМА |
| Акустичний Індивідуальний Конкретний Залежний | Функціональна Соціальна Абстрактна Незалежна Не має значення |
Одна фонема може бети представлена двома звуками. Дві фонеми можуть бути одним звуком. Фонема не має значення хоча пов’язана з ним потенційно.
Маслов Фонема – матеріальна оболонка думки.
Функції
· Конституційна (будівельна)
· ДИСКТИНТИВНА (розпізнавальна)
· Перцептивна (сприймальна)
Фонема може бути представлена не лише одним звуком. У мовленні фонеми вимовляються як варіанти як конкретні звуки мовлення (фони/алофонія)
Варіанти фонем – її фонетично подібний різновид який відрізняється частковою міною окремих розрізнювальних ознак. вони залежать від позиції у слові.
Позиція – умови артикуляції.
Сильна позиція сприятлива для виконання фонемою її функцій, а слабка – не сприятлива. Відмінності між різними звуками можуть бути несуттєвими і суттєвими суттєві – фонематичні або фонологічні. Всі варіанти діляться на обов’язкові і не обов’язкові. Перші – автоматичні і підсвідомі. Аналізуючи умови в яких виступає певний варіант ми їх ділимо на факультативні і специфічні. Цей варіантний різновид фонеми що виступає або в ізольованій вимові або в умовах мінімальної залежності від оточення тобто в сильних позиціях.
Специфічні варіанти – алофонами комбінаторні і позиційні.. зумовлені сусідством звуків положенням в слові відносно до наголосу.
Факультативні – незалежні. Залежать лише від артикуляції людини. І можуть бути
· Індивідуальні
· Діалектні
· Орфо-епічні
До мови відносимо фонему як загальне у деяких варіантах як особливе а до мовлення звуки.
Фонологічна система кожної мови має
· Певну кількість фонем
· Співвідношення між голосними та приголосними.
· Відношення між окремими фонемами
Диференційні ознаки – суттєві ознаки, які забезпечують розрізнення фонем. Звук може мати
· Спосіб творення
· Місце творення
· Співвідношення голосу і шуму
· М’якість
· Твердість
Фонема може змінювати звучання, але лише в тих межах, які торкаються її диференційних ознак.
Трубецький «Фонема – пучок фонологічно-суттєвих ознак. Система фонем визначається складом фонологічних пар. При цьому ми виділяємо корелятивні опозиції фонем(при яких фонеми відрізняються лише за одним чинником)». Якобсон вважає, що в мовах світу є 12 пар диференційних ознак. Фонетичну систему конкретної мови характеризує не тільки організація і взаємовивід фонем, але й особливості чергування, пов’язані з позиціями.
Чергування звуку
Залежно від умов в які потрапляє фонема її склад може змінюватися. Результатом цього може її склад може змінитися, або чергуватися з іншими фонемами/варіантами фонем.
Чергування можуть бути
· За характером альтернативів
· Місцем у системі мови
· За типом зумовленості
Нейтралізація – викидання певної ознаки, протиставлення та нерозрізнення фонем у слабкій позиції. Позиції можуть бути
· Ізольовані (собака – [с а б а к а] – оскільки слово не можна провідміняти, так щоб О отримало наголос)
· Співвідносні
Школи
1. Празький лінгвістичний гурток (Трубецькой - архіфонема – слабка позиція)
2. Московська лінгвістична школа (Реформацький - гіперфонема – лише для ізольованої позиції (загальноприйнятий термін).
3. Ленінградська школа (Щерба, Матусевич - чергування варіантів фонем).
ГРАФІКА І ОРФОГРАФІЯ. МОВА І ПИСЬМО
Письмо – штучно створена система графічних знаків, за допомогою яких фіксують і передають мовленнєву інформацію.
Першою спробою передачі інформації є наскальні малюнки з печери Ла-Пасьєга в північній Іспанії.
До створення писемності люди передавали інформацію через певні предмети-символи. Наприклад томагавк означав війну, а трубка миру – мир. Такий приклад спілкування існує в сучасній Україні. Дати гарбуза в прямому сенсі означає відмовити хлопцеві у його пропозиції. Вузлик на хустинці вважається нагадуванням.
Предметне письмо – відображення інформації за допомогою певних предметів. Не відображає фонетичні тонкощі мови, але передає зміст.
Типи предметного письма
· Камінцеві – виникло у Південній Америці, розміри та кольори камінців мали свій сенс.
· Вузликове (кіпу) – письмо інків Перу. (найбільше важило 4 кг і могло нести велику кількість інформації)
· Черепашкове (вам пум) пояси з нанизаними черепашками.
· Ароко (Західна Африка) шматочки деревини та інші предмети рослинного походження.
Піктографія – передавання повідомлення у формі малюнка. У древніх словян існував термін «писати» тобто розмальовувати від слова «писанка». Не передає абстрактних понять. У свій час Янсон пропонував письмо «пікто», а його колега Екарт – «зафо». Проте ні одна з цих піктографічних мов не прижилася. У сучасному світі дорожні знаки, смайлики і інше є піктографічними символами.
Ідеографія – письмо в якому головними засобами передачі інформації є графічні символи. Такого роду символами користувалися шумери, єгиптяни, а китайці і японці і досі користуються цією системою. Це письмо також називають ієрогліфічним. Цей вид охоплює фонетичну і семантичну системи мови.
Словесно-звукове письмо – система письма, що поєднує запис змісту повідомлення та його звучання. У такому письмі залишилася елементи ідеографії, але з’явилися фонетичні символи, які допомагали зображувати власні назви. Використовувалися цифри грецькі і арабські.
Звукове письмо – тип письма у якому символи означають звуки чи склади. Їх головною одиницею є склад. Ним користуються в девангарській, синайській, фінікійський (створений на основі синайського). Катакана і хірагана поряд з ієрогліфічним письмом користуються популярністю у Китаї та Японії. Грецький алфавіт, який став родоначальникм всі алфавітів Європи взяв більшість символів з синайської мови.
Греки ж вперше доповнили цей алфавіт голосними буквами. А.В.Г.Е.І.К.Л.М.О.П.Р.Т.Ф.Х. – Походять з грецької. Сучасні мови запозичили від грецької сам графічний символ, хоч іноді він несе значення іншого звуку. Літери К.М.Л мають 4000 років і є старшими за праслов’янську мову. Буква А походить від єгипетського ієрогліфа «бик». В і Б походіть від літери В, що означає «дім». Н.Р.С.Г.І.О – походять з давньоєгипетської мови.
Графіка – сукупність усіх засобів письма, які використовують для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх зі звуками мови. Може бути рукописна та друкована. Перша повністю залежить від самої людини, яка відтворюю записи, а друга – від відтворювального приладу.
Графічні символи-букви бувають
· Одного напрямку (і,а,у,л,м,н,р)
· Двоякого напрямку (я,ю,є,ї)
· Звук Ь не виражає ніякого звуку так само, як і російський – Ъ.
Орфографія – система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства, який розрізняє і досліджує систему правил написання. Грунтується на певних правилах і має декілька принципів
· Фонетичний принцип – точний запис звучання мови, переважає в білоруській та російських мовах. Наприклад солнце - [с о н ц е].
· Морфологічний принцип – однакове написання морфем незалежно від їх вимови. Панов називає його фонематичним, а Ленінградська школа – відкидає таку назву.
· Історичний принцип – принцип традиційного запису слів, хоч їх вимова змінилася з плином часу.
· Диференційний принцип – графічне розрізнення слів, що мають одне значення.
ФОНЕТИЧНЕ ЧЛЕНУВАННЯ МОВЛЕННЄВОГО ПОТОКУ. СИГМЕНТНІ І СУПЕРСИГМЕНТНІ ОДИНИЦІ. СКЛАД.ТЕОРІЯ СКЛАДУ. ДИФТОНГИ.НАГОЛОС. ІНТОНАЦІЯ
Мовленнєвий потік членується на два типи одиниць.
Сегментні одиниці діляться шляхом членування і до них належать
· Звук - найменша, неподільна одиниця мовлення.
· Склад – сегментна одиниця мовлення, що складається з голосного і приголосних, або лише з голосного.
· Дифтонг – поєднання двох голосних звуків у межах одного складу, де один є складотворчим.
· Такт (фонетичне слово) – частина фрази об’єднана одним наголосом.
· Фраза (синтагма) – відрізок мовлення між двома паузами. Пов’язана зі змістом і має власний наголос. Неоднакове членування мови на фрази зумовлює різну звукову інтерпретацію.
Суперсегментні одиниці – явища, що в потоці мовлення накладаються на сегментні
· Наголос
· Інтонація
· Пауза – зупинка мовлення під час якої органи мовлення або відпочивають або підготовлюються до вимови наступних звуків. Потрібна для набору додаткового повітря. Може допомагати у вираженні змісту – чим довша пауза тим більший акцент робить мовець на сказаному.
Проклітика – ненаголошений компонент такту, що стоїть перед словом
Енклітика – ненаголошений компонент, що стоїть в кінці фрази.
ТЕОРІЇ СКЛАДУ
1. Респіраторна теорія – склад, комплекс звуків, що вимовляються одним потоком видихуваного повітря.
2. Теорія мускульного напруження – склад, частина такту, що вимовляється з єдиною мускульною теорією.
3. Сонорна теорія – склад, частина такту, яка складається з більше з звучного компоненту і менше з фонів. За цією теорією найменшу звучність мають шумні, глухі приголосні, а найбільшу – голосні. Склад має ядро(голосну, чи складотворчі Р.Л у випадку словацької, сербської, чеської мов) і перифирію. Перифирія ділиться на два типи
· Ініціль (зростання звучності)
· Ядро
· Фіналь (спадання звучності)
СКЛАД – [с к л а д], а – ядро, скл – ініціль, д – фіналь.
За структурою склади діляться на
· Відкриті (закінчуються на голосний)
· Закриті (закінчуються на приголосний)
· Прикриті (починаються на приголосний)
· Не прикриті (починаються на голосний)
В деяких мовах (китайська, в’єтнамська, тибетська) склад морфемний, тому мінімальною одиницею є не звук, а силабема. Існують мови (арабська) в яких не існує не прикритих складів. Закриті склади переважають у романських мовах, а відкриті у слов’янських та полінезійських.
Дифтонг – поєднання двох голосних звуків у межах одного складу, де один є складотворучим. Дуже рідко два дифтонги є складотворними (адегійська мова з кавказької родини має слово [с е у л]). У одному з волинських діалектів слово «сіно» вимовляється як [сіено] і це можна оцінювати як єдиний дифтонг в українській мові Є два основні типи дифтонгів
· Висхідні (складотворним є другий компонент)
· Нисхідні (складотворним є перший компонент)
Трифтонги – три сонанти в одному складі (power-[p a u e r] – сила, влада). Румунська мова має 20 дифтонгів.
Наголос – виділення складу чи слова, посилення голосу, підвищення тону або тривалість звучання. Фонетика виділяє словесний наголос, а лінгвістика інші чотири типи
· Словесний (див. далі)
· Фразовий - наголошує висхідне слово у фразі
· Логічний - наголос ставиться у незвичне місце для акцентації певної дії і т.д.
· Емфатичний - емоційний наголос, виділення кількох слів більш напружено вимовою.
Словесний склад ділиться на
· Динамічний – виділяє склад за допомогою збільшення сили (російська, французька, українська, угорська мови)
· Музичний – виділяється за допомогою, що полягає у використанні мелодійних характеристик (в'єтнамський, словенський, шведський, японській мовах)
· Кількісний – має тривалість наголошених звуків (новогрецька мова)
За позицією в слові склади діляться на
· Фіксований – завжди займає лише одне місце у всіх словах мови (чеська, словацька, польська)
· Нефіксований – може бути будь-де і не контролюватися жодними правилами (російська, українська, англійська)
· Нерухомий – падає на один склад у будь-яких формах слова
· Рухомий – падає на різні склади у межах одної форми.
Існують слова в яких є два наголоси.
Інтонація – засіб смислової організації та емоційно-експресивне оформлення мовленнєвого потоку на основі зміни динаміки тону та ритмомелодійного мовлення. Створюється зміною всіх акустичних параметрів. Створюється з мелодики, інтенсивності пауз і тембру голосу. Вона властива усному мовленню і має відчутний вклад у зміст сказаного.
МОДУЛЬНА ДРУГА.ПРЕДМЕТ ГРАМАТИКИ. ПОНЯТТЯ МОРФЕМА. КЛАСИФІКАЦІЯ МОРФЕМ
Граматика – наука про утворення слів, їх сполучення, словозміну, класи і їх використання у реченні і тексті. Вона вивчає морфологію і синтаксис. Реформацький сказав «слово – це цегла, а вивчення її геометрії – це граматика».
Граматика вивчає граматичні рівні категорії значення (план змісту) та форми (план вираження).
Граматична категорія – система протиставлення граматичних значень.
Граматичні значення виявляються у протиставленнях граматичних значень. Утворюють системи, які називаються граматичними категоріями. Граматичні категорії – це система протиставлених граматичних, виражених формальними показниками. Наприклад категорії відмінку.
Грамема - граматичне значення. Класифікуються
| ЗА СТРУКТУРОЮ | |||
| ДВОЧЛЕННІ (однина і множина) | ТРИЧЛЕННІ (роди, час) | БАГАТОЧЛЕННІ(відмінки) | |
| СЛОВОЗМІННІ (реляційні) – зміна форми одного слова. | КЛАСИФІКАЦІЙНІ (дериваційні) – граматичне значення задане самим словом. | ||
· Граматична категорія і граматичне значення належать до плану змісту мови,а форма в собі поєднує план змісту і план вираження.
Граматичний спосіб – план вираження мови.
Морфема – значуща частина слова. Бодуен де Куртене вперше ввів поняття «морфема». Виділяється у словах шляхом членування і зіставлення з іншими словами.
Ознаки морфем
· Виводиться шляхом зіставлення
· Повторюється у словах
· Далі не членується
· Двостороння (білатеральна) одиниця.
Морфема існує у виді інваріанту та аломорфів (рука-ручка-руці-рушник, де інваріатива – рук, алоформи – руць, руч., руш). Префікс НАД – додавання зверху чи проникнення на малу глибину (надбудувати, надрізати).
Усі морфеми діляться на
· Нульові (імпліцитні) – значуща відсутність морфеми, що передає повне граматичне значення (рука – однина, а рук у повній відсутності закінчення а стає словом множини)
· Сигментні – частини слів, які відповідно до значення поділяються на корені і афікси.
· Суперсинментні - розміщуються над сегментами. Це морфеми наголосу (руки - руки, англ. progress "прогрес", progress "прогресувати") і морфеми тону.
Корінь – носій самостійних лексичних значень. Як правило збігаються у лексичним значенням слова.
Афікс – не несе самостійного значення, є службовою морфемою. Є такі типи
· Дериваційні (словотворчі) – у слові руЧка
· Реляційна (граматичні) – не несуть нового значення, виражають граматичне значення (водА – водИ)
· Формально-класифікаційні – утворюють дієвідміни.
У формування лексичного значення беруть участь корені, їх сполучення у складних словах та дериваційні афікси. У формування граматичного значення беруть участь релігійні афікси, нульові морфеми, а також інші види несегментних морфем.
Відповідно від положення у слові до кореня афікси діляться на такі групи
· Префікси (перед коренем)
· Постфікси (після кореня)
· Інтерфікси (між кореневими морфемами)
Постфікси діляться на
· Суфікси
· Флексії (закінчення)
Флексії мають лише слова, що відмінюються.
· Інфікс – афікс, який вставляється в середину кореня. Fidi – fiNdo.
· Циркумфікс – переривчастий афікс, який охоплює корінь з обох сторін ПІД+СНІГ+НИК=ПІДСНІЖНИК.
· Транфікс – переривчастий афікс, який є лише у словах семітохаметських мов. У арабській мові є корінь КТБ і має значення писати при цьому КАТАБА – написав. КАТІБУН - той хто пише, КІТАБУН – книга.
· Редуплікація – особливі морфеми повторення яких змінює граматичне значення слова. На приклад у малайській мові є слово оранг – людана, а орнагоранг – двоє людей.
Несигментні морфеми - морфеми, які не можливо вичленити сегментуванням слова. Мають такі способи творення
· Чергування – несегментне лише у тому випадку, коли змінює граматичне значення слова (sing-sang-song – зміна слова показує на минулий чи давноминулий час, tooth – teeth – зміна вплинула на число).
· Наголос – суперсигментна морфема (рУки – рукИ)
· Складовий акцент – від зміни інтонації при вимові слова його граматична значення (у слові сін при пониженні інтонації воно отримає значення бачив, а при підвищеному – бучитиму).
Граматичні способи – засоби вираження граматичного значення. Бувають
· Синтетичні – в рамках слова (афіксація, чергування, редуплікація, суплетивізм)
· Аналітичні – допомагають розібрати на частини, виражають значення за межами слова (буду робити = робитиму, часточка «бути» вказує на майбутній час і поза словом)
Суплетивізм – граматичний спосіб при якому граматичні значення виражаються за допомогою іншої основи (человек – люди, good – better).
Порядок слів (слово ряд) – положення слів у реченні є
· Прямий порядок слів – підмет, присудок і другорядні частини речення
· Зворотний порядок – другорядний член речення, присудок, підмет, другорядний член речення.
Інтонація – носій синтаксичного значення.
ГРАМАТИЧНА СТРУКТУРА СЛОВА. МОРФЕМІКА І СЛОВОТВІР
Спільна частина похідного і твірного слова, на основі якої постало нове слово, називається твірною основою. Наприклад, батьківський і батько - спільна частина батьк- є твірною осново, нові частини що додалися до слова – словотвірний формант. Основи можуть бути словотвірні. Основа слова – незмінна частина слова. Novinarka – основа незмінна.
В словотворі є похідні і непохідні слова.
Похідні слова – лексичні одиниці, які утворюються від інших слів. Chodnik – тротуар, бо по ньому ходять.
Непохідні слова – первинні і не виводяться з інших слів.
Для з’ясування твірної основи треба зробити порівняння.
Словотвірний тип – ряд похідних слів, які мають спільне значення і повторювані словотвірні засоби.
Словотвірне значення – спільне для кількох похідних слів значення, що виражається однаковими словотвірними засобами. Матеріальна форма вираження значення (суфікси, префікси, конфікси) крім того граматичні морфеми можуть бути словотвірними засобами.
МОРФОЛОГІЯ. СЛОВО ЯК ЕЛЕМЕНТ. КРИТЕРІЇ ВИДІЛЕННЯ ЧАСТИН МОВИ
Морфологія – розділ граматики, який вивчає граматичні категорії і їх класифікацію.
Морфологічні категорії – закріплені за словами не залежно від їх положення у реченні. Синтаксично всі слова є змінними.
Морфологія займається граматичною класифікацією лексичних одиниць. Критеріями виділення є
· Семантичні
· Синтаксичні
· Морфологічні – словозмінні чи незмінні.
· Категоріальні – похідні граматичних категорій кожного класу.
Основа поділу слів на частини мови є позамовна діяльність. У мові є предмети з ознаками які беруть участь у процесах і перебувають у певних відносинах.
Словянські мови, за теорією Виноградова, діляться на
· Частини мови
· Службові слова
· Модальні
· Вигуки
ЛЕКСИКОЛОГІЯ. СЛОВО ЯК ОДИНИЦЯ МОВИ. ПРЕДМЕТ І РОЗДІЛИ ЛЕКСИКОЛОГІЇ. СЛОВО ЯК ОДИНИЦЯ МОВИ. ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ СЛОВА
Лексикологія – наука, що вивчає слово як одиницю мови і закономірності словникового складу.
Розділи
· Семасіологія – наука про значення
· Ономасіологія – процеси називання
· Етимологія – походження слів
· Фразеологія – стійкі сполуки слів
· Лексикографія – укладання словників
· Термінознавство – вивчає терміни
· Ономастика – власні назви
Гідроніми – найстаріший підрозділ ономастики, слова які ніколи не змінюються. Карпенко – «Записки з ономастики».
Слово – звук чи комплекс звуків, що мають значення. Значуща самостійна одиниця мови, основною функцією якої є номінація. Основна структурно-семантична одиниця мови, яка співвідноситься з предметами, процесами чи явищами, їх ознаками та відношенням між ними. Вільно відтворюються і служать ля побудови висловлень. Сосюс стверджує – «поняття «слово» не сумісне з нашими уявленнями про конкретну одиницю». Щерба – «положення «слово» не існує».
Основні ознаки слова
· Самостійність (змінює місце у реченні, вживається ізольовано, має різні позиції у реченні, вільно відтворюється мовцем)
· Цільнооформлення (розділені паузою, на письмі є інтервали, мають наголос, морфологічна форма)
· Синтаксична функція (смислова оформленість)
· Участь у побудові речень
Слово може мати одну морфему (там, метро, кафе)
Функції слова
· Номінативна
· Сигніфікативна – позначає, визначає значення
Типи слів
· Повнозначні – пов’язані з об’єктивною дійсністю, називають предмети, процеси і ознаки. Виражають поняття і називають їх.
· Службові – прийменники, сполучники, частки, артиклі – не мають номінативної функції. Відображають відношення між речами та явищами.
· Числівникові – близькі повнозначним бо оформлені граматично і виконують певну семантичну роль. Не мають самостійного лексичного значення. Служать для кількісного узагальнення дійсності.
· Займенникові – близькі повнозначним бо оформлені граматично і виконують певну семантичну роль. Не мають самостійного лексичного значення. Служать для якісного узагальнення дійсності.
· Вигуки – особливий тип слів, який виражає емоції.
У мові є перехідні явища, коли важко визначити чи йдеться про одне слово чи про кілька – Stara mama.
Лексика – єдність всіх форм словозміни і варіантів певного слова.
Людина людині вовк. У даному реченні 3 слова, АЛЕ 2 лексеми бо «людина» і «людині» - форми одного слова.
В мовленнєвих актах – слова можуть змінювати свою граматичну форму - словоформу в одній лексемі.
Лексична семантика – є частиною семантики, яка займається значеннями окремих лексичних елементів слів, морфем і лексем, відрізняючись, таким чином, від семантики речень.
Основу лексичної семантики складають:
· класифікація і аналіз слів;
· опис відмінностей та спільних рис у лексичних семантичних структурах між різними мовами;
· образ, за яким значення окремих лексичних елементів відноситься, за допомогою синтаксису, до значення цілого речення.
ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА. СЕМАНТИЧНИЙ ТРИКУТНИК. СИНОНІМИ. АНТОНІМИ СИНОНІМІЧНИЙ РЯД. ПОЛІСИМІЯ. ОМОНІМІЯ. ПАРОНІМИ
| ФОРМА |
| ДЕНОТАНТ - СЛОВО |
| СИГНІФІКАТ |
| ЛЕКСЕМА |
Одне слово – пов’язане з певним поняттям, яке ми сприймаємо шляхом повної мовленнєвої діяльності.
Сигніфікат – значення, відображення позамовної дійсності у свідомості.
Ядром лексичного значення є мисленнєве відображення певного явища позамовної дійсності.
Об’єкт номінації – денотат = слова. Пов’язаність з денотатом значення – денотатність або концептуальність.
Конотативне значення – додаткове, надає слову стилістичну чи емоційну забарвленість. Кожне повнозначне слова має денотативне значення, але не всі слова мають конотивне. Нема слів без денотативного значення. Автомобіль – засіб пересування (денотативне значення), тачка – має таке саме значення, але стилістичне забарвлення виводить його в рівень конотивного.
Лексичне значення слова – відображення предмета чи явища позамовної дійсності в історичній свідомості песного мовного колективу.
Потебня «Існує блище і дальше значення слова».
Блище значення слова – побутове значення, яке мають на увазі носії мови вимовляючи його. (вода – рідина)
Дальше значення слова – більш широкий термін, який описує слово з научної точки зору. (вода – хімічний елемент)
Семантика вивчає системні зв’язки між значеннями слів.
Лексико-семантичне поле – поєднує слова, які пов’язані з конкретним позамовним фрагментом позамовної дійсності, слова однакової тематичної групи. Ці поля побудовані на гіпо- і гіперонімічних відношеннях.
| РОСЛИНИ | |||
| КВІТИ | ДЕРЕВА | ||
| КОНВАЛІЯ | ТЮЛЬПАН | ТРОЯНДА | |
У таблиці – РОСЛИНИ – це гіперонім, надзвичайно широке поняття котре охоплює рід гіпонімів.
КВІТИ і ДЕРЕВА – відповідно до слова РОСЛИНИ є гіпонімами.
КОНВАЛІЯ, ТЮЛЬПАН, ТРОЯНДА – відповідно до слів КВІТИ та РОСЛИНИ – гіпоніми.
Когіпоніми – слова певного роду. ТЮЛЬПАН.КОНВАЛІЯ.ТРОЯНДА – когіпоніми.
Синоніми – слова близькі чи ідентичні за значенням і мають різну форму
· Абсолютні – повністю однакові (мовознавство – лінгвістика, орфографія – правопис)
· Часткові – розрізнюються лише за формою, мають три типи
1. Ідеографічні – семантично різні, але і певних контекстах подібні (коричневий – карий – каштановий)
2. Конотативні – стилістично чи емоціонально забарвлені (бойовий – ратний, слово бойовий використовується у мові, а ратний у мові художнього твору)
3. Змінаші – мають ознаки ідеографічних і конотивних (колега – соратник)
Синоніми об’єднуються у синонімічні ряди. У словниках синонімічні ряди вказуються так - перше слово – домінат – найбільш вживане, поширене і завжди нейтральне.
Антоніми – слова з протилежним значенням, а інколи в мові слова однакової структури мають різне значення.
Енантосимія – розвиток різних значень одного слова.Smrad – запах. Запамятовать – пам’ятати – такі явища називаються мовні узуальні антоніми.
Контекстні – авторські антоніми.
У мужички руки чорні
В пані рученьки тендітні
Контрарний антонім – протилежні слова, які описують крайні точки, якогось явища і поміж ними можна вставити, ще якесь слово чи сполуки ДУЖЕ і НЕ ДУЖЕ. Меленький – старий – показують крайні точки людського життя, поміж ними можна вставити різні слова – юний, зрілий, підстаркуватий, дуже юний, не дуже зрілий і т.д.
Комплементрані антоніми – пари слів, заперечення одної одиниці дає значення другого слова. Живий – мертвий.
Векторні антоніми – позначають різницю між напрямками дії. Закопати – викопати.
Конверсія – близька до антонімії – це слова, які показують ту само дію з різних сторін. Купую – продаю тому що напрямки дії різні.
За законом полісемії слова діляться на
· Моно семантичні – мають одне значення
· Полісемантичні – багатозначні.
При полісемії значення пов’язані між собою і цей зв'язок виявляється в тому, що в різних значеннях слова повторюється спільний семантичний компонент. (гірчиця – це приправа і рослина з якої роблять приправу)
При полісемії одне слово може переходити з одного денотату на інший у словниках ці слова пишуть лише один раз. Полісемія – факт мови, а не мовлення. Розвивається на основі прямого значення слова. Серед переносних значень є
· Метафора – переносне значення слова, яке здійснюється на основі зовнішньої рисі речі чи предмету
· Синекдоха – вираження предмету за його ознакою (співали чорні очі)
· Метонімія – переносить значення на основі суміжності в просторі і часі (Ужгород вітає)
Омоніми – різні слова, що збігаються у своїй формі. За походженням є
· Гомогенні – мають спільне походження і виникають у результаті розпаду полісемії. Словацьке слово реro – означає «ручка» тому що раніше писали перами.
· Гетерогенні – виникають у результаті випадкового звукового збігу. (лама – тваринка і сан у буддизмі)
Омоніми є
· Повні – збігаються абсолютно у всьому
· Часткові – мають зміни у звучанні, написанні чи формі
· Омофони – мають різне написання
· Омоформи – це різні частини мови, які при відмінюванні мають спільні форми слів – мати – мати
· Омографи – звучать по різному
Пароніми – близькі за звучанням і формою слова з різним значенням та коренем.(адресант – адресат).
РІВНІ ВИВЧЕННЯ МОВИ
· Фонологічний рівень – фонема
· Морфологічний рівень – морфема
· Лексично-семантичний рівень – лексема (слово)
· Синтаксичний рівень – словосполучення
· Морфонологічний (між морфологією і фонологією) – зміна фонем у морфемах
· Словотвірний (морфологія + лексика)
· Фразеологічний (лексика + синтаксис)
СИНТАКСИС
· Розділ граматики який вивчає зв’язне мовлення. Основна одиниця – словосполучення та речення.
Синтаксис має такі зв’язки
· Предикативний – стосунок між підметом та присудком
· Сурядний
· Підрядний
Словосполучення – поєднання двох чи більше слів на основі підрядного зв’язку. АЛЕ українське мовознавство вважає словосполученням лише слова поєднані таким чином, а словацьке – будь-які сполуки слів є словосполученням. Основна функція – номінативна.
Сурядний зв'язок – зв'язок між рівними членами речення (однорідними членами речення). В основному поєднання однорідних членів чи складно-сурядних речень.
Підрядний зв'язок – зв'язок між головним і підрядним реченням.
ПЕРЕКЛАД ДЛЯ 4 КУРСУ МОВОЗНАВСТВА
1. Pridikacni (presudzovaci, koordinacia) - предикативний
2. Priradovaci – сурядний зв’язок
3. Podradovaci (urcovaci) – підрядний зв'язок
4. Sklad (sintagma) - словосполучення
5. Slabyka - склад
6. Zhoda - узгодження
7. Vazba - керування
8. Prinkynamie - прилягання
9. Veta – речення
10. Suvetie – складне речення
Підрядний зв'язок має 3 форми
· Узгодження – обидва слова відмінюються у роді числі та відмінку (гарну дівчина – гарні дівчини)
· Керування – залежне слово не відмінюється (говорю про тебе, говоритиму про тебе)
· Прилягання – залежним компонентом є незмінна частина мови (дуже весело – дуже веселий (дуже – прислівник тому і не змінюється)
Основна функція словосполучення – номінативна. Основна функція речення – комунікативна.
Речення – інтонаційне, смислове і граматичне ціле, яке характеризується предикативністю і модальністю і виконує комунікативну функцію. Толстой «Эсли бы я мог написать одним словом, я бы не писал 4 тома романа» - Толстой про короткість та довгість викладання думки.
Предикативність – головна ознака речення, завдяки якій відбувається зв'язок висловлення із позамовною дійсністю. Діє у двоскладних реченнях. В односкладних реченнях предикативність забезпечується прямим зв’язком між головними членами і позамовною дійсністю. (Тато був гарний. Можна було писати ікони).
Модальність – ставлення мовця до змісту речення чи висловлення. Виражається формами присудку та інтонаційним оформленням речення.
За модальність речення бувають
· Розповідні
· Питальні
· Кличні
За структурою
· Просте
· Складне
Будь-яке просте для української мови речення буде вважатися складним для словацького мовознавства. Лише, якщо однорідні присудки чи підмети є синонімами чи повторюваними словами – то речення буде простим (Mама – любить і піклується - просте речення. Мama – milue а pestue або Mama – milue, milue, milue – просте речення АЛЕ Mama – upratue, pomaha a caka – складне речення).
Синтаксис – не контролює зміст – лише форму. Дітей готували ложками і дітей готували борщем – для синтаксису однакові.
Актуальне членування речення
· Тема – те, що відоме і подається у самому реченні
· Рема – не відоме – те, що для несе нову інформацію.
У нас буде літературознавство на другій парі. Рема – «буде літературознавство», - те що нам сказали щойно. Тема – «у нас буде друга пара» - друга пара і так є постійно.
Валентність – здатність слів сполучуватись між собою. Типи
· Граматична – передбачає сполучуваність слів в залежності від частин мови або граматичних особливостей слів. Наприклад іменник + прикметник = можливо АЛЕ прикметник + дієслово = неможливо
· Лексична – полягає в сполучуваності конкретних слів. Наприклад «весело спати» - лексично значення нема, хоча граматично конструкція правильна. Не плутати з оксюмороном «дзвінка тиша» чи фразеологізмами.
ІСТОРИЧНА ЛЕКСИКОЛОГІЯ. ВИХІД СЛІВ З УЖИТКУ. ІСТОРИЗМИ ТА АРХАЇЗМИ. НЕОЛОГІЗМИ ТА ЇХ ПОЯВА. ЗАПОЗИЧЕННЯ СЛІВ З ІНШИХ МОВ. АДАПТАЦІЯ. ЗМІНА СЕМНТИКИ СЛІВ. ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ. ЗМІНИ У МОРФЕМАТИЧНІЙ СТРУКТУРІ
Історизми – слова, що позначають застарілі явища чи називають предмети, якими більше не користуються (булава, УНР, цілувальник – придворний).
Архаїзми – застарілі назви сучасних денотати вів (перст – палець). Іноді вони змінюються додаванням певного звуку - злато – золото, або форма не змінюється, а значення набувається інше – живот у значенні «життя».
У сучасній мові архаїзми є у художніх творах і використовуються для створення настрою та атмосфери.
Неологізми – нові для мови слова поява яких зумовлена виникненням нових понять, що потребують назви.
Шляхи появи неологізмів
· Слова утворилися на ґрунті певної мови за існуючими словотвірними моделями (АТО)
· На базі переосмислення семантики слова (вата – ватник)
· Запозичення (селфі)
Спільною головною причиною запозичень є взаємодія між народами. Виражається в різних сферах життя. В результаті контактів одна з мов може зникнути, якщо такий процес відбувається то у мові домінантній залишається безліч лексичних та граматичних конструкцій асимільованої мови, ці явища називаються – субстратом.
Суперстрат – мовні особливості, залишки ц сліди зниклої мови пришельців в мові місцевого населення. (“фанки” в закарпатському діалекті від німецького “Die Pfanken” – виникло в часи Австро-Угорщини)
Типи запозичень
· Матеріальні – переходить і значення і форма (комп’ютер)
· Калька – перекладається лексичне значення слова, але форма змінюється (počítač – комп’ютер від словацького рočítať - рахувати, від англійського to compute – рахувати)
· Напівкалька – якась частина слова залишається незмінною, а інша змінюється відповідно до мови, яка використовує слово.
· Усне запозичення – при масових побутових контактах між народами (парАход – у болгарській з російської)
· Письмове – у результаті передаються всі букви і можуть додатися інші притаманні мові – трудОдень
· Безпосереднє (пряме) – перехід слова від мови до мови без посередника (з чеської в словацьку v pohode – в порядку)
· Опосередковане – перехід слова через декілька мов (укр. ринок – пол. rynek – нім. Das Ring)
· Зворотні – це слова, які були запозичені і адаптовані однією мовою, а потім повернулися в мову оригінала (La bistro)
Адаптація – пристосування в системі нового реципієнта. Типи адаптації
· Фонетична – зміна у вимові слова (hocky – хокей)
· Морфологічна – зміна граматичного значення (гараж (він) – garaza (вона)
Лексикалізація – перехід словосполучення в одне слово (eau de cologne – одеколон)
Інтернаціоналізми – особливий вид запозичень, що поширений у більшості сучасних мов, часто це слова латинського чи давньогрецького походження, а також частики біо, авто, мото і т.д.
Пуризм – протидія будь-ким запозиченням у мові, повний (крайній) пуризм – віднайдення відповідників усім запозиченим словам.
Зміна значення мови – в результаті еволюції можуть відбуватися процеси зміни значення слова, перенесення, звуження чи розширення (поганий – язичник)
· Звуження значення – пиво зараз алкогольний напій, раніше все що можна було пити.
· Розширення значення – чорнило – фарба, зараз будь-яка фарба.
Перейменування – зміна власних назв, акт який проходить штучно з дозволу населення і супроводжується укладанням певних документів.
Табу – заборона на певну дію чи слово на основі морально-етичних засад суспільства. Іноді явища, чи божества, яких боялися чи поважали були татуйованими.
Евфемізм – заміна вульгаризму більш сприйнятливим словом.
У продовж еволюції форма і значення слова змінюються. Наприклад змінюється кількість морфем, до цього процесу належать
· Опрощення – явище, що полягає у зменшенні кількостей морфем (народ – народъ)
· Ускладнення – збільшення кількості морфем
· Перерозклад – зміщення морфемного шва (кън эму = к нэму)
ОНОМАСІОЛОГІЯ І ЕТИМОЛОГІЯ. ПРЕДМЕТ ОНОМАСІОЛОГІЇ, ПОНЯТТЯ ОТИВУЮЧОЇ ОЗНАКИ. ВНУТРІШНЯ ФОРМА СЛОВА І ЛЕСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ. ЕТИМОЛОГІЯ. ДЕЕТИМОЛОГІЯ. ЕТИМОН. КАТАХРЕЗА
Ономасіологія – галузь, мовознавства, що досліджує процеси номінації або назвоутворення.
Акт номінації має такі етапи
· Виділення явища, чи речі, який підлягає номінуванню
· Осмислення цього предмета, його оцінка, яка дає можливість обрати відповідне слово
· Встановлення зв’язків між обраним лексичним способом і предметом
Цей зв’язок є актом номінації, який реалізується у значенні слова. Кожен такий акт здійснюється в мовленні, а потім закріплюється на мові.
Всі слова в мові є
· Мотивовані - походять від чогось (місяць квітень бо все цвіте)
· Не мотивовані – не можна визначити звідки походять
Внутрішня форма слова відповідає мотивації. Це та якість за допомогою, якої у сучасній мові ми можемо пояснити, походження слова.
Ознаки предмету – ознаки за якими називають предмет. Мотивуюча ознака може бути виражена двома способами
· Зображувальний (звуконаслідувальний) – гавкати від зображення звуку, який видає собака
· Описовий – переносне значення, якогось слова (вечір у значення «свято» - захід на якому веселяться)
Різні мотивуючі ознаки за якими називали один предмет (pupava – летучка – кульбаба – молочник – одуванчик)
Внутрішня форма і лексичне значення –
Форма одна, але значення може бути різне (білий – білити – білизна – білка)
В процесі функціонування внутрішня форма може втрачатися. Причини цього може слугувати те, що слово виходить з ужитку.
Народна етимологія – ненаукове пояснення походження слова. (Стіл не від «стояти», а від «стелити»).
Фразеологія – розділ мовознавства, що вивчає стійкі вирази. Самим об’єктом вивчення є фразеологізм.
Основними ознаками фразеологізму є
· Стійкість відтворення
· Ідіоматичність
· Метафоричність
Стійкість – пояснюється тим, що фразеологізми збереглися в мові у вже готовому виді.
Відтворюваність – для носіїв мови цілий фразеологізм є рівний одному слову і використовується там само легко.
Ідіоматичність – значення цілого виразу не виводиться із окремих частин (бити байдики – ледарювати, байдики – немає значення).
Таким чином фразеологізми – це усталені сполучення слів, які характеризуються нечленованим значенням і об’єднюваністю зв’язків між словами і цілісністю відтворення у мові.
Класифікація фразеологізмів за ступенем поєднання елементів (засновник – Болі, видав – Виноградов)
· Фразеологічні зрощення – морфологічні вирази, які втратили свою внутрішню форму, слова, що вийшли з ужитку (з’їсти собаку)
· Фразеологічні єдності – зберегли внутрішню форму окремих компонентів (сісти в калюжу)
· Фразеологічні сполучення – усталені і відтворювані, але не ідіоматично (порушити мовчання)
· Фразеологічні вирази – прислів’я, приказки та крилаті вирази (рукописи не горять, умом Росию не понять)
Фразеологізми також зустрічаються у термінології (білий гриб, старослов’янська мова)
Джерела фразеології
· Фольклор (не до жиру бить бы живым)
· Префесіоналістична лексика (перша скрипка)
· Біблія (невіруючий Мустафа)
· Античний період (Ахілесова п’ята)
· Література (а суди кто)
· Авторські (плох тот солдат который не хочет бить генералом)
· Запозичені (тет-а-тет, шерше ля фам)
ІСТОРИЧНЕ МОВОЗНАВСТВО. ПРОБЛЕМА ПОХОДЖЕННЯ МОВИ. КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ СВІТУ. ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ (МОРФОЛОГІЧНА), ГЕНЕОЛОГІЧНА. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК РІЗНОВИДІВ МОВНОЇ СИСТЕМИ
Моноцентричний погляд – заключається в тому, що колись у світі існувала лише одна мова, яка виникла або в Африці або у середній Азії, а вже з неї на різних регіонах відокремилися інші діалекти.
Поліцентричний погляд – заклечається в тому, що мови виникали в різний час в різних місцях незалежно одна від одної.
У давній Греції були такі теорії
· Мова – це біологічне явище
· Мова – результат розвитку людства (за Демократом)
У ХІХ століття
· Теорія звуконаслідування за Лейбнісом і Гумбальдом, відповідно до неї мова вийшла з тих звуків, що оточували людину в природі.
· Теорія вигуків (психологічна) за Потебнею і Штейнталем, відповідно до неї першими словами були вигуки
· Теорія соціального договору за Адамом Смітом і Руссо.
