Техніка мануфактурної епохи.

Промислова революція.

Торгове процвітання привело до збагачення англійських купців, до появи надмірних капіталів, які вимагали вкладання в яку-небудь справу. З іншого боку, в результаті еміграції в Америку, Англія відчувала нестачу робочої сили. Ми пам'ятаємо, що в аналогічних обставинах афінські капіталісти купували для своїх майстерень рабів, англійці спробували відшкодувати нестачу робочої сили введенням машин. Спроби використання на мануфактурі машин мали місце і раніше - першим прикладом такого роду була шовкомотальна машина італійського механіка Франческо Борідано, створена ще в XIII столітті; ця машина приводилася в рух водяним колесом і замінювала 400 робітників. Цей приклад показує що промислова революція могла статися набагато раніше - проте машина Борідано залишилася унікальним прикладом тому, що впровадження техніки натрапляло на протидію ремісників, які боялися втратити роботу. У 1579 році в Данцизі (зараз Гданськ, Польща) був страчений механік, який створив стрічкоткацький верстат. У 1598 році з Англії був вимушений бігти винахідник в'язальної машини Вільям Ли. У 1733 році ткач Джон Кей винайшов «літаючий човник», він піддався переслідуванням ткачів, його будинок був розгромлений, і він був вимушений бігти у Францію. Проте багато ткачів таємно продовжували використовувати човник Кея - їх били, в 1767 році в Лондоні сталося велике зіткнення між ткачами. У 1765 році ткач і тесляр Харгривс створив механічну прядку, яку він назвав на честь своєї дочки «Джені»; ця прядка збільшувала продуктивність праці прядильника в 20 разів. Робітники увірвалися у будинок Харгривса і зламали його машину - проте незважаючи на цей опір, через деякий час «Джені» стала використовуватися прядильниками. У 1769 році Річард Аркрайт запатентував прядильну ватерную машину (від англ. water - вода), розраховану на водяний привід, - з цієї миті машини стали використовуватися на мануфактурі і винахідники отримали підтримку могутніх власників великих капіталів.

Перші машини створювалися механіками-самоуками, вони виготовлялися з дерева і не вимагали інженерних розрахунків. Техніка розвивалася незалежно від науки. Після того, як опір супротивників машин став слабшати, нові машини стали з'являтися одна за одною. У 1774-1779 роках Самуел Кромптон сконструював прядильну мюль-машину [англ. Mule - мул], яка випускала якіснішу тканину, ніж машина Аркрайта. У 1784 році Едмунд Картрайт створив ткацький верстат, який збільшив продуктивність ткачів в 40 разів.

Промислова революція була складним процесом, що відбувався одночасно в різних галузях промисловості. У гірській промисловості однією з основних виробничих проблем було відкачування води з шахт. У 1698 році англієць Севері створив машину, що використовувала для цієї мети силу пари; у 1712 Томас Ньюкомен удосконалив цю машину, забезпечивши її циліндром і поршнем. У машині Ньюкомена пара, що знаходилася в циліндрі, конденсувалася уприскуванням води, в циліндрі створювалася розрядка, і поршень втягувався всередину циліндра під впливом атмосферного тиску. До 1770 років в Англії працювало вже близько 200 машин Ньюкомена, проте вони мали нерівномірний хід, часто ламалися і використовувалися тільки на шахтах. У різних країнах робилися спроби удосконалити ці машини; зокрема, в Росії механік І.І. Повзунов побудував двоциліндрову машину аналогічного пристрою. У 1763 році до роботи з удосконалення машини Ньюкомена приступив Джеймс Уатт. У той час Уатт був лаборантом університету в Глазго і йому доручили відремонтувати модель машини Ньюкомена, що зламалася. Розібравшись в недоліках моделі, Уатт створив машину, що принципово відрізнялася від неї; по-перше, поршень в машині Уатта рухав не атмосферний тиск, а пара, що впускалася з парового котла; по-друге, після завершення ходу поршня відпрацьована пара виводилася в спеціальний конденсатор. У 1769 році Уатт узяв патент на свою машину, але фахівці стверджували, що ідея Уатта не може бути практично реалізована: при тодішній техніці неможливо було обточити математично правильний паровий циліндр. Уатту пощастило, якраз в цей час була створена досконала машина, призначена для висвердлювання стволів гармат. Уатту вдалося притягнути до справи великого фабриканта Метью Болтона, який заради цієї ідеї поставив на карту увесь свій статок. У 1775 році на заводі Болтона у Бірмінгемі було налагоджено виробництво парових машин; проте тільки через десять років це виробництво стало давати відчутний прибуток. У 1784 році Уатт запатентував парову машину подвійної дії, в якій пара по черзі штовхала поршень з двох сторін; у цій машині був застосований відцентровий регулятор, що автоматично підтримував задане число обертів.

У перших двигунах Уатта тиск в циліндрі лише трохи перевищував атмосферний. У 1804 році інженер А. Вулф запатентував машину, працюючу при тиску 3-4 атмосфери, підвищивши ККД більш ніж в 3 рази. Масове виробництво парових машин було неможливе без точних токарних верстатів; вирішальний крок в цьому напрямі був зроблений механіком Генрі Модслі, який створив самохідний супорт (від англ. и франц. support, від пізньолат. supporto — підтримую) — вузол, призначений для кріплення і ручного або автоматичного переміщення інструменту, наприклад у верстатах). З того часу стало можливим виготовлення деталей з допуском в долі міліметра - це був початок сучасного машинобудування. Виникнення машин викликало потребу в металі. Раніше чавун плавили на деревному вугіллі, а лісів в Англії майже не залишилося. У 1785 році Генрі Корт винайшов спосіб виробництва чавуну на кам'яному вугіллі. Видобуток вугілля став однією з основних галузей промисловості.

Вже незабаром після появи парової машини почалися спроби створення пароплавів. У 1802 році американець ірландського походження Роберт Фултон побудував в Парижі невеликий човен з паровим двигуном і продемонстрував його членам Французької Академії. Проте ні академіки, ні Наполеон, якому Фултон пропонував свій винахід, не зацікавилися ідеєю пароплава. Фултон повернувся в Америку і на гроші свого друга і покровителя Лівінгстона побудував пароплав «Клермонт»; машина для цього пароплава була виготовлена на заводі Уатта. У 1807 році «Клермонт» під захоплені крики глядачів вчинив перший рейс по Гудзону - але не знайшлося жодного сміливця, який захотів би стати пасажиром нового судна. Через чотири роки Фултон і Лівінгстон були вже власниками пароплавної компанії, через дев'ять років в Америці було 300 пароплавів, а в Англії - 150. У 1819 році американський пароплав «Саванна» перетнув Атлантичний океан, а в 1830-х роках починає діяти перша регулярна трансатлантична пароплавна лінія. На цій лінії курсував найбільший на ті часи пароплав «Грейт Уестерн», що мав водотоннажність 2 тис. тонн і парову машини потужністю 400 кінських сил. Через двадцять років пароплави стали значно більше: пароплав «Грейт Істерн», що плавав в Індію, мав водотоннажність 27 тис. тонн і дві машини загальною потужністю 7,5 тис. к.с.

Одночасно з будівництвом пароплавів робилися спроби створення парового воза. На багатьох копальнях існували рейкові шляхи, по яких коні тягнули вагонетки з рудою. У 1803 році механік Річард Тревитик побудував перший паровоз, що замінив коней на одній з рейкових доріг в Уельсі - проте Тревитику не вдалося отримати підтримку підприємців. Намагаючись притягнути увагу до свого винаходу, Тревитик влаштував атракціон з використанням паровоза, але врешті-решт, розорився і помер в убогості. Доля була прихильніша до Джорджа Стефенсона, механіка-самоука, що отримав замовлення на спорудження локомотиву для однієї з шахт біля Ньюкасла. У 1815 році Стефенсон побудував свій перший паровоз, а потім керував будівництвом залізниці завдовжки більше 50 км. Головною ідеєю Стефенсона було вирівнювання шляху за допомогою створення насипів і прорізки виїмок, таким чином досягалася висока швидкість руху. У 1830 році Стефенсон завершив будівництво першої великої залізниці між містами Манчестер і Ліверпуль; для цієї дороги він сконструював паровоз «Ракета», на якому уперше застосував трубчастий паровий котел. «Ракета» везла вагон з пасажирами із швидкістю 60 км/год; вигоди від дороги були такі, що Стефенсону відразу ж запропонували керувати будівництвом дороги через усю Англію від Манчестера до Лондона. Пізніше Стефенсон будував залізниці у Бельгії і в Іспанії. У 1832 році була пущена перша залізниця у Франції, трохи пізніше - в Німеччині і США; локомотиви для цих доріг виготовлялися на заводі Стефенсона в Англії.

Поява верстатів, парових машин, паровозів і пароплавів докорінно змінило життя людей. Поява фабрик, що випускають величезну кількість дешевих тканин, розорила ремісників, які працювали вдома або на мануфактурі. У 1811 році в Ноттінгемі спалахнуло повстання ремісників, які ламали машини на фабриках, - їх називали «луддитами» (луддити вважали своїм ватажком Неда Лудда, також відомого як "Король Лудд" або "Генерал Лудд", якому приписувалося знищення двох панчішних верстатів, що виробляли дешеві панчохи і що підривали справи досвідчених в'язальників, і чий підпис стоїть на Маніфесті робітників того часу. Історично не підтверджено, чи існував Нед Лудд чи ні).

Повстання було пригнічене. Розорені ремісники були вимушені від'їжджати в Америку або йти працювати на фабрики. Праця робітника на фабриці була менш кваліфікованою, ніж праця ремісника, фабриканти часто наймали жінок і дітей, за 12-15 годин роботи платили копійки. Було багато безробітних і жебраків, після голодних бунтів 1795 року їм стали платити дотації, яких вистачало на дві булки хліба в день. Населення стікалося до фабрик, і фабричні селища незабаром перетворювалися на величезні міста; у 1844 році в Лондоні було 2,5 млн. жителів, причому робітники жили в перенаселених будинках, де в одній кімнатці, часто без каміна, тіснилося по декілька сімей. Робітники складали велику частину населення Англії; це було нове індустріальне суспільство, не схоже на Англію XVIII століття.

Основною галуззю англійської промисловості в першій половині XIX століття було виробництво бавовняних тканин. Нові машини дозволяли отримувати 300 і більше відсотків прибутку в рік і випускати дешеві тканини, які продавалися по всьому світу. Це був колосальний промисловий бум, виробництво тканин збільшилося в десятки разів. Проте для нових фабрик була потрібна сировина - бавовна; спочатку бавовна була дорога через те, що її очищення робилося вручну. У 1806 році американець Елі Уітні створив бавовноочисну машину; після цього в південних штатах настала "ера бавовни", тут створювалися величезні бавовняні плантації, на яких працювали раби-негри. Таким чином розквіт американського рабства виявився безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією.

До 1840-х років Англія перетворилася на «майстерню світу», на її частку доводилася більше половини виробництва металу і бавовняних тканин, основна частина виробництва машин. Дешеві англійські тканини заповнили весь світ і розорили ремісників не лише в Англії, але і у багатьох країнах Європи і Азії. В Індії від голоду загинули мільйони ткачів; вимерли багато великих ремісничих міст, такі як Дакка і Ахмадабад. Прибутки, на які раніше існували ремісники Європи і Азії, тепер йшли в Англію. Багато держав намагалися закритися від англійської товарної інтервенції - у відповідь Англія проголосила «свободу торгівлі»; вона всіляко - частенько з використанням військової сили - домагалася зняття протекціоністських митних бар'єрів, «відкриття» інших країн для англійських товарів.

У 1870-х роках в розвитку світової економіки настав знаменний перелом, цей перелом був пов'язаний з колосальним розширенням світового ринку. У попередній період масштабне будівництво залізниць привело до включення у світову торгівлю великих континентальних областей; поява пароплавів набагато здешевила перевезення по морю. На ринки величезним потоком хлинула американська і російська пшениця - ціни на пшеницю впали в півтора, в два рази. Ці події традиційно називають «світовою аграрною кризою». Вони привели до розорення багатьох поміщиків в Європі - але в той же час забезпечили дешевим хлібом мільйони робітників. З того часу намітилася промислова спеціалізація Європи: багато європейських держав тепер жили за рахунок обміну своїх промислових товарів на продовольство. Зростання населення більше не стримувалося розміром орних земель; лиха і кризи, що породжувалися перенаселенням, пішли в минуле. На зміну колишнім законам історії прийшли закони нового індустріального суспільства.