Форма власності - це стійка система економічних відносин і господарських зв'язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника і засобів виробництва.

31. Кома́ндно-адміністрати́вна систе́ма — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні:

1. жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності;
2. використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;
3. панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

Термін з'явився в періодперебудови і швидко став популярним. Його вперше застосував Г. Х. Попов у своїй статті «З точки зору економіста» («Наука и жизнь» № 4 / 1987).

32. Командна економіка (планова економіка)— економічна система, в якій держава або ради керують економікою.^[1] В системі з командною економікою центральний уряд ухвалює всі рішення стосовно виробництва та споживання товарів та послуг.^[2] В крайніх випадках, обширні галузі економіки та промисловості знаходяться під контролем держави, всі рішення стосовно розподілу ресурсів та виробництва також ухвалюються державою.^[3][4] Органи планування вирішують що має бути виготовлено та скеровують підприємства нижчих рівнів на виробництво цієї продукції.^[5] Командна економіка є протилежністю ринковій економіці, в якій виробництво, розподіл, ціноутворення та інвестиції ухвалюються власниками засобів виробництва на основі власних інтересів, а не відповідно до всеохоплюючого плану. До м'якіших різновидів планування в командних економіках належить індикативне планування, коли держава застосовує «вплив, субсидії, дотації та оподаткування, але не вказує що робити.»^[6] Такі різновиди інколи називають «планованими ринковими економіками.»^[7]

33. Економіка соціально-ринкового типу (соціально орієнтована ринкова економіка) – економічна система, заснована на пануванні колективних та індивідуальних форм капіталістичної власності (трудової і нетрудової), в якій органічно поєднані державне регулювання макро- та мікроекономічних процесів з ринковими важелями саморегулювання за переважання перших, узгодження соціального з ринковим.

Визначальні риси соціально орієнтованої
(регульованої) ринкової економічної системи:
– товарна форма виробництва;
– багатоукладність економіки і змішана власність на засоби виробництва;
– розвинена система суспільного поділу праці;
– продуктивні сили постіндустріального типу;
– антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;
– економічний механізм побудовано на взаємодії вільного і державного регулювання;
– соціальний захист населення.

34. Економічні ресурси – сукупність ресурсів, які використовуються в господарській діяльності для виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ, задоволення зростаючих потреб населення. Економічні ресурси поділяють на природні (сировинні, геофізичні), трудові, капітальні (основні фонди), оборотні засоби (матеріали), фінансові, інформаційні. Економічні ресурси – речові та особисті фактори виробництва, які використовують для виробництва товарів і послуг. До економічних ресурсів належать праця, підприємницька діяльність (як особливий вид праці), земля, засоби виробництва, наука та інформація.

35. Виробничі можливості - це можливості суспільства з виробництва економічних благ за умови цілковитого і ефективного використання всіх наявних ресурсів при даному рівні розвитку технології.

36.Межа виробничих можливостей (МВМ). Графік, що характеризує набір товарів, які можуть бути вироблені економікою. Для простоти аналізу цей набір зменшується до двох товарів, один з яких відкладається по горизонтальній, а інший — по вертикальній осі. Точка на межі показуватиме співвідношення між виробництвом цих двох товарів. Точки не можуть лежати праворуч від межі, оскільки економіка не може вийти за МВМ. Точки, які перебувають всередині від межі, показують, що економіка працює неефективно, оскільки ресурси не використовуються належним чином або використовуються застарілі технології і організація праці.

37. Ефективність виробництва — це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів. Ефективність можна вимірити через коефіцієнт — відношення результатів на виході до ресурсів на вході чи через обсяги випуску продукції, її номенклатури.

38. Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. Це означає, що такі господарства повністю або майже повністю ізолювали себе від суспільного поділу праці. Натуральне господарство протилежне товарному, яке виробляє продукти для продажу. Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

39. Товарне виробництво — така система організаційно-економічних відносин, за якої корисні продукти створюються для їхнього продажу на ринку. Система товарного виробництва має три найважливіші специфічні ознаки:

• відкрите господарство;
• розподіл праці;
• непрямі зв'язки.

40. Товар — продукт природи і людської праці або тільки людської праці у матеріальній і нематеріальній субстанції та у формі послуг, який завдяки своїм властивостям здатен задовольняти наявні чи передбачувані суспільні потреби і призначений для обміну і купівлі-продажу; продукт праці, що виробляється не для власного споживання, а на продаж, а також матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.

41. Бартер — прямий безгрошовий обмін товарами або послугами. Здійснюється за єдиним договором, в якому з метою еквівалентності обміну, для визначення розміру страхових сум, оцінки претензій, нарахування санкцій фіксується сума договору. Умовою еквівалентності є обмін товарів за світовими або договірними цінами.

42. Ва́ртість — втілена й уречевлена в продукті суспільна праця; економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці і обміном товарами та послугами.

Вартість отримує грошовий еквівалент лише тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві.

43. Споживча вартість — це здатність товару задовольняти певну потребу людини. Споживча вартість прямо залежить від споживчих властивостей, тобто визначається корисністю товару.

44. Корисність — суб'єктивна міра задоволення, що його отримує індивід від споживання блага або набору благ. Іншими словами, корисність визначає, якою мірою індивід задовольнив свої потреби, споживши певні блага. Теорія корисності тісно пов'язана з теорією рішень.

45. Грани́чна кори́сність (англ. Marginalutility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19-го століття в наслідок спроб економістів пояснити механізми утворення ціни. Найвідомішими його представниками були В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.^[1]

За Альфредом Маршаллом, термін «гранична корисність» належить Австрійскому економісту Фрідріху фон Візеру,^[2] і є перекладом терміну нім. “Grenznutzen” (граничне використання).^[3][4]

46. Трудова́ тео́рія ва́ртості — економічна концепція, розвинута Вільямом Петті, Адамом Смітом, Давидом Рікардо, Карлом Марксом та іншими економістами. За цим підходом, кожен товар обмінюється на інший відповідно до кількості суспільної праці, затраченої на його виробництво.

47. Крім трудової вартості, до «витратних» концепцій належать також теорія витрат виробництва і теорія трьох факторів виробництва. Представники теорії витрат виробництва (Р.Торренс, Н.Сеніор, Дж. Мілль) розглядають витрати виробництва як основу мінової вартості і цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й минулою, уречевленою працею.

48. Критерієм цінності товару, згідно з теорією граничної корисності, є ступінь його корисності для споживача. Цей напрям економічної теорії виник в останній третині XIX ст. Найвідомішими його представниками були У. Джеванс, А. Маршалл, К. Мснгер, Ф. Візер, О. Бем-Баверк, Д. Кларк.
Головна ідея такого підходу полягає у тому, що розуміння вартості як витрат (праці, землі, капіталу) є неприйнятним, оскільки при цьому не враховується корисність товару. Згідно з цієї теорією вартість визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

49. Гро́ші — особливий товар, що є загальною еквівалентною формою вартості інших товарів. Гроші виконують функції мірила вартості та засобу обігу. Крім того, вони є засобами нагромадження та платежу. З утворенням світового ринку деякі національні гроші виконують функції світових.

50. Закон вартості – закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів мають здійснюватись на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції: - регулює пропорції суспільного виробництва; - стимулювання розвитку продуктивних сил; - обумовлює диференціацію товару виробників.

51. Зако́н грошово́го о́бігу — загальний економічний закон, який визначає що протягом даного періоду для обігу необхідна лише певна об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів.

Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

де

• M — об'єктивно необхідна маса грошей;
• ΣPQ — сума цін товарів, що реалізуються за певний період;
• ΣК — сума продажів товарів і послуг у кредит;
• ΣП — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;
• ΣВП — сума платежів які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів;
• V — швидкість обороту грошової одиниці за рік;

При прискоренні швидкості обігу грошей в економіці їх стає потрібно менше, тобто спостерігається обернена залежність.

52. Ринок — місце взаємодії продавців і покупців для визначення ціни та необхідної кількості товару. Походження терміну пов'язують з німецьким словом «Ring», що означає кільце, оскільки центр середньовічного міста був площею з будинком магістрату (ратушею) в центрі та будинками довкола (кільцем). Як правило, після надання місту магдебурзького права на такій площі періодично проводились ярмарки, а згодом розміщувались крамниці та торгові ятки. Звідси перенесення назви центральної площі міста на явище, яке ще по-східному називають «базар».

Функції ринку:

• Регулююча: ринок, як регулятор виробництва, через механізм ринкових законів встановлює необхідні пропорції відтворення; завдяки цінам ринок стимулює впровадження досягнень науки та техніки у виробництво — це сприяє розширенню асортименту товарів та послуг;
• Стимулююча — ринок спонукає виробників товарів до зниження витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів;
• Розподільча — доходи споживачів і виробників у ринковій економіці диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за доходами.
• Алокаційна — ринок забезпечує виробництво оптимальної кількості товарів і послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів.
• Інтеграційна — ринок об'єднує суб'єктів економічної системи в одне, сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави, так і в межах світової економіки.
• Інформаційна: саме ринок дає об'єктивну інформацію про те, які товари мають попит; кожна фірма може регулювати власне виробництво.
• Посередницька — ринок виступає посередником між виробником і споживачем.
• Сануюча (оздоровча): ринок очищує суспільне виробництво від економічно слабких та нежиттєздатних господарських одиниць.

53. Ві́льний ри́нок (англ. FreeMarket) — Ринок, на якому державне регулювання і втручання не мають ніякого впливу на співвідношення попиту і пропозиції. Вільний ринок заснований на економічній відособленості юридично вільних товаровиробників, тримається на системі вільного підприємництва.

54. Регульований ринок — Ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру

Ринок тіньовий–коли діяльність ряду підприємницьких структур носить протиправний характер i тісно пов’язана з ухиленнями від сплати податкiв, порушеннями валютного законодавства (переведенням безготiвкових коштів в готівку з подальшою їх конвертацiєю в іноземну валюту i вилученням з легального господарського обiгу), розкраданнями державних та колективних коштiв, іншими злочинами. Пiсля вилучення коштiв з легального господарського обiгу вони починають активно “працювати” на структури “тiньової” економiки, що в рядi випадкiв теж веде до поглиблення платiжної кризи в країнi.

56. Ринки факторів – праці, капіталу, землі, - така сама невід´ємна складова ринкової економіки, як і ринки товарів і послуг. Це специфічні ринки, де, на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, а з боку пропозиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших (ціни і обсяги факторів) визначається станом других (обсягами продукції). Попит фірми на фактори визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори зветься вторинним (похідним) попитом.

57. Фіна́нсовий ри́нок — це сукупність обмінно-перероз­подільних відносин, пов'язаних з процесами купівлі-продажу фінансових ресурсів, необхідних для здійснення виробничої та фінансової діяльності. Відносини обміну пов'язані з переданням одним суб'єктом іншому за відповідну плату (проценти, дивіденди, дисконтні скидки тощо) права на тимчасове чи постійне використання фінансових ресурсів. Таке передання може здійснюватись прямо чи через фінансових посередників (комерційні банки, інвестиційні фонди та ін.). При безпосередніх взаємовідносинах операції з купівлі-продажу ресурсів відображають як відносини обміну (передання права використання), так і перерозподілу цих ресурсів між власником і користувачем. При участі у торгівлі фінансових посередників відносини з ними продавців і покупців ресурсів є відносинами обміну, а перехід ресурсів від власника до користувача — відносинами перерозподілу.

58. Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків. Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.
59. До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.
60. Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

61. Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

62. Біржа (гол. " beurs ", нім. " borse ") - це установа, де здійснюється купівля-продаж масових товарів (товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), нерухомого майна (біржа нерухомого майна), робочої сили (біржа праці). Як правило, біржа - це приватне, акціонерне товариство, акції якого за стандартом не приносять дивідендів, а лише надають право здійснювати торгові операції.
В Україні вже створено чимало бірж. Серед них: Українська універсальна біржа, Українська універсальна агропромислова біржа, Українська фондова біржа та інші. У зв'язку з переходом до ринку найбільшого поширення в Україні набули товарні біржі.

Біржа (нім. Börse, від пізньолат. bursa — гаманець) — організований торговельний майданчик, на якому відбувається оптова торгівлятоварами або цінними паперами у вигляді стандартизованих біржових угод. На біржі укладаються угоди по біржових товарах, в результаті чого утворюється динаміка ціни тільки під впливом ринкового попиту та пропозиції, що дає змогу орієнтуватися учасникам ринку та прогнозувати хід торгів в майбутньому.

В наш час біржа — юридична особа, що забезпечує регулярне функціонування організованого ринку товарів, валют, цінних паперів, похідних фінансових інструментів. Біржа гарантує виконання угод, кожен член біржі проходить процедуру лістингу, де перевіряється повністю всі дані про компанію — від фінансової звітності, до моральних якостей керівника. Все це мінімізує ризики щодо невиконання угод та робить торгівлю на біржі більш зручною та впевненою.

63. Товарна біржа - це комерційне підприємство, різновид товарного ринку оптової купівлі-продажу товарів масового виробництва, на якому реалізація здійснюється без попереднього огляду за зразками і стандартами при наперед встановлених розмірах мінімальних партій і на якому формуються ринкові ціни в залежності від фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Діяльність товарних бірж в Україні регулюється законом "Про товарну біржу". В світовій практиці до біржових товарів належать 60-70 найменувань.

64. Ма́клер — (нім. Makler) — посередник при здійсненні операцій на фондових, товарних і валютних біржах, а іноді і при укладанні страхових, фрахтових, житлових і інших договорів. У англомовних країнах іменується брокером. Маклер — член фондової біржі, що підтримує організований ринок цінних паперів. Купує та продає цінні папери за свій рахунок. Виконує роль брокера для брокерів-комісіонерів. Маклер зобов'язаний ставити інтереси клієнтів вище власних.

65. Дилер (англ. dealer-торговець) — фізична особа або фірма, що займаються купівлею-продажем цінних паперів, валют, товарів і що діє від свого імені і за свій рахунок ЕПТ.

Дилером може виступати Банк, член фондової біржі, що займається купівлею-продажем цінних паперів, валюти, дорогоцінних металів і що діє від свого імені і за свій рахунок.

Дилерами також можуть бути гуртові або рідше роздрібні посередники які ведуть операції від свого імені та за свій рахунок. Прибуток дилера формується з різниці цін (курсів) продавця і покупця, а також за рахунок зміни цін (курсів) в часі.

66. Брокери є фізичними особами, зареєстрованими на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі.

ЗАКОН УКРАЇНИ Про товарну біржу (ст.16) м. Київ, 10 грудня 1991 року N 1956-XII

67. Фо́рвардна уго́да — угода між двома сторонами про майбутню поставку предмету контракту за наперед обумовленою ціною, яка укладається поза біржею й обов’язкова до виконання для обох сторін зазначеної угоди. Форвардні угоди укладаються на купівлю або на продаж певної кількості певного фінансового чи матеріального активу.

68. Ф'ЮЧЕРСНА УГОДА -угода, яка укладається на біржах щодо купівлі товарів, валюти, цінних паперів за діючими під час укладання угоди цінами, але з поставкою товарів і їх проплатою у майбутньому. Здійснюється з метою налагодження стабільних-торговельних коштів, для цього може застосовуватись часткова попередня проплата з метою страхування майбутньої поставки. Реальні товари на ф'ючерсному ринку не представлені, прогнозуються лише зобов'язання майбутніх поставок товарів, цінних паперів за цінами, передбаченими Ф.у. Найчастіше Ф.у. укладаються не з метою остаточної покупки і продажу товарів, а з метою отримання прибутку від різниці в цінах або курсах з моменту її реалізації, тобто за рахунок наступного перепродажу товарів. Ф'ючерсними називають і угоди закупки за зразками ще не вироблених товарів.

69. Опціо́н, опціо́нний контра́кт — стандартний документ, який засвідчує право придбати або продати цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо придбання/продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання/продажу таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань опціонного контракту можуть пред'являтися винятково емітенту опціону. Опціон може бути проданий без обмежень іншим особам протягом строку його дії.

70. Страховая компания — это исторически определённая общественная форма функционирования страхового фонда, представляет собой обособленную структуру, осуществляющую заключение договоров страхования и их обслуживание. Сфера деятельности страховых компаний - коммерческое страхование, для проведения страхования страховой компании необходима лицензия от органа государственного страхового надзора (ФСФР). Нормативно закреплены понятия субъект страхового дела, страховая организация и страховщик. Субъекты страхового дела - актуарии, страховые брокеры, общества взаимного страхования и страховщики. Страховые организации - страховые компании по страхованию жизни, страховые компании по страхованию иному, чем страхование жизни и перестраховочные компании.

71. Попит — це запит фактичного або потенційного покупця, споживача на придбання товару за наявних у нього коштів, що призначені для цієї покупки. Попит відображає, з одного боку, потребу покупця в деяких товарах або послугах, бажання придбати ці товари або послуги в певній кількості і, з іншого боку, можливість сплатити за покупку по цінах, що знаходяться в межах «доступного» діапазону.

72. Закон попиту — величина (об'єм) попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність (проте не обов'язково у вигляді гіперболічно представлено формулою y=a/x). Тобто підвищення ціни викликає зниження величини попиту, зниження ж ціни викликає підвищення величини попиту.

Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший — товар субститут. Але в цілому закон попиту відображає головну тенденцію — згортання об'єму закупівель зі зростанням цін на товар в умовах, коли грошові можливості покупця обмежені певною межею.

73. Найважливіший фактор впливу на попит – ціна на одиницю товару. Функція попиту може бути виражена рівнянням: QD = f(P) де QD – обсяг попиту, або кількість одиниць товару, яка може бути придбана покупцем; Р – ціна одиниці товару. Крім ціни на попит впливають й інші, нецінові фактори. До нецінових факторів (детермінантів) попиту можна віднести наступні:

• доходи споживачів;
• місткість ринку;
• ціни і доступність споріднених товарів (товарів-субститутів);
• ціни і доступність доповнюючих товарів (товарів-комплементів);
• смаки і уподобання;
• сподівання щодо майбутніх економічних умов;
• особливі фактори (погода і т. ін.).

74. Еластичність попиту — це показник, що виражає коливання сукупного попиту, викликані пониженням цін на товари і послуги. Еластичним називається попит, що сформувався за умови, що зміна його об'єму (у %) перевищує відсотковий вираз зниження цін: Ed>1.

75. В економіці кривою попиту називається графік, який ілюструє зв'язок між ціною певного товару чи послуги та кількістю споживачів, що бажать придбати його за даною ціною.

Криві попиту використовуються для оцінки поведінки агентів конкурентних ринків і дуже часто розглядається комплексно з кривими пропозиції збалансованої ціни (ціни, за якою всі продавці готові продати, а всі покупці - купити, також відомої як ціна ринкового клірингу) і збалансованої кількості (обсягу товарів чи послуг, що будуть вироблені та продані без надлишковогозбільшення пропозицій чи надлишкового скорочення попиту) на ринку. ^[2] На монополістичному ринку крива попиту представлена лише кривою попиту на продукцію монополіста і не потребує створення результуючої функції.

Графік попиту (Крива попиту) — відношення між ринковою ціною товару і грошовим виразом попиту на неї.

Крива попиту показує вірогідну кількість товару, який вдається продати за певний час та за певною ціною. Що еластичніший попит, то вища ціна може бути встановлена на товар. Еластичність попиту — це реакція ринку на відсутність товару, можливість його заміни, ціну конкурентів, пониження цін, небажання покупців міняти свої споживчі звички і шукати дешевші товари, підвищення якості товарів, природне зростання інфляції і на інші чинники.

Еластичність попиту вимірюється кількісно через коефіцієнт еластичності за формулою:

• K_o — коефіцієнт еластичності попиту
• Q — відсоток зміни кількості продажів
• P — відсоток зміни ціни

 

76. Пропозиція характеризує можливість і бажання продавця (виробника) пропонувати свої товари для реалізації на ринку за певними цінами. Таке визначення змальовує пропозицію і відображає її суть з якісного боку. У кількісному плані пропозиція характеризується своєю величиною та об'ємом. 77. Об'єм, величина пропозиції — це кількість продукту (товару, послуг), яку продавець (виробник) бажає, може і здатний згідно з наявністю або продуктивними можливостями запропонувати для продажу на ринку протягом деякого періоду часу за певної ціни.

78. Як і об'єм попиту, величина пропозиції залежить не тільки від ціни, але і від ряду нецінових чинників, включаючи виробничі можливості (див.Крива виробничих можливостей), стан технології, ресурсне забезпечення, рівень цін на інші товари, інфляційні очікування.

79. Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.

Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина наринку складніша за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.

80. Еластичність пропозиції — показник, що відтворює зміни сукупної пропозиції, які відбуваються у зв'язку зі зростанням цін. У випадку, коли збільшення пропозиції перевершує зростання цін, останнє характеризується як еластичне (еластичність пропозиції більше одиниці — E>1). Якщо приріст пропозиції дорівнює приросту цін, пропозиція називається одиничною, а показник еластичності дорівнює одиниці (E=1). Коли приріст пропозиції менше приросту цін, формується так звана нееластична пропозиція (еластичність пропозиції менше одиниці — E<1). Таким чином, еластичність пропозиції характеризує чутливість (реакція) пропозиції товарів на зміни їхніх цін.

81. Еластичність пропозиції обчислюється через коефіцієнт еластичності пропозиції за формулою:

• K_m- коефіцієнт еластичності пропозиції
• G — відсоток зміни кількості пропонованого товару
• F — відсоток зміни ціни

82. Величинá пóпиту – кількість певного товару або послуги, яку покупці бажають купити за конкретну ціну впродовж певного проміжку часу.

83. Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витрати виробництва. Як відомо товари, виготовляються фірмами заради прибутку. Наприклад, фірми вирощують пшеницю. Вони вирощують пшениці більше, тому що в цей час вигідніше продати пшеницю, ніж іншу культуру. І навпаки.

Крива пропозиції. Р — це ціна, Q — кількість пропозиції.

Крива попиту. Р — це ціна, Q — це кількість.

84. Ціна́ — фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару. Ціна певної кількості товару складає його вартість, тому правомірно говорити про ціну як грошову вартість одиниці товару.

85. У випадку, коли одиниця даного товару обмінюється на певну кількість іншого товару, кількість стає товарною ціною даного товару.

86. Рівноважна ціна - ціна на конкурентному ринку, при якій кількість товарів і послуг, які бажають придбати споживачі, абсолютно відповідає кількості товарів і послуг, які виробники бажають запропонувати.

Рівноважна ціна — це така ціна на конкурентному ринку, за якої 1 попит дорівнює пропозиції, відсутні товарний дефіцит і надлишок товарів і послуг
Така ціна не впливає на зміну обсягів виробництва. Рівновага досягається в результаті діяльності всіх учасників ринку і сприяє забезпеченню максимально високого рівня задоволення потреб.

87. Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

88. Закон конкуренції відображує причинно-наслідковий зв’язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника.

89. Цінова конкуренція – продаж товарів за більш низькими цінами, ніж у суперників. Це суперництво підприємців за ви-лучення додаткового прибутку на основі зменшення витрат виробництва та реалізації певної продукції, зниження цін на цю продукцію без зміни її асортименту й якості.

90. Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту.

91. Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивідуальна вартість виробництва.
Але ціни на ринку, як уже зазначалося при розгляді вартості товару, тяжіють до витрат, що встановлюються на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Функції конкуренції

· вартісна - виявлення або встановлення ринкової вартості товару;

· розподільна - вирівнювання індивідуальних вартостей і розподіл прибутку в залежності від різних витрат праці;

· регулююча - регулювання переливу коштів між окремими галузями і виробниками;

· сануючих - очищення ринок від слабких виробників;

· інформаційна - диктує ринку скільки і яких товарів треба виробляти;

· контрольна - самий дешевий і ефективний метод економічного контролю: стимулює виробника знижувати витрати і ціни, збільшувати обсяги збуту, підвищувати якість.

93. Асиметричність ринкової економіки постає основою соціальних суперечностей унаслідок гіпертрофованої диференціації при­бутків та суспільної нерівності населення, поділу суспільства на антагоністичні частини: багатих і бідних, виникнення на цьому ґрунті соціальної напруги та трудових і соціальних конфліктів, які несуть у собі загрозу соціального вибуху.

94. Державне регулювання ринкової економіки являє собою сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних і соціально-економічних відносин для стабілізації суспільного виробництва та пристосування до соціально-економічних умов, які постійно змінюються.

95. Функції, які виконує держава в сучасних умовах, поділяються на ті, які спрямовані на вдосконалення і розвиток суспільних відносин всередині країни (внутрішні), і ті, що мають на меті налагодження і взаємодію кожної конкретної держави з іншими суб'єктами міжнародних відносин (зовнішні).

96. Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання. Ці методи мають як пози­тивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються належним чином економічні інтереси виконавців). Прикладом таких методів є: державна реєстрація суб'єктів госпо­дарської діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензу­вання, встановлення податкових ставок та інших платежів тощо).

97. Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативний бік - повільність дії: бажаний для суспільства результат настає через значний проміжок часу.

98. Перехідна економіка — це особливий стан економічної системи на етапі її становлення (еволюції до зрілого врівноваженого стану) і реформування (еволюції до нової економічної системи, до нового врівноваженого стану).

99. Роздержавлення економіки — позбавлення держави функцій прямого господарського управління, тобто відповідні повноваження передаються підприємствам. Здійснюється через лібералізацію господарської діяльності та приватизацію власності^[1].

100. Комерціалізація - набуття структурними підрозділами підприємств торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування статусу юридичної особи відповідно до чинного законодавства.

101. Приватиза́ція — політика чи процес продажу або передачі державної чи суспільної власності (особливо націоналізованоїпромисловості) у руки приватних інвесторів. Приватизація сфери послуг включає державні контракти з приватними фірмами для забезпечення послуг, які раніше виконувалися громадськими установами.

102. Приватизація державного земельного фонду (приватизація землі) — передача громадянам України у приватну власність земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, будівництва житлового будинку і господарських будівель, садівництва, дачного і гаражного будівництва.

103. Вáучерна приватизáція — приватизація державного майна за широкої участі населення, яке наділене ваучерами.

104. Оре́нда — наймання, тимчасове користування будівлями, земельною ділянкою, обладнанням, виробничими площами, машинами і т. ін. на договірних засадах.^[1]

105. Приватизаці́йний майнови́й сертифіка́т (ПМС) — державний приватизаційний папір, який надає право власникові на одержання належної йому частини державного майна у вигляді акцій підприємств, що приватизуються. ПМС — іменні папери, офіційно не продаються і не купуються.

106. Антимонопольна політика (демонополізація економіки та розвиток конкуренції) - економічна політика, спрямована на запобігання монопольній діяльності, її обмеження та припинення, а також на розвиток конкуренції.

107. Структурна перебудова економіки – це зміна "конкретно-традиційних" пропорцій економічної системи, оновлення її функціонально-галузевих, інституціональних складових, а також посилення динамізму суспільного виробництва та його нарощування.

108. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

109. Підприє́мство — самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським кодексом України та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

110. Одноосібне володіння — це підприємство, майно якого належить одному суб'єкту, який самостійно веде справу, одержує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.
Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До переваг належать: економічна самостійність, свобода та оперативність дій, наявність стимулу до ефективного виробництва; низькі організаційні витрати. Недоліком одноосібного володіння є насамперед те, що власні фінансові ресурси підприємства недостатні для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури неохоче надають потрібні кредити. Багатоманітність обов'язків, які виконують власники підприємств у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, що не лише спричиняють значні витрати, а й навіть банкрутство.

111. Партнерство (partnership) — правова форма фірми, якою володіють і управляють дві або більше особи.

112. Корпорації — це договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

Діяльність корпорації базується на використанні акціонерного капіталу, тобто капіталу вкладників, за який во­ни придбали цінні папери — акції цього підприємства. Корпо­рації, сфера діяльності яких — весь світовий ринок, називають транснаціональними.

Корпорація — поширена в країнах з розвиненою ринковою економікою форма організації підприємницької діяльності, що передбачає часткову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних керуючих (менеджерів), які працюють за наймом.

113. Капіта́л — за визначенням класичної економічної теорії один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). Навідміну від інших факторів виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання прибутку.

Три основні риси визначення капіталу класичною економічною школою зберегли своє значення і в сучасній теорії економіки. Ці три основні риси суть: здатність створювати новий продукт, неспоживання в процесі виробництва за винятком амортизації та те, що капітал є продуктом, створеним людською працею. Однак, термін капітал часто використовується як складова частина інших термінів, які не зовсім відповідають цьому класичному визначенню. Уже Адам Сміт виділяв основний капітал і оборотний капітал, де оборотний капітал трактувався як і чинники виробництва, які споживаються в ньому: сировина, матеріали, проміжний продукт виробництва.

114. Кругооборот капіталу – це послідовне перетворення капіталу із однієї функціональної форми на іншу і повернення його до вихідної форми.
Капітал, який в ході свого повного кругообороту приймає і скидає ці форми і в кожній із них виконує відповідну їй функцію, називається промисловим капіталом. Слово "промисловий" вживається тут в тому значенні, в якому воно ведеться капіталістично.

115. Оборот капіталу — кругооборот капіталу, який розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється.

Оборот капіталу являє собою періодично повторюваний процес відновлення руху капіталу з моменту його авансування до повного повернення підприємцю.

116. Основний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь в кількох виробничих циклах, свою вартість переносить на створюваний продукт частинами і в процесі виробництва не змінює своєї натуральної форми (будівлі, споруди, машини, обладнання і т.д.).
117. Оборотний капітал - це та частина продуктивного капіталу, яка бере участь лише в одному виробничому циклі, свою вартість переносить на створюваний продукт відразу повністю і в процесі виробництва змінює натуральну форму (сировина, матеріали, паливо і робоча сила). Правда, робоча сила не переносить свою вартість на продукт, вона створює нову вартість.
*Поділ капіталу на основний та оборотний властивий лише продуктивному капіталу. Грошовий і товарний капітали функціонують лише в сфері обігу і тому на основний і оборотний не поділяються.

118. Фізичне зношування основного капіталу викликається самим використанням засобів праці в праці виробництва, а також дією сил природи — повітря, води, спеки і холоду тощо.

119. Моральне зношування основного капіталу відбувається в двох випадках:

• коли в результаті підвищення продуктивності праці машини з даною технічною характеристикою виробляються з меншими затратами праці, в результаті чого їх вартість зменшується;
• коли створюються машини нової конструкції, більш продуктивні і більш дешеві а розрахунку на одиницю потужності.

Моральне зношування основного капіталу, викликане здешевленням виробництва машин даної конструкції, називають моральним зношуванням першого роду.

120. Амортизáція (пізньолат. amortisation — погашення, сплата боргів) — процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою (наприклад, на видобуте вугілля). Для заміщення зношеної частини основних засобів виробництва підприємства роблять амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу засобів виробництва. Амортизаційні відрахування проводяться за встановленими нормативами А. основних засобів. Річна норма амортизаційних відрахувань визначається у відсотках від початкової вартості об'єктів. Амортизаційні відрахування обчислюються щомісяця у розмірі 1/12 частини річних норм, зараховуються до амортизаційного фонду і включаються у собівартість продукції або витрати обігу. Амортизаційні відрахування використовуються для повного відтворювання зношених основних фондів (на реновацію), а також для їх часткового відшкодування (на капітальний ремонт і модернізацію).25 відсотків амортизаційних відрахувань надходять до державногобюджету для фінансування структурної перебудови економіки.

121. Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється залучення робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всi сфери економiки. Вiн дає вiдповiдi на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок працi, зокрема, регулює рух трудових ресурсiв у народному господарствi.

122. Праця (або послуги праці) — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

На ринку праці в результаті взаємодії попиту на працю і її пропозиції визначається рівень зайнятості (N), а отже, і обсяг пропозиції благ в короткому періоді, оскільки при заданому обсязі капіталу та існуючій технології обсяг виробництва благ стає функцією однієї змінної.

123. Попит на робочу силу — це суспільна платоспроможна потреба в робочій силі. Він визначається такими факторами:

— обсягом і структурою суспільного виробництва;

— рівнем продуктивності праці;

— кон'юнктурою ринків капіталу, товарів та послуг;

— ціною робочої сили;

— правовими нормами, що регламентують її використання, та ін.

Існує два поняття попиту па робочу силу.

Вузьке поняття попиту на робочу силу передбачає пропозицію лише вільних робочих місць. Саме воно найчастіше застосовується в заходах щодо регулювання зайнятості.

У широкому розумінні попит на робочу силу охоплює всю кількість робочих місць — як вільних, так і зайнятих. Цей показник необхідний при прогнозуванні розвитку процесів на ринку праці, головним чином, на макроекономічному рівні.

Розрізняють такі види попиту:

— ефективний — характеризує кількість економічно доцільних робочих місць;

— поточний — відображає потребу в робочій силі для заповнення вакантних посад (робочих місць) на умовах повної зайнятості.

124. За своїм економічним змістом пропозиція робочої сили - це пропозиція найманим працівником належної йому і невіддільної від нього здатності до праці, яка виступає в якості товару на ринку праці, покупцеві даного специфічного товару - роботодавцю за певну плату, на певний часовий період. Це не акт купівлі-продажу товару робоча сила, а ситуація, коли найманий працівник виступає лише як потенційний продавець товару робоча сила, а підприємець (фірма) як потенційний покупець даного товару, т. е. це ситуація пропонованої, а не дійсно купується робочої сили.

125. Заробі́тна пла́та, скорочено зарплата — винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За концепцією В.Петті, Д.Рікардо, зарплата є грошовим виразом «мінімуму засобів існування». За А.Смітом, заробітна плата включає в себе вартість життєвих засобів людини, щоб вона могла «працювати». А.Маршал в «життєво необхідні засоби» включає вже засоби «щоб працювати» і «щоб жити». В.Петті в XVII ст. вважав, що зарплата — це ціна праці.

К.Маркс розробив теорію заробітної плати як грошового виразу вартості і ціни робочої сили, тобто робітник продає не працю, а робочу силу (здатність до праці). Напочатку XIX століття була поширена теорія заробітної плати, що ґрунтується на теорії «трьох факторів» Ж. Б. Сея.

126. Тарифна система – це сукупність нормативних документів, за якими здійснюється державне планування і регулювання диференціації рівня заробітної плати залежно від складності, умов праці, народногосподарського значення галузі, інтенсивності, територіального розміщення підприємств.

127. Тари́фна ста́вка — елемент тарифної сітки, який визначає годинний (денний або місячний) розмір оплати праці працівника в залежності від складності виконуваних робіт або його кваліфікації (присвоєного йому тарифного розряду).

128. Тари́фна сі́тка — сукупність кваліфікаційних тарифних розрядів та відповідних їм тарифних коефіцієнтів, за якими визначається розмір тарифних ставок оплати праці працівників у залежності від складності виконуваних робіт та кваліфікації працівників.

Є елементом тарифної системи, шкалою, що визначає співвідношення розмірів тарифних ставок залежно від кваліфікації (розряду) і складності виконуваних робіт. Тарифна сітка повинна охоплювати працівників всіх професий і посад, що працюють на підприємстві: від некваліфікованих (I тарифний розряд) до керівників (найвищий тарифний розряд). Кількість розрядів залежить від специфіки діяльності підприємства, професійного складу працівників і їх кваліфікованості. Підприємство самостійно розробляє тарифну сітку. Держава встановлює Єдину тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів по оплаті праці лише для установ і організацій бюджетної сфери.

129. Нормування праці — це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

130. Трудові відносини — врегульовані нормами трудового права суспільні відносини, що виникають як результат впливу норм трудового права на поведінку суб'єктів трудової діяльності в результаті укладення трудового договору, внаслідок якого між ними виникають правові з'вязки, а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємстві, навчання й перекваліфікації за місцем роботи та відносини, пов'язані з наглядом і контролем за додержанням трудового законодавства, вирішенням трудових спорів та працевлаштуванням громадян.

131. Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між представниками найманих працівників (переважно професійними спілками) — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, що виражається у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

132. Т рипартизм – це вид соціального партнерства, за якого крім об'єднань роботодавців і організацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава, яка виступає посередником при проведенні колективних переговорів або є їх самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконавчої влади). При тристоронньому співробітництві держава на законодавчому рівні встановлює ряд мінімальних соціальних гарантій. Крім того держава встановлює правила ведення колективних переговорів, порядок висування представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колективних договорів. Саме такий вид соціального партнерства здобув поширення і в Україні.

133. Погодинна зарплата нараховується робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці тих робітників: 1) виробіток яких неможливо чітко нормувати; 2) в роботі яких головним є не зростання продуктивності праці, а підвищення якості продукції; 3) виробіток яких в основному залежить не від їх індивідуальних трудових зусиль, а визначається технологічним процесом.

Функції ж робітника зводяться тільки до налагоджування, спостереження і контролю за роботою обладнання. При погодинній формі величина заробітної плати обчислюється як добуток погодинної ставки і кількості праці. Погодинна оплата передбачає просту погодинну систему, що обумовлює оплату за фактично відпрацьований час та погодинно-преміальну, яка враховує ще й інші моменти: виконання норми, ріст продуктивності праці, якість робіт і продукції, економію ресурсів.

134. Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.

Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:

• пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням обсягу виробки і збільшенням заробітної плати;
• відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму — за розцінками вищими й зростаючими;
• відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку.
• відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія;
• акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь обсяг робіт за акордними розцінками;
• колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади згідно з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом.

135. Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.

136. Постійні витрати (англ. FixedCosts) — витрати, величина яких не змінюється залежно від зміни обсягу випуску продукції і які фірма повинна сплачувати навіть тоді, коли вона нічого не виготовляє. До них належать грошові витрати на експлуатацію будівель, споруд і обладнання, орендна плата, виплата відсотків за кредитом, заробітна плата апарату управління, витрати на охорону.

137. Змінні витрати (англ. VariableCosts) — витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягу виробництва. Динаміка їх нерівномірна: починаючи з нуля, вони спочатку зростають дуже швидко разом зі зростанням виробництва. З подальшим розширенням обсягів виробництва виникає фактор економії, і змінні витрати зростають повільніше, ніж збільшується обсяг продукції.(також позначаються VC)

138. Валові витрати (загальні витрати,англ. TotalCosts) є сумою постійних і змінних витрат за кожного конкретного обсягу виробництва.(також позначаються TC)

139. Середні витрати — витрати на одиницю продукції, що випускається. Розрізняють загальні середні витрати, рівні частці від ділення повних витрат на обсяг виробництва; змінні середні витрати, рівні частці від ділення змінних витрат на обсяг виробництва: постійні середні витрати, рівні частці від ділення постійних витрат на обсяг виробництва.(також позначаються ATC)

140. Витрати на одиницю продукції — це середні валові витрати, які дорівнюють загальним витратам, поділеним на обсяг виробництва товарів. Нерівномірна зміна валових витрат веде до того, що зі зростанням обсягів виробництва змінюються витрати на одиницю продукції, це має особливе значення для ринкової стратегії фірми, оскільки дає змогу з'ясувати — за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними.

141. Прямі витрати — витрати, що можуть бути безпосередньо пов'язані з визначеною діяльністю чи видом продукції.

142. Поточні витрати — витрати, що визнаються в період їх здійснення та відображаються в обліку за рахунками витрат.

143. Граничні витрати (англ. MarginalCosts, також позначаються МС)— витрати необхідні для випуску додаткової одиниці продукції найефективнішим (найдешевшим) чином. МС=ΔТС/ΔQ

144. Альтернативні витрати (не явні) це вигода, втрачена внаслідок невикористання економічного ресурсу в найдохіднішій зі всіх можливих сфер і галузей господарювання.

145. Витрати майбутніх періодів — грошові витрати, що були здійснені в даному періоді, але на собівартість продукції будуть віднесені в майбутньому періоді, частинами.

146. Явні витрати - фактичні витрати фірми, включаючи заробітну плату, оклади службовців, вартість матеріалів та оренду за користання майном.

147. Приховані витрати – витрати підприємства, фірми, компанії у формі пожертвувань, безповоротних позик, фінансової допомоги тощо, необхідні для забезпечення виробництва і збуту товарів та послуг.

148. Короткостроковий період. Період, в якому всі фактори не можуть пристосуватися повністю. Наприклад, в макроекономіці ціни, трудові контракти, ставки податків і сподівання не можуть повністю пристосуватись в короткостроковому періоді.

149. Довгостроковий період. Термін, що використовується для позначення періоду, протягом якого може відбуватися повне пристосування до змін, що мали місце. В мікроекономіці даний термін позначає час, протягом якого фірми можуть увійти чи вийти з галузі і акціонерний капітал може бути змінений. В макроекономіці даний термін часто використовується для позначення часу, за який всі ціни, угоди позарплаті, податкові ставки і сподівання можуть повністю пристосуватися до нових умов.

150. Валові витрати виробництва та обігу — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбає (виготовляє) такий платник податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

151. Ефе́кт масшта́бу (англ. EconomiesofScale) — зниження витрат виробництва на одиницю продукції в результаті збільшення обсягів виробництва. Розглядається в довгостроковому періоді.ідбувається коли при збільшенні розмірів організації і кількості продукції, що випускається, витрати на одиницю продукції зменшуються. Звичайно пов'язаний з поглибленням розподілу праці. Завдяки цьому ефекту дуже вигідним виявився перехід від ручної праці до мануфактури і потім до конвеєра.

152. Закон спадної віддачі — закон, згідно з яким, починаючи з певно­го моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (на­приклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

153. Прибу́ток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. (англ. Profit) — чистий прибуток після сплати податків. Сума, на яку зріс власний капітал компанії за даний період в результаті діяльності цієї компанії.

Прибуток — частина вартості додаткового продукту, виражена в грошах; частина чистого доходу; грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, основна форма грошових накопичень господарського суб'єкта. Економічний зміст продукту Г — Т — Г’

Прибуток — одне з основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства та формування фондів грошових коштів підприємства. На операційну діяльність використовується близько 95 % прибутку.

154. Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

155. Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, з урахуванням нормального прибутку) витратами виробництва.

156. Чистий прибуток (Net Income) — частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов'язкових платежів до бюджету. Чистий прибуток використовується для збільшення оборотних коштів підприємства, формування фондів і резервів, і реінвестицій у виробництво. Обсяг чистого прибутку залежить від обсягу валового прибутку і величини податків; виходячи з обсягу чистого прибутку, обчислюються дивіденди акціонерам підприємства.

157. Норма прибутку (Rate of Return) -

• Середньорічний чистий прибуток, одержаний на капітал, виражений як відсоток від цього капіталу.
• Відношення чистого прибутку, одержаного компанією, до загальної суми інвестованого капіталу.

158. У широкому розумінні національна економіка – це сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. У вузькому розумінні під національною економікою передовсім розуміють ділові підприємства та об'єкти інфраструктури.

159. Націона́льне бага́тство — це сукупність матеріальних благ і духовних цінностей, нагромаджених суспільством за всю його історію.

Масштаби, структура і якісний рівень національного багатства визначають економічну могутність країни, потенціал її наступного соціально-економічного розвитку.

До національного багатства відносять основні засоби, матеріальні ресурси, страхові запаси, золотий запас та природні ресурси.

160. Національний продукт являє собою сукупність товарів і послуг, вироблених у межах національного господарства протягом року. В умовах товарного виробництва він обчислюється у вартісному вираженні. Національний продукт є матеріальною основою життя людей, оскільки саме він задовольняє різноманітні потреби населення.

161. Проміжний продукт - частина сукупного суспільного продукту, використана на продуктивне споживання, тобто на відшкодування спожитих у процесі виробництва матеріальних ресурсів (сировини, палива, енергії, що комплектують виробів і напівфабрикатів).

162. Кінцевий продукт всієї національної економіки, який виробле