до проекту Закону України про внесення змін до

ЗАУВАЖЕННЯ

Закону України «Про телебачення і радіомовлення»

(реєстраційний № 4815)

 

У Головному юридичному управлінні розглянуто зазначений законопроект, підготовлений до другого читання, та висловлюються такі зауваження.

 

1. Головне юридичне управління погоджується з висновком Головного науково-експертного управління, наданого до законопроекту перед його розглядом у першому читанні, в частині необхідності узгодження пропонованих норм щодо питань зміни в структурі власності суб’єктів інформаційної діяльності (стаття 35 законопроекту) з відповідними положеннями статей 12, 40, 59 чинної редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (далі - Закон) щодо обов’язку щорічного інформування відповідними суб’єктами національного регулятора. Крім того, у тексті законопроекту залишаються термінологічні неузгодженості (наприклад, співвідношення «заявник»-«ліцензіат»-«прямий власник» у контексті змісту чинної норми і змін до неї, оціночні поняття «винятковість», «зверхність», «неповноцінність», юридична некоректність словосполучень «програми та передачі, заборонені та/або обмежені судом», внутрішня неузгодженість з чинними нормами Закону словосполучення «транслювалися, поширювалися, розповсюджувалися без попереднього запису» - відповідно зміни до статей 35, 72, 75 Закону), які спричиняють невирішеність питань юридичної визначеності та однозначності трактування положень нормативно-правових актів.

 

2. Змінами до статті 72 Закону (нова редакція частини восьмої) запроваджуються нові підстави для стягнення Національною радою штрафу у разі вчинення телерадіоорганізацією порушень. Зокрема, йдеться про «заклики до насильницької зміни конституційного ладу України, заклики до розв'язування агресивної війни або її пропаганди та/або розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті». Слід зазначити, що у такий спосіб проектом пропонується встановити адміністративно-господарську відповідальність за діяння, які на сьогодні охоплюються ознаками кримінально-карних діянь, за вчинення яких передбачено застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 96³ Кримінального кодексу України підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи злочину, передбаченого, зокрема, статтею 436 цього Кодексу «Пропаганда війни», що включає «публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів».

Водночас відповідно до статті 96⁹ Кримінального кодексу України судом застосовується ліквідація юридичної особи у разі вчинення її уповноваженою особою злочину, передбаченого статтею 436 цього Кодексу. Провадження щодо вчинення такого злочину здійснюється відповідно до кримінального процесуального законодавства України, а встановлення наявності ознак об’єктивної його сторони є можливим лише при проведенні відповідних слідчих дій, що неможливо здійснити при застосуванні фінансових санкцій Національною радою. Однак законопроектом не передбачено положень ані щодо критеріїв розмежування кримінальної і адміністративно-господарської відповідальності (фінансових санкцій), які застосовуються до юридичних осіб за вчинення одних і тих же дій, ані норм, необхідних для завершення механізму реалізації адміністративно-господарської відповідальності (які особи мають право фіксувати (складати протоколи) про вчинення порушень законодавства у сфері телерадіомовлення, та які особи мають право від імені суб’єктів державного фінансового моніторингу розглядати справи про вчинення зазначених порушень).

Відтак, зазначені положення законопроекту не відповідають принципу правової визначеності, свідчать про незавершеність правового регулювання, що суперечить приписам статті 19 Конституції України, а також не враховують правову позицію Конституційного Суду України, висловлену в Рішенні від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, за яким неповнота законодавчого регулювання суспільних відносин не відповідає конституційному визначенню України як правової держави.

 

3. Змінами до частини першої статті 75 Закону передбачається, що «ліцензіат вважається належно повідомленим Національною радою про прийняте рішення через п’ять днів з моменту надсилання йому копії такого рішення рекомендованим листом». Зазначене не свідчить про достатність законодавчо визначених умов вважати ліцензіата «належно повідомленим», оскільки означає лише фіксацію строку надсилання документів «повідомлювачем» – Національною радою. За такої ситуації строки сплати штрафів і пені ліцензіатом – «у тридцятиденний термін з дня повідомлення Національноюрадою про прийняте рішення» та «за кожен день прострочення сплати нараховується пеня у розмірі одного відсотка суми штрафу» (зміни до частини третьої статті 75 Закону) не можуть вважатись юридично коректними, оскільки початок їх відліку не пов’язується з обізнаністю ліцензіата із відповідними документами.

Водночас звертається увага, що припис «у разі несплати ліцензіатом штрафу штраф стягується за рішенням суду» (зміни до частини третьої статті 75 Закону) містить певну категоричність формулювання, що не враховує конституційних засад незалежності судочинства.

 

4. Звертаємо також увагу, що окремі положення нових частин восьмої та дев’ятої статті 72 Закону потребують змістовного уточнення. Зокрема: «Національна рада може прийняти рішення про стягнення штрафу» з огляду на необхідність чітко визначити спосіб дії державного органу, як того вимагає стаття 19 Конституції України; «телерадіоорганізація не несе відповідальності за … порушення, крім випадків, коли працівниками телерадіоорганізації не було вжито заходів щодо припинення правопорушення у прямому ефірі», де не встановлено, про які саме заходи йдеться і не враховано того, що не всі працівники телерадіоорганізації мають змогу (з огляду на коло своїх обов’язків) впливати на події під час прямої трансляції; «трансляцію програм та передач, у яких телеглядачам та/або радіослухачам надаються послуги з ворожіння та гадання, а також платні послуги у сфері народної та/або нетрадиційної медицини», де швидше йдеться не про безпосереднє надання послуг, а, наприклад, про їх рекламу.

 

Законопроект потребує суттєвого доопрацювання з метою юридичного уточнення низки інших його положень.

 

Заступник керівника

Головного управління В.МІЛОВАНОВ