Правове становище громадян України за кордоном

Правовий статус громадян України за кордоном визначає­ться: 1) законодавством держави їх перебування; 2) законо­давством України; 3) нормами міжнародних угод; 4) загаль­ними та спеціальними принципами міжнародного права; 5) міжнародними звичаями. Громадянам України за кордоном державою їх перебування надається певний обсяг прав відпо­відно до їхніх законодавства та міжнародних договорів.

Кожен громадянин України має право вільного виїзду за межі України, крім випадків, передбачених законодавством, і в’їзду на її територію. Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в’їзд в Україну.

Порядок виїзду громадян України за кордон і повернення в Україну врегульований Конституцією України, а більш детально — Законом України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р.

У Законі України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» закріплено перелік підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Згідно із ст. 6 Закону, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта у випадках, якщо: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, — до закінчення терміну, встановленого законодавством; 2) діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов’язання — до виконання зобов’язань, або до розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або до забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України; 3) проти нього порушено кримінальну справу — до закінчення провадження у справі; 4) він засуджений за вчинення злочину — до відбуття покарання або до звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням, — до виконання зобов’язань; 6) він свідомо сповістив про себе неправдиві відомості — до з’ясування причин і наслідків подання неправдивих відомостей; 7) він підлягає призову на строкову військову службу — до вирішення питання про відстрочку від призову; 8) щодо нього подано цивільний позов до суду — до закінчення провадження у справі; 9) він за вироком суду визнаний особливо небезпечним рецидивістом чи перебуває під адміністративним наглядом міліції — до погашення (зняття) судимості чи припинення нагляду. Однак, як свідчить практика, перевірки не завжди дозволяють виявити наявність вказаних обставин.

За наявності зазначених вище обставин громадянин України, який має паспорт для виїзду за кордон, зобов’язаний його здати на зберігання до органу внутрішніх справ за місцем проживання у місячний термін після виникнення таких обставин.

Правовий статус громадян України за кордоном визначається насамперед законодавством держави їх перебування, а також нормами міжнародних угод, міжнародними звичаями та загальними принципами міжнародного права. Разом з тим, громадяни України за кордоном користуються захистом з боку України у різних сферах діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 25 Конституції України, наша держава гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. Даний принцип відображений і в Консульському статуті України, затвердженому Указом Президента України «Про Консульський статут України» від 2 квітня 1994 p., згідно з яким захист громадян України, що перебувають за кордоном, здійснюється через консульські установи.

Територія зарубіжної держави поділяється на консульські округи, в кожному з яких діє відповідна консульська установа. Консульський статут України закріплює обов’язок консула вживати заходів для того, щоб громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями.

Для виконання цього обов’язку консул веде облік громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають у його консульському окрузі (ст. 22 Консульського статуту України); інформує громадян України, які тимчасово перебувають в його окрузі, про законодавство держави перебування, а також про місцеві звичаї (ст. 25); має право без окремого доручення представляти в установах держави перебування громадян України, якщо вони є відсутніми і не доручили ведення справ якійсь особі або не можуть захищати свої інтереси з інших причин, доки особи, яких представляють, не призначать своїх уповноважених або не візьмуть на себе захист своїх прав та інтересів (ст. 26).

Консул виконує й інші функції: провадить реєстрацію шлюбу, розірвання шлюбу, приймає рішення про встановлення батьківства, усиновлення дитини-громадянина України, реєструє акти громадянського стану, вживає заходів для охорони майна, що залишилося після смерті громадянина України, вчиняє нотаріальні дії, передбачені законодавством України, видає паспорти громадян України для виїзду за кордон, продовжує строк їх дії, видає та погашає візи на в’їзд в Україну, виїзд з України, легалізує документи і акти, складені за участю владних органів консульського округу тощо.

Громадяни України можуть звертатися за захистом порушених прав до компетентних органів держави перебування. Будь-яке обмеження цивільних прав громадян України за кордоном вважається дискримінаційним і є недопустимим. Проте залишається можливим застосування до громадян України реторсії з боку держави перебування[14].

 

[1] Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 23. — Ст. 161.

[2] Слід сказати, що так само визначено ці поняття і в Законі України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р.

[3] Урядовий кур’єр. — 1996. — 18 січня.

[4]Фединяк Г. С., Фединяк Л. С. Міжнародне приватне право: Підручник. - 3-є вид., доп. і перероб. — К.: Атіка,2001.—С. 86—87.

[5] Зазначимо лише, що Постановою Верховної Ради України «Про проект Закону України про порядок надання притулку в Україні Іноземцям та особам без громадянства» від 29 листопада 2001 р. № 2841-ІП відповідний проект Закону України (поданий народними депутатами України Г. Й. Удовенком, Р. П. Безсмертним та С. М. Ларіним) було прийнято за основу (тобто проект Закону пройшов перше читання).

[6] Кибенко Е. Р. Международное частное право: Учеб.-практ. пособие. — Харьков: Эспада, 2003.— С. 61.

[7] Кибенко Е. Р. Международное частное право: Учеб-практ. пособие. —Харьков: Эспада, 2003. — С. 60.

[8] Міжнародне приватне право. Навчальний посібник / Під ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 366 с.

 

[9] Міжнародне приватне право. Навчальний посібник / Під ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 366 с.

 

[10] Федіняк Г.С., Федіняк Л.С. Міжнародне приватне право: Курс вибр. лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 432 с.

 

[11] Міжнародне приватне право. Навчальний посібник / Під ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 366 с.

 

[12] Лунц Л. А. Курс международного частного права: В 3-х т. — М.: Спарк, 2002. — Т. 1. — С. 360.

[13] Міжнародне приватне право. Навчальний посібник / Під ред. В.М. Гайворонського, В.П. Жушмана. – Київ: Юрінком Інтер, 2005. – 366 с.

 

[14] Федіняк Г.С., Федіняк Л.С. Міжнародне приватне право: Курс вибр. лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 432 с.