Müellerius capillaris(с завернутым хвостом) та Protostrongylus kochi(пламя свечи), Cystocaulus nigreseens(шипик 90 градусов к телу) Л: в альвеолах дрібних і середніх бронхів

Тип nem Клас nem П\р strongilata Сем Protostrongylidае ДХ: жуйні(ДРХ) ПХ: наземні молюски родів: Helicella, Chondrula, Succinea, Limax, Zebrina, Eulota та ін Яйця буро-корич. кольору, личинки -на кінці є шип Біог. Я в легенях, де з них личинки, з бронх. слизом екал. Зовні ЛИЧ 1 ст ч\з ніжку в тіло наз молюсків, двічі линяють і через 2 тижні -1,5 міс стають інваз.Частка ЛИЧ на траві зі слизом. Ч/з 24 год ЛИЧ стінку кишок і з кров’ю та лімфою в легені, де линяють. Стат 2,5міс.

Фекалії Бермана, Вайда. Молюсків компресорій Групп бензімідазолу, розчини макроц. Дегельм. у стійл період в неблаг. фермах. щеплення ягнят вакциною з екстракту легень, інваз гельм. Гній – біотер. знез. Знищ. багаторічні трави. Для Х молюсків - 5%-ві гранули метальдегід

Хвороби овець і кіз, спричинювані гельмінтами Muellerius capillaris та Protostrongylus kochi родини Protostrongylidае, характеризуються бронхітами, пневмонією, зниженням продуктивності, схудненням тварин.

Збудники. M capillaris мають ниткоподібне тіло. Самці завдовжки 11 — 26 мм, самки — 18 — 30 мм. Спікули самців гребінчасті. Яйця буро-корич­невого кольору, розміром 0,084 х 0,028 мм. У зовнішнє середовище виділя­ються личинки завдовжки 0,27 — 0,31 мм, на хвостовому кінці яких є шип. Нематоди локалізуються в дрібних бронхах, бронхіолах, під легеневою плев­рою (рис. 2.30).

P. kochi — тоненькі, коричневого кольору гельмінти. Самці завдовжки 24,3 — 30 мм, самки — 28 — 40 мм. Спікули самців губчасто-гребінчасті, темно- коричневого кольору. Яйця розміром 0,1 х 0,02 мм, личинки — 0,23 — 0,3 мм. Гельмінти локалізуються в альвеолах дрібних і середніх бронхів.

У овець і кіз паразитують й інші нематоди: Р. hobmaieri, P. raillieti, P. davtiani, P. skrjabini і Р. muraschkinzewi.

Цикл розвитку. Нематоди є біогельмінтами. Розвиваються за участю про­міжних хазяїв — наземних молюсків родів: Helicella, Chondrula, Succinea, Limax, Zebrina, Eulota та ін. (понад 20 видів).

Самки відкладають яйця в легенях інвазованих тварин, де з них вилуп­люються личинки, які відкашлюються з бронхіальним слизом і заковтуються. Через травний канал вони проходять без змін і разом з фекаліями виділя­ються у зовнішнє середовище. Личинки першої стадії активно проникають через ніжку в тіло наземних молюсків, двічі линяють і через 2 тижні — 1,5 міс стають інвазійними. Вони можуть тривалий час (6 — 8 міс) зберігатись в організмі проміжного хазяїна. Разом зі слизом молюски виділяють частину личинок, які осідають на траві. За сухої й жаркої погоди їх виділення спо­вільнюється, а за вологої, навпаки, відбувається найінтенсивніше. Інвазійні личинки не мають захисного чохлика і тому в зовнішньому середовищі швид­ко гинуть. Жуйні тварини заражаються при заковтуванні інвазованих молю­сків або личинок разом з травою. Через 24 — 28 год личинки проникають у стінку кишок і з кров’ю та лімфою заносяться в легені, де линяють. Статевої зрілості гельмінти досягають через 2 — 2,5 міс. В організмі тварин вони жи­вуть кілька років.

Епізоотологічні дані. Основним джерелом поширення інвазії є хворі тва­рини. Зараження їх відбувається на пасовищах влітку та восени. Хворобу частіше реєструють у південних регіонах. Молодняк до 3-місячного віку не хворіє. Максимальна екстенсивність та інтенсивність інвазії спостерігають­ся в лютому — березні у дорослих тварин. Ягнята частіше заражаються у червні.Личинки першої стадії досить стійкі до висихання (у сухих фекаліях жит­тєздатні понад 11 міс) і низьких температур (зимують). Разом з тим пряме сонячне випромінювання діє на них згубно.

Наземні молюски максимально заражені личинками гельмінтів влітку та восени. В осінній період частина личинок залишає молюсків і виповзає на траву, що робить їх доступнішими для тварин. Іноді личинок знаходять у тілі прісноводних молюсків, однак вони не досягають інвазійної стадії.

Патогенез та імунітет. Дія личинок залежить від інтенсивності інвазії, ло­калізації паразитів та загального стану організму тварин. Під час їх міграції з кишок у легені розвиваються патологічні процеси. Виникають вузликові й осередкові запалення легеневої тканини й перибронхіти. Закупорювання дрібних судин зумовлює інфаркт легень. Розвиваються бронхоектазія, ката­ральний бронхіт. Під дією антигенів і токсинів розвивається дифузна ексуда­тивна пневмонія.

Імунітет при протостронгільозах ненапружений, тому з віком ЕІ у тварин збільшується.

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби переважно субклінічний. У разі високої інтенсивності інвазії у тварин спостерігаються прискорене дихання, кашель, виділення слизу з носа, схуднення, зниження продуктивності, плеврит і пнев­монія, інколи діарея. Апетит зберігається і лише за 2 — 3 доби до загибелі вів­ці відмовляються від корму.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупа в легенях виявляють темно-червоні, чорно-коричневі ця­тки, які зливаються в більші ділян­ки. В середній і задній частках ле­гень, поблизу країв трапляються ущільнені сіруваті вузлики діамет­ром до 2 см, утворені гельмінтами.

На розрізі стінки дрібних бронхів потовщені, у їхній порожнині вияв­ляють каламутну рідину. Слизова оболонка більших бронхів гіперемі- йована, вкрита густим тягучим слизом. Власне паразитів можна виявити за допомогою компресор­ного дослідження уражених діля­нок легень під мікроскопом.

Діагностика. Враховують епізоо­тологічні дані, клінічні ознаки хво­роби, патологоанатомічні зміни та проводять дослідження проб фека­лій за методами Бермана, Вайда.

Наземних молюсків досліджують за допомогою компресорію на наяв­ність личинок.

Личинок диференціюють від ін­ших видів легеневих стронгілят (рис. 2.31).

Возбудитель — Cystocaulus nigrescens. Это мелкая тонкая нематода, длина ее около 50 мм, ширина 0,07—0,1 мм. Бурса самца с более выраженными ребрами; дорсальное ребро длинное, разветвленное на конце на три ветви равной длины. На хвостовом конце самки имеется колоколообразная складка кутикулы.
К болезни восприимчивы овцы и козы.

Биология возбудителя. Цикл развития такой же, как у протостронгилюсов. В теле моллюска развивается 38—45 дн., в организме дефинитивного хозяина — 39—81 день. Цистокаулез распространен на Кавказе, в Крыму, Казахстане, Таджикистане, Киргизии.

Диагноз. Для постановки диагноза при жизни животных исследуют фекалии по методу Бермана и Вайда.

Личинки цистокаулюсов имеют пигментированный кишечник; длина личинок 0,345—0,435 мм; волнообразно изогнутый хвостовой конец снабжен шипом. Посмертно цистокаулезные поражения (темные узелки) обнаруживают под плеврой; в бронхах и в пораженных участках легкого находят цистокаулюсов.

Лечение цистокаулеза не разработано. Некоторые исследователи полагают, что хорошие результаты можно получить, применяя солянокислый эметин, а также нилверм.

Лікування. Для дегельмінтизації застосовують антигельмінтики широкого спектра дії з груп бензімідазолу, макроциклічних лактонів, левамізолу в тих самих дозах, що й при диктіокаульозі.

Профілактика та заходи боротьби. У неблагополучних господарствах тва­рин дегельмінтизують у стійловий період. Проводять щеплення ягнят вак­циною, виготовленою з екстракту легень, інвазованих гельмінтами, яка вдві­чі збільшує термін преімагінального розвитку нематод. Гній від хворих і де- гельмінтизованих тварин піддають біотермічному знезараженню. На пасо­вищах і поблизу кошар знищують дрібні чагарники, багаторічні трави. Тва­рин випасають на культурних пасовищах. У лісовій і лісостеповій зонах через 2,5 міс змінюють пасовища. Повернення тварин на першу ділянку дозволя­ється лише в наступному сезоні. Для знищення молюсків на обмежених ді­лянках застосовують 5%-ві гранули метальдегіду. Препарат розсіюють на ді­лянці з розрахунку 40 - 60 кг/га.