Чинники, що впливають на емоційні реакції осіб раннього юнацького віку

Центральною особливістю раннього юнацького віку є стійке уявлення про себе як уже не дитину. Особи зазначеного періоду відчувають себе дорослим, або, принаймні прагнуть бути дорослими. Своєрідність цієї особливості, яка називається почуттям дорослості, полягає в тому, що юнацтво відкидає свою приналежність до дітей, але в них ще немає відчуття справжньої, повноцінної дорослості, хоча є потреба у визнанні їх дорослості навколишніми.

Ця особливість раннього юнацького віку визначає спрямованість соціальної активності його представників: вони прагнуть сприйняти й засвоїти форми, цінності й способи поведінки, які існують у світі дорослих і їхніх відносин. Юнаки прагнуть до самостійності, відомої незалежності, вони дуже чутливі до оцінок дорослих, применшенню їхнього достоїнства, прав. Відношення до них як «маленьких» їх кривдить і відштовхує від дорослих. При цьому дівчатка більше, ніж хлопчики, стурбовані тим, що про них думають інші, значно більше чутливі до критики, глузуванням.

Деякі особливості емоційних реакцій раннього юнацького віку кореняться в гормональних і фізіологічних процесах. Фізіологи пояснюють юнацьку психічну неврівноваженість і характерні для неї різкі зміни настрою, переходи від екзальтації до депресії й від депресії до екзальтації наростанням у пубертатному віці загального порушення й ослабленням всіх видів умовного гальмування [27, 81].

Однак емоційні реакції і поведінка осіб юнацького віку, не можуть бути пояснені лише зрушеннями гормонального порядку. Вони залежать також від соціальних факторів і умов виховання, причому індивідуально-типологічні розходження суцільно і поруч превалюють над віковими. Психологічні труднощі дорослішання, суперечливість рівня домагань і образа «Я» нерідко приводять до того, що емоційна напруженість, типова для юнацтва. На цей же вік доводиться пік поширення синдрому дисморфоманії (марення фізичного недоліку). Зокрема, після 14-15 років, різко зростає число особистісних розладів [28, 17].

Якісна структура емоційних реакцій юнаків представляється патернами таких емоційних переживань, як спокій, радість і гумор, гнів, страх, печаль, байдужість. При цьому під «спокоєм» розуміється стійке, переважне реагування на зміни навколишнього середовища емоцією саме цієї модальності, «байдужість» визначається як «невключеність, відчуженість від ситуації при наявності різних емоційних реакцій низького рівня інтенсивності», гумор розглядається як «особливого роду радість», «як переживання незлобливо-глузливого ставлення до кого- або чого-небудь» [38, 41].

Основною змістовною характеристикою емоцій і почуттів у юнацькому віці є майбутнє. Домінують емоції, пов'язані з очікуванням майбутнього, «яке повинне принести щастя» [74, 178].

Емоційні реакції юнаків характеризуються:

різноманіттям пережитих почуттів, особливо моральних і суспільно-політичних;

більшою, ніж у підлітків стабільністю емоцій і почуттів;

здатністю до співпереживання, тобто здатністю відгукуватися на почуття інших, близьких ним людей;

розвитком естетичних почуттів, здатністю зауважувати прекрасне в навколишній дійсності. Розвивається естетична сприйнятливість до м'яких, ніжних, спокійних ліричних об'єктів. Це, у свою чергу, допомагає старшокласникам звільнитися від вульгарних звичок, непривабливих манер, сприяє розвитку чуйності, м'якості, стриманості. Естетичні почуття в старшокласників більше складні, ніж у учнів середніх класів. Але, з іншого боку, вони можуть підмінюватися незрілими й неправильними естетичними уявленнями;

більшою стабільністю і глибиною дружби; друзів вибирають, виходячи зі спільних інтересів і занять, рівності відносин, відданості і зобов'язань; дружба, в основному, переривається через зрадництво;

появою почуття любові; юнацька любов, як правило, чиста, безпосередня, багата різноманітними переживаннями, носить відтінок ніжності, мрійності, ліричності і щирості.

У більшості випадків виникаюче почуття любові викликає в юнаків і дівчат прагнення перебороти свої недоліки, виробити позитивні якості особистості, розвитися фізично, щоб привернути увагу об'єкта свого почуття; любов виховує шляхетні почуття і прагнення.

Дані, отримані М. С. Пономарьовою та Ільїним на школярах з 1-го по 11-йкласс, показують, що у всіх вікових групах схильність до прояву радості явно переважає над схильністю до прояву гніву, страху й суму. Схильність до гніву виражена трохи більше, ніж схильність до страху і суму, а схильність до суму виражена найменше [30, 42].

Для трьох емоцій (радості, гніву і суму) динаміка їхньої зміни з віком практично однакова, а саме, спостерігається більш виражений їхній прояв в 12-13 років, тобто в період статевого дозрівання. Протилежна тенденція в цей же період спостерігається відносно страху: його виразність зменшується [30, 43]

І. Г. Кошлань вивчив зміну з віком (з 5-го по 11-й клас) самооцінки трьох емоційних властивостей особистості: запальності (емоційної збудливості), уразливості і мстивості [38, 43]. Майже у всіх вікових групах над усе школярі оцінили в себе запальність, потім уразливість і нижче всього — мстивість.

Самооцінка запальності найвищою була в школярів 13 років, уразливості — у школярів 12 років, а мстивості — у школярів 14-15 років [38, 43].

 

1.3 Психологічні особливості осіб юнацького віку.

Рання юність (14-18р.) – це період завершення фізичного дозрівання організму, завершальний етап початкової соціалізації особистості.

Темпи збільшення росту і ваги сповільнюються, завершується окостеніння скелета, вдосконалюється м’язова система, збільшується м’язова сила; інтенсивно розвивається с-с система, нервова регуляція її діяльності. До 15 р. завершується дозрівання кори г. м.; повного розвитку досягає система зв’язків між різними відділами мозку, зростають можливості для виникнення нових зв’язків, нових асоціацій. Умовні зв'язки у цьому віці характеризуються більшою стійкістю та більшими можливостями переключення. У 15-18 р. у більшості юнаків та дівчат завершується статеве дозрівання.

Основне соціальне завдання на цьому етапі – вибір професії, соціальне та особистісне самовизначення. До моменту закінчення школи юнаки та дівчата вже мають бути психологічно готовими до дорослого життя (сформованість властивостей, здібностей та потреб, які б дозволили молодій людині реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сім’ї). Сформовані якості – розвиток потреби у спілкуванні та освоєння способів його здійснення, формування теоретичного мислення й уміння орієнтуватись в різних його формах, що знаходить своє вираження в основах наукового та громадянського світогляду; розвиток рефлексії, яка забезпечує усвідомлене та критичне ставлення до себе, ставлення готовності до трудової діяльності, - є психологічною базою для самовизначення (центральне новоутворення цього віку, основою якого є потреба зайняти внутрішню позицію дорослого, усвідомити себе членом суспільства, визначитися, зрозуміти себе, свої можливості, своє призначення в житті). Провідна діяльність – навчально-професійна.

Одна з центральних проблем підліткового періоду – перебудова взаємин з дорослими – залишається актуальною і в період ранньої юності. Старшокласники прагнуть звільнитися від контролю і надмірної опіки зі сторони батьків і вчителів, а також установлених норм і порядків (домагання автономії у сфері поведінки, емоційної автономії та нормативної). Стосунки з дорослими зберігають певну дистанцію (щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, включити свої стосунки з ними до нової, складнішої системи уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама), зміст такого спілкування особистісно важливий для молоді, проте зазвичай не характеризується інтимністю, думки і цінності, що обговорюються з дорослими, потім фільтруються і перевіряються у спілкуванні з однолітками.

У період ранньої юності продовжується процес переорієнтації спілкування з дорослих на ровесників, в його основі лежить суперечлива взаємодія двох потреб – у відособленні та в належності до певної групи. Загострені відчуття самотності та власної непотрібності, зумовлені віковими суперечностями становлення особистості, викликають у молодих людей прагнення до об’єднання й спілкування з однолітками, надзвичайно важливою є потреба не просто входити до складу групи, а бути прийнятими однолітками; стрімко зростає кількість груп і компаній, до яких входить старшокласник, зокрема, число референтних груп, на які він орієнтується. з якими співвідносить свої оцінки і ціннісні орієнтації. Юнацькому спілкуванню притаманні дві протилежні тенденції: розширення його сфери та зростаюча індивідуалізація (вибірковість, максималістська вимогливість до друзів). Потреба самовиразитися, розкрити свої переживання домінує над інтересом до почуттів та переживань іншого, що зумовлює егоцентричність юнацького спілкування, спричинює напруженість взаємин та невдоволення ними. Різко посилюється потреба в індивідуальній інтимній дружбі, помітно активізуються міжстатеві взаємини. Здатність до інтимної юнацької дружби і романтичного кохання, що розвиваються в цьому, позначиться в майбутньому дорослому житті, визначаючи важливі сторони розвитку особистості, моральне самовизначення і те, кого і як буде любити вже доросла людина.

У ранньому юнацькому віці закріплюються і вдосконалюються психічні властивості, набуті раніше, відбуваються подальші якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості на цьому етапі розвитку: - розвиток сприймання виявляється передусім у довільних його формах, в перцептивних діях, актах планомірного спостереження за певними об’єктами, які спрямовуються пізнавальними і практичними діями; - розвиток уваги – дуже суперечливий, зростає її обсяг, здатність довго зберігати її інтенсивність та переключати з одного об’єкта на інший, водночас зростає вибірковість уваги та її залежність від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному; - характерне подальше зростання пам’яті та її довільності, окреслюється спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними інтересами, удосконалюються способи запам’ятовування; - навчальна діяльність у старших класах створює сприятливі умови для переходу до вищих рівнів абстрактного і узагальнюючого мислення, знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнітивну модель світу, що слугує основою формування світогляду, яскраво виражена схильність до теоретизування, захоплення філософськими міркуваннями. Інтелектуальний розвиток в цей період полягає у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності; - відбувається перехід до вищих рівнів розвитку мовлення, яке ускладнюється за структурою і змістом, розширюється активний і пасивний словник, формується вміння точно формулювати думки тощо; - значне місце у психічному житті посідають мрії, які стають конкретними і дієвими, досконалішою стає репродуктивна уява, розвивається творча уява, що знаходить своє відображення в різноманітних видах творчої діяльності.

Зростає рівень свідомого самоконтролю, хоча ще є слабкість волі, залежність від зовнішніх впливів. Гормональні і фізіологічні процеси вже не так, як у попередній період впливають на емоційність реакцій, особливості емоційної сфери старшокласників залежать також від соціальних факторів і умов виховання, Юнаки і дівчата незалежно від типу нервової системи значно стриманіші та врівноваженіші у порівнянні з підлітками. Однак саме в цьому віці гостро проявляються окремі властивості характеру, інколи доходячи до рівня акцентуацій, За Личко вік від 14 до 18 років є критичним періодом для психопатій. Підвищення рівня організації і саморегуляції організму збільшує емоційну чутливість, але паралельно зростають можливості психологічного захисту. Загальне емоційне самопочуття вирівнюється, емоційне життя стає багатшим за змістом і диференційованішим за відтінками почуттів.

У цей період принципово змінюється ставлення до власної особистості, формується нова якість – усвідомлення себе як неповторної особистості із власними думками, переживаннями, почуттями та ін. Високий рівень розвитку самосвідомості породжує інтерес до власної особистості. Основний психологічний здобуток юності – власний внутрішній світ. Процес відкриття власного „Я” складний і внутрішньо суперечливий. Несподівано виявляється, що „внутрішнє” „Я” не співпадає із „зовнішньою” поведінкою, тому актуальною стає проблема самоконтролю.

Надзвичайно важливий процес у розвитку юнацької самосвідомості – формування особистісної ідентичності, відчуття індивідуальної тотожності та цілісності (детально ця проблема розглядалася у працях Еріксона, в дослідженнях Марша – етапи розвитку ідентичності: „невизначена, розмита ідентичність”(індивід що не має чітких переконань),”передчасна ідентифікація” (індивід включився в певну систему стосунків, але не з власної волі),”мораторій” (вибір варіанту) „зріла ідентичність”(перехід до практичної самореалізації).

Важливим моментом стає формування відчуття дорослості, особливо інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленням до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки.

Центральним новоутворенням стає самовизначення не лише особистісне, але й професійне. Самовизначення пов’язане із спрямованістю в майбутнє, сьогодення постійно порівнюється з майбутнім, оцінюється з позицій майбутнього.

Загалом юність – це період стабілізації особистості, формування системи стійких поглядів на світ та своє місце в ньому, особистісного та професійного самовизначення. Зростає самоповага. Інтенсивно розвивається саморегуляція, зростає контроль за власною поведінкою, проявом емоцій, а настрій стає стійкішим і усвідомленішим.

 

 

Список використаної літератури:

Азаров В.Н. Индивидуальные различия по импульсивности в соотношении с типологическими свойствами нервной системы человека. — М., 1988.

Ананьев Б.Г. Избранные психологические труды: В 2-х т. Т.1. — М.: Педагогика, 1980. — 232 с.

Анохін П.К. Теория функциональной системы. — Успехи физиол. Наук, 1970, Т. 1, № 1. — С. 19-54.

Балл Г.А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии. — 1989. — №21. — С.92-100.

Белоусова Р.В. Соотношение показателей эмоциональности и коммуникативной креативности // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих науковців: “Психологія сучасності: наука і практика”. — Одеса, 2004. — С. 4-7.

Бех І.В. Виховання особистості: У 2 кн. — К.: Либідь, 2003. — 276 с.

Бодалев А. А. Личность и общение. — М., 1983. — 272 с.

Бойко В В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и других. — М., 1996.

Божович Л.И. Психологические закономерности формирования личности в онтогенезе // Вопросы психологии. — 1976. — №6. — С.45-54.

Бондарчук О. І. Експериментальна психологія: (Навч.-метод. комплекс) / АПН України; Центральний ін-т післядипломної педагогічної освіти. Факультет менеджменту та психології. — К.: Міленіум, 2003. — 24 с.

Вилюнас В К. Перспективы развития психологии эмоций // Тенденции развития психологической науки. – М., 1988.

Вилюнас В К. Психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во МГУ, 1976.

Витт Н. В. Эмоциональная регуляция речевого поведения // Вопр. психол. — 1981. — № 4. — С. 60—69.

Вундт В. Очерки психологии. — СПб., 1997.

Гаврилова Т.П. О воспитании нравственных чувств. — М., 1984. — С. 64-76..

Гиппенрейтер Ю.Б. Введение в общую психологию: Курс лекций. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 336 с.

Додонов Б.И. В мире эмоций. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 140 с.

Додонов Б.И. Эмоция как ценность. — М.: Политиздат, 1978. — 272 с.

Драгунова Т.В. Психологический анализ оценки поступков подростками.// «Вопросы психологии личности школьника». — М., 1991.

Дружинин В.Н. Экспериментальная психология: Учебное пособие — М.: ИНФРА-М, 1997.—256 с.

Дубровина И.В. Рабочая книга школьного психолога. — М., 1995.

Дуткевич Т.В. Загальна психологія: (Конспект лекцій): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. педагогічний ун-т. Кафедра психології. — Кам'янець-Подільський, 2002. — 96с.

Запорожець А.В. Основные проблемы онтогенеза психики. — М., 1988.

Запухляк О. З. Блок-тест акцентуацій характеру як нова авторська методика // Актуальні проблеми психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К.:, 2006. — т. 7, вип. 7. – С. 110 – 120.

Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — СПб: Гиппократ, 1995. — С.56.

Ігнатенко І.В., Чебикін О.Я. Залежність розвитку емоційної сфери від змін у структурі особистості дитини //Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества. Материалы Всеукраинской научно-практической конференции молодых ученых. – Одесса, 1999. – С. 138-139.

Игнатенко И.В. Исследование эмоциональной сферы в структуре развивающейся личности //Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень. Тези доповідей Третьої Всеукр. конф. молодих науковців. – К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2000. – С. 80-81.

Игнатенко И.В., Чебыкин А.Я. Особенности развития эмоциональной устойчивости у детей разного возраста //Наука і освіта. – Одеса, 2000. –№1-2. – С. 15-18.

Изард К.Е. Психология эмоций. — СПб.: Питер, 2000.

Ильин Е. П. Эмоции и чувства. — СПб., 2002. — С.38-68.

Кепалайте А.П., Суворова В.В. Экспериментальное изучение положительных и отрицательных эмоций. // «Вопросы психологии». — 1991, № 2.

Колесов Д.П. Современный подросток. Взросление и пол.: Учебное пособие. — М.: МПСИ Флинта, 2003.

Коломинский Я.Л. Психология взаимоотношений: Учебн. пособ. — Минск: ТетраСистем, 2000. — 432 с.

Кон И.С. Психология ранней юности. — М.: Просвещение, 1989. — 216 с.

Кон И.С. Психология старшеклассника. — М.: Просвещение, 1980. — 192 с.

Костюк Г.С. Принцип развития в психологии //Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1969. — С. 118 — 152.

Кошлань И.Г. Психологические особенности юношей – представителей мономодальных типов эмоциональности. // Наука і освіта, 2004. — № 4 — 5 — С. 36 – 40.

продолжение
--PAGE_BREAK--

Кошлань И.Г. Сочетания индивидуальных типов эмоциональности юношей: попытка классификации / Психологія сучасності: наука і практика (тези). ІІ частина. – Одеса: ПДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2004. — С. 41 – 43.

Крайг Г. Психология развития. 7-е межд. Издание: Пер. с англ. — СПб.: 2000. — 987с.

Кузикова С.Б. Основы возрастной психокоррекции: Учебно-методи­ческое пособие. Часть первая. — Суми: ВВП «Мрiя-1» ЛТД, 1996.— 168с.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет): Учебное пособие. 5-е изд. — М.: Изд-во УРАО, 1999.

Левитов Н.Д. Психология старшего школьника. — М., 1955. — 214 с.

Леонтьев А. Н Потребности, мотивы и эмоции: Конспект лекций. – М., 1971.

Личко А.Е. Подростковая психиатрия. — Ленинград: Медицина, 1985. — 416 с.

Малімон Л.Я. До проблеми діагностики емоційності як властивості особистості. // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. — №7. – С. 59-65.

Малімон Л.Я. Теоретико-методологічні аспекти вивчення емоційності особистості // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Наук.-метод. ж-л Інституту педагогіки та психології професійної освіти АПН України. – К., 2002. – Вип. 4. – С. 125-132.

Мельничук І.В. Генеза емоційних особливостей у сучасних дітей. //Наука і освіта. – Одеса, 2002. –№5. – С. 42-44.

Мельничук І.В. Особливості емоційного розвитку дітей різного віку та статі. //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського \ Зб.наук.пр. – 2002. – № 11-12. – С. 149-154.

Методика диагностики типа эмоциональной реакции на воздействие стимулов окружающей среды В.В.Бойко / Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. Ред. и сост. Райгородский Д.Я. — Самара, 2001. – C.184-192.

Небиліцин В. Д., Психофізіологічні дослідження індивідуальних розходжень, – М., 1976. – С. 185.

Ольшаникова А.Е. Соотношение некоторых особенностей эмоциональной сферы подростка с физиологическими показателями. // Проблемы дифференциальной психофизиологии.— М., 1977. — Т.9.

Ольшанникова А. Е. Эмоции и воспитание. — М., 1983. — 80 с.

Ольшанникова А. Е., Рабинович Л. А. Опыт исследования некоторых индивидуальных характеристик эмоциональности // Вопр. психол. — 1974. — № 3. — С. 65—73.

Ольшанникова А.Е., Семенов В.В., Смирнов Л.М. О методах, диагностирующих некоторые параметры эмоциональности, связанные с детерминацией эмоциональной устойчивости. //Спорт, психофизическое развитие и генетика. — М., 1976.

Ольшанникова А.Е., Ямпольский Л.Т. О структуре качественных характеристик эмоциональности. (Оценка гипотезы средствами факторного анализа). //Психология и психофизиология индивидуальных различий. — М., 1977.

Павлов И. П. Полное собр. соч. – М., 1951.

Палей И.А. Модальностная структура эмоциональности и когнитивный стиль // Вопросы психологии. — 1982. -Т. 1. — С. 118 — 126.

Походенко С.В. Особливості соціалізації юнаків у мікросередовищі. //Проблеми соціалізації сучасних підлітків. — Запоріжжя. —1998. — С.6-56.

Плоткин А. А.Структура качественных индивидуальных особенностей эмоциональности // Вопр. психол. — 1982. — № 5. — С. 114—118.

Прихожан А. М., Толстых Н. Н. Подросток в учебнике и в жизни. — М.: знание, 1990. — (Новое в жизни, науке и технике. Педагогика и психол., №5).

Проблемы дифференциальной психофизиологии. — М., 1977.

Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. 8-е издание. — СПб.: Питер, 2000.

Реан А.А. Психология изучения личности: Учеб. пособие. — СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1999. — 288 с.

Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций. — M.,1979.

Рубинштейн С. Л Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999.

Санникова О. П.Эмоциональность и регуляция активности общения // Вопр. психол. —1984. — № 3. — С. 123—128.

Смирнов В. М. Трохачев А. И. О психологии, психопатологии и физиологии эмоций // Чувства, влечения, эмоции / Под ред. В. С. Дерябина. – Л., 1974.

Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М., 1982.

Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.; 1961. – 536 с.

Тихомиров О. К. Эмоции в структуре мыслительной деятельности // Тезисы докладов к XX международному психологическому конгрессу. – М., 1972. – С. 183-186.

Фетискин Н. П. Влияние мотивации на устойчивость к однотипной деятельности // Ананьевские чтения-99: Тезисы научно-практической конференции. – СПб., 1999. – С. 127-128.

Чебыкин А. Я. Об эмоциях, детерминирующих познавательную активность // Психологический журнал. – 1989. – № 4. – С. 135-141.

Чебыкин А. Я. Эмоциональная регуляция учебно-познавательной деятельности. – Одесса, 1992.

Якобсон П.М. Проблема психологии эмоций. // Психологическая наука в СССР. — М., 1960 — Т.2.