Завданя управління підприємством.

Тема. Стратегічне управління: сутність та передумови виникнення

План

1. Завданя управління підприємством.
2. Еволюція розуміння та передбачення майбутнього підприємств.
3. Стратегічне управління (менеджмент).

 

Завданя управління підприємством.

Умови функціонування підприємств та організацій нині різко змінюються на макро- та мікроекономічному рівні. Так, підприємства в умовах централізовано-планової економіки відрізнялися від анало-гічних орієнтованих на ринок підприємств як за окремими характеристиками, наприклад за розмірами (в СРСР переважали великі, іноді гігантські підприємства), так і за «поведінкою» в зовнішньому середовищі. Навіть в умовах перехідної економіки, не кажучи вже про ринкову, неприйнятними стають жорстке адміністрування, тра-диційно «соціалістичні» методи планування на перспективу на ос-нові досягнутого рівня та екстраполяційних моделей, орієнтація не на ринкові потреби, а лише на можливості виробництва тощо. Це означає, що кожному підприємству тепер потрібно самостійно розв’язувати проблеми, які раніше або не виникали, або розв’язувалися іншим способом на іншому рівні.
Нині існує кілька «концепцій підприємства»: ресурсна, інформа-ційна, поведінкова тощо. Усе більше прихильників здобуває концепція підприємства як «відкритої системи» (рис.1.1).

У табл.1.1 наведено порівняльну характеристику «закритого» та «відкритого» підприємств, яка дає змогу визначити переваги останнього.
Діяльність будь-якого підприємства можна описати з точки зору моделі «вхід — вихід»: на вході підприємства є всі види матеріальних і нематеріальних ресурсів (сировина, техніка, персонал, фінанси, ін-формація тощо), а на «виході» — товари, послуги, висококваліфіко-ваний персонал та ін.

Діяльність підприємства — це погоджений у часі та просторі поток ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудо-вих ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають ба-лансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності.

Рис.1.1. Концепція підприємства як «відкритої системи»

 

Таблиця 1.1

Параметри	«Закрите підприємство» (техніко-економічна система)	«Відкрите підприємство» (соціально-економічна система)
1. Філософія	Управлінський раціоналізм	Системний, ситуаційний підходи
2. Умови діяль­ності	Стабільні	Змінюються
3. Успіх досягається завдяки	Раціональній організації виробництва, зниженню витрат за рахунок внутрішніх резервів, зростанню продуктивності праці, ефективному використанню ресурсів	Адаптації до зовнішніх факторів, пошуку та реалізації нових мож­ливостей розвитку (за змістом і співдією); техніко-організацій­ним факторам, що залежать від змін у зовнішньому середовищі
4. Цёілі й задачі	Структуровані цілі досягнення певних параметрів; діють тривалий час; кооперація та концентрація	Різноманітність цілей; перевага цілей розвитку
5. Стратегія	Зростання обсягів (масштабів) виробництва; поглиблення спеціалізації	Підпорядкування виробництва споживанню, задоволенню ринкового попиту; диверсифікація; інновації
6. Організа­ційні структури управління	Основа побудови — функціо­нальна ознака; чіткий розподіл праці, спеціалізація, концентрація; визначення обов’язків у стандартних документах	Основа — децентралізація різних типів; багатоваріантність форм; гнучкість, універсальність; частина ланок має тимчасовий характер; система автоном­них виробничо-управлінських підрозділів (наприклад, СГЦ)
7. Механізм управління	Основа — довгострокове планування та ефективний контроль усіх видів	Основа — виявлення проблем і генерація нових рішень; страте­гічне управління переважно за «слабкими сигналами»
8. Вимоги до персоналу	Знання технічних компонентів виробничого процесу; знання економіки та організації діяль­ності свого підприємства; орієн­тація діяльності: чітке та орга­нізоване виконання планів та інших рішень, які доводяться «згори»; чітке виконання встановлених норм і правил	Керівники-підприємці, сполучення спеціальних професійних знань з широким світоглядом; ініціатива на всіх рівнях управ­ління, можливість прояву талантів; організаційна культура як основа поведінки

 

Кожне підприємство «відповідає» за свою перспективу самостійно, а в ринковій економіці може бути перспективою як успіх, так і розорення.
Самостійне «відкрите» підприємство у перехідній та ринковій економіці постає перед розв’язанням таких завдань:

дослідження ринку та виявлення потреб споживачів для забезпечення існування підприємства в довгостроковій перспективі;

самостійне визначення цілей розвитку та підтримки власної жит-тєздатності;
визначення необхідних обсягів виробництва, структури поста-чання та постачальників;
налагодження ефективних зв’язків з партнерами та організація-ми-регуляторами; громадськістю для формування позитивного імі-джу — головного «капіталу» підприємства;
створення та постійне поповнення власних банків даних і знань, які б забезпечували обгрунтування рішень, що приймаються, та за-хист інформації (комерційної таємниці) від конкурентів;

забезпечення конкурентоспроможності підприємства завдяки ви-бору адекватних стратегій та нагромадження (підтримки) конкурентних переваг тощо.
інвестування (визначення джерел і напрямків використання інве-стицій) та управління фінансами підприємства з метою отримання високих економічних результатів діяльності (прибутковість);
визначення необхідного для існування та розвитку підприємства кадрового складу з конкретними кількісними (чисельність) та якіс-ними (кваліфікація) показниками;
використання досягнень науково-технічного прогресу завдяки налагодженню (або без нього) спеціальної інноваційної підсистеми управління.

Зазначені завдання не охоплюють усього переліку, з яким кожне підприємство нині стикається у своїй діяльності, однак основні пе-релічено. Головне тут — зміна концепції підприємства та управлін-ня ним: з «основної ланки соціалістичного виробництва», розміще-ної «внизу» ієрархії управління, підприємство поступово стає самостійним ключовим, центральним елементом економічної діяль-ності держави.

Кожне підприємство чи організація є унікальною, «відкритою» системою, що має певні особливості, які відрізняють одне підпри-ємство від іншого. Однак кожне з них є соціально-економічною системою, а отже, має загальні риси. До цих загальних характеристик відносять:

використання основних елементів виробництва (предмета, засо-бів праці та праці) і основних функцій управління;

змінність окремих параметрів і системи загалом упродовж пері-оду існування;
здатність до формування власної поведінки, унікальність, нерідко — непередбачуваність її в конкретній ситуації;

здатність адаптуватися до змін у середовищі, встановлювати ефективні зв’язки;
здатність до протидії тенденціям, які можуть зруйнувати ситему;
властивість змінювати структуру й механізм функціонування на власний розсуд;

здатність і спрямованість на цілевстановлення та цілереалізацію.

Незважаючи на схожість характеристик підприємств як соціально-економічних систем, кожне підприємство самостійно розв’язує проблеми, що пов’язані з налагодженням зв’язків у системі «підпри-ємство — держава», врахуванням наявних чи можливих «технологічних проривів», із структурною перебудовою на макро- та мікрорівні; із соціальними процесами в суспільстві тощо.

Визначення сутності підприємства, його основних напрямків діяльності, за Томпсоном, може визначатися за 8 різними характеристиками залежно від таких факторів:

1) основної продукції чи послуги;

2) основної ланки виробництва (виробництво паперу);

3) основної технології по виробництву продукції (виробництво хімічних речовин з нафти чи газу, виробництво деталей за допомо-гою порошкової металургії);

4) основної групи споживачів, що обслуговується підприємством (автомобілі — для різних соціальних груп, комп’ютери — для виро-бництва або навчання);

5) ступеня задоволення потреб споживача в продукції чи послузі, що вже знайомі покупцеві (комплексне обладнання для кухні, на-вчальні програми різних рівнів і напрямків) і мають різну якість;

6) масштабу діяльності в галузі: охоплення всього виробничо-технологічного комплексу — від заготовки сировини до виготов-лення кінцевої продукції чи послуги або спеціалізація на одному етапі у виробничому ланцюгу (виготовлення пряжі, збирання гото-вої продукції з комплектуючих деталей або розливання косметич-них речовин з цистерн у флакони, пакування та продаж);

7) ступеня диверсифікації підприємства: використання (чи ні) основної сировини, технології, каналів розподілу чи збуту; обслуго-вування одної (чи різних) груп споживачів тощо;

8) ступеня орієнтації підприємства на досягнення високих фінансово-економічних результатів діяльності, що робить його менш вра-зливим до піднесень чи спадів загальної кон’юнктури ринку завдяки відмові від орієнтації на який-небудь один (чи пов’язані між собою) напрямок діяльності, інтенсифікації операцій з активами, участі в будь-якій діяльності, що дає високі прибутки. Найчастіше така орієнтація є наслідком конгломератної диверсифікації, що потребує спе-ціальної загальної програми, де різні види діяльності пов’язані через фінансово-економічні показники.

У наведеному переліку характеристик підприємства подано одну з класифікацій, що застосовується для аналізу їхньої сутності.

Відмінності підприємств можна описати сотнями параметрів, що характеризують їхні мікро- та макрозв’язки, структури й проце-си. Найсуттєвішими серед них є такі.

Юридичний статус і форма власності, що визначають типи під-приємств: приватні індивідуальні, що мають статус юридичної особи, товариства, при цьому розрізняють об’єднання осіб, капіталів (комерційні товариства), громадські та кооперативні товариства, асоціації, концерни та консорціуми, державні та муніципальні підприємства й установи, спільні підприємства з іноземним капіталом, акціонерні то-вариства (різного типу). Юридичний статус і форма власності суттєво впливають на особливості функціонування підприємств, механізми прийняття рішень, контролю, підпорядкованості та звітності. Особли-во це відбивається на системі стратегічного управління, оскільки на-кладає певні обмеження (або ні) на реагування підприємства на вимо-ги зовнішнього та внутрішнього середовища.
Галузева приналежність і профіль підприємства визначаються продукцією, що виробляється, або послугами, що надаються. Структура галузей та підприємств, які до них належать, залежить від кла-сифікацій, що застосовуються у тій чи іншій країні на певному від-тинку часу. Економічна діяльність країни згодом змінюється, відбувається постійний процес структурної перебудови, розміри та взаємозв’язок галузей між собою стають іншими, розвивається (або занепадає) зміст діяльності галузей, хоча назви можуть і не зміню-ватися (літако- або автомобілебудування). Підприємства пропону-ють на продаж найчастіше неоднорідну продукцію; розрізняються моновиробники (спеціалізовані підприємства) та полівиробники (підприємства з широким асортиментом). Параметри підприємств та особливості їхнього функціонування будуть різними, як і стратегії розвитку.

Розмаїття ринків, що їх обслуговує підприємство, рівень та особливості конкуренції є головними зовнішніми факторами, що впливають на формування специфічних ознак підприємств чи орга-нізацій. Характеристика ринку чи ринків, що їх обслуговує підпри-ємство (місткість, рівень сегментації, динаміка розвитку/скорочення, характеристика попиту тощо), а також кількість підприємств, що обслуговують ринок дають систему зовнішніх координат, відно-сно яких підприємство будує свою стратегію. Ситуація на ринку характеризується динамічними змінами, тому значення тієї чи іншої фірми, можливість її впливу також змінюються: деякі підприємства стають монополістами, інші — зникають. На різних ринках і в різ-них галузях складаються різноманітні ситуації, що вимагає від під-приємств адекватних реакцій на зміну форм, розмірів, механізмів функціонування та конкуренції. Поява нових конкурентів може змі-нити характеристики діючих підприємств.