Марина Гербер
Белый акрил снега
Белый акрил красок снега
Сделал особенным мир.
В шапках из белого меха
Вышли деревья на пир.
Понаходили наряды
Из серебристой парчи.
Розкошь читалась во взгляде:
Нежно играли лучи.
Красками тени и света
Околдовала зима.
В белые платья одеты
Робко стояли дома.
Словно заждались кого-то.
Или хотели утех…
Хрупкую сказку природы
Мягко окутывал снег.
Марина Кузьменко
Мороз-воевода.
Не ветер бушует над бором,
Не с гор побежали ручьи –
Мороз-воевода дозором
Обходит владенья свои.
Глядит – хорошо ли метели
Лесные тропы занесли,
И нет ли где трещины, щели,
И нет ли где голой земли?
Пушисты ли сосен вершины,
Красив ли узор на дубах?
И крепко ли скованы льдины
В великих и малых водах?
Идет – по деревьям шагает,
Трещит по замерзлой воде,
И яркое солнце играет
В косматой его бороде.
Дорога везде чародею,
Чу! ближе подходит, седой.
И вдруг очутился над нею,
Над самой ее головой!
Забравшись на сосну большую,
По веточкам палицей бьет
И сам про себя удалую,
Хвастливую песню поет:
"Метели, снега и туманы
Покорны морозу всегда,
Пойду на моря-окияны –
Построю дворцы изо льда.
Задумаю – реки большие
Надолго упрячу под гнет,
Построю мосты ледяные,
Каких не построит народ.
Где быстрые, шумные воды
Недавно свободно текли, –
Сегодня прошли пешеходы,
Обозы с товаром прошли.
Богат я, казны не считаю,
А всё не скудеет добро;
Я царство мое убираю
В алмазы, жемчуг, серебро".
***
Отрывок из поэмы "Мороз, Красный нос", Николай Некрасов
БЕРЕЗА
Белая береза
Под моим окном
Принакрылась снегом,
Точно серебром.
На пушистых ветках
Снежною каймой
Распустились кисти
Белой бахромой.
И стоит береза
В сонной тишине,
И горят снежинки
В золотом огне.
А заря, лениво
Обходя кругом,
обсыпает ветки
Новым серебром.
Поет зима - аукает,
Мохнатый лес баюкает
Стозвоном сосняка.
Кругом с тоской глубокою
Плывут в страну далекую
Седые облака.
А по двору метелица
Ковром шелковым стелется,
Но больно холодна.
Воробышки игривые,
Как детки сиротливые,
Прижались у окна.
Озябли пташки малые
Голодные, усталые,
И жмутся поплотней.
А вьюга с ревом бешеным
Стучит по ставням свешенным
И злится все сильней.
И дремлют пташки нежные
Под эти вихри снежные
У мерзлого окна.
И снится им прекрасная,
В улыбках солнца ясная
Красавица весна.
Сергей Есенин
СНЕЖОК
Снежок порхает, кружится,
На улице бело.
И превратились лужицы
В холодное стекло.
Где летом пели зяблики,
Сегодня - посмотри! -
Как розовые яблоки,
На ветках снегири.
Снежок изрезан лыжами,
Как мел, скрипуч и сух,
И ловит кошка рыжая
Веселых белых мух.
Николай Некрасов
Чудная картина
Чудная картина,
Как ты мне родна:
Белая равнина,
Полная луна,
Свет небес высоких,
И блестящий снег,
И саней далеких
Одинокий бег.
А. Фет
Зима
Опять мороз ударил в сердце,
Из чувств леплю снежки, как в детстве.
Замерзли пальцы рук и ног,
Лишь выдержать разлуки я не смог.
Скитаюсь призраком вночи,
Тянусь к огню пылающей свечи.
Опять удар лицом об лёд.
Когда влюбленных снег пройдет?
Когда тепло обнимет вновь?
Когда лишит холодных снов?
Когда улыбка возвратится?
Когда метель мне перестанет сниться?
Вопрос. Еще один. Опять вопрос.
Зачем я приютил мороз?
Зачем пустил его я в душу?
Зачем воздушный замок рушу?
Зачем картину в памяти храню?
Твоё родное имя на снегу…
Андрій Кухар
*****
Для графини травили волка.
Его поступь была легка...
Полированная двустволка,
Как восторженная строка!
Он был вольный и одинокий.
На виду или на слуху.
Стрекотали про смерть сороки
Беспардонную чепуху.
Упоённо рычала свора,
Егеря поднимали плеть,-
Все искали, где тот, который
Призван выйти и умереть?
Нет, любимая... Даже в мыслях
Я не буду ничей холоп.
Я уже не подам под выстрел
Свой упрямый, звериный лоб.
И моя негустая шкура
Не украсит ничей камин.
Пуля - дура. Конечно, дура...
Только в поле и я - один...
Всё бело, и борзые стелят
Над равниной беззвучный бег.
Эх, дожить бы хоть до апреля -
Поглядеть, как растает снег...
Как по небу скользят беспечно
Облака до краев земли...
И влюбиться в тебя навечно,
За секунду
до крика:
"Пли!!!"
Всем трудностям и сложностям
Пусть будет трудно
Ты с тоски
Хоть волком вой,
Но изменяться под кого-то
И не думай.
И принципы свои
Любой ценой
Побереги.
Они тебе отплатят суммой
Пусть даже
Не из помятых купюр,
А из каких-то
Чисто личных побуждений.
И жизнь твою
Легко осветит абажур.
А не сплошной
Холодный свет
Из чьих-то мнений.
Легко не будет.
Ведь никто не обещал.
А повезет ли?
Ты спроси в кофейной гущи.
Но знаю я одно:
Вершины скал
Способен покорить
Лишь вверх идущий.
Марина Кузьменко
ЗИМНЕЕ УТРО
Мороз и солнце; день чудесный!
Еще ты дремлешь, друг прелестный -
Пора, красавица, проснись:
Открой сомкнуты негой взоры
Навстречу северной Авроры,
Звездою севера явись!
Вечор, ты помнишь, вьюга злилась,
На мутном небе мгла носилась;
Луна, как бледное пятно,
Сквозь тучи мрачные желтела,
И ты печальная сидела -
А нынче... погляди в окно:
Под голубыми небесами
Великолепными коврами,
Блестя на солнце, снег лежит;
Прозрачный лес один чернеет,
И ель сквозь иней зеленеет,
И речка подо льдом блестит.
Вся комната янтарным блеском
Озарена. Веселым треском
Трещит затопленная печь.
Приятно думать у лежанки.
Но знаешь: не велеть ли в санки
Кобылку бурую запречь?
Скользя по утреннему снегу,
Друг милый, предадимся бегу
Нетерпеливого коня
И навестим поля пустые,
Леса, недавно столь густые,
И берег, милый для меня.
А.С. Пушкин
Зима-рукодельница
Снова в заботах зима-рукодельница —
Пусть потеплее природа оденется.
Много зима заготовила пряжи,
Белые вещи без устали вяжет:
Сонным деревьям — пушистые шапки,
Ёлочкам — варежки вяжет на лапки.
Шила, вязала и очень устала!
— Ах, поскорее весна бы настала…
Е. Явецкая
Зима
Лежать сніги, мороз стискає,
І сіре небо сипле сніг.
А серце вже весни бажає,
А не снігів й суцільних криг.
А серденько вже сонця хоче,
Ласкавих, теплих промінців.
Нехай уже струмок дзюркоче,
Нехай би пролісок зацвів,
Але зима німа і біла
Тримає все в обіймах сну.
І на ріці ще крига ціла…
Ніщо не каже про весну.
Н.Красоткина
Пороша
Еду. Тихо. Слышны звоны
Под копытом на снегу.
Только серые вороны
Расшумелись на лугу.
Заколдован невидимкой,
Дремлет лес под сказку сна.
Словно белою косынкой
Повязалася сосна.
Понагнулась, как старушка,
Оперлася на клюку,
А под самою макушкой
Долбит дятел на суку.
Скачет конь, простору много.
Валит снег и стелет шаль.
Бесконечная дорога
Убегает лентой вдаль.
Сергей Есенин
Казкові шати
Навкруги казкові шати –
Сиве плетиво гілок.
Спробуй зразу відгадати,
Де тут в’яз, а де дубок.
Де калина, де шипшина,
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила, замела.
Сплять над озером ялинки,
Як сестрички в сповитку.
Біла віхола хустинки
Їм зібрала нашвидку.
І берізка – мов лілея
В сукні з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї –
З клена зірваний листок.
В. Скомаровський
Гостює в нас зима
Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Веселий свій таночок
Танцює снігопад.
Надворі – лютий холод,
Тепла давно нема.
Заліз в копичку зайчик
І солодко дріма.
Мете хвостом лисичка
Сніжок біля сосни.
В барлозі спить ведмедик,
Солодкі бачить сни.
В.Кленц
Зима
Дорога біла стелеться,
І краю їй нема.
Сніжок мете. Метелиця.
Прийшла до нас зима.
Льодком тоненьким скована,
Спинилася ріка.
Повита тихим сном вона,
Весняних днів чека.
І ліс дріма. Безлистною
Верхівкою поник.
Над ним пісні висвистує
Лиш вітер-сніговик.
Бичко В.
Зима на возі
Подивіться – по дорозі
Торохтить зима на возі.
Морозяні віжки смиче,
Хуртовину в поміч кличе.
А тим часом хуртовині
Славно спиться на перині,
Нагулялась на весіллі
В молодої заметілі.
Нагулялась, натомилась,
Спать надовго завалилась.
Що тут вдієш! По дорозі
Торохтить зима на возі.
Мотузяні віжки смиче,
Хуртовину в поміч кличе.
Т. Коломієць
***
Вишита білою гладдю,
Ніжилась сонцем земля.
Сніг розсипав діаманти,
Білим усе застеляв.
Виткані з шовку дерева.
Білий – це колір краси.
Я йшла закохана в небо
І, не шкодуючи сил,
Дихала справжнім холодним
Запахом льоду і криг,
Що піднімався до неба…
В щасті під назвою сніг.
Марина Кузьменко
***
Снег. И алмазы.
Я вышла мыслями касаясь
Несвежо-бледной
Глади снега.
Мороз скрипел совсем устало,
Сложив под иней все доспехи.
И холод рвался ближе к телу.
И вел себя бесцеремонно.
А я ждала большой метели.
И улиц снегом заметенных.
Я крылась
В том своем хотеньи
Себя глазами выдавая.
Как редко я встречалась с теми,
Кто так же снега ожидает.
Но их, поверьте, видно сразу.
В толпе.
Их взгляд столь мил и ясен…
Ведь мало кто карат алмаза
На снег простой
Сменить согласен.
Марина Кузьменко
Зимовий ранок
Зимовий ранок розливає
Чарівне синювате світло,
Краса захоплює, вражає —
Все білизною враз розквітло.
Сніг уночі пухкий, як треба,
Накрив, присипав, припорошив.
А зранку засиніло небо —
Світ зразу став такий хороший.
Цей ранок голубий зимовий
Казково просто виглядає.
Спокійний, тихий, пречудовий…
Він, ніби, чари дивні має.
Кругом сніги, зимова тиша,
Все в стані спокою дрімає…
І навіть вітерець не дише,
Цієї казки не займає.
БІЛИМИ ПЕЛЮСТКАМИ ЗАІСКРИВСЯ СНІГ…
Білими пелюстками заіскрився сніг,
Ватяними згустками на подвір’я ліг.
Сад, мов диво-музика, аж тамує біль
Ця ніким не тронута біла заметіль.
Стишу крок, замріяно в казку задивлюсь,
В білий пух, розвіяний, думкою втоплюсь,
Захлинусь побаченим, з місця не ступну,
Мріями збагачений, в заметіль пірну.
Захмелію казкою зимної пори,
Вірами, надіями ріки розцвіли,
Віхола-метелиця стан мій обійма,
Сніг в замети стелиться – зимонька-зима.
Автор: Віктор Геращенко
Сніги метуть. У вікнах біле мрево.
Антени ловлять клаптики новин.
На білий вальс запрошую дерева,
на білий вальс вітрів і хуртовин.
Хай буде сніг, і музика, і вечір.
Хай серце серцю сплачує борги.
О, покладіть гілки мені на плечі,
з мого життя пострушуйте сніги!
Я вас люблю за те, що ви дерева.
Що ви прийшли до мене, що ви тут.
Зима стоїть, скляна і перкалева.
Метуть сніги. Сніги метуть, метуть...
Ліна Костенко
ПАДАЄ НА ЗЕМЛЮ ТАЄМНИЧО…
Падає на землю таємничо,
Ніби казка, що тамує біль,
Білий сніг, і нас с тобою кличе
В віхоли стерильну заметіль.
Стрімголов у снігові замети
Ми пірнаєм, мов в перини пух,
Розігралась віхола й відверто
Б’є в лице, аж забиває дух.
Не лякають буйні сніговії
Розпашілі молоді літа,
Тож нехай вирують заметілі
І в снігах кохання розквіта.
Автор: Віктор Геращенко
ЗИМОВИЙ ВАЛЬС
Сніжинки кружляють у легкім танці,
Хурделиця стелить білий сніг.
Танцює зима у білім вальсі,
Розсипує іскорки нам до ніг.
Партнером у неї ніжний вітер,
Він зиму тендітно тримає за стан.
Вальсують легенько поміж віти,
Зимові принади народжують нам.
Автор: Рижулька
Скрип шагов вдоль улиц белых,
Огоньки вдали;
На стенах оледенелых
Блещут хрустали.
От ресниц нависнул в очи
Серебристый пух,
Тишина холодной ночи
Занимает дух.
Ветер спит, и все немеет,
Только бы уснуть;
Ясный воздух сам робеет
На мороз дохнуть.
Афанасий Фет
Снежинки
За окошком — вьюга,
За окошком — тьма,
Глядя друг на друга,
Спят в снегу дома.
А снежинки кружатся -
Все им нипочем! -
В легких платьях с кружевцем,
С голеньким плечом.
Медвежонок плюшевый
Спит в углу своем
И в пол-уха слушает
Вьюгу за окном.
Старая, седая,
С ледяной клюкой,
Вьюга ковыляет
Бабою-ягой.
А снежинки кружатся -
Все им нипочем! -
В легких платьях с кружевцем,
С голеньким плечом.
Тоненькие ножки -
Мягкие сапожки,
Белый башмачок -
Звонкий каблучок.
Сергей Козлов
Крыша ехала домой
Мальчик шёл, сова летела,
Крыша ехала домой,
Эта крыша не хотела
Спать на улице зимой.
Мыли блюдца два верблюда
И мяукали дрова,
Я ждала, когда вернутся
Крыша, мальчик и сова.
Спит диван со мной в обнимку,
Пляшет снег над головой,
Вдруг я слышу - в кнопку бимкнул
Мальчик с крышей и совой!
Я от этого бим-бома
Стала песней на слова,
Я пою, когда все дома -
Крыша, мальчик и сова.
Мальчик шёл, сова летела,
Крыша ехала домой -
Вот какое было дело
В среду вечером зимой!
Юнна Мориц
Кот поёт, глаза прищуря;
Мальчик дремлет на ковре.
На дворе играет буря,
Ветер свищет на дворе.
"Полно тут тебе валяться, -
Спрячь игрушки да вставай!
Подойди ко мне прощаться,
Да и спать себе ступай".
Мальчик встал, а кот глазами
Проводил и все поёт;
В окна снег валит клоками,
Буря свищет у ворот.
А. Фет
Осторожный снег
Полночный снег,
Он не спешит.
Он медленно идет,
Но знает снег,
Что все равно
Он где-то упадет.
И чем он медленней шагал,
Чем осторожней был,
Тем мягче в темноту упал
И нас – не разбудил.
В. Степанов
***
Краса заслужено дісталася зимі.
В ночах заметених
Ходили змерзлі тіні.
Думки не підкорялися мені,
І в темряві блукали сновидіння.
Ховалися від вітру лютих рук.
Дерева часом втомлені та сонні.
І сніг, як заметілі кращий друг,
Не втримався і впав на підвіконня.
І я не втрималась.
Торкнулася до скла.
І повела мені відому плавність ліній.
Зима студила і морозами цвіла,
А я не знала – то вже сніг, чи то ще іній.
Тому повірила пронизливим вітрам,
Що бродять у нічній холодній втомі.
Залишивши їм слід свого тепла,
На склі, у лініях
Що лиш мені відомі.
Марина Кузьменко
***
Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...
Ліна Костенко
РАЗНОЦВЕТНЫЙ СНЕГ
Трудно в такое поверить, ребята, -
Снег был цветным, а не белым когда-то.
Был изумрудный, оранжевый, красный...
Но никогда - серый, чёрный и грязный.
Нет, не случалось вовеки в те лета
Снега холодного белого цвета.
Снег был теплее, снег был добрее,
Был не колючий - пушистый, скорее.
И у него даже запах был нежный -
Неповторимый, особенный, снежный.
Но с той поры много лет пролетело.
Снег полинял. словно мел, стал он белым.
Только от пришлого некуда деться.
Снова брожу я по улицам детства.
Там я когда-то, честное слово,
Спрятал немного снега... цветного.
Семён Островский
Щенок и снег
На первый снег взглянул щенок
И ничего понять не мог.
- Откуда столько белых мух
Набилось к нам на двор?
А может это птичий пух
Летит через забор?..
Он пасть раскрыл - и снегу хвать -
И стал задумчиво жевать.
Жует, жует, но вот беда!
На языке одна вода.
Совсем расстроился щенок
И в конуру обратно лег.
Он был не глуп, а просто мал
И снег впервые увидал...
Л. Дьяконов
ЗАЙЧИКОВІ ВУХА
Сіє, віє, завіва
Снігом завірюха,
А у зайчика, хоч плач.
Дуже змерзли вуха.
Він і валянки узув,
І вдягнув кожуха,
А з-під шапки, ну, хоч плач.
Виглядають вуха.
— І чого ти зажуривсь? —
Цокотять синички.
— Ти б собі вдягнув на вуха
Теплі рукавички!
В. Каменчук
ДІДІВ ПОРТРЕТ
Ми ліпили сніжну бабу,
Доки вечір наступив.
А вночі якийсь незграба
Шапку й вуса приліпив.
Підійшов Омелько-дід,
Усміхнувся: «Все як слід.
Шапка, вуса й борода,
Ще й чуприна вигляда.
Гей, хто в хаті, гляньте йдіте,
Мій портрет зробили діти!»
Вмить зібрався цілий рід:
«Справді, з баби вийшов дід!»
П. Воро
ПОДАРУНОК
Сніговик для сніговички
Сплів із снігу рукавички.
Попросила сніговичка:
— Подаруй ще й черевички
Із бурульок крижаних,
Буду ковзати у них.
М. Пономаренко
"Бідний зайчик"
По дорозі зайчик скаче,
Сніг глибокий, зайчик плаче,
Змерз він дуже, і тремтить,
І не знає, що робить.
Де спочити, де присісти?
Щось поїсти.
Треба швидше у лісочок,
Де стоїть старий пеньочок.
Сніг лапками розгрібати
І корінці там шукати.
Аби кори трохи згризти....
Ой, як хоче зайчик їсти!
Катерина Перелісна
БІЛИЙ КІТ
Котик вибіг за ворота,
А на вулиці — зима!
Білий сніг і білий котик –
І кота немов нема!
Лиш на кінчику хвоста
Видно плямку у кота.
В. Бондаренко
БІЛИЙ ІНІЙ
На деревах білий іній,
Кущ — мов білий їжачок,
На паркані, вчора синім,
Безліч білих голочок!
Навіть дідова руда побіліла борода.
Анонимнько
КІТ НЕ ЗНАВ
Падав сніг на поріг.
Кіт зліпив собі пиріг.
Поки смажив, поки пік,
А пиріг водою стік.
Кіт не знав, що на пиріг
Треба тісто, а не сніг.
***
Там, де поле, там, де луг,
Ходить завірюха,
Сипле сніг із рукавів
І морозить вуха.
Щоки полум*ям горять,
Та біжать малята,
Щоб везти із гірки сміх
На своїх санчатах.
Ти, вітриську, зупинись,
Йди із нами гратись,
На санчатах цілий день
Будемо кататись.
В. Кленц
Гра у сніжки
Із доріжки до доріжки
Полетіли влучні сніжки,
І почався білий бій,
Закрутився у сувій.
Закрутився, покотився.
Під горою зупинився.
Зверху сніг і знизу сніг,
І ніхто пізнать не міг,
Де чиї стирчали ніжки.
Ой, весела гра у сніжки!
Воронько П.
БІЛИЙ СВІТ
Біле місто, білі сквери
І трамваї, і таксі,
Білі міліціонери.
Білі діти — білі всі.
Це ж зима, холодна й біла,
Білим снігом землю вкрила.
В. Бондаренко
Веселий сніг
Падав сніг,
Падав сніг –
Для усіх, усіх, усіх,
І дорослих і малих,
І веселих і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
Залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
І довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки –
Сніг сідав їм на усмішки
І сміявся з усіма:
- Ой, зима, зима, зима!
Оксана Санатович
***
ЙДЕ ЗИМА
Йде зима, красуня мила.
В неї сукня сніжно-біла,
Черевички з кришталю –
Дуже зимоньку люблю!
Йде в засніженім уборі,
Очі сяють, наче зорі.
Щоб своє побачить личко,
Дзеркало зробила з річки.
Білі коси розпустила,
Землю лагідно укрила –
Хай спочине до весни
І чарівні бачить сни.
В. Паронова
***
Чародейкою Зимою
Околдован, лес стоит -
И под снежной бахромою,
Неподвижною, немою,
Чудной жизнью он блестит.
И стоит он, околдован,-
Не мертвец и не живой -
Сном волшебным очарован,
Весь опутан, весь окован
Легкой цепью пуховой...
Солнце зимнее ли мещет
На него свой луч косой -
В нем ничто не затрепещет,
Он весь вспыхнет и заблещет
Ослепительной красой
Федор Тютчев
----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
В детстве я в сказочной книжке увидел картину:
Маленький мальчик выкладывал что-то из льдинок
И восседала на мраморном троне, что слева,
Бледная женщина Снежная как Королева
Я вдруг подумал – тоскует по мальчику Каю
Теплая, нежная, добрая… в общем – другая
Кто-то сказал ей: «Нельзя быть такой, доррогая»
Кто-то поддакнул: «А Кларра пррава, доррогая!»
Герда отправилась в путь в тот же пасмурный вечер
Чтобы узнать – что такое морозная вечность
Слухи ходили, что Герду украли вороны
Те, что служили на благо Холодной Короны
Годы спустя я случайно увидел картину:
Мальчик все так же выкладывал вечность из льдинок
И восседала на мраморном троне, что слева,
Девочка, ставшая ради него Королевой.
Саша Бес
Пусть будет снег. Пусть будет белый иней,
И гладь пруда в застывшем хрустале,
И на стекле рисунки снежных лилий,
Огонь в камине и угли в золе.
Когда зима немного запоздает,
Мы с нетерпеньем ждем ее приход,-
А ведь никто из нас еще не знает,
Что принесет с собою Новый Год.
Но белый снег тончайшим покрывалом
Укроет тихо жирный чернозём,
И жизнь мы будем начинать сначала,
Грехи отмолим и свечу зажжём.
И зимний день как будто искупленье,
Искристый снег, как ангело крыло.
Зимой душе доступно вдохновенье,
Мечтать о том, что было и прошло.
И пусть летят со снежным вихрем кони,
Из дальних стран неся привет тебе,
Пока снежинка тает на ладони,
Успей спросить о будущей судьбе.
Николаева Полина
