Я бачу дивовижність кольорів

Наш клас виїхав зрання, хоча до Петриківки їхати зовсім недовго, але ж ми хотіли встигнути усюди, побачити найцікавіші місця мальовничої природі та історичні пам’ятки українського народу.

В Петриківці нас зустріли справжні майстри художнього розпису, що зберігають секрети із стародавніх часів. Тепер не потрібно, приїхавши сюди на один день, галопом бігти по фабриці декоративного розпису і на ходу розглядати визначні пам′ятки. У селі і його околицях відкрилися 18 садиб, серед яких є оформлені в народному стилі часів козацтва. Відвідавши їх ви зможете повністю відчути атмосферу сільського життя. Однак зостатися на нічліг в розмальованій різноманітними мотивами хатинці не єдине задоволення, що вдалося нам відчути. Варто проїхати до сусіднього села, де знаходиться Козацька Січ. Там можна не тільки подивитися захоплюючу гру «Козацькі забави», але й самому прийняти в ній участь і одержати незабутні враження. Скачеш на коні, по безкрайньому золотому полю, уявляючи себе козаком з оселедцем на голові і шашкою в руці, серце наповнюється такою любов′ю до рідної України, про яку раніше і замислюватися не доводилося…відчуваєш єдність народу, відчуваєш себе справжнім українцем… Після кінної прогулянки можна побитися подушками на спеціальній колоді – помірятися силою і позмагатися в спритності зі своїми друзями, а також постріляти з лука – точної копії старовинної зброї. А ще вас запросять покататися на бричці та покуштувати справжній український куліш.

Люди в Петриківці просто дивовижні! Щирі, зі справжньою любов’ю до свого ремесла. Моєму класу дуже сподобався екскурсовод. Приємний, дуже колоритний чоловік, справжня індивідуальність. Він потішав нас цікавими легендами про село, про давне мистецтво розпису. Особливо нам запам’яталася розповідь про кошового отамана – Петра Калнишевського, батька «Петриківки», людину неординарну та з яскравою долею.

Багато хто приїжджає до Петриківки, щоб побачити знамениту фабрику декоративного розпису. І її показують, проводять екскурсії по цехах з відвідинами невеликого сувенірного магазинчика. На першому поверсі розташована галерея, де можна побачити роботи народних майстрів – як сучасних, так і майбутніх, адже дітей в Петриківці змалку привчають до традиційного ремесла. А на другому поверсі розташовуються безпосередньо майстерні, де художники працюють і одночасно продають свої роботи. Головний секрет під час відвідування другого поверху – в першу чергу пройти по всіх кімнатах та уважно все роздивитись, підбираючи те, що вам найбільше до вподоби. Адже якщо одразу кидатися і купляти, то грошей може не вистачити на те, що сподобається найбільше, – за законом підлості воно буде в самому темному закуточку. Місцеві жителі сподіваються, що розвиток туризму в цих краях допоможе відродити унікальний пам′ятник архітектури.

Вібір у Центрі великий, аж очі розбігаються – від дитячих свистульок та деревяних тврілок до дивовижник скарбничок та майстерних картин. І це все не китайське,а справді унікальне, двох однакових речей знайти просто неможливо! Єдине, що дещо розчаровує, - це те, що майстри вже не використовують природні барвники, а звичайні фарби, тому,купуючи іграшку для дитини, треба бути обережними і цікавитись, чи є фарба безпечною. Прогрес є прогрес, і навіть в Петриківці вже не малюють розчином бурякового соку, але все одно, це не привід не купувати, просто потрібно бути уважним у своєму виборі.

Ця невелика подорож до невеликого села на Дніпропетровщині допомогла відчути духовне, культурне багатство українців, дізнатися багато нових традицій з побуту села. Обов’язково кожна людина, що живе на Україні повинна хоч раз побувати в Петриківці. Під впливом від подорожі я написала вірш:

Насолода прекрасним

Я бачу дивовижність кольорів

І відчуваю гами насолоду,

Коли беру я пензля до руки,