Пан» сучасного суспільства – залежність!

Александрова Т.В.

Для кореспонденції: Міжрегіональна академія управління персоналом е-mail: [email protected]; контактний тел.: +38 (063) 584 70 55

Резюме (Abstract) Актуальность», «Цель исследования», «Материалы и методы», «Результаты», «Заключение» ― и 4 рубрики в англоязычном: Background (включает актуальность и цель исследования), Materials and Methods, Results, Conclusions. Объем раздела «Результаты» должен составлять не меньше 50 % от общего объема резюме. Резюме обзоров, лекций, дискуссионных статей составляются в произвольной форме. Резюме обзорных статей должны содержать информацию о методах поиска литературы по базам данных Scopus, Web of Science, MedLine, The Cochrane Library, EMBASE, Global Health, CyberLeninka, РИНЦ и другим.

Текст должен быть связным, с использованием слов «следовательно», «более того», «например», «в результате» и т.д. (consequently, moreover, for example, the benefits of this study, as a result и т.д.), либо разрозненные излагаемые положения должны логично вытекать одно из другого. В англоязычном тексте следует использовать активный, а не пассивный залог: The study tested, а не It was tested in this study. Резюме не должно содержать аббревиатур, за исключением общепринятых (например, ДНК), сносок и ссылок на литературные источники.

Ключевые слова.

На сьогодні гостро постає питання поширення залежностей серед молодого покоління. І з кожним десятиліттям поява залежності омолоджується. Тому сьогодні, як ніколи, є актуальним розглянути дане питання, поки ми ще маємо час і можливість позбавити себе і наших дітей від цієї біди.

Людство пережило в свій час страшну епоху кріпосного ладу. Сотні тисяч людей загинули в боротьбі за свободу. Здавалося б, розвиток науки й техніки на сучасному етапі в спромозі забезпечити кожній людині вільний і достойний рівень життя. Та це, на превеликий жаль, не так. Надзвичайно велика кількість людей познайомилась особисто або чула чи бачила «пана сучасності». Який ламає долю, забирає час, гроші, здоров'я, а часто призводить до передчасної смерті у сім'ї тих, хто впустив його до себе.

Ви запитаєте хто такий «пан сучасності»? Це – залежність! Так, так це саме вона перетворює вільних людей у своїх кріпаків, безправних рабів. І не має значення в якому вигляді залежність постукає до вас у двері. Будь то наркоманія, алкоголізм, лудоманія, переїдання чи та сама співзалежність – вона наносить непоправних змін у в існування людини.

Уявимо на мить, що залежність має людську подобу. То ж при першому знайомстві з нею ми будемо вражені її охайним виглядом, вишуканими манерами, цікавою компанією. Разом з нею ставатимемо впевненіші, розумніші, з великим потенціалом. Але все це – міраж, який на підсвідомому рівні давно з¢явився у думках, те, чого бракує у реальному житті. За допомого хімічних речовин вводимо себе в оману, створюємо ілюзію безтурботного світу.

Залежність викликає відчуття спокою, задоволення та ейфорії. І от одні поступово, а інші уже після пари зустрічей із своїм новим «паном», стають «власністю» своєї залежності.

Момент, коли впустили в життя залежність, означає, що в той же час відкрилась «скринька Пандори». Від неї в найближчий час з’являться проблеми та негаразди. Вони впевнено будуть проникати у всі сфери життя. Спершу непомітно, маленькими кроками. І здається, що нічого страшного не відбувається. Та в подальшому сильніше і сильніше витискатимуться ваші особисті інтереси заради інтересів вашого «власника» – залежності. Важко помітити той момент, коли ваші дії будуть тільки виконуватися лише заради задоволення його (тобто «пана») потреб. Такі сфера як робота, захоплення, сім¢я і навіть власне здоров’я залишаться осторонь уваги. Вони втратять свою актуальність – стануть неважливими.

На мить з’явилась думка, що не кожна залежність наносить непоправної шкоди. Та, на пре великий жаль, – це не так. «Наркоманія від тютюнопаління значно відрізняється», – скажете ви. І це дійсно так. Навіть більше можемо сказати: інколи навіть сама наркоманія від наркоманії відрізняється. Адже як колись кожен пан по-різному ставився до своїх кріпаків, так зараз і залежність. Одна губить з перших моментів знайомства (спайси, метадон), а з іншою ми можемо спокійно співіснувати (тютюнопаління). Так, саме існувати. Тому що не можна назвати життя повноцінним в той час, коли ви в залежності. Залежність змінює вашу систему цінностей, ставить себе на перше місце, потребує вашого часу, уваги, здоров’я та й ваших грошей. Бо якби на цьому не зароблялися мільярди доларів США, то й популяризація таких речей була б значно меншою.

Відомий швейцарський психолог Карл Юнг у свій час сказав: «Будь-яка залежність – це зло, і неважливо, що є наркотиком: алкоголь, морфін або ідеалізм». [http://centervasilenko.ua/articles/zalezhnist_v_citatah_znamenitih_lyudey]. Будь-яка основа вашої залежності перебудовує вас і ваше життя згідно своїх уподобань. Будь-який з них наносить не поправної шкоди людському організму.

Розглянемо залежність з наукової точки зору. Вільна енциклопедія «Вікіпедія» пише: «Зале́жність – набута гостра потреба здійснювати якісь дії або вживати якісь речовини. У повсякденній мові термін «залежність» використовується в основному стосовно людей, які зловживають наркотиками, алкоголем та сигаретами. У ширшому контексті можна послатися на багато інших видів поведінки, таких, як ігри, перегляд телевізора, комп'ютерна залежність, Інтернет або сексуальна залежність». [https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%B6%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C]. Як бачимо, залежність ми набуваємо частіше за все зловживаючи чимось.

В деякій літературі залежність визначається як «аддиктивна поведінка» (addiction – схильність). Це одна із форм деструктивної поведінки особистості, яка проявляється як прагнення втекти від реальності через зміну стану свідомості. Такий стан досягається шляхом прийому хімічних речовин, непідконтрольного вживання їжі, зацикленні на певних предметах та явищах, які супроводжуються розвитком інтенсивних емоцій. Цей процес настільки захоплює свідомість людини, що починає керувати її життям. Людина стає безпорадною перед своєю залежністю, вона ніби той «пан», змушує стати на коліна і схилити голову перед собою. Всі вольові зусилля слабшають і не дають можливості протистояти патогенній пристрасті. Розвиток залежності постійно супроводжується посиленням механізмів захисту (запереченням і регресією), які мінімалізують почуття провини. В аддикта з’являється страх рефлексувати, залишитися наодинці з собою. Тому такі люди намагаються утекти від своїх думок, відволікаючись на що-небудь. З’являється специфічна логіка, яка намагається виправдати свою поведінку перед оточуючими. Деякий час це спрацьовує. Та потім виникає втрата контролю і зникає навіть така логіка вчинків [Короленко Ц.П. Психоанализ и психиатрия. - Новосибирск: Наука, 2003. - 665 с. ]. Аддикту досить тяжко встановити діалог з ким-небудь, тому що накопичуються психотравмуючі ситуації, особистісні проблеми, часто навіть кримінального характеру, які служать тригерами наступних зривів.

Залежність можна порівняти із сніговим комом. Як тільки він починає котитися, він маленький, і в будь-який час можемо рукою його зруйнувати чи зупинити. Та чим довше він котиться, тим стрімкіше збільшується він у своїх розмірах. На певному етапі вже навіть втримати його в руках стає неможливим. І врешті-решт настає момент, коли цей сніговий ком нас просто роздавлює. І тоді вже буде пізно щось змінювати, приймати міри. Це стане «точкою неповернення» у житті особистості.

Залежність не виникає в одну мить. Цей процес потребує деякого часу і певних життєвих ситуацій. Основними причинами формування всіх видів залежності виступають:

1) довготривалі невротичні конфлікти;

2) структурний дефіцит;

3) генетична схильність;

Сімейні та культурні умови. [Суркова Наталья Александровна // Работа с зависимостями в практической деятельности психолога. Джерело доступу https://psy-practice.com/publications/zavisimosti/rabota_s_zavisimostyami_v_prakticheskoy_deyatelnosti/].

Схильність до депресій і особистісних розладів часто служить підґрунтям для виникнення та укорінення залежності. Однією з головних причин залежної поведінки є інтерналізація батьківських фігур, з цього, як наслідок, випливає порушення самооцінки та самозахисту. Саме слово інтерналізація визначається як «прийняття особою норм, цінностей, поглядів, які зовні нав'язуються батьками, вихователями, суспільною групою» [УСЕ Словопедія Джерело доступу http://slovopedia.org.ua/29/53383/12026.html] Завдяки цим причинам у залежних виникають порушення інших функцій:1) рефлексія;2) аффективна сфера;3) контроль імпульсів.Англійський психоаналітик Эдвард Гловер вказував на психологічну природу виникнення залежної поведінки. Він вважає, що без психологічної роботи лікування залежності є неможливим. Стриманість дає тимчасовий ефект. Психоаналітик у своїх працях дійшов до висновку, що найбільшу увагу варто приділяти першим двом рокам життя людини. Відомий психоаналітик Роберт Севітт як основу виникнення залежності відзначає порушення відносин у формі «мати – дитина». У своїй роботі «Психоаналитическое исследование аддикции: структура Эго и наркотическая зависимость» науковець встановив, що в залежності від ступеня порушень на раньому етапі розвитку Его у людей проявляються різні схильності до їжі, тютюну, алкоголю та ін. Він описує таку закономірність: чим важче порушення, тим сильніша залежність. Залежність, за словами Роберта Севітта, – це дитячий голод по теплу, близькості та турботі. Саме це шукає алкоголік в компанії, створюючи ілюзію дружби, підтримки та розуміння. Наркоман намагається відокремитися від матері, самостійно контролювати своє життя, створюючи ілюзію контролю свого вживання. Тютюнопаління – ілюзія наповненості, спроба заповнити той контакт, який потрібен був немовляті у період грудного вигодовування. Харчова залежність допомагає підтримати ілюзію задоволення, благополуччя у відносинах, заповнити пустоту і самотність. Співзалежність – ілюзія близьких відносин, необхідності іншій людині. [Наркомания: Методические рекомендации по преодолению наркозависимости. Под ред. А.Н. Гаранского. - М., 2000. – 384 с. ]Більшість залежних не в спромозі будувати і підтримувати близькі міжособистісні відносини через прояв своєї недостатності. Такі відносини зазвичай страждають від нарцисичної вразливості, афектів, імпульсів, якими вони не в спромозі керувати. Нарцисична поведінка завуальовує істиний стан ситуації. І стимулює залежного приховувати наявність «пана».Американський психоаналітик Ненсі Мак-Вільямс описує нарцисичну поведінку як організовану діяльність навколо підтримки самоповаги шляхом отримання постійних підтверджень від оточуючих, акцентуючи увагу на тих людях, для яких даний об’єкт посідає одне з перших місць у системі цінностей. В нарцисичної особистості виникає манія «думки оточуючих», виникає сильне відчуття, що вони нелюбимі і обмануті. Одним із факторів нарцисичної поведінки виступає перенесене в дорослість з дитячого віку відчуття власної грандіозності. Що, як правило, проявляється як компенсація ранніх розчарувань та травм у взаємовідносинах з оточуючими. [Мак-Вильямс, Нэнси. Нарциссические личности // Психоаналитическая диагностика: Понимание структуры личности в клиническом процессе = Psychoanalytic diagnosis: Understanding personality structure in the clinical process. — М.: Класс, 1998. — 480 с. — ISBN 5-86375-098-7.]. Нарцисична поведінка стимулює розвиток залежності. Адже людина такого типу буде якомога довше затягувати момент визнання своєї залежності. Що значною мірою буде підтримкою її подальшого вкорінення.Суб’єктивна думка нарцисичних людей пронизана відчуттям сорому і страхом. Необхідно в даній ситуації чітко розділити сором і почуття вини. Бо відчуття провини виникають тоді, коли є розуміння негативного значення своїх вчинків. А от відчуття сорому – це те коли твої вчинки сприймаються, як негативні. І причину залежна особистість шукає не в собі, а в сприйнятті її оточуючими. Такі особистості постійно намагаються контролювати не свою поведінку, а думку оточуючих. що, лише сприяє укоріненню «пана» залежності в їхньому житті.Часто в залежних людей проявляється схильність обезцінювати практично все на світі, ідеалізуючи на цьому фоні себе. Система цінностей аддикта змінюється так, що все те, що підтримує «панство», здається ідеальним, а все, що виступає проти нього – нікчемним. Але ці сприйняття об’єкта виступають досить динамічними, несталими і легко можуть мінятися місцями. В зв’язку з чим, ми можемо сміливо говорити про те, що залежні часто перебільшують свою особисту значимість. Аффекти викликають постійне напруження і біль, які аддикт намагається полегшити завдяки вживанню речовин чи злиттю з об’єктом у відносинах. Це розцінюється як відчайдушна спроба володіти собою і своєю поведінкою. Тому ще одним важливом аспектом у боротьбі з «паном» виступає уміння позбавитися від напруги, усуваючи при цьому об’єкт пристрасті. Залежному край необхідно навчитися справлятися з життєвими труднощами без зміни стану свідомості. Для кожного з тих, хто потрапив під владу «пана», підійде свій індивідуальний спосіб. Як варіант, можуть бути використані медитації, самоаналіз, курси психотерапії та інше.

Одним із чітко виражених факторів будь-якої залежності є повне заперечення. Цей аспект добре описаний у програмі «12 кроків». Дана програма позбавлення від залежності визнана найефективнішою у світі. ЇЇ можна застосувати до будь-якої залежності. Вона розроблена людьми, які страждали від алкоголізму та їх послідовниками у США. Пізніше апробована для реабілітації наркотичної залежності. [Анонимные наркоманы. Narcotics Anonymous World Secvices, Incorporated. Russian 11/06.]. Дана програма застосовується в основному у груповій терапії, коли участь у ній беруть залежні з різним часом вживання і різним періодом не вживання. Під час таких зустрічей люди мають можливість обмінюватися досвідом, давати поради і підтримувати один одного у складних ситуаціях. Програма «12 кроків» може бути ефективна на всіх етапах розвитку залежності, якраз тому, що ресурс цієї програми полягає в залученні залежних з різним «стажем» вживання. Така різноманітність дає успішний результат роботи в групі.

Більшість залежних не бажають відвідувати довгі психологічні консультації. В них формується бажання в одну мить скинути свого «пана» з пліч. Тому вони вдаються до пошуку радикальних, швидких мір вирішення проблеми – гіпноз, кодування чи інший спосіб миттєвої «панацеї». Але без детальної роботи над собою ці методи не дають результату. Виникає безліч страхів, серед яких страх самого себе є найбільшим.

Відомий радянський психолог Б.С. Братусь вважає, що в кожного своя внутрішня картина хвороби. На її формування впливають актуальні потреби і очікування особистості. Все це відображається на психофізіологічному фоні сп’яніння, роблячи його привабливим для аддикта. [Братусь Б.С. Аномалии личности. – М.: «Мысль», 1988. - 301 с. ].

Вчений Б.С. Братусь в своїх працях описує типи механізму набування залежності від хімічної речовини і формування аддиктивної поведінки.

Першим з них виступає еволюційний механізм. Чим інтенсивніший ейфорійний стан, тим сильніше проявляється потреба в речовині. Таким чином, потреба спершу проявляється як вторинна, конкуруюча з основними, базовими потребами. Згодом вона стає домінуючою і починає формувати сильну залежність. Якщо людина зможе усвідомити свою залежність на цій стадії формування, то акцент потрібно робити на її основних потребах. Спершу виявляють ті, що знаходяться в дефіциті, тобто ті, які замінює аддиктивна речовина. І далі необхідно здійснити пошук альтернативних, здорових способів задоволення даних потреб.

За ним слідує деструктивний механізм. Відбувається руйнування особистості: її психічних та інтелектуальних структур, сфери почуттів та емоцій, системи цінностей. Потреби, які виступали раніше головними, втрачають для залежного своє значення. Єдиним мотивом для діяльності аддикта стає пошук і вживання хімічної речовини (наприклад, великої кількості їжі). На цьому етапі також потрібно працювати з «дефіцитом» потреб. Актуальною стає робота з історією життя залежного, його дитинством, сімейною ситуацією. Психологічна допомога полягатиме в пошуку здорових способів задоволення потреб, при цьому залежному необхідно навчитися аналізувати свої думки, вчинки, контролювати свої імпульси.

Останній, третій етап – механізм формування аномалій особистості. Н цьому етапі зміни набувають стійкого характеру, особистість міняється в цілому [Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. -МЕДпресс-информ, 2008. - 432 с].

Часто картина хвороби набуває коморбідності, супроводжується різноманітними симптомами і синдромами: від психічних розладів, захворювань до граничного рівня психічної діяльності. Тут допомога психолога-практика чи психолога-консультанта обмежена, і, в основному, не дає результату. Необхідна адекватна допомога медичного (клінічного) психолога, а іноді і психіатра та нарколога.

Ми можемо однозначно стверджувати, що чим раніше людина усвідомила свою залежність, тим більші шанси в неї для одужання, шанси позбавитися від свого «пана».

В народі кажуть: «Біда одна не ходить». Це твердження без ніякого сумніву підходить і до залежності. Адже як тільки «пан залежності» посилився хоч у одного з членів сім'ї, як тут же з’являються його «родичі» у кожної близької людини. Ці «панові родичі» називаються співзалежність. Надзвичайно важкий перший крок до одужання – це усвідомлення своєї проблеми. Співзалежному надзвичайно складно визнати у себе хворобу подібного роду, не дивлячись навіть на свої симптоми і страждання. В подальшому ми більш детально розглянемо кожен тип залежності. Але однозначно можемо сказати, що всі вони пронизані «нитками» заперечення. І в співзалежній поведінці вони особливо яскраво проявляються. Тому що важко заперечувати залежність, вживаючи алкоголь чи наркотики. Важко заперечувати харчову залежність, маючи 20 кг зайвої ваги. Співзалежність же не проявляється візуально. Головна мета самої співзалежності - створювати і оберігати ілюзію благополуччя, гармонійних відносин. Феномен співзалежності тільки ускладнює і так непросту ситуацію.

Сім’я грає головну роль у формуванні і підтримці залежної поведінки одного з її членів. Під співзалежністю розуміються негативні зміни в особистості і поведінці близьких як наслідок прояву залежності у одного з них [Иванова Е.Б. Как помочь наркоману. - СПб., 1997. – 144 с., 11]. Співзалежний страждає від життя із залежним, але несвідомо завжди провокує аддикта на зрив. Жити із залежним важко, але звично. В таких відносинах співзалежний несвідомо реалізує всі свої потреби: в контролі і турботі про когось, відчуття потрібності комусь, на фоні «поганого» аддикта співзалежний відчуває себе «хорошим», «рятівником». Саме тому співзалежні люди часто обирають такі професії, де можна реалізувати свої потреби. Наприклад, медицина, психологія та інші. Проблема співзалежності виростає за описаним вище принципом «снігового кому». Для прикладу роглянемо «класичний» варіант. Жінка, вихована у сім¢ї алкоголіка чи яка має чоловіка алкоголіка, має деякі особливості поведінки. Під час виховання своїх дітей буде передавати їм нездорові, залежні способи спілкування і приклади поведінки, так як співзалежність виступає одним із варіантів залежності. Син чи донька такої матері в більшості стають наркоманами. Починається розвиток хвороби. В міру того, як вони живуть разом, порушення посилюються у кожного них. Чим сильніше розвивається залежність тим сильніше буде розвиватися співзалежність, і навпаки. Умовно кажучи, чим сильніше мати хоче «врятувати» своїх дітей, тим більше вона буде несвідомо провокувати у них наступний зрив. Тому що, насправді, їй самій звичніше жити в сім¢ї з аддиктом. Це значно ускладнює роботу з першого разу програми одужання – усвідомлення і прийняття хвороби. Матері надзвичайно важко визнати той факт, що вона, «бажаючи своїй дитині добра», робить тільки гірше. На практиці нами була прослідкована наступна закономірність: чим більше родичі працюють над своєю співалежністю, тим легше жити в тверезості аддикту. Звичайно, це не є панацеєю, адже кожна ситуація індивідуальна.

Таким чином, проблема залежної поведінки розширюється до сімейного розладу. Найефективніший варіант виходу із послідовності проблем – психологічна допомога залежному і його співзалежним родичам.

Всі форми залежності можна охарактеризувати як компульсивне і нездоланне бажання. Вони підпитуються могутньою силою підсвідомості, яка є ненаситною і постійно потребує «дозу». Залежний втрачає здатність контролювати свій стан. Відхилення від нормальної поведінки може виражатися в різному ступені: від майже нормального до тяжкої фізичної і психологічної залежності – той час коли «пан» повністю заволодіє життям.

Світ за підтримки «пана» залежності виступає для аддикта «рятувальним жилетом» від жорстокої реальності. Але в той же час «пан» виступає мучителем і тираном над самим залежним. І виходить замкнене коло, в якому страждає людина при будь-якому з варіантів. Залежному надзвичайно важко вистояти в соціумі, де його постійно піджидає «пан», який ніби манить підсвідомість скористатися його послугами. І от тільки-но аддикт на хвилинку втрачає пильність, як тут же опиняється у полоні своєї залежності.

Для того, щоб змінити життя залежного, потрібно провести глибоку психологічну роботу. А для того, щоб з’явилась можливість її реалізувати, перше, що необхідно – це обірвати вживання предмета залежності. На жаль само по собі невживання не дає позитивних результатів. Тверезість необхідно постійно підкріплювати правильною системою цінностей, конструктивними відносинами з близькими, контролем аффектів.

Більша частина залежних не спроможна розпізнавати, усвідомлювати і визначати свої почуття та емоції. Дане явище отримало назву – алексимітія. Це створює додаткові труднощі у процесі позбавлення залежності. Аддикту надзвичайно тяжко розібратися у своїх почуттях. Вони перемішані і перебувають у нестабільному стані. Якщо уявити, що кожне відчуття це – окремий колір акварелей, то у людини, яка не має аддиктовної поведінки – вони охайні, ніби щойно куплені. А у людини у тяжкій залежності – злиті всі в одну посудину і постійно переколочуються.

Цей прояв можна усунути, роблячи постійний акцент на чуттєвій сфері. У реабілітаційних центрах та у роботі психолога виділяється кожного дня чи кожного разу час для розбору емоцій і почуттів. Аддикта навчають розпізнавати те, що він відчуває, а при деяких ситуаціях і спробувати відтворити ті почуття, які виникали за певних обставин. Емоційна сфера набуває все ширшого значення, що слугує додатковою зброєю у боротьбі з безжальним «паном».

Залежність, зокрема наркоманія, дає ілюзію впевненості і стійкої самооцінки, уявне задоволення потреби в повазі.

З цього випливає, що залежність від хімічних речовин розвивається внаслідок ілюзій, а не фармакологічної дії самої речовини. Об¢єкт залежності знаходять тількі ті, для кого це має вагоме значення. Наші спостереження показали: залежному надзвичайно важко витримувати натиск суспільства, біль, фізичний чи емоційний дискомфорт. Очікування і невизначеність розцінюються як нестерпні. При цьому яскраво виражені нарцисичні риси і пасивність.

Під час роботи із залежними можна легко помітити вагомі розбіжності в особистих характеристиках наркоманів і алкоголіків. Алкоголізм – це прагнення до колективу та злиття з ним, а наркоманія – прагнення незалежності. Для алкоголіка «пан» створює безпеку через ілюзію близькості, а наркоману його «пан», навпаки, створює почуття безпеки через відчуження і заперечення своєї потреби у близькості.

Чим довше формується залежність, тим довший шлях виздоровлення. Шлях довжиною в життя, тому що колишніх залежних не буває. Залежність – це хвороба, яка потребує безперервної роботи. І як тільки аддикт пускає все за течією, вона тут же повертається. Від залежності неможливо позбавитися повністю, але її можна усунути із свого життя. І не допускати моменту повернення «пана». Найефективнішим способом не повернутися до вживання – це не допускати першого разу. «Одна доза – це надто багато, а тисячі завжди не вистачає» [Анонимные наркоманы. Narcotics Anonymous World Secvices, Incorporated. Russian 11/06, с. 21]. З легкістю це правило можна перенести і на співзалежність. Момент зриву для співзалежного – це контроль, прояв психосоматики, пригнічення своїх почуттів і бажань, переключення своєї уваги на життя іншої людини.

Залежність розподіляють на психічну та фізіологічну. Прикладом психічної залежності може виступити співзалежна поведінка, лудоманія, фанатизм. Але на нашу думку, не існує чисто фізіологічної залежності. Тому що будь-яке вживання ПАР чи чогось іншого обов’язково підкріплюється психологічним аспектом. Відбуваються зміни в організмі на фізіологічному рівні, які викликають зміни і у поведінці людини.

Найпоширенішими серед залежностей можна виділити такі: наркоманія, алкоголізм, тютюнопаління, лудоманія, харчова залежність і співзалежність. Найскладнішими в лікування є останні дві – харчова і співзалежність. Вони «підступні» і важкі, тому що є соціально прийнятними. Наше суспільство суворо не засуджує тих, хто переїдає чи, навпаки, постійно худне. Тому часто такий залежний і не підозрює про існування власного «пана». Усвідомити свою залежність досить тяжко, адже, в принципі, він не завдає нікому шкоди, тому і не вбачає в цьому нічого поганого. Найгіршого впливу на організм завдають алкоголізм та наркоманія.

Залежність від хімічних речовин – величезна проблема, що охоплює усі сторони життя людини, проявляється в чотирьох головних аспектах його життя: біологічному, психологічному, соціальному і духовному. Вона полонить людину цілком, підпорядковувавши її жахливому прагненню до самознищення.

Залежність – це страшний «пан» сучасності, який кожного дня знаходить для себе нових «рабів». Чи впускати його у своє життя – індивідуальний вибір кожного. Та прагненя бути вільними в нас закладено ще на генетичному рівні, склалось історично. Для того щоб позбавити себе свободи іноді достатньо одного разу. Тому перш ніж зробити першу затяжку, чи випити пляшку пива – задумайтеся чи потрібен вам «пан»…?

Навіть якщо ви стали залежними завжди можна зупинитися. Переглянути своє життя, усунути з центральної позиції свого «пана». Залежність – це хвороба.