Реферат
Тема: ««Михайлина Коцюбинська – літературний критик»
Підготувала: студентка 2 курсу, спеціальності – журналістика, група «Б».
Чермакова Крістіна
«Михайлина Коцюбинська – літературний критик»
Михайлина Коцюбинська – відомий історик літератури, критик та перекладачка, популяризатор поезії Василя Стуса.
Михайлина Хомівна народилася у Вінниці 18 грудня 1931 року у сім`ї керівника музею письменника Михайла Коцюбинського – Хоми Михайловича, та кримської вірменки – Катерини Бедрикози. Племінниця Михайла Коцюбинського.
Навчалася у Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка на філологічному факультеті за фахом «Українська мова і література». Під керівництвом академіка Білецького у 1958 році захистила кандидатську дисертацію «Поетика Шевченка і український романтизм». Як науковець працювала над проблемами теорії літератури й шевченкознавства.
Автор книг «Образне слово в літературному творі» (1959), «Література і мистецтво слова» (1965), численних літературно-критичних статей з питань української поезії та образної мови, рецензій, поетичних перекладів із польської, французької, англійської мов.
Була активним учасником руху шістдесятників, а потім і членом партії. Після навчання працювала в інституті літератури ім. Т. Шевченка в одному відділі з І. Світличним, познайомилася з В. Стусом.
Центром «малесенької щопти» друзів-однодумців для Михайлини Хомівни завжди був і залишається Василь Стус. З молодим поетом вона познайомилась в Інституті літератури, тоді, як він був аспірантом, а вона – старшим науковим працівником. Ближче вони зійшлися вже після того, як його викинули з Інституту, в роки наростання нового терору, переслідувань і консолідації інакодумців, але чи не найбільше зблизились у листах, які Михайлина Хомівна писала йому в табір і які сама час від часу одержувала від нього. Як поета, до його арешту, М.Коцюбинська Стуса знала мало – тільки ті поодинокі вірші і переклади, які потрапляли в друк. По-справжньому почала розуміти Стуса вже в останні роки, коли читала й переписувала його вірші. Через рік після смерті почала збирати його спадщину. Тоді, ще в Радянському Союзі діяла цензура, його ім’я було офіційно «непрохідним». Скооперувавшись зі Станіславом Тельнюком Михайлина Коцюбинська намагалась видати вибране, що Стуса знали не тільки ті, хто читав самвидав. У 1991 році вийшла перша збірка Стуса на Батьківщині «Дорогою болю». «Маючи перед собою приклад батьків, які з такою любов’ю й відданістю берегли творчий спадок Михайла Коцюбинського, Михайлина Хомівна постановила собі за мету повернути Україні ім’я Василя Стуса» – пише Л.Тарнашинська.
З 1991 року вона разом із сином поета Дмитром Стусом працює над архівами замордованого поета. Було зібрано, впорядковано і видано шеститомне у дев’яти книгах видання (1994-1996 рр.) його спадщини, де, зокрема шостий том у двох книгах – це епістолярна творчість (листи В.Стуса до дружини й сина та до друзів, супроводжувані докладними коментарями та ґрунтовною післямовою Михайлини Коцюбинської).
Євген Сверстюк з цього приводу писав: «Велике щастя випало на долю Михайлини Коцюбинської, що вона знайшла роботу на міру своїх творчих сил. Для української культури це дуже щаслива обставина, що розтерзана й розкидана спадщина такого великого поета, як Василь Стус, потрапила до надійних, умілих і дбайливих рук. Бо то ціла трагедія, що повторюється часто, коли за тексти талановитого автора беруться люди, які не знають їхнього значення та їхньої справжньої вартости».
В творчому доробку дослідниці є цілий цикл статей присвячених В.Стусу, в яких вона намагається збагнути й сказати нам, наскільки його поезія «закорінена в суспільному бутті – і наскільки автономна як царина духу». Саме такий – екзистенційний підхід бачимо в тлумаченні творчої спадщини поета.
У працях «Новітні палімпсести: Кілька думок про Василя Стуса та «Феномен Стуса» Михайлина Коцюбинська веде роздуми над трагічною долею поета та відображенням його екзистенційних поглядів у поезії. «Феномен Стуса чітко окреслюється через постулати екзистенціалістської філософії, яку знав і яка була йому близькою», – зазначає авторка. Особливе місце у поезії Стуса Михайлина Хомівна відводить досвідові Шевченка. На підтвердження цього дослідниця цитує слова Ю.Шевельова: «Шевченко для нього – як українська мова. Він нею пише, він нею дихає, він кує й перековує її, як йому велить творчий дух. Не можна собі уявити Стуса поза українською мовою, не можна його уявити поза Шевченковою стихією.
Михайлина Коцюбинська висловлює думку: «Якби життя Стуса склалося інакше, пролягло б у звичному «спокійному річищі, без трагічних випробувань, ми, без сумніву, мали б поета інтелектуально наповненого, з високою мистецькою ерудицією, оригінальним переосмисленням світового мистецького досвіду…». Але все ж таки дослідниця бачить феномен Стуса саме в такому «історичному і психологічному тлі», в якому він постав перед нами.
Аналіз Стусових поезій, що «входять до збірки «Веселий цвинтар» Михайлина Хомівна робить у своїй праці «На цвинтарі розстріляних ілюзій…»: про поетичну збірку Василя Стуса «Веселий цвинтар», вперше опублікованій в журналі «Слово і час» 1990 р. Дослідниця простежує особливості того часу: атмосфери, в яких народжувались вірші, об’єднані у «Веселому цвинтарі». «Це надзвичайно цінний поетичний і людський документ, своєрідне і дуже промовисте alter ego поета на певному етапі його становлення. І водночас – об’єктивний у своїй поетичній суб’єктивности портрет доби», – пише Михайлина Коцюбинська.
