У найширшому сенсі регуляція станів може здійснюватися двома шляхами: попередженням їх виникнення та ліквідацією вже виниклих станів. Кожен з цих шляхів може здійснюватися або через вплив на психіку людини ззовні (наприклад, вплив психолога на пацієнта шляхом використання психорегулюючого тренування, використання кольору, музики, природного ландшафту), або через самовплив (самонавіювання, самопереконання, самонакази). У другому випадку мова йде про саморегуляції.
В ході регуляції станів може вирішуватися одна з трьох завдань:1. збереження наявного стану; 2. перехід в нових, за необхідних умов стан; 3. повернення до попереднього стану.
Останні два завдання реалізуються, з одного боку, через додаткове генерування нервової енергії і підвищення рівня активації, з іншого - через терміновий і ефективний розряд надмірно великої нервової енергії по аффекторним каналах, тобто через мовні, ідеомоторні, рухові і вісцеральні реакції.
Ефективність багатьох прийомів регуляції станів залежить від ряду факторів: регулярності їх використання, досвіду фахівця, психологічних особливостей людини, на якого здійснюється вплив, нарешті, від того, чи вірить сама людина в їх ефективність.
Важливо враховувати перед будь-яким регулюючим впливом, в якому стані знаходиться людина або його окрема функціональна система. Інакше цей вплив може призвести до зворотного ефекту.
Успішній та головне адекватній, регуляції станів (особливо функціональних) сприяє зворотний зв'язок, що повідомляє про зміну фізіологічних і психологічних властивостей людини в процесі регуляції.
Класифікації методів регуляції станів
Г. Ш. Габдреева ділить методи регуляції на дві групи: прямого регулювання (фармакологічні засоби, библиотерапия, музика) і опосередкованого впливу (трудотерапія, імітаційні ігри та навіювання).
Інший підхід до класифікації методів управління станом є у Л.Г. Дикої і Л.П. Гримака: всі керуючі впливи диференціюються залежно від того, якими системами вони регулюють, активують і реалізуються: специфічними, неспецифічними, когнітивно-мотиваційними та ін. Завдяки процесам специфічної і неспецифічної активації в основному відбувається несвідома, мимовільна, а за допомогою процесів вольової регуляції - свідома регуляція станів.
Зовнішні методи регуляції психічних станів: фармакологічний, зовнішнє навіювання, гіпноз, музикотерапія, вплив кольором, матеріальні ресурси (масаж, гідропроцедури, акупунктура) і ін.
Використання регуляції криз.станів дозволяє:
• підвищувати психічну адаптацію, сприяти швидкому нервовому відновленню;
• нейтралізувати негативні наслідки впливу на психіку людини, який переніс травму;
• зняти тривожність, мобілізувати зусилля, підняти емоційний тонус, настрій на виконання програми діяльності.
Зовнішнє навіювання - це психічний вплив однієї людини (суггестора) на іншого (суггерента), здійснюване за допомогою мовних і немовних засобів спілкування і відрізняється зниженою аргументацією або її повною відсутністю з боку суггестора і низькою критичністю при сприйнятті внушаемого змісту з боку суггерента.
Катарсис (в перекладі з грец. - Очищення) - один із способів зняття психічної напруги. Надалі (в психоаналізі) катарсис перетворився в спеціальний прийом терапевтичної дії, що полягає в розрядці, «відреагування» афекту, раніше витісненого в підсвідомість і яка стала причиною неврозу
Фізичні засоби регуляції станів -Масаж. Гідропроцедури.
До основних методів психічної саморегуляції на довільному й усвідомлюваному рівнях дослідники відносять: аутогенне тренування, нервово-м’язову релаксацію, фізичні вправи, дихальні техніки, використання позитивних образів (візуалізація), а також способи, пов’язані із впливом слова, його програмуючою і регулюючою роллю тощо.
Серед комплексів саморегуляції необхідно відзначити наступні: — техніки активної нервово-м'язової релаксації; — метод аутогенного тренування; — ідеомоторне тренування та ін.
Аутогенне тренування запропоноване в 30-ті рр. ХХ сторіччя австрійським лікарем І. Шультцем. Воно побудоване на послідовному самонавіюванні відчуття ваги і тепла в кінцівках, потім відчуття тепла в області сонячного сплетіння, відчуття тепла в області серця, і, нарешті, відчуття приємного прохолодного чола. Усі ці локальні феномени сприяють розслабленню, зняттю нервової напруги, оптимізують відновлення працездатності. Аутотренінг – метод, що поєднує елементи саморегуляції й самонавіювання. Полягає у самостійному без сторонньої допомоги, використанні вивчених або заздалегідь підготовлених навіювань у стані глибокого розслаблення (так званого аутогенного занурення) з метою створення необхідного психічного стану. Аутотренінг допомагає людині управляти своїми емоціями, відновлювати сили, зберігати і підвищувати працездатність, знімати надмірну психічну напругу.
Між психічними станами і напругою м’язів існує тісний зв’язок.
Візуалізація – це створення внутрішніх образів у свідомості людини, тобто активізація уяви за допомогою слухових, зорових, смакових, нюхових, дотикових відчуттів, а також їх комбінацій. Візуалізація допомагає людині активізувати її емоційну пам’ять, відтворити ті відчуття, які вона відчувала колись. Сутність візуалізації (роботи з позитивними образами) полягає в тому, щоб позбутися зайвої напруги шляхом фіксації уваги не на негативних емоціях, а на позитивних переживаннях.
Ефективними методами саморегуляції, які часто використовуються в комплексі з іншими, є методи, пов’язані із впливом слова, зокрема, самонавіювання, самопереконання, самонаказ, самосхвалення (самозаохочення).
