Значущість знань з вік.психол.

Поняття про вік людини.Різновиди.

Вік - це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що залежитьвід конкретних історичних умов. Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Е. Еріксон створив на основі епігенетичного принципу цілісну концепцію вікового розвитку людини: 1. Дитинство (1-й рік). Раннє дитинство (2—3 роки).. Вік гри (4 роки — вступ до школи).. Шкільний вік (6—12 років). Юність (від 12—13 до 19—20 років). Рання зрілість (20—25 років). Середня зрілість (26—64 роки).. Пізня зрілість.

Значущість знань з вік.психол.

Психологічні знання та навики потрібні кожному. Адже вони допомагають нам краще розуміти себе, один одного, стосунки між нами. Вони дають нам можливість краще турбуватися про власний психологічний стан, власне психічне здоров’я – і звісно ж, краще розуміти інших, мати більше взаємного розуміння у спілкуванні, загалом глибші стосунки. Психологічні знання та навики потрібні в усіх сферах – вихованні дітей, подружніх стосунках, у праці (особливо, якщо це праця у сфері людина-людина), спілкуванні з колегами по команді на роботі, ефективній самоорганізації часу, постановці життєвих цілей та багатьох інших. Психологічні знання потрібні також просто у нашій життєвій подорожі на усіх її вікових етапах – адже усі ми рано чи пізно зіткнемося з завданнями, щодо яких психологічні знання та навики будуть справді помічні – вирішенні міжособистих конфліктів у родині, пережитті втрати, підтримці близької людини, що переживає депресію і т.п. Певною мірою кожна людина мала би вміти бути «трохи психологом, трохи психотерапевтом» для турботи про психічне здоров’я та благополуччя своє та своїх рідних та друзів – десь у схожий спосіб, як кожна людина має мати знання щодо того, як турбуватися про фізичне здоров’я, здоровий спосіб життя, першу медичну допомогу… Розуміння людської душі є одним з найважливіших життєвих вмінь, складовою «життєвої мудрості», втім його непросто здобути – воно вимагає не лише «теоретичних знань», але інтеграції їх з життєвим досвідом.

Основні умови псих. Розв. Особистості. Становлення дитини як особистості здійснюється на основі її активної взаємодії з соціальним середовищем, у якому вона черпає необхідні для її соціалізації засоби (цінності, ідеали, норми, знання, вміння, звички тощо). У процесі взаємодії з оточенням створюється індивідуальна ситуація розвитку, яка зумовлює своєрідність кожної особистості і значною мірою визначає шлях її розвитку. Існує діалектичний взаємозв'язок зовнішніх і внутрішніх умов психічного розвитку. Зовнішніми умовами є природа і суспільство, необхідні для існування індивіда, його життєдіяльності, навчання і праці, для реалізації можливостей розвитку. Вони завжди впливають на психічний розвиток через внутрішні умови, які є в самому індивіді. Від природи індивіда, його потреб та інших суб'єктивних умов залежить, що саме із зовнішнього, об'єктивного оточення для нього значуще, що впливає на нього і стає фактором його активності та розвитку.Співвідношення внутрішнього і зовнішнього змінюється у процесі розвитку індивіда, набуває своїх специфічних особливостей на різних його етапах. Так, внутрішні умови невпинно збагачуються через діяльність дитини. Завдяки появі нових цілей, потреб, інтересів уможливлюється її нове, змістовніше ставлення до зовнішнього світу. Те, до чого дитина була байдужою, стає для неї значущим і привабливим. Важливими умовами психічного розвитку є спадковість і соціальне оточення. Врахування цього сприяє ефективному використанню природних задатків і передумов розвитку дитини. Через неадекватність розуміння співвідношення біологічного та соціального безуспішними є практичні спроби розв'язувати складні суперечності між ними, які часом виникають у житті людини (наприклад, за статевої патології, алкоголізму, наркоманії).. Все більше прихильників знаходить твердження, що для розвитку особистості характерна невіддільна єдність природного, соціального, психологічного та духовного.Отже, в розвитку людини генетичне не протиставляється соціальному. Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. Із зародка виростає людський організм із притаманними йому можливостями розвитку. Він формується за рахунок речовин, засвоюваних із середовища за заданою в його генотипі програмою.

Чинники псих.розв.люд.Усі детермінанти психічного розвитку поділяють на об'єктивні і суб'єктивні. До об'єктивних чинників належать макросоціальні і мікро-соціальні умови та психосоматичні чинники. Макросоціальними умовами є рівень економічного та культурного розвитку суспільства, існуюча система освіти, рівень соціальної турботи про дитину, національні традиції виховання тощо. Мікросоціальні умови — це малі групи (сім'я, дитячий садок, клас), характер спілкування в них, взаємодія, цінності, які вони культивують. Суб'єктивні детермінанти психічного розвитку. Значною мірою суб'єктивні чинники залежать від об'єктивних і зумовлюють внутрішню логіку розвитку та саморозвитку. До них належать активність дитини (поведінка, діяльність, спілкування, пізнання, самопізнання, трансцендентація), особливості спонукальної (мотиваційної) сфери, свідомості та самосвідомості. Розвиток особистості неможливий без її активності, тому основними його факторами є діяльність і поведінка (вчинки), спілкування, в тому числі внутрішні діалоги, а також пізнання і самопізнання, трансцендентування (вихід за межі свідомості, пізнання і насамперед за межі Я до вічного, божественного, космічного). Будь-яка поведінка та діяльність дитини супроводжується нагромадженням енергії в різних кількостях для психічного розвитку. Вплив учинку на особистість зумовлюється такими його характеристиками як моральність, відповідальність, цілісність, самостійність. Змінюють особистість, її Я (самість) заглиблення в себе, ведення складних внутрішніх діалогів із власною совістю, з Вищим Я (самотрансцендентація). Справжнє народження особистості відбувається тоді, коли потенційно людина поєднується не тільки з іншою людиною, а і з Богом. Особистість розвивається у процесі пізнання зовнішнього світу і самопізнання. Пізнаючи світ, дитина долає шлях від незнання до знання, від пізнання зовнішнього до пізнання внутрішнього, суттєвого, від образного до понятійного. Це породжує нові її можливості, пізнавальні потреби. У процесі пізнання реалізуються природні задатки, що зумовлює розвиток здібностей. Крім того, пізнання здійснюється в єдності інтелектуальних, емоційних і вольових процесів, що стимулює розвиток інтелектуальних можливостей, емоційно-мотиваційних і вольових властивостей особистості.

Отже, система детермінант психічного розвитку людини охоплює об'єктивні чинники (макросоціальні і мікросоціальні умови, психосоматичні чинники), а також суб'єктивні чинники (активність індивіда, особливості самосвідомості, спонукальної сфери тощо).