Необхідність і сутність влади. Види і баланс влади.

Влада в менеджменті

Кожний керівник може реалізувати свої функції завдяки впливу на підлеглих.
Вплив — це поведінка індивіда, яка вносить зміни в поведінку, відносини, відчуттів іншого індивіда. Конкретні засоби впливу надзвичайно різноманітні: від тихого прохання до насильницької дії. Вплив також здійснюють за допомогою ідей. Багато філософських, соціальних чи релігійних ідей, обґрунтованих людьми, які ніколи не мали офіційних повноважень, протягом тривалого часу впливали на поведінку багатьох націй.
Для того щоб керувати людьми, менеджер повинен впливати на них. Цей вплив має забезпечити не лише прийняття індивідом чи групою людей певних ідей, а й дії, що виражаються у праці, спрямованій на досягнення цілей організації. Він можливий лише за наявності у керівника влади.

Необхідність і сутність влади в менеджменті

Влада керівника, на перший погляд, передбачена його повноваженнями. Однак у системі формальних повноважень керівника закладена потенційна влада над підлеглими, а реальна влада залежатиме від того, як формуються його відносини з навколишнім середовищем — безпосередніми керівниками, підлеглими та колегами.
Влада в менеджменті — реальна можливість впливати на поведінку інших, змінювати їх у визначеному напрямі.
Влада є необхідною умовою успішної діяльності організації.

ВИДИ та БАЛАНС ВЛАДИ

На перший погляд може здаватися, що володіння надає можливість нав'язувати свою волю незалежно від почуттів, бажань і здібностей іншої особи. Якби це відбувалося насправді, то абсолютно всі керівники організацій мали б владу для впливу на підлеглих.
Існує два види влади:
- влада керівника над підлеглими;
- влада підлеглих над керівниками.
Влада завжди є предметом боротьби між її представниками, між особами, наділеними нею і охочими її здобути. У процесі цього змагання в організаціях об'єктиви встановлюється баланс влади. Чим швидше він встановиться, тим більша ймовірність ефективного функціювання організації. Усвідомлюючи це, сучасні менеджери обмежують свою владу, передають частину її підлеглі-застосовують м'які форми її реалізації.

Влада керівника над підлеглими реалізується у таких формах:

1. Влада, що ґрунтується на примушуванні. Поширена в організаціях, де керівники не визнають іншої влади над підлеглими, хоча, можливо, інтуїтивно відчувають обмеженість засобів примушування. Суть цієї влади полягає в наявності в керівника засобів покарання підлеглого, що можуть зашкодити задоволенню його суттєвих потреб і спричинити певні неприємності.
2. Влада, заснована на винагороді. Передбачає використання винагороди як головного важеля впливу підлеглого, що означає задоволення його суттєвих потреб.

40 Бар’єри стратегічного планування та загальні заходи щодо їх подолання
Нерозвиненість теорії та методів планування. Ситуацію, в якій опинилися українські підприємства, можна визначити як складну, кризову. Однак криза вітчизняних підприємств є специфічною за багатьма ознаками (наприклад, стагфляція та неплатежі, потенційно місткий ринок, низький рівень офіційних доходів і наявність особистих «непрацюючих» нагромаджень тощо), які теоретично не визначено та методично не обгрунтовано. Поведінка підприємств із застарілим організаційно-економічним механізмом потребує наукових досліджень і створення методів перетворення їх у ринково-орієнтовані фірми з якнайменшими втратами.Небажання встановлювати цілі та розробляти стратегії. Відправна точка планування — мета, яка визначає орієнтир, до якого спрямована діяльність підприємства. Без меж немає усвідомленого розвиткуНерозуміння важливості цільової спрямованості будь-якої діяль-ності проявляється в спростуванні стратегій і може призвести до відмови від планування взагалі.
Окремо треба розглядати свідому відмову від стратегічної визна-ченості в діяльності, яка пояснюється перевагами «ручного управ-ління», що є практично синонімом безконтрольної діяльності.
Опір змінам. Будь-які зміни підвищують невизначеність у функці-онуванні підприємства. У процесі перетворень, які має здійснювати кожна організація, посилюється роль соціально-психологічної, пове-дінкової складової процесу управління, яка проявляється у спробі пе-рсоналу запобігти змінам і надалі використовувати звичні характери-стики системи. Це і є опір змінам, який проявляється у відстрочках дій (іноді — навіть у саботажі!), підвищенні витрат часу, грошей, МТР, а також у свідомому чи несвідомому намаганні «втопити» захо-ди, пов’язані з перетворенням системи, у поточних справах.
Обмеження (матеріальні, час і гроші). Швидкій та всеосяжній реа-лізації цілей, визначених у планах будь-якого рівня, завжди заважа-ють усілякі обмеження. До загальних обмежень можна віднести: урядові заходи щодо ре-гулювання окремих галузей, видів діяльності тощо: екологічні нор-ми та обмеженість певних видів ресурсів, у тому числі людських пе-вного рівня кваліфікації; високий рівень конкуренції в галузі або на певній території; нерозвиненість методів сучасного планування та нестача інформації тощо. Час і гроші — це основні обмеження в планах, однак ці парамет-ри разом з метою є критеріями, що здебільшого визначають і якість планів. Бар’єр полягає в тому, що дуже важко пов’язати послідовність робіт, виконавців і співвиконавців, пам’ятаючи про необхідність економії часу та витрат, а також інших обмежень, про які вже йшлося.