ТЕМА 1. Сутність і функції грошей

МОДУЛЬ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИНИКНЕННЯ ГРОШЕЙ, ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО РИНКУ

ТЕМА 1. Сутність і функції грошей

1.1. Походження грошей. Роль держави у створенні грошей

У сучасному світі пануючою формою організації суспільного виробництва є товарне виробництво. Його найважливіші базові категорії – товар і гроші. Виникнувши в сиву давнину, гроші пройшли довгий і складний шлях свого розвитку. Гроші належать до низки дуже загадкових феноменів, виникнення яких цікавило людство вже в стародавні часи. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму.

Багато уваги проблемам грошей приділялося у працях відомих економістів Заходу XIX-XX ст. – Дж. С. Міля, У. Джевонса, Л. Вальраса, М. Туган-Барановського, А. Маршалла, Дж. Кейнса, П. Самуельсона, Д. Патінкіна, М. Фрідмана та ін.

Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної відповіді на питання, що ж таке гроші. Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження: яке умовно можна звести до двох основних загальних напрямків – раціоналістичного й еволюційного.

Раціоналістичний напрямок. Представники Дж. Кейнс, Дж. Гелбрейт, Л. Харрісон, Г. Кнапп, П. Самюєльсон, К. Макконел. Починаючи з Аристотеля і до ХVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції. Уперше цю концепцію висунув Аристотель, який у роботі "Никомахова етика" пише: "Усе, що бере участь в обміні, повинне бути якимось чином порівняне. Для здійснення обміну повинна існувати якась одиниця (виміру), причому заснована на умовності".

У наступні історичні епохи раціоналістична концепція походження грошей законодавчо була закріплена в нормах античного й середньовічного права. Карбування здійснювалося на честь приходу до влади коронованої особи, а вартість грошей диктував імператор. Ідея про гроші, як витвір домовленості, переважала аж до кінця XVIII ст., коли вагомі досягнення археологічної науки розвінчали її постулати. Водночас субєктивно-психологічний підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції має місце у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема, у підручнику П. Самуельсона "Економіка" стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю. Дж. Гелбрейт гроші розглядає як наслідок угоди між людьми про закріплення грошової функції за коштовними металами [9].

Еволюційна концепція стверджує, щогроші з¢явилися незалежно від волі людей у результаті тривалого розвитку обміну, коли з величез­ного товарного світу виділився особливий товар, що виконував роль грошей. Багато мислителів стародавньої Греції вивчали природу грошей, їх функції і роль в організації виробництва. Серед них, насамперед, слід назвати відомого грецького історика і філософа Ксенофонта (430-355 рр. до н.е.). Також цієї концепції підтримувались К. Маркс, К.Менгер, С.Маслова та ін.

Науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші. Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці. Отже, природу грошей та їх походження питались з’ясувати багато вчених, але в найбільш повній мірі це вдалося тільки великому німецькому економісту К. Марксу. Маючи на озброєнні метод діалектичного матеріалізму і вперше в історії науки застосувавши його до аналізу економічних процесів і явищ, він науково розкрив походження грошей та їх сутність. В основу своєї теорії він поклав тезу про те, що гроші – це продукт товарного виробництва та виділив наступні форми вартості грошей, які й призвели до появи грошей:

1. Проста, або випадкова, форма вартості відповідала ранній стадії обміну між громадами, коли товар мав випадковий характер: один товар виражав свою вартість в іншому, конфронтуючому товарі:

Т₁ÛТ₂; Т₂ÛТ₃; Т_х ÛТ_у

Наприклад, власник шкір овець хотів поміняти на них зерно, але влас­нику зерна потрібна була сокира. Тобто потреби їх не збігалися, і вони обидва ні з чим поверталися з базару. Обмін відбувається в тому випад­ ку, коли потреби збігаються.

Т₁ – перебуває у активній відносній формі вартості, є носієм споживчої вартості і виражає свою вартість у товарі Т₂. Т₂ - перебуває у пасивній еквівалентній формі вартості, головне завдання якої – відобразити вартість товару Т₁. [9].

Еквівалентна форма вартості має особливості:

споживча вартість товару – еквівалентна в обміні стає матеріалом виразу вартості обмінюваної на нього іншої споживної вартості;

конкретна праця, затрачена на виготовлення товару-еквівалента, виступає формою вияву абстрактної праці;

приватна праця, що втілена у товарі-еквіваленті, виступає формою виразу її протилежності – суспільної праці.

Ця форма вартості відповідає початковому стану розвитку товарного виробництва, яке ще було випадковим, епізодичним.

З розвитком товарного виробництва до обміну залучаються вже не два, а багато товарів. Через низку причин якийсь товар частіше стає найбільш бажаним об’єктом обміну, тому з’являється нова форма обміну [9].

2. Повна, або розгорнута, форма вартості пов¢язана з розвитком обміну, викликаного першим великим суспільним поділом суспільної праці - виділенням скотарських і землеробських племен. У зв¢язку з цим в обмін включаються численні предмети суспільної праці, а кожен товар, що має відносну форму вартості, протистоїть безлічі товарів-еквіва­лентів. Серед них виділяється один товар, який можна обміняти на будь-який інший товар.

Наприклад, продуктом Т₁ є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір відразу обміняє її на сіль, за яку потім виміняє необхідне йому зерно пря­мо чи опосередковано: спочатку - сокиру, а за неї зерно [9].

Головним недоліком такої форми вартості було те, що відсутність якогось із товарів-посередників робила операцію обміну на бажаний товар неможливою. Для спрощення і полегшення обміну товаровиробники стали вдаватися до використання третіх товарів, які найчастіше зустрічаються на ринку як посередники. Так виникла загальна форма вартості товару.

3. Загальна форма вартості. Подальший розвиток товарного виробництва й обміну приводить до виділення з товарного світу окремих товарів, що відіграють на місцевих ринках роль головних предметів обміну.

Особливість цієї форми вартості полягає в тому, що роль загаль­ного еквівалента не закріпилася ще ні за жодним товаром і в різний час її по черзі виконували різні товари [9].

Один товар, який систематично обмінюється на інший, стає загальним еквівалентом. До нього прирів­нюються інші товари. Роль загального еквівалента в різні часі у різних народів виконували різні товари. Товаром, який вперше виступив у ролі універсальних грошей, була домашня худоба. І в наші часи він продовжує залишатися грошима у деяких африканських народів. Але цей вид грошей потребував значних витрат на своє утримання, був нездатний для далеких перевезень. У зв’язку з цим стали зявлятися нові товари еквіваленти. Так, в Іспанії це була риба, у Китаю – шматки нефриту, Індії – жемчуг, остров Борнео-коровї черепи.

Поступово в результаті розвитку обміну з декількох товарів виділився один товар, що став відігравати роль загального еквіваленту. Спочатку це були шматки металів (залізо, мідь), а потім золото і срібло. Таким чином виникає остання і найбільш розвинута форма вартості – грошова форма.

4. Грошова форма вартості характеризується виділенням у резуль­таті подальшого обміну одного товару як загального еквівалента.

Товар Т₁ у загальній формі набув властивостей, харак­терних для грошової одиниці Д [9].

З появою грошей завершився процес розвитку форм вартості. Гроші надали можливість вимірювати вартість усіх інших товарів, а продукти приватної праці виробників через них дістали суспільне визначення. Товарний світ поділився на товари, що перебувають у відносній формі вартості, і гроші як загальний еквівалент. При цьому золото як грошовий матеріал завжди перебувало у еквівалентній формі вартості, затрачена на його видобування конкретна праця була безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приватна праця – безпосереднім втіленням суспільної праці. З розвитком товарного виробництва змінювався й удосконалювався і сам обмін. Якщо він спочатку мав форму безпосереднього обміну (бартеру), то нині він здійснюється за допомогою посередника [9].

Це, у свою чергу, призвело до вдосконалення обміну:

- обмін став менш витратним і більш багатоплановим;

- зменшився комерційний ризик, пов’язаний з можливістю нереалізації товару внаслідок відсутності в тому самому місці і в той самий час товару, призначеного для обміну на перший;

з’явилась можливість пов’язати між собою сучасні і майбутні обмінні операції [8].

На початку існування грошової форми були і деякі спроби переходу до інших форм грошей. Так, Римський імператор Гай Цезар, витративши усю свою казну, визнав грошима звичайні ракушки, зібрані на морському берегу.

З часом людство доходить до висновку, що металеві гроши вимагають витрачання значної частки праці на їх утворення і утримання.

Переломним моментом у розвитку форм грошей стала демонетизація золота, внаслідок якої закінчилася епоха повноцінних грошей і розпочалася епоха неповноцінних грошей. На сьогодні неповноцінні гроші повністю взяли на себе й успішно виконують такі функції, як засіб платежу, засіб обігу, міри вартості.

Отже, гроші, що виникли в результаті розв¢язання суперечностей товару, є не технічним засобом обігу, а відображенням глибоких суспіль­них відносин. Вони пройшли у процесі своєї еволюції складний шлях розвитку від простої випадкової форми еквівалента до блискучої і загальної форми вартості, тобто гроші за своєю природою є товаром.

Таким чином, виникнення та розвиток грошей – тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. З цього випливає ряд важливих висновків:

- по-перше, гроші за походженням - це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного - грошового;

- по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

- по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути "введені" там, де таких відносин не існує.

Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає зовсім питання про роль раціонального чинника в створенні грошей, насамперед держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Тому немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, а трансформуюча. Іншими словами, не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі.

Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грошима, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх сутності, не визначають і не заперечують її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже - перестають бути грошима по суті, то сама економічна дійсність починає "шукати" чи створювати більш надійні гроші, зокрема вдається до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов'язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними межами, замінити "неякісні" гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватиметься з об'єктивною природою грошей у своїх трансформуючих діях. Характерно, що роль держави у формуванні грошей поступово посилювалася в міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них з боку ринку. На перших порах, коли сам ринок стихійно висував на роль грошей один з найбільш ходових товарів зовнішнє втручання в цей процес було мінімальним.

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втручання держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей. Сьогодні гроші не декретуються державою, а породжуються самою ринковою економікою [2].

Аналізуючи стан грошового обігу від давнини до сьогодення його можна поділити на сім періодів:

1. Античний – 7 ст. До н.е. – 10 ст. Н.е.;

2. Старокиєвсько-європейський – 10-14 ст;

3. Середньовічний – 15-18 ст;

4. Російський – 18-20 ст;

5. Період незалежності – поч.. 20 ст (1917-1919 роки);

6. Радянський – 1919-1991 роки;

7. Сучасна незалежна Україна. [17].

Єдиною валютою, котру ніхто і ніколи не підробляв, була раковіна каурі. Її родина – Індійський океан, а головний район добичі – Мальдівські острови. Під час правління імператора Калі гули вона була валютою Римської імперії.

Найдавнішими відомими з археологічних досліджень металевими грошовими знаками були монети грецьких міст Тири, Ольвії, Херсонесу Таврійського, Пантикапею та ін., зокрема у Херсонесі діяв монетний двір, який для обслуговування внутрішнього ринку карбував мідні монети.

Найпершими в історії України грошима, що існують на її території, варто вважати монети давньогрецьких полісів і Боспорського царства, які датуються VI сторіччям до Різдва Христова – IV сторіччя після Різдва Христова. Ці монети чеканилися переважно зі срібла, рідше – з електра (сплаву золота зі сріблом). Зображення на античних монетах не відзначалися змістовною розмаїтістю. Так, основними елементами карбування на боспорських монетах були родові знаки місцевих царів, на грецьких – емблеми полісів (наприклад, емблемою Пантікапея тоді був малюнок грифона з колоском у зубах, Тири – грона винограду й т.п.), а також зображення богів, які вважалися заступниками цих полісів (наприклад, бога Пана – на монетах Пантікапею).

Крім того, протягом перших двох сторіч після Різдва Христова на землях сучасної України активно існували римські монети – денарии. Пізніше, під час козацької пори, ці срібні монети одержали в народі дотепну назву "Іванови головки" (очевидно, через віддалену схожість викарбуваних профілів римських імператорів до популярної в українському іконописі сюжету - "усікання голови Івана Предтечи"). Денарії знаходилися в обороті на території сучасної України приблизно до V сторіччю.

У VI-VII сторіччях тодішнє населення українських земель - анти - вживали візантійські монети: соліди (золоті), гексаграми (срібні) фоліси (мідні). Фоліс, у свою чергу, ділився на 40 нумії (монети номіналом в різну кількість нумій також існували у антів).

За часів Київської Русі (на протязі ІХ-Х сторіч) основною грошовою одиницею стає арабський діргем (срібна монета, що пізніше дорівнювала київською ногате), що розповсюдився в Європі унаслідок тодішньої інтенсивної торгівлі з мусульманськими країнами.

Але першою спробою виготовлення системи власної валюти стало карбування під керівництвом князя Володимира Великого київських злотників і срібняків. Нині відомо багато зразків цих князівських монет. Злотник Володимира мав вагу в 4,4 грама. На особовій стороні (аверсі) цих монет звичайно карбувалося зображення самого князя, на зворотному (реверсі) – князівський родовий знак (тризуб). Саме зображення на срібняках Володимира стало основою для створення в 1917-1918 роках сучасного державного герба України.

Крім Володимира Великого, князівську монету чеканили також його син Ярослав Мудрий (1019-1054) і двоюрідний брат Ярослава Святослав Туровский, а також невідомий нині російський князь із хресним ім'ям Петро. Так, срібняк Ярослава мав на аверсі зображення святого заступника князя – Юрія Переможця, а на реверсі – знов-таки князівський знак (тризуб) [2].

В XI-XII сторіччях у Київській Русі складається так звана кунна система грошей. Відомості про її функціонування зафіксовано вже в "Російській правді" – кодексі законів, розробленому Ярославом Мудрим і його синами Ізяславом, Святославом і Всеволодом. На основі "Російської правди" і інших письмових пам'ятників сучасні українські історики у Великій Британії Роман Дубіняк і Петро Цибаняк відтворили картину відносин різних грошових номіналів в Київській Русі. Ці відносини в кунной системі, за їх твердженнями, були такими: одна гривна = 20 ногатам = 25 кунам = 50 резанам, а в XII сторіччі - одна гривна = 50 кунам = 100 виверецам. (білкам). Сучасні етимологи виводять походження назви "гривна" від старослов'янського "гривна" - "намисто, браслет". І справді, в побуті Київської Русі існувала прикраса "шийна гривна" - золотий, прикрашений цінним каменем обруч, який носився на шиї. "Гривнами" іноді називали також металеві амулети (медальйони), які також носилися на шиї (наприклад, так звані амулети-змійовики). Слово, очевидно, утворилося від праслов'янського кореня "грива" - "шия", який залишився в сучасній українській мові лише для визначення відповідної частини тіла деяких тварин (коня). На думку етимологів, первинне значення слова "гривна" - "шийна прикраса" - доповнилося значенням "грошова одиниця" унаслідок звичаю робити шийні прикраси з монет. Цей звичай мав розповсюдження в Україні і зберігся фактично до наших днів (слід пригадати хоч би улюблену прикрасу українських сільських дівчаток і молоді - намисто з дукачами).

В XIII сторіччі з'явилися також рублі – срібні злитки вагою, удвічі менше ніж гривні. Ця грошова одиниця, однак, недовго існувала на українських землях і закріпилася переважно в Новгородській і Московській землях. Наступною спробою ввести на українських землях свою грошову систему стало карбування монет київськими князями литовської династії. Однак, до кінця XIV сторіччя всі ці спроби були припинені. Грошовий обіг на Україні цілком заповнили польські й литовські одиниці. Основною такою одиницею був гріш Україні. На той час існували такі монети: напівгроші, гроші, третяки, шостаки, а також монети западнопольських вільних міст (Ґданська, Ельблонга, Торуня, Пізнаний). Крім польських, на Україну попадали також генуезькі (аспри), кримськотатарські (акче) і деякі інші монети. Після повного розподілу українських земель наприкінці XVIII сторіччя між двома імперіями – Російською й Австрійською – всі згадування про національну грошову систему зникли. Слово "гривня", однак, існувало й тоді в українській мові. У різні історичні періоди воно означало мідну монету у дві з половиною копійки, згодом – у три й, зрештою, назви "гривеник" одержала в народі срібна монета вартістю в десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Цікаво, що разом з тим з назвою "гривеник" у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва "злотий", що перейшла на срібну монету в п'ятнадцять копійок [1,2,9].

Визначною сторінкою в Українській історії став розвиток товарно-грошових відносин у період козацької республіки. Внутрішній ринок Запорізької Січі обслуговували переважно мідні монети, а великі торгівельні угоди укладалися на основі золотих дукатів, срібних цехінів та інших іноземних вартісних монет. Гетьман Петро Сагайдачний створивши скарбницю, започаткував основи формування власної грошової системи, яку добудував і розвинув Богдан Хмельницький. Тоді склалися всі атрибути незалежної держави: створено державну скарбницю з відповідною структурою фінансів і митних зборів та карбування українських грошей у Чигирині; розроблено і впроваджено загалом необтяжливу податкову систему, яка дозволяла нагромаджувати ресурси для розвитку. Після смерті Богдана Хмельницького українська фінансово-грошова система зазнала найбільших руйнувань з боку Петра. Під час проведення петровських реформ було остаточно ліквідовано українську скарбницю [1,2,8,17].

Утворення Української народної республіки започаткувало відродження української державності і дозволило швидко виготовити і оперативно доставити з берлінської банкнотної фабрики українські гроші та запустити їх в обіг. В обігу були лише паперові гроші а монет не карбували. Роль дрібних розмінних монет виконували паперова знаки вартістю 10,20,30,40,50 шагів [2,8].

1.2. Сутність грошей. Гроші як гроші і гроші як капітал

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Гроші як загальний еквівалент і абсолютно ліквідний актив – подібний погляд на гроші лежить в основі особливого підходу до теорії грошей, а саме портфельного підходу. Він є основою всієї сучасної грошової теорії. У капіталістичному суспільстві люди мають можливість зберігати багатства в різних формах (у вигляді державних облігацій, акцій), володіти грошима, машинами, будинками тощо. Портфельний під­хід розглядається індивідуально для кожного власника, який володіє пев­ним фондом багатства і приймає рішення з приводу якого-небудь активу, в якому він хоче зберігати своє багатство протягом даного періоду. Зокре­ма, власник вирішує питання про те, яку частину багатства він буде зберігати у вигляді грошей. Цей підхід був сформований Хиксом. Особа повинна розподілити своє особисте багатство W між різними видами активів. На цьому етапі слід проаналізувати два види активів: М – гроші, В – державні закупівлі, t – момент часу, на який приймається рішення [9]:

 

(1.1)

 

Вважається, що мета полягає в максимізації доходу від багатства протягом періоду, на який приймається рішення. Власники визначають пропорції, відповідно до яких вони розподіляють своє багатство між грішми й облігаціями шляхом оцінки відносної прибутковості кожної фор­ми. Наприклад облігації приносять два види доходу – це відсоток і дохід від приросту капіталу, що буде отриманий, якщо курс облігації підні­меться протягом періоду, коли вона зберігається у власника [9].

Грошам, на відміну від інших товарів, властива абсолютна ліквід­ність.

Ліквідність визначається як: 1) можливість використання певного активу в ролі способу платежу; 2) здатність даного активу зберігати свою мінімальну вартість незмінною.

Абсолютна ліквідність – здатність активу негайно обмінюватися на будь-які блага.

Портфельний підхід до визначення сутності грошей є методом аналізу їх використання.

Суть портфельного підходу полягає в оцінці його окремих елементів з позиції міри їх ліквідності (рис. 1.1) [9].

Економісти використали умовний портфель активів окремого еконо­мічного суб¢єкта, в якому всі активи розмістили в міру зниження їх лік­відності, тобто здатності до обміну.

На першому місці в портфелі розміщена готівка, оскільки вона має найвищу абсолютну ліквідність (М₀), і тому ні в кого не виникає сумніву, що це – гроші. На другому місці розміщені вклади до запитання та карт­кові, які мають хоч і високу ліквідність, проте нижчу, ніж готівка (М₁).

На третьому місці розміщені строкові вклади, які мають ще нижчу ліквідність, за що їх називають квазігроші і включають уже до третього грошового показника – агрегат (М₂)

 

Рис. 1.1. Схема портфельного підходу до сутності грошей

 

Ще нижчу ліквідність має наступний актив – облігації, в якому є еле­менти з достатньою ліквідністю, а є й із вкрай низькою. Тому в одних краї­нах перші з них вважають ще грішми, а другі – ні, а в інших країнах усі облігації вже не вважають грішми [9].

Таким чином, незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної відповіді на питання, що таке гроші.

У. Стаффорд, Т. Манн, Д. Норс визначали гроші як багатство держави, яке ототожнювали з коштовними металами. На цій підставі сутність грошей вони пов¢язували з природними властивостями золота і срібла. Дж. Берклі і Дж. Стюарт сутність грошей зводили до виконання суто технічних функцій засобу обміну товарів та ідеальної одиниці обміну. Ф. Бендиксен визначав гроші як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, що дає право на отримання зустрічних послуг. К. Маркс тлумачив їх як особливий товар, загальний вартісний еквівалент та вважав, що в процесі розвитку суспільного поділу праці виникла потреба у регулярному обміні результатами праці. Товари обмінюються, бо на їх виробництво затрачено відповідну кількість суспільно необхідної праці, що становить їх вартість. Гроші є товаром-еквівалентом для виразу вартості. Дж. Гікс і Л. Гарріс тлумачили гроші як суспільний феномен, тому грошима стає будь-який товар, що здатний виконувати функції засобу обігу, платежу й обміну вартості [9].

Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини. У теорії грошей чи не найскладнішою є проблема їх вартості.

Гроші мають дві властивості: споживчу вартість і вартість.

Споживча вартість полягає в тому, що гроші відіграють роль загального еквівалента. Вартість визначається витратами праці на їхнє виробництво.

З появою грошей усі товари прирівнюються до грошей і часто самі створюють ціну. Ціна товару - це спосіб відображення в грошах вартості товару, а ціною тієї чи іншої грошової одиниці є її валютний курс.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв'язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші, як усякий товар, мають певну внутрішню вартість. Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні, а вартість їх набуває форми купівельної форми спроможності. Однак гроші не мо­жуть виразити цю вартість у ціні як простий товар. Вони виражають у ній різноманітність товарів у вигляді мінових пропорцій. Мінова вартість гро­шей – це їх відносне товарне відображення, або купівельна спроможність. Внутрішня і мінова вартість грошей пов¢язані між собою. На міно­ву вартість впливають не тільки ринкові відносини, але й держава.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал.

Тому зміну вартості грошей за певний період можна визначити за формулою:

 

, (1.2)

де I _в.г. – зміна вартості грошей;

I _ц. – індекс середнього рівня цін за певний період

Зміна вартості грошей (I _в.г.) – надзвичайно важливий економічний показник, що відчутно впливає на всі сфери життя суспільства. Рівень вартості грошей, як і ті економічні процеси, що його визначають, не може залишатися незмінним.

В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони перестали використовуватися як гроші. Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економічними суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг.

Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню прибутку.

Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кругообороту капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною його оборотного капіталу і масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує його оборотний капітал, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство економічно могутнішим.

У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї суми призводить лише до поліпшення ліквідності економіки, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується. Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

Нині грошима називають усе, що є носієм купівельної спроможності і приймається як плата за товари й послуги. Ось чому до грошей відносять банкноти, монети, банківські активи, боргові зобов’язання. Для цього вони повинні мати наступні властивості:

1) стабільність, тобто якомога триваліше зберігати однакову купівельну силу. Де відсутня стабільність, там гроші витрачаються, щоб не знецінитись, або ж відкладаються у надії, що зростуть у своїй вартості;

2) портативність – здатність легко переміщуватися, бути невеликими, щоб люди могли їх носити і використовувати в потрібних розрахунках;

3) зносостійкість – виготовлятися з міцного матеріалу. Приміром, купюри гривні витримують понад 400 згибань і надійно гарантують тривалість перебування у каналах обігу;

4) однорідність – гроші одного й того ж номіналу незалежно від форми повинні мати однакову вартість;

5) подільність – здатність ділитися на частини і мати кратні номінали;

6) пізнаваність – гроші мають бути легко пізнаваними за характерними ознаками і важкими для фальшування [2].

В даний час гроші “декретуються” урядом, тому їх цінність значною мірою визначається довірою до уряду. На цій підставі сучасну кредитно-паперову грошову систему називають фідуціальною (від латинського угода), яка ґрунтується на довірі.

1.3. Форми грошей та їх еволюція

Сучасна ринкова економіка діє на основі різних форм грошей, виникнення яких пов’язане з тривалим розвитком суспільного обміну. За критерієм матеріально-речового змісту розрізняють дві групи носіїв грошових властивостей: повноцінних (товарні і металеві) і неповноцінних (паперові і кредитні).

Повноцінні – це гроші, номінальна вартість яких відповідає вартості благородного металу, що міститься в них. Вони виконують усі функ­ції грошей і є загальним еквівалентом.

Еволюція повноцінних грошей подана на рис. 1.2 [2,9].

Рис. 1.2.Еволюція повноцінних грошей

 

Поява товарних грошей привела до безлічі товарів, що претен­ду­вали на роль грошей. Спочатку це були предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно, риба, чай, хліб тощо. Так, худоба активно вико­ристовувалася в ролі грошей у багатьох стародавніх народів – слов¢ян, індійських племен та інших кочових племен. На зміну предметам першої необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші та прикраси: намисто, перли, хутра та інші прикраси. Другий великий поділ праці істотно розмірив межі товарного виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. В обмін почали надходити не просто надлишки товарів, а товари для даної цілі. Ці товари повинні були породити нові вимоги до знарядь обміну, щоб володіли б однорідністю металу, подільністю, тривалий час зберігали свою вартість. На їх місце ринок стихійно висунув метал. Різновидом грошей менших номіналів в Україні-Русі стали куни й векші-вевериці, що означало хутра в якості грошей. Почалася тривала ера панування металевих грошей [2,9].

Металеві гроші спочатку з¢явилися як різної форми та ваги шматки металу. Для цього використовувалися звичайні метали – залізо, мідь, бронза, срібло, золото. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма злитків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин.

У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і, що найгірше, ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу.

Однак авторитет купця як приватної особи був обмеженим, і його тавро задовольняло вузьке коло суб¢єктів ринку. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування злитків більш відомою й авторитетною особою, і ця функція перейшла до держави. Держава стала виготовляти свої металеві гроші у формі злитків срібла або золота, а потім у формі монет. Срібло та золото почали тривалу боротьбу за "грошовий трон" у товарному світі. Змінювалася сама форма монет: квадратні, круглі, овальні, неправильної форми. Щоб запобігти підробку монет, дизайнери застосовували рельєфний малюнок та "рубцювання" країв. Вага таких монет визначала їхню вартість. Монета вважалася повноцінною, якщо лігатура не перевищувала 10% інших металів, крім золота або срібла. Тому скарбниці окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. За цих умов грошова одиниця могла служити масштабом цін за власним ваговим виміром. Та й назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно до ваги їх металевого вмісту. Так, приміром, фунт стерлінгів став грошовою одиницею Англії як фунт срібла. Роль загального еквівалента закріпилася за бла­городними металами – золотом і сріблом: це відбувалося завдяки таким їх фізичним якостям, як однорідність, портативність, транспортабель­ність, довговічність, одноманітність тощо [2,8].

В якості грошових металів золото і срібло функціонували в епоху золотого і срібного біметалізму, а наприкінці XIX ст. настала епоха золотого монометалізму.

Монета виявилася найдосконалішою формою повноцінних грошей, тобто тих, що функціонують в обігу з власною субстанціональною вартістю. Вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета теж розвивалась і змінювалась. Новий етап у розвитку монети як форми справжніх грошей пов'язаний з виникненням білонної монети, тобто розмінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, отже є неповноцінною. Причому такою розмінна монета стала не відразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу. І сьогодні вона широко використовується в усіх країнах, навіть у тих, які досягли великих успіхів у розвитку безготівкових розрахунків та електронізації грошового обігу. Еволюція металевих грошей досягла свого апогею в період капіталізму вільної конкуренції. Золоті гроші настільки добре відповідали вимогам ринку, що навіть найкритичніші дослідники того часу без будь-яких сумнівів ототожнювали гроші з цим металом. Зокрема, К. Маркс неодноразово підкреслював, що гроші за своєю природою - це золото і срібло. Таке твердження було справедливим лише для того часу [2,8,9].

З іншого боку, зростала роль держави в усіх сферах суспільного життя, в тому числі і в грошовому обігу. Внаслідок цього об’єктивно створилася основа для запровадження неповноцінних грошей.

Між періодами використання повноцінних і неповноцінних грошей знаходиться епоха використання змішаних форм. У цей період в одних країнах використовували повноцінні гроші, в інших – неповноцінні (паперові). Крім того, в одних і тих самих країнах поряд з повноцінними монетами нерідко використовувалися неповноцінні – білонні монети, а також паперові знаки грошей (банкноти). Останні не мали внутрішньої вартості і були за формою ідентичні неповноцінним грошам. Проте вони тривалий час вільно обмінювалися на повноцінні монети і їх вартість, що формувалася в обміні, зближалася з вартістю металу, на який вони обмінювалися. Тому такі банкноти були тотожні повноцінним грошам [2,8].

Неповноцінні гроші – це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості (рис. 1.3) [2]. Усі вони застосовуються як гроші лише тому, що, одержуючи їх як платежі, учасники ділових угод розраховують використати їх для майбутніх платежів. Довіра до цих форм грошей зумовила появу загальної назви – кредитні гроші.

Кредитні гроші – це гроші особливого типу, що не розмінні на золото, а в обіг випускаються Центральним (Національним) банком як банкноти. Кредитні відносини, що виникають між позичальником і кредитором, оформлюються певним документом, що спочатку має форму боргової розписки. Вона і є початковою формою кредитних грошей. Перші боргові розписки з’явилися в Італії у 12 столітті. Спочатку вони були засобом переказу грошей, а потім стали використовуватися як засіб платежу. Ці боргові розписки отримали назву “вексель”.

 

Рис. 1.3. Еволюція неповноцінних грошей

Обіг кредитних грошей регулюється двома законами:

1) емісія кредитних грошей здійснюється на основі зворотного принципу. Тобто їх випуск в обіг відбувається на основі надання кредиту на умовах повернення у визначений час. За такої умови грошова маса складається на основі взаємодії двох грошових потоків – випуску грошей через банк і повернення кредитованої суми після збігу визначеного часу.

2) забезпеченість емісії кредитних грошей. Це означає функціонування такої системи кредитування, коли позики надаються для забезпечення реальних потреб товаровиробників й інших учасників товарообороту у грошах і погашення кредиту в міру їх задоволення.

Паперові гроші – це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавчо обов'язковими до приймання у всі види платежів. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних засобах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще декретними, або казначейськими.

Вперше паперові гроші були випущені в Китаї ще в XIII ст., у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р., в Англії – наприкінці XVIII ст., в Росії – з 1769 р.

На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків паперу як до повноцінних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома засобами:

1) обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922р. при випуску нових грошей – червонців;

2) "прив'язуванням" випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку [8].

Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими білетами, зобов'язаннями тощо. Але цих ознак можуть набути і гроші, які емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Про це переконливо свідчить досвід України 1991-1993рр., коли кредитна емісія Національного банку перетворилася у ключове джерело фінансування бюджетних витрат. Як наслідок – знецінення українських грошей за 1993 р. у 100 разів.

Виходячи з цього можемо виділити деякі відмінні ознаки між кредитними та паперовими грошима (табл.. 1.1) [2].

Депозитні гроші - це вид кредитних грошей, що створюються на ос­нові банківських вкладів і системи спеціальних розрахунків, які здій­снюються між банками шляхом переносу сум з одного рахунка на інший.

Таблиця 1.1

Відмінності кредитних грошей від паперових

Кредитні гроші	Паперові гроші
Виникають з функції грошей як засобу платежу	Виникають з функції грошей як засобу обігу
Випускаються банком для кредитування ділових угод	Емітуються державним органом або центральним банком від імені держави
Не мають примусового курсу	Наділені державою примусовим курсом, обов’язкові до прийняття

 

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб¢єкт грошового обігу може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на рахунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і у такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні гроші успішно виконують функції купівельного та платіжного засобів, а відтак включаються в загальний грошовий обіг. З метою розширення переваг депозитних грошей використовуються дебетні картки. Зокрема законодавством держави та нормативними актами Центрального банку вирішуються такі питання до використання депозитних грошей:

створення системи страхування банківських вкладів юридичних і фізичних осіб;

створення системи міжбанківських розрахунків, що підлягає контролю з боку Центрального банку;

визначення режиму використання грошових коштів, що зберігаються на банківських рахунках;

регламентація принципів організації безготівкових розрахунків між економічними суб¢єктами тощо [2,8].

Квазігроші (або майже гроші) – це специфічні грошові форми, у яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загально­прий­нятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

- коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони зберігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому дещо знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами;

- коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище. Наприклад, вексель у певних межах може використовуватися як гроші у функції купівельного і платіжного засобу, хоч не є грошима в загальноприйнятому розумінні. Те ж саме можна сказати про чек та деякі інші грошові інструменти. З їх допомогою можна розраховуватися за товари і послуги спрощеним методом [2,8].

Використання квазігрошей має позитивний вплив на економіку:

дає можливість зменшити масу платіжних засобів в обороті за рахунок вилучення їх у довгострокові депозитні вклади, що сприяє оздоровленню кон¢юнктури ринків;

дає можливість підвищити ліквідність ринку за рахунок запровадження в обіг додаткових платіжних інструментів квазігрошових форм, передусім векселів;

робить управління грошовою масою, а отже пропозицією грошей, більш гнучким і ефективним.

Історично, першою формою квазігрошей став вексель. Вексель – це боргове зобов’язання встановленого зразку, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі. В Україні вперше вексель дістав права громадянства з ухваленням Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”. Однак рух векселя почався дещо пізніше з прийняттям КМУ і НБУ Постанови “Про застосування векселів у господарському обороті України”. Подальше правове забезпечення векселя пов’язане з приєднанням України до Женевської конвенції щодо векселя. Зараз Україна успішно оволодіває новими для себе фінансовими інструментами, такими як векселя Пенсійного фонду та казначейські векселя [2,8].

Наступним етапом еволюції квазігрошей стала банкнота. Банкнота – це вексель банка, що виписаний під придбані в своє розпорядження векселі приватних осіб. В такому розумінні її називають класичною банкнотою. Спочатку банкнота випускалась у вигляді особливих векселів, які часто мали вигляд розписки торговців грошима за здане на збереження золото. Пізніше їх стали випускати комерційні банки під заставу векселів.

Характерними ознаками "класичної" банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і товарне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комерційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що забезпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкнота – суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від векселів є безстроковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкретними торговельними операціями. Вони можуть випускатися в будь-яких купюрах і перебувати в обігу будь-який термін, що дає можливість розраховуватися ними по всіх можливих платежах. Ці переваги надали банкноті особливої якості – загальної оборотності, якої не мав вексель.

Подвійне забезпечення "класичної" банкноти гарантувало їй надійність, сталу вартість, нормальний обіг та високу еластичність обігу. Через забезпечення комерційними векселями досягалося саморегулювання обігу банкнот. Видаючи позики під заставу чи дисконт векселів, банк збільшував кількість банкнот в обігу, а при оплаті векселів банкноти поверталися до банку, що забезпечувалося строковістю і безспірністю комерційного векселя. Період "класичної" банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929- 1933 pp. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості – розмін на золото. Нині банкноти переважно становлять грошові знаки різного номіналу, що випускаються в обіг центральним банком [1,2,8].

Чек – встановленої форми грошовий документ, який містить безумовний наказ власника рахунку (чекодавця) у кредитному закладі про виплату тримачеві чека вказаної суми. Чек може використовуватись юридичними і фізичними особами для забезпечення безготівкових розрахунків.

В Україні ще не створено достатніх умов для використання як вексельних, так і чекових розрахунків.

Електронні гроші - це безготівкові розрахунки між продавцями і по­купцями, банками і клієнтами, банками і банками, що здійснюються за допомогою комп¢ю­тер­ної мережі, систем зв¢язку з використанням способів кодування інфор­мації та її автоматизованої обробки. Фактично, це гроші, які обертаються не у формі паперових грошей, а через впровадження до сфери розрахунків комп¢ютерної технології і сучасної системи зв¢язку. На основі електронних грошей виникли кредитні картки.

Пластикові (платіжні) картки – це вид платежів за дебетом в тому розумінні, що після підписання платником документа або повідомлення ним про свою згоду електронним каналом одержувач платежу або його банк одер­жують від банку платника необхідну суму шляхом дебетування його рахунка.

Насамперед, підприємства можуть здійснювати розрахунки по картках міжміських платіжних систем — Visa International Service Association; EUROPAY International, і в меншому ступені DINERS CLUB; JCB; AMERICAN EXPRESS.

Другий напрямок — це зарплатні проекти на базі міжнародних кас. Деякі комерційні банки – члени міжнародних систем вживають активних заходів для залучення більш широких шарів населення до системи розрахунків банківськими картками. У тім правлінні відомий досвід Першого Українського міжнародного банку і «Приватбанку».

Третій напрямок характеризується тим, що в Україні функціонує кілька локальних банківських проектів обслуговування клієнтів по картці. Серед основних недоліків таких систем – їхня ізольованість і обмеженість послуг, що робляться, оскільки картки такого роду є не платіжним засобом (по них неможливо обслуговуватися в іншому банку або відділень), а, як правило, засобом доступу до рахунка і служать в основному для одержання наявних грошей.

Відомі наступні типи банківських платіжних карток:

· власна, що надає можливість фізичному ліцю-держателю розпоряджатися власним карточним рахунком (картрахунком):

· корпоративна, що надає право фізичному лицю-власнику розпоряджатися картрахунком юридичної особи;

· дебетна надає можливість розпоряджатися картрахунком у межах залишку засобів на ньому;

· кредитна, що дозволяє робити операції по дебету картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

"Електронний гаманець" – призначений для використання готівкових коштів, внесених на саму картку, при оплаті за товари або послуг у багатьох підприємств торгівлі та сфери послуг.

У 30-х рр. ХХ ст. кредитні гроші перестали обмінюватися на золо­то і срібло – відбувся процес демонетизації золота. Причинами демо­не­ти­зації золота є:

1) заміна товарного виробництва на усус­пільнене вироб­ництво;

2) витіснення золота кредитними грішми з обігу в розряд скарбів;

3) невідповідність золотих грошей економічним по­требам і перетворення їх на "золоті пута", що стримують експансію монополій і т. п.

1.4. Функції грошей та їх еволюція

Представники класичної теорії визнавали наявність п¢яти функцій грошей: міри вартості; засобу обігу; засобу утво­­рення скарбів, накопичень і заощаджень; засобу платежу; світових грошей.

Функція міри вартості. Перша і головна функція. ЇЇ сутність полягає в тому, що гроші виступають засобом виміру вартості всіх інших товарів. Але не гроші роблять товари порівнянними, а кіль­кість витраченого на їхнє виробництво суспільно необхідної праці. За металевого обігу цю функцію виконували дійсні гроші (золото і сріб­ло), що самі мали вартість, але й вони виражали вартість ідеально, тобто у вигляді уявних грошей. Проте, з розвитком товарного виробництва гроші втрачають свою товарну природу. З’являються кредитні гроші. Функція грошей як міри вартості істотних змін не відчуває. З цією функцією тісно пов’язане поняття масштабу цін. Масштаб цін – це фіксована вагова кількість грошового металу і його кратних частин, прийнята в даній країні як грошова одиниця. Мірою вартості в Україні діє гривня.

Функція засобу обігу – це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

В процесі обміну товарів гроші виконують такі дії:

- посередницьку, за допомогою якої товари доставляються від виробників споживачам;

- об’єднуючу, в процесі якої всі акти обміну об’єднуються в процес реалізації товарів та їх цін;

- засобу загальної купівельної спроможності. В руках їх власників гроші творять гнучкий інструмент вибору типів і кількості товарів та послуг.

Особливість функції грошей як засобу обігу поля­гає в тому, що цю функцію виконують, по-перше, реальні або готівкові гроші, а по-друге, знаки вартості – паперові та кредитні гроші. На сьогод­ні, коли золото демонетизується, функцію засобу обігу виконують кредитні гроші. Причому вони функціонують як купівельний засіб і як засіб пла­тежу: якщо продаж одного товару і купівля іншого не переривається, обіг товарів від­бу­ва­ється на основі грошей як купівельного засобу. Якщо ж відбувається роз­рив у часі між купівлею і продажем товарів, гроші висту­пають основою платежу [2,9].

Функція засобу утворення скарбів, накопичень і заощаджень або гроші як засіб нагромадження. Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються в скарб. Функцію накопичення скарбів раніше виконували повноцінні і реаль­ні гроші – золото і срібло. Оскільки гроші є загальним втіленням багат­ства, то виникає прагнення до їх накопичення.

Особливість кредитних грошей як засобу накопичення полягає в тому, що вони накопичуються в процесі постійного обігу. Якщо вони осі­дають у скринях, то перетворюються з грошей у паперові символи. Склад скарбів постійно змінюється. Незмінним залишається лише те, що серед їх компонентів обов’язково знаходиться товар, який функціонує у якості грошей:

- короткострокові цінні папери (казначейські векселі), які вважаються високоліквідними, оскільки завжди можуть бути продані на фінансовому ринку;

- акції та довгострокові облігації, яким при суща менша ступінь ліквідності;

- нерухомість [8,9].

Отже нагромадження є необхідним елементом суспільного відтворення. Невиконання паперово-кредитними грошима цієї функції веде до кризових потрясінь у національній економіці.

Функція засобу платежу -цефункція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов¢язань між суб¢єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Ця функція виникла в результаті розвит­ку кредитних відносин у капіталістичному господарстві. У цьому випадку гроші використовуються під час:

продажу товарів у кредит, необхідність якого пов¢язана з неоднако­ви­ми умовами виробництва і реалізації товарів, різною тривалістю їхнього виробництва і обігу, сезонним характером виробництва;

виплати заробітної плати робітникам та службовцям.

Отже, гроші, виконуючи функцію засобу платежу, мають свою специфічну форму руху, відмінну від форми руху грошей як засобу обігу.

Функція світових грошей – це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обігу і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. У цій функції гроші виступають як загальний купівельний, загальний платіжний засіб, як матеріалізація багатства взагалі.

Ця функція грошей виникла в капіта­лістич­них формаціях, але набула повного розвитку зі створенням світо­вого ринку. На цьому ринку гроші скидали "національні мундири", тобто виступали у вигляді злитків золота (995 проби). Паризькою угодою 1867 року єдиною формою світових грошей було визнане золото. Але в останні часи з метою зниження вартості міжнародних розрахунків стали застосовуватися кредитні гроші (СПЗ, евро та ін). За цих умов золото стало резервним фондом світових грошей.

1.5. Роль грошей у ринковій економіці

Гроші відіграють ключову роль у ринковій економіці. Без грошей не можна уявити собі обмін товарів, оскільки бартер вже неадекватний сучасному виробництву і його ефективній організації. Взагалі роль грошей у суспільному виробництві настільки велика, що за станом грошового обігу в країні можна досить упевнено робити висновки про фінансовий стан країни і про ті чи інші напрямки і тенденції розвитку виробництва. Особливого значення гроші і вся сфера їх обігу набувають у сучасних умовах організації державного регулювання економіки. Виявляється це в наступному.

1. Суспільна роль грошей, їх функція в економічній системі полягає в тому, що вони виступають сполучною ланкою між товаровиробниками.

2. Гроші відіграють і суттєво якісну роль – вони стають капіталом, або само зростаючою вартістю.

3. За допомогою грошей відбувається утворення і перерозподіл націо­нального доходу через Державний бюджет, податки, позики й інфляцію.

4. Гроші є об¢єктом грошово-кредитного регулювання економіки про­мислово розвинутих країн, заснованого на монетаристський теорії грошей.

Грошово-кредитне регулювання, як правило, спрямоване на стри­му­вання зростання грошової маси, подолання інфляційних процесів і сти­мулювання збільшення валового національного продукту. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі процеси розширеного відтворення, забезпечувати здійснення їх на еквівалентній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування, самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих підприємств, а й економічних суб'єктів сфери науки, освіти, охорони здоров'я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової, політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосереднього виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових доходів усіх суб'єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій, згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому [1,2,8,9].

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому напрямку, розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в економічному житті України неухильно зростатиме