Прийоми педагогічної взаємодії

Закономірності ефективної взаємодії педагога з учнями, розглянуті на прикладі бесіди, зумовлюють успіх усього виховного процесу, який не обмежується бесідами, виховними заходами, а становить організацію життєдіяльності вихованця, нескінченної низки педагогічних ситуацій, які потребують певного прийому, певної реакції вчителя й учнів у пев­них обставинах.

Які прийоми, накопичені в педагогічному досвіді, можуть слугувати розв'язанню повсякденних ситуативних педагогічних задач? Спочатку з'ясуймо, що таке прийом.

Прийом педагогічного впливу — це спосіб організації певної педагогічної ситуації, який викликає нові почуття й думки учнів, що спонукають їх до самозміни¹.

Звернімо увагу: вплив непрямий, а через нову ситуацію. Завдання вчителя — створити ситуацію (бажано не за шаблоном, несподівану, за контрастом). Завдання учня — під впливом нових обставин, нових по­чуттів, ними викликаних, вибрати лінію поведінки, яка відповідає по­требам, інтересам його особистості в цій ситуації. Новий емоційний відгук вихованця (його планує вчитель) як нове ставлення до своїх вчинків зумовлює причини подальших змін у поведінці учня.

Залежно від того, які почуття можуть бути викликані новою ситуа­цією, Е. Натанзон поділяє прийоми на спонукальні (дія їх розрахована на вияв радості, вдячності, поваги, гордості, віри в свої сили, власної гідності, що сприяють розвиткові нових позитивних якостей) і гальмівні (збуджують негативні почуття — незручності, сорому, розчарування, каяття, жалю і сприяють подоланню негативних якостей, полегшуючи розвиток позитивних). Окремо виділимо, за Н.Щурковою¹, групу прийомів етичного захисту, що дають учителю можливість зберегти власну гідність, моральний рівень спілкування й захиститися від амо­ральної поведінки учня, яка провокує на аморальність учителя.

Які основні прийоми охоплюють ці три групи?

 

Спонукальні	Етичного захисту	Гальмівні
+ авансування   + вияв умінь учителя + обхідний рух + фланговий підхід     + опосередкування     + прохання + вияв невдоволення	наївний подив   питання на відтворення підставляння мотиву посилання на особливості характеру   протиставлення переваг вихованця його вчинку	— збудження тривоги щодо покарання — іронія — констатація вчинку — натяк     —удавана байдужість     — удавана недовіра

Яким є механізм дії гальмівних та спонукальних прийомів? Пока­жемо, скориставшись працями Е. Натанзон.

Радимо також скористатися матеріалом «Словника термінології з педагогічної майстерності», що дасть мож­ливість усвідомити сутність спонукальних, гальмівних прийомів та етич­ного захисту вчителя.

Насамкінець поміркуймо над такими положеннями:

— використання різних прийомів, знання технологій, володіння тех­ніками впливу ефективне, якщо тло нашої професійної позиції гуманіс­тичне, якщо педагогічні стосунки ґрунтуються на взаємній повазі вчителем та учнів, на утвердженні гідності і школяра, і педагога. Поважаймо індивідуальність кожного, створюймо умови для розвитку позитивного в кожній особистості!

Для того щоб ефективно спілкуватися, важливо розвивати спосте­режливість, педагогічну уяву, вміння розуміти експресію поведінки. У цьо­му нам допоможе здатність до децентрації, готовність прийняти роль іншого — учня, батьків, колеги, стати на їхню позицію, зрозуміти їх.

Учителю-початківцю часто бракує взаєморозуміння через безпред­метні розмови або, ще гірше, нетактовне розпитування учнів. Зміст на­ших бесід повинен містити цікаве нашим школярам і нам. Вчителю про це слід подбати заздалегідь, дібрати варіанти цікавих розмов.

Учитель має будувати правильні стосунки з колегами, адже у педа­гогів мета одна. Спілкуючись із школярами, важливо дбати про автори­тет колег. Втрата авторитету колегами може певною мірою послабити і ваш педагогічний вплив на дітей.

Вибудовуючи стосунки з батьками, потрібно бути їм помічником, а не шукати в них засіб для розправи за власну безпомічність у спілку­ванні з дітьми.

Наведені техніки спілкування, схарактеризовані прийоми — це лише ключі для розкриття учня до взаємодії. Потрібний ключ слід ще підібра­ти - будьмо обережними, щоб не зламати тендітних стосунків, будьмо творчими педагогами!

Список літератури

1. Буяльский Б.А. Курс на мастерство. – К., 1974. – С. 37-39.

2. Василенко Ю. С. О голосе педагога // Сов. Педагогика. – 1972. - № 7.- С. 86-92.

3. Габдреева Г.Ш. Самоуправление психическим состоянием. – Казань, 1981. – С. 21-24.

4. Головин Б.Н. Основы культуры речи. – М., 1988. – С.41-122, 164-226.

5. Кан-Калик В.А. Учителю с педагогическом общении. – М., 1987. – С. 46-61, 101-105.

6. Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. – М., 1989. – С. 367-383, 403-436.

7. Ладыженская Т.А. Живое слово. Устная речь как средство и предмет обучения. – М., 1986. – С. 6-52, 96-108.

8. Леви В. Искусство быть другим. – М., 1986. – С. 83-93.

9. Мова тіла вчителя на уроці // Шкільний світ. – 1998. - № 22. – С. 2-3.

10. Ни кольская С.Т. Техника речи. – М., 1978. – С. 9-14.

11. Педагогічна майстерність: Підручник / За ред. І.А. Зязюна. – К., 1997. – С. 27-44.

12. Педагогічність майстерність: Тексти. – Полтава, 2001. – С. 51-82.

13. Пиз А. Язык телодвижений: Как читать мысли людей по их жестам. – Н. Новгород, 1992. – 262 с.

14. Синиця І.О. Педагогічний такт і майстерність учителя. – К., 1981. – С. 18-115.

15. Словник термінології з педагогічної майстерності. – Полтава, 1995. – 64 с.

16. Станиславский К.С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. – М., 1954. – Т.2. – С. 332-347.

17. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину // Вибр. твори: В 5 т. – К., 1976. – Т. 2. – С. 206-208, 296-306, 399-402, 414-416.

18. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання // Твори: В 6 т. – К., 1952. – Т. 4. – С. 43-45, 47.

19. Чихачев В.П. Культура и техника речи учителя // Учителю о педагогической технике. – М., 1987. – С. 73-84.

20. Юсупов И.М. Психологи взаимопонимания. – Казань, 1991. – С.15-25, 81-84.