Розділ Х. Аналіз використання трудових ресурсів

10.1. Загальна оцінка використання трудових ресурсів господарства

При раціональному веденні господарства повинно забезпечуватись ефективне використання трудових та всіх інших виробничих ресурсів, які становлять сукупність речових елементів виробничого процесу, що різняться між собою способом функціонування у виробництві продукції. З економічної точки зору ресурси виробництва поділяють на три групи: знаряддя праці, предмети праці та сама праця. Для виробництва сільськогосподарської продукції використовують землю, засоби механізації (трактори сільськогосподарські машини, автомобілі), виробничі приміщення і споруди, робочу худобу та інші знаряддя праці. До предметів праці належать посівний матеріал, добрива, корми та ін. Важливим ресурсом виробництва є робоча сила. Раціональне використання трудових ресурсів у процесі виробництва забезпечує збільшення виробництва продукції та зниження її собівартості. Ефективність використання значно залежить від раціональної організації господарства в цілому і рівня виробництва продукції в окремих галузях.

Об’єктом аналізу є використання робочої сили та оплати праці. Кінцева мета аналізу ефективності використання трудових ресурсів – збільшення обсягу продукції і зниження собівартості виробництва, що забезпечує збільшення прибутку та підвищення рентабельності господарства. Ефективність використання трудових ресурсів залежить від удосконалення технології виробництва, впровадження найефективніших із технологічно рівноцінних інших засобів виробництва та їх раціонального комбінування. Тому аналіз не повинен обмежуватися порівнянням фактичних показників з плановими, за минулий рік у межах одного господарства. Необхідно широко використовувати технологічну інформацію щодо раціональності та ефективності окремих методів застосування ресурсів у передових господарствах, а також прогресивні нормативи, які визначають можливий рівень використання трудових ресурсів.

Аналіз трудових ресурсів охоплює вивчення забезпеченості ними господарства і рівня їх використання в процесі виробництва.

Оцінка забезпеченості господарства трудовими ресурсами проводиться шляхом порівняння їх наявності з потребою в них по підприємству в цілому, по його структурних підрозділах, а також по окремих галузях і дільницях виробництва, категоріях і професіях працівників. При цьому важливо аналізувати не лише показники забезпеченості робочою силою в середньому за рік, а й в періоди (місяці) найбільшої напруженості в роботі. Оцінка забезпеченості трудовими ресурсами в рамках окремого господарства (його підрозділів) проводиться через порівняння абсолютних фактичних показників з плановими або нормативними.

При міжгосподарському аналізі або в динаміці за ряд років забезпеченість трудовими ресурсами вимірюється відносними показниками кількості працівників у розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь, у тому числі на одиницю площі ріллі (на 100 га або на 1 га).

Наявність трудових ресурсів відображається показником чисельності працівників за категоріями: працівники постійні, сезонні і тимчасові, інженерно-технічні працівники, службовці, молодший обслуговуючий персонал, інші працівники, а також по галузях рослинництва і тваринництва за професіями. Використовується показник середньоспискової чисельності працівників, який визначається як відношення сумарної кількості працівників за списком за кожний календарний день до кількості календарних днів у періоді. У цьому показникові відображається як відпрацьовані дні, так і невиходи на роботу.

При аналізі забезпеченості трудовими ресурсами і рівня їх використання враховують фондо- та енергоозброєність праці. Чим вищий рівень озброєності робочої сили основними засобами виробництва і енергетичними потужностями, тим більшими будуть потенційні можливості підвищення продуктивності праці, тим меншою – кількість праці, яка необхідна для виробництва одного й того ж обсягу продукції.

Загальний показник фондоозброєності праці визначається вартістю основних виробничих засобів у розрахунку на одного працівника. Енергоозброєність відображається сумарною потужністю енергоресурсів у кінських силах на одного середньорічного працівника.

Рівень використання трудових ресурсів відбивається в показниках продуктивності праці. Зростання продуктивності праці вважають вирішальною умовою збільшення обсягів виробництва продукції. Продуктивність праці вимірюється співвідношенням між кількістю виробленої продукції і затратами живої праці. Підвищення продуктивності праці можливе за умови випереджаючого зменшення потрібної для виробництва кількості живої праці порівняно з кількістю уречевленої праці. Таким чином досягається економія всієї суми праці, яка відображається в зниженні собівартості продукції.

Збільшення обсягу продукції і зниження собівартості її виробництва внаслідок зростання продуктивності праці вважається головним напрямом підвищення економічної ефективності виробництва. Це особливо актуально за нових умов господарювання. Від продуктивності праці залежить також рівень її оплати, а отже, з’являється матеріальна зацікавленість працівників у збільшенні результатів виробництва.

Таким чином, аналіз продуктивності праці відіграє важливу роль у пошуку резервів зміцнення економіки господарства і підвищення добробуту зайнятих у ньому працівників.

У сільському господарстві, на відміну від багатьох галузей промисловості, працівник, як правило, не перетворює безпосередньо сировину на кінцеві продукти. Він виконує необхідні операції, які сприяють виробництву продукції в результаті дії природних процесів. Тому інтенсифікація праці в цій галузі не завжди супроводжується підвищенням її продуктивності.

У сільському господарстві рівень продуктивності праці залежить від організаційно-технологічних факторів, але головним чином – від природних умов. Тому при аналізі важливо розглядати підвищення продуктивності праці з виробництва окремого виду продукції як результат раціонального співвідношення збільшення виробництва продукції на одиницю розміру галузі і зменшення витрат робочого часу на одиницю розміру цієї ж галузі.

При аналізі оцінюють загальний рівень продуктивності праці, використання запасу робочого часу виявляють і визначають розмір впливу окремих факторів і шляхи підвищення ефективності використання праці та коштів на її оплату.

Узагальнюючим показником рівня продуктивності праці по господарству в цілому є річний виробіток вартості валової продукції у порівняльних цінах в розрахунку на одного середньорічного працівника. Річний виробіток одного працівника залежить від ступеня використання запасу робочого часу, середньої тривалості відпрацьованого людино-дня в годинах і годинної продуктивності праці. Цю залежність можна відобразити у вигляді формули:

у = х₁ х₂ х₃ х₄,

де у – річний виробіток валової продукції на одного працівника; х₁ – річний запас робочих днів одного працівника; х₂ – коефіцієнт використання запасу робочого часу; х₃ - середня тривалість відпрацьованого людино-дня в годинах; х₄ – виробіток продукції в розрахунку на1 людино-годину, грн.

Виходячи з цього взаємозв’язку, при аналізі оцінюють загальний рівень продуктивності праці і фактори, які його зумовили, та визначають вплив продуктивності праці на обсяг виробництва продукції (табл. 10.1).

Таблиця 10.1.