Рівень розвитку фізичної культури в кожному суспільстві визначають соціальні (соціальними запитами; соціально-економічними умовами), біологічні (потреби людини в руховій активності) та особистісні фактори.
Соціальні запити у сфері фізичної культури пов’язані з:
• негативними тенденціями стану здоров’я населення;
• посиленням вимог до психофізіологічних характеристик працівника сучасного виробництва;
• проблемою гіпокінезії.
Негативні тенденції стану здоров’я знаходять свій вияв у високих показниках захворюваності та смертності. Так, згідно з офіційними даними, смертність в Україні за перші 7 міс 2009 р. збільшилась на 8,1 %. Це означає, що тривалість життя зменшилась на 5 років. Дитяча смертність в Україні в 2 рази вища, ніж в Японії і Швеції, у 1,5 рази – ніж у США. Тільки 20 % дітей шкільного віку є здоровими, 80 % – мають різні відхилення у стані здоров’я.
У структурі захворюваності дітей на першому місці – хвороби органів дихання, другому – нервової системи, третьому – органів травлення. Після аварії на Чорнобильській АЕС різко збільшилась кількість онкологічних захворювань, хвороб крові та кровотворних органів, вроджених аномалій, захворювань нервової системи, органів дихання.
Аналогічна ситуація складається зі здоров’ям дорослого населення, перед якого збільшилась кількість серцево-судинних захворювань, захворювань органів дихання, опорно-рухового апарату, нервової системи. Такий стан пов’язують як із несприятливою екологічною обстановкою, нераціональним харчуванням, шкідливими звичками, так і з гіпокінезією. У зв’язку з цим розробляють програми профілактики захворювань. До ефективних профілактичних заходів належать фізичні вправи. Давно доведено, що заняття фізичною культурою і спортом сприяють підвищенню опору організму до несприятливих факторів, поліпшують стан здоров’я, підвищують функціональні резерви, працездатність і підготовку. У осіб, які займаються фізичними вправами, менше лікарняних, у них вища продуктивність праці.
Попит суспільства до розвитку фізичної культури збільшується у зв’язку з підвищенням психофізіологічних вимог до працівників сучасного виробництва внаслідок появи нових професій, зміни старих професій. Так, ряд професій пов’язаний з роботою в умовах підвищеної радіації, високої або низької температури, нестачі кисню. Це зумовлює необхідність, з одного боку, здійснення спеціальної фізичної підготовки з допомогою фізичної культури, виховання тих якостей, які необхідні для цієї професії, а з іншого – підвищення адаптації до несприятливих факторів зовнішнього середовища з метою профілактики професійних захворювань.
Особливу роль у підвищенні попиту населення до фізичної культури і спорту відіграють проблеми гіпокінезії (обмеження рухової активності). Виникнення цієї проблеми пов’язано з кількома причинами: механізацією та автоматизацією виробництва, що значно зменшують частку фізичної праці; переважанням у більшості професій локальних навантажень, виконання яких залучає до дії тільки окремі м’язи.
Зниження рухової активності кваліфікують як один із факторів розвитку так званих хвороб цивілізації: гіпертонії, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, інфаркту міокарда, вегетосудинної дистонії. Дослідження показують, що у фізично малоактивних людей ризик смерті від ішемічної хвороби серця у 2–3 рази вищий, ніж у активних. Отже, заняття фізкультурою і спортом розглядають як потужний фактор боротьби з гіпокінезією та її наслідками.
Соціально-економічні умови, як і соціальний попит, суттєво впливають на рівень розвитку фізичної культури в країні. У розвинутих країнах цьому сприяють висока вартість медичних послуг (консультації, лікування, перебування в лікарні, ціна на ліки); безробіття і конкуренція під час працевлаштування, кар’єрного росту, де перевагу надають особам з високим рівнем фізичного стану. Це змушує людину займатися фізичною культурою і спортом для оздоровлення і підвищення фізичного стану. З іншого боку, в економічно розвинених країнах залучення дорослого населення до занять фізичними вправами досягають за рахунок: матеріального і морального заохочення тих, хто займається фізичною культурою і спортом; фінансування організаційних заходів для впровадження фізичної культури (фірма «Сіменс» у Німеччині щорічно витрачає більш 4 млн дол на фізичну культуру і спорт для службовців); широкого розвитку індустрії здоров’я (платні фізкультурно-оздоровчі послуги широкого асортименту); підтримки фізкультурного бізнесу (звільнення або надання пільг з оподаткування тих, хто займається виробництвом особливо необхідних тренажерів, наприклад, для інвалідів, спеціального обладнання для занять фізичними вправами для дітей та осіб, що мають вади опорно-рухового апарату); створення міцної фізкультурно-оздоровчої бази (центри рекреації, реабілітації).
У 1966 р. Рада Європи запропонувала термін «Спорт для всіх» для фізкультурного руху, яким передбачалось охопити різні форми фізичної активності – від спонтанних неорганізованих ігор до регулярного виконання мінімуму фізичних вправ. Реалізація завдань у різних країнах здійснювалася під різними номінаціями. У США такі програми називаються «Фізична активність і спорт», у Нідерландах, Норвегії, Японії – «ТРІМ», Німеччині – «ТРІМ» (нині «Трімінг–130»), в Австрії – «Роби з нами», в Австралії – «Життя. Будь з ним» та ін.
У багатьох країнах масового розвитку набуває туризм і навіть створено індустрію туризму. Спеціалізовані фірми виробляють різноманітний інвентар, одяг, оснащення, випускають довідники, методичні рекомендації, підшукують провідників, постачають продукти харчування, маршрутні карти.
Велику популярність має біг, яким займаються особи, не зайняті фізичною працею – службовці, домогосподарки, працівники торгівлі, медичні працівники, митці, політики. Популярним є силовий спорт – атлетична гімнастика, культуризм. Популярною в багатьох країнах є йога (хатха-йога). Протягом останніх років значного поширення набула аеробіка. Створено приватні клуби, де за відповідну плату можна пройти курс занять. Випускають аудіо- та відеопродукцію з методичними порадами. Час від часу набуває популярності один із нових або раніше маловідомих видів спорту. Стаючи модним, певний вид спорту викликає зацікавлення у багатьох людей. Часто моду створюють штучно, щоб розпродати великі партії інвентарю і спорядження.
1. Таким чином, потреба в організації та методичному забезпеченні масової фізкультурно-оздоровчої роботи в розвинених країнах має об’єктивний характер. Насамперед, відмітимо суб’єктивне усвідомлення цієї необхідності, що з’являється в особи або внаслідок впливу культури країни, або внаслідок впливу соціальних факторів (реклама, агітація, умови працевлаштування, кар’єрний ріст).
2. Головним чинником виступають бізнесові інтереси. По-перше, це вимоги до якості робочої сили, по-друге – прагнення страхових компаній зменшити витрати, по-третє – діяльність організації у сфері послуг, для яких забезпечення масової фізкультурно-оздоровчої роботи – це випуск товарів широкого вжитку.
3. Позитивно вплинула на організацію фізкультурно-оздоровчої роботи кооперація групи капіталістичних країн в рамках руху «Спорт для всіх».
4. Масові заняття спортом у розвинених країнах базуються на відносно простих процесах використання нескладних вправ аеробного спрямування: біг, плавання, ходьба, велосипедний спорт, лижний спорт.
Крім соціальних факторів на рівень розвитку фізичної культури впливає біологічний фактор – потреба людини в рухові – кінезифілія. Рівень кінезифілії у кожного різний і генетично зумовлений. Найвиразніше це проявляється серед дітей. Одні з них непосидючі, весь час рухаються, інші – менш активні. З віком кінезифілія знижується.
Зниження рухової активності дорослого населення зумовлює погіршення стану здоров’я, зростання серцево-судинних захворювань, зниження здатності організму чинити опір несприятливим факторам зовнішнього середовища, як наслідок – зростання захворювань.
Мотиви занять відіграють велику роль для усвідомлення необхідності займатися фізичними вправами і залежать від віку, статі, професії. Якщо молодь хоче займатись фізкультурою і спортом, щоб розвинути вольові якості – формувати волю, характер, випробовувати себе, то особи середнього та літнього віку – з метою зміцнення здоров’я, активного відпочинку, спілкування. Дорослі цінують фізичні вправи як засіб підвищення психологічної рівноваги, впевненості у собі. Нині, коли збільшується тенденція зростання психологічних розладів, цей мотив стає більш актуальним. Проте іноді бажання не переростають у реальні дії. Якщо близько 60 % населення виявляють бажання займатися фізкультурою, то тільки 5–15 % займаються систематично.
