Роль і значення пасажирського транспорту в житті суспільства

Розділ 1 ОСНОВИ ПАСАЖИРСЬКИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ

Сучасне суспільство характеризується інтенсивними комунікаційними процесами. Без обміну речовиною і енергією немислиме існування економіки. Інформаційні технології багато в чому визначають науково-технічний потенціал суспільства, формують новий життєвий стиль. Проте всі процеси руху в часі і просторі речовини, енергії і інформації є вторинними по відношенню до процесу переміщення людей. Переміщення людей в просторі є життєво необхідною біологічною функцією організму і здійснюється завдяки наявності у людини опорно-рухового апарату. Суспільне середовище зумовлює необхідність переміщення людей в просторі як функцію їх соціальної поведінки, стимулює прогресивне розширення доступних територій і швидкості пересування.

Вже на ранніх етапах розвитку людини суспільні відносини вимагали об'єднання людей в часі і просторі для ефективного здійснення процесів виробництва, споживання матеріальних і культурних цінностей, науковою, суспільно-політичною, військовою, учбовою і іншій діяльності. Так виникли населені пункти. З часом територіальне розширення населених пунктів вступило в суперечність з необхідністю швидкого переміщення людей від місця мешкання до місця тимчасового перебування. Вирішення цього протиріччя забезпечив міський пасажирський транспорт.

Пасажирське повідомлення між окремими населеними пунктами постійно розвивалося. Посилення транспортних і економічних зв'язків між сусідніми населеними пунктами привело до виникнення крупніших співтовариств, що сформувалися в окремі регіони і держави. Між регіонами і державами також розвивалися транспортні зв'язки.

Для сучасної Росії значення транспорту величезне, оскільки саме транспорт об'єднує різні регіони країни в єдину державу. В зв'язку з цим транспорт є одним з ведучих державо утворюючих чинників.

Транспорт (від лати. transporto — переміщаю) — народногосподарський комплекс, що здійснює перевезення людей і вантажів. По об'єкту перевезення розрізняють транспорт пасажирський і вантажний. Пасажирський транспорт — частина єдиної транспортної системи. Сучасний пасажирський транспорт забезпечує перевезення людей, їх ручної поклажі і багажу в різних видах повідомлення. Перевезення людей можуть здійснюватися як на професійній основі, так і самостійно громадянами в особистих (побутових) цілях. Ми розглядатимемо пасажирські перевезення на професійній основі. Такі перевезення можуть бути комерційними і некомерційними. Комерційні перевезення виконуються перевізником з метою отримання економічного результату (вигоди) і підрозділяються на перевезення транспортом загального користування і технологічні перевезення. Некомерційні перевезення виконуються громадянами з метою задоволення особистих (побутових) потреб, а також організаціями на користь державної або муніципальної служби (перевезення військовослужбовців, міліціонерів, чиновників і т.д.).

По середовищу, використовуваному для руху, і технічній основі пасажирський транспорт підрозділяють на наземний, водний, повітрям, а також транспорт, що використовує штучно створене середовище. Автомобільний транспорт як один з видів наземного транспорту набув найбільшого поширення і займає провідне положення в перевезеннях пасажирів. У містах також широко використовується міський електричний транспорт (табл. 1.1). Транспортні засоби (пересувний склад) автомобільного транспорту включають автомобілі різного призначення, причепи до них і мотоцикли. За призначенням комерційні автомобілі підрозділяють на пасажирські (легкові автомобілі і автобуси), вантажні (розрізняються за типом кузова) і спеціальні (розрізняються за функціональною ознакою: пожежники, майстерні, автокрани і ін.)¹. Пасажирські автомобілі переважають у складі автомобільного парку (табл. 1.2).

Економічна і соціальна роль пасажирського транспорту полягає в наданні послуг з перевезення пасажирів, їх ручної поклажі і багажу шляхом задоволення потреби людей в перевезеннях. Пасажирський транспорт відноситься до сфери послуг населенню (а не до виробничої сфери, як помилково вказано у ряді старих літературних джерел).

Суспільні відносини, що виникають і складаються між різними учасниками (суб'єктами) транспортної діяльності в області пасажирських перевезень, представляють

 

 

собою транспортні відносини. Основні суб'єкти таких транспортних відносин — пасажири — фізичні особи, що використовують транспортні засоби з метою пересування, але що не здійснюють при цьому функцій по управлінню даними транспортними засобами або інших службових функцій, пов'язаних з поїздкою.

Юридичні особи або індивідуальні підприємці без утворення юридичної особи, що здійснюють перевезення пасажирів, є перевізниками (транспортними операторами). Органи державної і муніципальної влади, що здійснюють повноваження і функції регулювання діяльності перевізників, встановлені чинним законодавством, також є учасниками транспортних відносин.

У даних транспортних відносинах предметом діяльності виступає переміщення пасажира з одного пункту в іншій. Пасажир може перевозити ручну поклажу і багаж. Речі пасажирів відносяться до ручної поклажі або багажу відповідно до правил перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом, затверджуваними Урядом Російської Федерації. Традиційно при вивченні перевезень пасажирів розглядають також і перевезення поштових відправлень.

Людина може здійснювати необхідні пересування пішки або з використанням засобів транспорту. Транспорт слід розглядати як своєрідний «підсилювач» здатності людей до пересування.

Ідея використання «підсилювача» різних здібностей людини застосовується достатньо широко — від примітивного важеля до сучасного комп'ютера. Для пасажирів користування транспортом зв'язане, перш за все, з економією часу і сил, що витрачаються на пересування. Так, швидкість пішохода в місті складає 4 км/ч (для міст з населенням понад 1 млн. жителів — 5 км/ч). Швидкість руху міського автобуса складає близько 20 км/ч, тому пересування прискорюється в 5 (4) разів.

Підвищення швидкості руху транспортних засобів розширює так званий радіус доступності — відстань, на яку доцільно проводити переміщення по сукупності обмежень соціального, економічного, медико-фізіологічного, психологічного і іншого характеру. Заощаджений час використовується людьми для відпочинку, розвитку особи, отримання додаткового заробітку, виховання дітей і інших особисто і соціально значущих цілей.

При користуванні транспортом пасажир менше втомлюється, скорочуються витрати на покупку взуття зважаючи на менший її знос.

Разом з тим, при зниженні якості транспортного обслуговування нижче допустимих меж, пасажирський транспорт може стати причиною так званої транспортної втоми. Дослідженнями учених встановлено, що щоденні витрати часу на транспортні пересування не повинні перевищувати 1 ч 6 мин. Інакше у пасажирів можлива поява різних фізіологічних розладів. Встановлено також, що кожні 10 мін, проведені в переповненому рухомому складі міського транспорту, призводять до зниження продуктивності праці робочих-відрядників в середньому на 4 %. Вулиць з почасовою системою оплати продуктивність праці знижується ще більше. Тому при організації пасажирських перевезень особливу увагу слід звертати на забезпечення належної якості транспортного обслуговування населення, зниження транспортної втоми.

Більшість людей щодня витрачають на транспортні пересування значний час. Перш за все це стосується жителів міст, в яких проживає близько 68 % росіян, а також жителів приміських зон. Щоденні витрати часу на поїздки збільшуються із зростанням чисельності населення міст, досягаючи в містах-гігантах (понад 1 млн. жителів) два і більше годин. Працівники сільського господарства також витрачають значний час на поїздки з будинку до місця роботи (на поле, ферму) і назад. Вільний час працюючої людини складає приблизно 7 ч в добу (8 ч — робота і 9 ч — сон і особистий час). Отже, при середніх витратах часу на поїздки 1 ч 30 мін в добу, транспорт «забирає» більше 1/5 вільного часу.

Транспортна діяльність в цілому (перевезення пасажирів і вантажів всіма видами транспорту), що розглядається як сфера професійної діяльності, забезпечує приблизно 7 % від загального числа робочих місць (тільки у самій транспортній галузі без урахування транспортного машинобудування, транспортного будівництва і інших зв'язаних галузей). Частка пасажирських перевезень всіма видами транспорту в об'ємі платних послуг населенню складає 22,2 %. У транспортному комплексі експлуатується близько 11 % основних виробничих фондів народного господарства. Значна частина цих трудових і матеріальних ресурсів задіяна в перевезеннях пасажирів автомобільним транспортом. З автомобільним транспортом безпосередньо зв'язані соціально і економічно значущі забезпечуючі галузі: автомобілебудування, дорожнє будівництво і зміст дорогий, переробка нафти і реалізація нафтопродуктів, автосервіс, галузева підготовка кадрів і ін.

1.2. Розвиток пасажирського транспорту

В давнину першими засобами пасажирських повідомлень були носилки, переносимі рабинями. З одомашненням крупних тварин і винаходом колеса з'явилася можливість будувати вози, що приводяться в рух мускульною силою тварин. Поява возів привела до виникнення дорожнього будівництва. Зростання дорожньої мережі розширювало території, освоєні людиною, сприяло розвитку економіки. Так виник дорожній транспорт.

Довгий час розвиток дорожнього пасажирського транспорту відбувався у напрямі вдосконалення упряжних екіпажів. На них з'явилися ресори, фрикційні амортизатори, гальма, зручні закриті пасажирські салони. Поїздки в таких екіпажах були доступні тільки верхівці суспільства. Широко застосовувалися і тварини, що ходили під сідлом.

Наступний етап розвитку пасажирських повідомлень пов'язаний з розповсюдженням маршрутного принципу і застосуванням розкладу руху. Першим видом суспільного транспорту (мал. 1.1), призначеним для використання на постійних маршрутах, став омнібус (від лати. omnibus — для всіх) — багатомісний кінний віз. Вперше омнібус став курсувати в Парижі (Франція) на міських і приміських маршрутах в 1662 р. Термін «омнібус» означав не просто визначений по конструкції екіпаж, але і новий вигляд повідомлення — перевезення пасажирів транспортом загального користування за маршрутним принципом з використанням розкладу руху.

У XVI в. у Англії з'явився диліжанс — багатомісна карета, запряжена кіньми, для регулярного перевезення пасажирів, багажу і пошти. Диліжанси застосовували на міжміських маршрутах. Рух диліжансів здійснювався за розкладом із зупинками на обладнаних станціях.

В IX в. у Росії на міських маршрутах використовували лінійки — відкриті багатомісні довгі вози з подовжньою перегородкою, в яких пасажири сиділи боком до напряму руху.

У Росії з XVI до початку XVIII в. міжміські перевезення здійснювалися ямщиком гоньбой. Уподовж доріг розташовувалися ями — поштові станції, на яких коней міняли за принципом естафети, а пасажирам надавали відпочинок і живлення. Виникнення умов прямо пов'язане із становленням державної поштової служби, організованої в Росії найбільшим суспільно-політичним діячем XVII в. боярином А.Л.Ор-диным-Нащокиным1^. Оплата проїзду здійснювалася за дільничним принципом і фіксованими тарифами (додатково ямщикам давали на горілку). Пасажири зобов'язані були мати подорожную2 — документ, що видається на весь маршрут поліцейськими властями. Поза чергою слідували кур'єри і військовослужбовці. Перевезення по державних потребах здійснювалися з дзвіночками. Кінні екіпажі були переважно маломісними, оскільки дороги знаходилися в жахливому технічному стані, а основною частиною населення Росії були кріпосні, проживання, що не виїжджали з місця, встановленого паном. Наприклад, по дорозі Москва—Ярославль щодня в 60-х рр. XIX в. проїздило близько 100 диліжансів і 40 поштових упряжок, при ямах цієї дороги містилися 200 ямщиках троек3^. Служба ямщика описана в творах вітчизняної літератури, оспівана в романсах4^. Ями послужили прообразом сучасних автовокзалів і пасажирських автостанцій.

З середини XIX в. у найбільших містах миру (Нью-Йорк, Санкт-Петербург, Москва і ін.) стали з'являтися конки — залізниці з кінною тягою. Рейковий хід дозволив за рахунок зниження опору руху збільшити число пасажирів, що перевозилися. Перша російська конка була побудована в 1850 р. в Москві. Проте кінна тяга була недостатньо могутньою і, головне, були вичерпані можливості збільшення швидкості повідомлення.

Широке використання пари дозволило замінити коня паровою машиною. В кінці першої половини XIX в. у багатьох країнах споруджуються залізниці. У Росії перша залізниця загального користування була прокладена в 1837 р. між Санкт-Петербургом, Царським Селом і Павловському (26 км.).

По цій залізниці перевезення пасажирів за розкладом руху здійснювалося з небаченою тоді швидкістю — близько 60 верст/ч (64 км/ч). У 1843—1851 рр. була побудована Миколаївська залізниця, що зв'язала молода і стародавня столиці. У 1861 р. було відкрито залізничне повідомлення між Москвою і Владимиром, яке продовжили в 1862 р. на Нижнього Новгорода. У XIX в. Росія покрилася мережею (як тоді говорили, чавунних) залізниць.

У 1863 р. в Лондоні проклали міську парову залізницю — Metropolitan Railway (буквально — столична залізниця). Вона проходила по ізольованому шляху, зокрема в тунелях. Так виник новий вигляд міського транспорту — метрополітен. Через декілька років метрополітен ввели в експлуатацію у ряді інших крупних міст миру — Нью-Йорку (1868), Будапешті (1896), Відні (1898), Парижі (1900) і ін. У Росії перша лінія метрополітену була введена в експлуатацію в 1935 р. в Москві, пізніше — в Ленінграді (1955), Нижньому Новгороді (1985), Новосибірську (1985), Самарі (1987) і Єкатеринбургу (1995), ведуться підготовчі роботи по споруді метрополітенів в Челябінську, Красноярську, Ростове-на-Доні, Омську, Пермі і інших містах.

Одночасно з метрополітеном в містах стали прокладати наземні парові залізниці. Одна з перших таких доріг з'явилася в Лондоні за проектом О 'Трема і отримала назву Tram way. У російській мові ця назва з часом трансформувалася в слово трамвай. Недоліками парових машин були незадовільна екологічність і низький коефіцієнт корисної дії.

Розвиток електротехніки в кінці XIX в. дозволило перейти на використання електротяги на міському транспорті. Повсюдно стали замінювати електричними екіпажами конку, паровий трамвай і метрополітен. У Російській Імперії вперше електричне трамвайне повідомлення було організоване в Києві (1891), потім в Казані, Нижньому Новгороді, Москві і Санкт-Петербурзі.

На приміському маршруті Берлін—шпандау (Німеччина) в 1882 р. був випробуваний екіпаж на колісному ході з живленням тягового електродвигуна від контактної мережі через підвісні (троллейные) дроти. Це був прообраз сучасних тролейбусів (від троллеи і омнібуса). У Росії перший тролейбусний маршрут був організований в Москві на Садовому кільці в 1933 р.

У 1886 р. Готліб Даймлер і Карл Бенц побудували екіпаж на шосейному ході з двигуном внутрішнього згорання — автомобіль (у пер. з греч. — сам рухаюся). Перші автомобілі були легковими. Поступово пасажиромісткість автомобілів збільшувалося і з'явилися автобуси (від автомобіль і омнібус). З 20-х рр. XX в. автобус використовується в різних видах повідомлення. З середини XX в. він стає основним видом міського транспорту в містах і селищах міського типу. У Росії перший дозвіл (ліцензія) на експлуатацію приміського автомобільного маршруту Сімферополь—Ялта (восьми місцевий екіпаж із швидкістю руху 16 верст/ч) був виданий торговому дому «Еленковский і К°» в 1896 р. Через 10 років в різних частинах Росії функціонувала вже безліч автобусних і поштових автомобільних маршрутів. Перші внутрішньо міські автобусні маршрути були організовані в 1906 р. в Санкт-Петербурзі, в 1907 р. в Архангельську, в 1908 р. в Москві.

Тільки у найбільших містах, що мають метрополітен, автобус поступається йому провідною роллю в перевезеннях пасажирів (мал. 1.2).

 

 

 

 

У міжміському і приміському повідомленнях швидко розвивається мережа автобусних маршрутів. Автобус стає основним видом транспорту загального користування на селі і в місцевостях, що не мають розвиненої мережі залізниць.

З розгортанням промислового випуску легкових автомобілів в містах з'явилося обслуговування таксомотора. Наприклад, в 1912 р. в Санкт-Петербурзі налічувалося вже 220 автомобилей-такси1, а перше підприємство таксомотора було організоване в Москві в 1909 р.

З історією розвитку автомобільного транспорту детально можна ознайомитися в книзі канд. екон. наук А. Д. Рубца.

У міру становлення цивільної авіації перевезення пасажирів на дальні відстані, особливо міжконтинентальні перевезення, стають сферою діяльності повітряного транспорту. Морські перевезення пасажирів останнім часом виконуються переважно як круїзні. Річковий транспорт продовжує використовуватися для перевезень пасажирів по судноплавних річках, але його діяльність в Росії обмежена коротким періодом навігації.

У другій половині XX в. у розвинених країнах відбулася автомобілізація населення. У СРСР цей процес довгий час штучно стримувався властями. Коли це обмеження перестало діяти, в Росії відбулася «вибухова» автомобілізація населення. За 10 років (з 1990 по 2000 р.) число легкових автомобілів у власності росіян виросло з 58,6 до 142 на 1000 чіл. На початку 2002 р. в Москві на 1000 жителів доводилося 270 автомобілів.

В даний час прогнозується подальше зростання автомобілізації при одночасному якісному і кількісному розвитку автобусного і таксомотора повідомлень. У найближчі десятиліття автомобілі з двигунами внутрішнього згорання будуть витиснені електромобілями, а також набудуть поширення автомобілі, що використовують як пального водень, що отримується з паливних елементів. У містах продовжиться розвиток метрополітену, будуть споруджені дешевші, ніж метрополітен, монорельсові дороги і створений індивідуальний автоматичний кабинный транспорт. Легковий автомобіль (електромобіль) стане загальнодоступним, і рівень автомобілізації наблизиться до 550 автомобілів на 1000 чол.

Автомобільний транспорт загального користування, призначений для перевезень пасажирів, має наступні перспективи. У внутрішньо міському і приміському сполученнях відбудеться зміна поколінь рухомого складу, буде розширена мережа маршрутів, підвищена частота і регулярність руху автобусів, організовані маршрути і рейси підвищеної комфортабельності. Отримає розвиток міський електричний транспорт, зокрема, зросте число міст, що мають метрополітен, і збільшиться протяжність ліній метрополітенів, що діють, трамвая і тролейбуса. Відбудеться відродження таксі. У міжміському повідомленні збільшиться число автобусних маршрутів. Перевезення виконуватимуться автобусами підвищеної комфортабельності. Перестане застосовуватися застаріле розмежування приміських і міжміських маршрутів по критерію «вильоту» маршруту на 50 км. від межі міста. Статус міжміського або приміського привласнюватиметься маршруту відповідно до особливостей пасажиропотоку і типу експлуатованих автобусів. У міжнародному повідомленні комерційні автомобільні перевезення розвиватимуться переважно в прикордонному повідомленні і як туристські. Буде також рости об'єм автобусних перевезень в повідомленні між країнами СНД.