Нематеріальні активи - це активи, які не існують фізично вираження, але все ж представляють істотну цінність для підприємства.

Під нематеріальними активами розуміють умовну вартість об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інших майнових прав, що визнаються об’єктом права власності конкретної установи.

Види нематеріальних ресурсів можна відобразити наступною схемою:

 

Рис.1.1. Об’єкти промислової власності.

 

Промислова власність є поняття, яке застосовується для позначення виключного права на використання певних нематеріальних ресурсів. Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до об’єктів цієї власності належать: патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки на походження чи найменування місця походження. Серед об’єктів промислової власності найважливіше місце посідають винаходи.

Винахід – результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології. Винаходу надається правова охорона, якщо він є новим, має винахідницький рівень та промислове застосування. Винахід є новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Винахід має винахідницький рівень, якщо він для спеціаліста явно не є наслідком рівня техніки. Рівень техніки визначається за всіма джерелами інформації, що є загальнодоступними в Україні та закордонних державах до дати пріоритета винаходу. Винахід признається промислово використовуваним, якщо він може бути використаним у промисловості, с/г, сфері охорони здоров’я та інших галузях н/г. Об’єктами винаходу можуть бути пристрої, спосіб, речовина, штам мікроорганізмів, культура клітин рослин та тварин, а також застосування відомого раніш пристрою, способу, речовини, штама за новим призначенням.

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. До промислових зразків відносяться форма, малюнок, колір або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Патент видається на промисловий зразок, що є новим, оригінальним та має промислове застосування. Промисловий зразок признається новим, якщо сукупність його істотних ознак невідома в Україні чи за кордоном до дати пріоритету промислового зразку. Промисловий зразок признається оригінальним, якщо форма, малюнок, колір або їх поєднання, що заявлені, для спеціаліста в цій галузі не є явними під час їхнього візуального сприйняття та оцінки. Істотні ознаки визначають відмінності зовнішнього вигляду промислового зразку в естетичних та економічних особливостях його форми,малюнку, кольору чи їх поєднання. Промисловий зразок признається таким, що має промислове застосування, якщо він може бути відтвореним промисловим чином у відповідному виробі для введення в обіг.[4, п.7]

Корисна модель – результат творчої діяльності людини в будь-якій області технології. Предметом технічного вирішення у корисних моделях є лише кострукція виробу, його форма.

Товарний знак та знак обслуговуання це позначення для відмінності товарів та послуг, які виробляють або надають одні фізичні або юридичні особи, від однорідних товарів та послуг, що виробляють або надають інші фізичні та юридичні особи. У якості товарних знаків можуть бути зареєстровані словесні, образні, об’ємні та інші позначення та їхні комбінації [4, п.8]

Інтелектуальна власність – юридичне поняття, яке охоплює авторське право та інші права на продукти інтелектуальної діяльності. До об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать наукові праці, твори літератури та мистецтва, програмні продукти, тощо.

Програмне забезпечення ЕОМ – сукупність однієї або більше програм або мікропрограм в будь-якому істотному вигляді.Програмне забезпечення поділяють на загальне та спеціальне.[7, поз. 11.11.1.2.]

База даних – сукупність даних, матеріалів або витворів у формі, що читається машиною. [8, ст.4]

База знань – сукупність систематизованих відомостей, що відносяться до певної галузі знань та можуть бути прочитані ЕОМ.

Об’єкти права інтелектуальної власності:

1. Право власності на винахід. Документ, що підтверджує право власності. Патент.

2. Право власності на промисловий зразок. Патент.

3. Право власності на корисну модель. Патент.

4. Право власності на сорт рослин. Патент.

5. Право власності на товари і послуги. Свідоцтво.

6. Право власності на програми для ЕОМ. Це право на публікацію, відтворення, розповсюдження та інші дії по введенню до господарського обігу сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп’ютерних устаткувань, з метою одержання визначених результатів.

7. Право власності на науково-технічну інформацію, тобто результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, яка забезпечує їх відтворення, використання й розповсюдження.

8. Право власності на фірмову назву. Чинним законодавством визначаються права й обов’язки суб’єктів господарської діяльності, пов’язані з використанням фірмових назв, виробничих марок і товарних знаків, що належать до нематеріальних активів.

9. Право власності на базу даних. Право на публікацію, відтворення, розповсюдження та інші дії з введення до господарського обігу сукупності даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих для пошуку та обробки за допомогою ЕОМ, тощо.

Під ноу-хау розуміють: різного роду технічні знання та досвід, що не мають правової охорони за кордоном, включаючи методи, засоби та навички, що необхідні для проведення проектування, розрахунків, будівництва та виготовлення будь-яких об’єктів та виробів науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських, пуско-наладочних та т.ін. робіт; розробки та використання технологічних процесів; склади та рецептури матеріалів, речовин, сплавів та т.ін.; методи та способи лікування, пошуку та видобутку корисних копалин; знання та досвід адміністративного, економічного та іншого порядку, такі що не є загальновідомими та можуть бути практично застосовані у виробничій та хазяйській діяльності. [9, п.1.3]

Раціоналізаторською признається пропозиція, що є новою та корисною для підприємства, якому її продано, та передбачає створення та зміну конструкції виробів, технології виробництва та техніки, що застосовується, або складу матеріалу. Раціоналізаторська пропозиція є новою для підприємства, якому її продано, якщо згідно до існуючих на даному підприємстві джерел інформації ця або тотожня поданій пропозиція не була відома у степені, достатній для її практичного використання. Раціоналізаторська пропозиція є корисною для підприємства, якому її продано, якщо її використання дає можливість підвищити економічну ефективність чи отримати інший позитивний ефект цим підприємством. Не признаються раціоналізаторськими пропозиції, що знижують надійність та інші показники якості продукції чи погіршують умови праці, а також викликають або збільшують рівень забруднення оточуючого природного середовища. [4, п.9]

Позначення, елементом якого є найменування місця походження, може бути зареєстроване у якості товарного знаку у випадку подання заявником документу, що підтверджує його право на використання найменування місця походження, до реєструючої організації. Під найменуванням місця походження розуміють географічну назву країни або місцевості (області), що використовується для позначення товару, що походить з цієї країни або місцевості (області), якщо властивості або особливості цього товару винятково або істотним чином визначаються характерними для цієї країни або місцевості (області) природними умовами та/або людськими факторами. Наприклад: “Біломорські візерунки”, “Палех”. Найменування місця походження реєструються у якості товарних знаків.[10, п.3.1.6]

Гудвіл нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю, як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується у визначенні валових витрат платника податку. [1, ст.1]

Патентом називається виданий патентним відомством документ, що надає особі або організації виключне право на використання зазначеногов патенті технічного вирішення.

Патент видається строком на п'ятнадцять років, рахуючи з дня подачі заявки. З того ж дня охороняються права заявника. Ніхто не може без згоди особи, якій належить патент (патентовласника), використати винахід. Патентовласник може видати дозвіл (ліцензію) на використання його винаходу або повністю переуступити патент. Дію патенту може бути припинено достроково у випадках і в порядку, які визначаються Радою Міністрів СРСР (12, із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85, ст.519).

Види ліцензій

1. В залежності від об'єму прав на використання ліцензії розрізняють:

- проста ліцензія надає ліцензіару право самостійно використовувати технічне рішення та можливість заключати аналогічні ліцензійні угоди з іншими ліцензіатами.

- виключна ліцензія передає ліцензіату право виключного використання об'єкта ліцензії, але ліцензіар залишає за собою право використовувати технічне рішення.

- повна ліцензія передбачає перехід до ліцензіата усіх прав передбачених патентом.

2. В залежності від умов, за якими надається дозвіл використовувати об'єкт ліцензії розрізняють:

- добровільна ліцензія.

- примусова ліцензія.

3. В залежності від характеру об'єкта, що передається за ліцензійною угодою розрізняють:

- патентна ліцензія.

- безпатентна ліцензія.

Роялті - платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсацій) за використання або надання дозволу на використання прав інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визнаються об'єктом права власності суб'єкта господарської діяльності, включаючи використання авторських прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва, записи на носіях інформації, права на копіювання і розповсюдження будь-якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права та винаходи, на промислові або наукові зразки, креслення моделі, або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем обробки інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау) [1, ст.1].

 

 

Рис.1.2.

Класифікація нематеріальних ресурсів та активів підприємства.

 

 

Витрати, пов’язані із створенням чи придбанням нематеріального активу, які були відображені як витрати звітного періоду, не підлягають у наступні звітні періоди визнанню як актив.

Не визнаються як актив, а завжди відображаються у складі витрат звітного періоду:

– витрати на рекламу;

– витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

– витрати на створення підприємства та підготовку його основної діяльності (організаційні витрати);

– витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань.

Нематеріальний актив визнається як актив, якщо:

– існує ймовірність отримання у майбутньому економічних вигод підприємством внаслідок його використання;

– його оцінка може бути достовірно визначена. Надходження і оприбуткування будь-якого об’єкта нематеріальних активів на підприємстві мають підтверджуватися відповідними первинними документами, в яких наводяться детальна характеристика об’єкта, його первісна вартість. термін корисного використання, норми зносу (амортизації). місце, де буде використовуватися об’єкт.

Окремі елементи нематеріальних активів мають особливості правового захисту.

Законодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права). Відносини, що складаються у зв'язку із створенням і використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України "Про авторське право і суміжні права" та іншими законодавчими актами України.

До нематеріальних засобів (активів) належать: придбане місце на товарній, фондовій біржах, авторські права, права на інтелектуальну власність і використання земельних ділянок, програмне забезпечення, майнові права, вартість одержаних патентів, ліцензій та інших активів, які не мають матеріальної форми, але дають можливість підприємству отримувати прибуток.

 

1.2. Методи оцінки нематеріальних активів

 

 

У міжнародній практиці існують три головні методи оцінки нематеріальних активів фірми:

- за собівартістю;

- за покупною вартістю;

- за ринковою вартістю.

За собівартістю, як правило оцінюють нематеріальні активи, що створенні самим підприємством, шляхом накопичення всіх витрат, що пов’язані з їх створенням на окремому субрахунку бухгалтерського обліку.

За покупною вартістю оцінюють нематеріальні активи, що купуються в процесі діяльності підприємства. Такі активи оцінюють за їх покупною вартістю на окремих субрахунках бухгалтерського обліку.

Необхідність оцінки ринкової вартості нематеріальних ресурсів виникає у випадку вкладення підприємством нематеріальних активів у статутний фонд іншого підприємства.

Оцінку нематеріальних активів здійснюють у наступній послідовності:

- експертиза об'єктів інтелектуальної власності;

- експертиза охоронних документів (патентів і свідоцтв);

- експертиза прав на інтелектуальну власність.

При визначенні ринкової вартості інтелектуальної власності слід керуватися наступними принципами:

- корисності (ринкову вартість мають такі об'єкти, які здатні задовольняти конкретні потреби при їхньому використанні протягом певного періоду часу);

- попиту та пропозиції (ринкова вартість об'єкта інтелектуальної власності залежить від попиту та пропозиції на ринку й характеру конкуренції продавців і покупців);

- заміщення (ринкова вартість об'єкта не може перевищувати найбільш імовірні витрати на придбання об'єкта еквівалентної корисності);

- очікування (ринкова вартість об'єкта інтелектуальної власності залежить від очікуваної величини, тривалості й імовірності одержання доходів/вигід за певний період часу при найбільш ефективнім його використанні);

- зміни (ринкова вартість об'єкта інтелектуальної власності змінюється в часі й визначається на конкретну дату);

- зовнішнього впливу (ринкова вартість об'єкта залежить від зовнішніх факторів: ринкової інфраструктури, міжнародного й національного законодавства, політики держави в області інтелектуальної власності, можливості й ступеня правового захисту й ін.);

- найбільш ефективного використання (ринкова вартість інтелектуальної власності визначається виходячи зі способу використання інтелектуальної власності, що є економічно виправданим, відповідним до вимог законодавства, фінансово здійсненним, у результаті якого розрахункова величина вартості інтелектуальної власності буде максимальної, а найбільш ефективне використання інтелектуальної власності може не збігатися з її поточним використанням).

У процесі оцінки даних активів можуть використовуватися три підходи: дохідний, ринковий і витратний.

Способи експертної оцінки вартості нематеріальних активів:

1. Експертна оцінка вартості нематеріальних активів може здійснюватися такими способами:

- шляхом визначення сучасної вартості відтворення щодо нематеріальних активів, які взяті на облік в результаті проведеної інвентаризації на дату приватизації;

- шляхом капіталізації прибутків для визначення сумарної вартості нематеріальних активів, що не відображені в бухгалтерському балансі на дату приватизації;

- шляхом поєднання двох способів.

2. Експертна оцінка виявлених при інвентаризації нематеріальних активів при прийнятті їх на облік, на підставі п.17 Положення про інвентарізацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, здійснюється комісією по інвентаризації об'єкта приватизації відповідно до їх сучасної вартості відтворення.

3. Експертна оцінка вартості нематеріальних активів, що не відображені в бухгалтерському балансі об'єкта приватизації, здійснюється за формулою:

, де:

Вна вартість нематеріальних активів, не відображених в балансі, млн. грн.;

Пп - балансовий прибуток об'єкта приватизації після вирахування податку на прибуток за перше півріччя 2012 року з урахуванням помісячної індексації, млн.грн.;

Ск - ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12;

Вб - вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом, складеним на дату приватизації, млн. грн. Врахуванню підлягає лише позитивне значення Вна.

У випадку прийняття рішення про експертну оцінку нематеріальних активів, дооцінка статутного фонду створюваного акціонерного товариства на суму, що враховує потенційну прибутковість, не проводиться.

 

 

1.3. Амортизація нематеріальних активів.

 

Нематеріальні активи за характером функціонування і дією на кінцеві результати виробництва ідентичні основним виробничим засобам. Вони споживаються і використовуються тривалий час з метою одержання додаткового доходу в перспективі. Сказане і є економічною підставою для нарахування на них амортизації. В іншому разі, коли не здійснювати таке нарахування, буде порушений принцип відповідності між доходами і витратами на їх одержання. Доходи при цьому завищуватимуться, а витрати занижуватимуться. І це зрозуміло, адже підприємство одержуватиме за однакових інших умов більший прибуток завдяки позитивній дії нематеріального ресурсу, але витрати на його придбання при цьому не будуть враховані. Слід зазначити, що в окремих випадках нарахування амортизації на нематеріальні активи породжує, на думку окремих економістів, повторний рахунок витрат, оскільки водночас з нарахуванням спрацювання підприємство несе поточні витрати на підтримку активної дії цих нематеріальних ресурсів.

Нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні на баланс).

Нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. До нематеріальних активів з невизначеним строком корисного використання належать ті, щодо яких підприємством не визначено обмеження строку, протягом якого очікується збільшення грошових коштів (чи їх еквівалентів) від використання таких нематеріальних активів.

При визначенні строку корисного використання об'єкта нематеріальних активів слід ураховувати:

- строки корисного використання подібних активів;

- моральний знос, що передбачається;

- правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання;

- очікуваний спосіб використання нематеріального активу підприємством;

- залежність строку корисного використання нематеріального активу від строку корисного використання інших активів підприємства.

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби".

Крім прямолінійного методу нарахування амортизації підприємство може обрати інший метод амортизації, який краще враховує форму надходження економічних вигод від використання нематеріального активу. Можливі методи нарахування амортизації визначені у П(С)БО 7:

1) прямолінійний;

2) зменшення залишкової вартості;

3) прискореного зменшення залишкової вартості;

4) кумулятивний;

5) виробничий.

При розрахунку вартості, яка амортизується, ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

- якщо існує невідмовне зобов’язання іншої особи щодо придбання цього об’єкта наприкінці строку його корисного використання;

- якщо ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання, і припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Бухгалтерські записи з нарахування амортизації є такими:

а) віднесення витрат на амортизацію до певної статті витрат відповідно до сфери використання нематеріального активу (у разі застосування тільки рахунків класу 9):

б) включення витрат на амортизацію до вартості певного необоротного активу.

Наприклад, нарахування амортизації на нематеріальний актив, який використовується у ході виконання робіт, пов’язаних з капітальними інвестиціями.

Особливістю відображення амортизації в бухгалтерському обліку є нарахування амортизації на:

- безоплатно одержані нематеріальні активи;

- нематеріальні активи, придбані (створені) за рахунок цільового фінансування.

При нарахуванні амортизації на безоплатно одержані нематеріальні активи одночасно визнається дохід від безоплатно одержаних активів (операція 3).

При нарахуванні амортизації на нематеріальні активи придбані (створені) за рахунок цільового фінансування одночасно частина доходів майбутнього періоду визнається як інші доходи від звичайної діяльності і відображається у Звіті про фінансові результати за звітний період.

Термін експлуатації та метод амортизації нематеріального активу оцінюються на кожну дату балансу на предмет відповідності новим умовам використання активу. Якщо у наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов отримання майбутніх економічних вигод, то в кінці звітного періоду переглядаються термін корисного використання нематеріального активу та метод його амортизації. Нарахування амортизації, виходячи з нового строку корисного використання та нового методу, починається з місяця, наступного за місяцем змін.

У бухгалтерському обліку з 01 01.2000 р. амортизації підлягають усі нематеріальні активи, що перебувають на балансі підприємства А у податковому обліку витрати, пов'язані з науково-технічним, навчально-методичним забезпеченням господарської діяльності, витрати на проведення дослідних робіт, на виготовлення моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю підприємства, виплати роялті і витрати на придбання нематеріальних активів (які не підлягають амортизації).Не амортизуються, але включаються до складу валових витрат, не підлягає амортизації у податковому обпіку вартість безкоштовно (безоплатно) отриманих нематеріальних активів, а також гудвіл, які до валових витрат підприємства не включаються.

В окремих країнах установлена верхня межа строку нарахування спрацювання: в США і Канаді — 40 років, в Австралії — 20, в Швеції і Голландії — 10, в Японії — 5 років. Законодавством США, Канади та Японії забороняється негайне списання вартості ділової репутації (ціни) фірми.

Особливістю визначення вартості нематеріального активу, яка амортизується, є те, що ліквідаційна вартість, як правило, не передбачається. Отже, вартість, що амортизується по даному ресурсу, дорівнює первісній або переоціненій вартості. Підприємства самостійно вибирають метод нарахування амортизації на нематеріальні активи, враховуючи при цьому динаміку одержання економічної вигоди по роках строку їх корисного використання. В разі, коли неможливо передбачити таку динаміку, використовується прямолінійний метод.

В кінці кожного звітного року підприємства можуть переглядати термін корисного використання нематеріального активу, а також метод нарахування амортизаційних відрахувань, але така дія можлива в тому разі, коли передбачається зміна вказаного терміну або зміна обставин отримання майбутньої економічної вигоди. Умови, за яких починається і припиняється нарахування амортизацій на нематеріальні ресурси, ідентичні тим, що притаманні для основних засобів. Важливо також пам’ятати, що в процесі використання нематеріального активу можливе зменшення його корисності. В цьому випадку втрати від такого зменшення включаються до складу витрат звітного року з одночасним збільшенням у балансі суми зносу такого нематеріального активу.

 

Висновок по розділу 1

 

 

У даній роботі наведене теоретичне узагальнення вітчизняної методології обліку нематеріальних активів, які на сьогодні залишаються достатньо новим і маловивченим аспектом облікової практики.

Головні висновки з даної роботи полягають у наступному: важливим є розуміння, що нематеріальні активи як економічна і облікова категорія характеризується такими основними взаємообумовленими і взаємопов’язаними компонентами, як:

- відсутність матеріально-речовинної (фізичної) структури;

- корисність в реалізації цілей по виробництву продукції (наданню послуг, виконанню робіт) і в управлінні самою фірмою (підприємством);

- перспективність отримання прибутку не тільки в даний момент часу, але і в майбутніх періодах господарської діяльності.

Розходження в оцінці нематеріальних активів між П(С)БО і міжнародною практикою полягає щодо включення витрат на сплату процентів в первинну вартість нематеріальних активів. Зокрема, за міжнародною практикою бухгалтерського обліку в собівартість нематеріальних активів повинні включатися будь-які витрати на підготовку активу до використання за призначенням, які безпосередньо відносяться до нього. Серед вітчизняних науковців досі ведуться дискусії з приводу доцільності такого включення.

Невизначеність отримання економічної вигоди за рахунок використання нематеріальних активів і особливість їх моральної амортизації диктує необхідність перегляду вітчизняної методології нарахування амортизації для забезпечення об’єктивності інформації бухгалтерського обліку та фінансової звітності і правильності прийняття рішень щодо використання нематеріальних активів. Напрямками такого перегляду можуть бути:

- розширення переліку методів амортизації, які можуть використовуватись підприємствами, зокрема шляхом включення у П(С)БО загальновживаних у світовій обліковій практиці методів;

- надання свободи підприємствам у визначенні термінів корисного використання нематеріальних активів. Нематеріальні ресурси підприємства — це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого періоду і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа здобування доходів та невизначені майбутні розміри усіх заходів.

За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або через рідкісність ресурсів.

Поняття нематеріальних ресурсів фактично уточнюється з поняттями об'єктів інтелектуальної власності.

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ДФ ДП «РЕГІОНАЛЬНІ ЕЛЕКТРИЧНІ МЕРЕЖІ»

 

2.1.Загальна організаційно-економічна характеристика ДФ ДП «Регіональні електричні мережі».

 

Донецька філія Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» є структурним підрозділом ПАТ «Донецькообленерго» (далі ДФ ДП «Регілнальні електричні мережі»).

Основною метою діяльності структурної одиниці є досягнення найкращих показників економічної діяльності, спрямованої на одержання необхідного прибутку в цілому по ПАТ «Донбасенерго».

ДФ ДП «Регілнальні електричні мережі» працюють відповідно з основними положеннями Цивільного та Господарського кодексів України, а також інших законодавчих актів України.

Предметом діяльності підприємства є:

- виробництво, передача та постачання електичної енергії;

- постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом;

- експлуатація електроенергетичних об’єктів, споруд, устаткування та іншого обладнання згідно з нормативно-технічними документами;

- організація та проведення обстеження, випробувань та налагодження, а також контроль за станом експлуатації основного та допоміжного тепломеханічного, пилогазоочисного та електричного обладнання та установок;

- паливне та метеріало-технічне забезпечення виробничого процесу;

- надання послуг, які пов’язані з процесом виробництва, передачі,розподілу та постачання електричної енергії;

- надання послуг або виробництво продукції, не пов’язаних безпосередньо з процесом енерговиробництва;

- надання послуг пов’язаних з охороною державної та іншої власності надання послуг з охорони громадян;

- організація і виконання проектно-вишукувальних, науково-дослідних, топографо-геодезичних робіт та кадастрових зйомок, впровадження науково-технічних, конструкторських, технологічних та інших розробок, виконання картографічних робіт, розробка природоохоронних документів проектування об’єктів, пов’язаних з видобуванням та споживанням паливно-енергетичних ресурсів, матеріалів з охорони праці та інших об’єктів;

- розробка та здійснення заходів щодо навчання, підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, тренажу персоналу;

- технічний контроль та аналіз, розробка природоохоронних документів,у яких обґрунтовуються обсяги викидів для отриманню дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

- виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими тепловими мережами, постачання теплової енергії;

- ремонт електичного та тепломеханічного обладнання.

ДФ ДП «Регіональні електричні мережі» наділяється основними фондами й оборотними коштами. Що належать ПАТ «Донецькобленерго». ДФ ДП «Регіональні електричні мережі» має окремий незакінчений баланс, що із всіма активами і пасивами є частиною самостійного балансу ПАТ «Донецькобленерго»,рахунки в установах банку, печатку і штампи зі своїм найменуванням, приналежністю до ПАТ «Донецькобленерго» та адресою.

ДФ ДП «Регіональні електричні мережі» укладає від імені ПАТ «Донецькобленерго» господарські договори з іншими підприємствами організаціями, у межах доведених загальних вартісних показників структурній одиниці для досягнення цілей, визначених Статутом ПАТ «Донецькобленерго» і Положенням про структурну одиницю.

Організаційна структура управління розробляється ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» самостійно, узгоджується і затверджується Головою ПАТ «Донецькобленерго».

Структура ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» складається з підрозділів, що функціонують на підставі положень: цехів, ділянок,служб, відділів та ін..

Керування діяльністю ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» здійснюється директором відповідно до Положення про структурну одиницю.

Директор структурної одиниці призначається на посаду і звільняється з посади Головою Правляння ПАТ «Донецькобленерго». Директор без доручення від імені структурної одиниці представляє її інтереси в усіх установах і організаціях, відкриває розрахункові та інші рахунки в установах банку, розпоряджається коштамиі майном відповідно до чинного законодавства, Статутом ПАТ «Донецькобленерго» і Положення про структурну одиницю, укладає договори від імені ПАТ «Донецькобленерго» та за його дорученням.

Директор ДФ ДП «Регілональні електричні мережі»з урахуванням обсягу виробництва затверджує штатний розклад, призначає на посаду і звільняє з посади працівників ДФ ДП «Регілональні електричні мережі», заохочує працівників і залучає їх до дисциплінарної відповідальності у встановленому порядку. Директор ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» самостійно вірішує всі питання виробничої та господарської діяльності,за винятком віднесених до компетенції органів управління ПАТ «Донецькобленерго» і виборних органів ДФ ДП «Регілональні електричні мережі», видає накази і дає вказівки, обов’язкові для виконання всіма працівниками ДФ ДП «Регілональні електричні мережі».Директор ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» несе відповідальність перед Правлінням ПАТ «Донецькобленерго» за діяльність стрктурної одиниці, за виконання основних завдань,за дотримання договірної,виробничої, фінансової і трудової дисципліни, а також за організацію роботи з забезпечення режиму таємності спецзв’язку, заходів цивільної оборони,мобілізаційної підготовки, виконанню правових і соціально-економічних заходів.

Головний інженер, заступники директора,головний бухгалтер ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» призначаються на посаду і звільняються від посади директором ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» за узгодженням із головою правління ПАТ «Донецькобленерго».Заступники головного інженера, начальники основних цехів, відділів, призначаються директором ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» за узгодженням із заступником голови Правління ПАТ «Донецькобленерго» по компетенції.

Трудовий колектив ДФ ДП «Регілональні електричні мережі» складають усі працівники, що беруть участь своєю працею в її діяльності на основі трудового договору.Між трудовим колективом і адміністрацією складається трудовий договір, яким регулюються виробничі, трудові й економічні відносини трудового колективу з адміністрацією.

Органом, що представляє інтереси трудового колективу ДФ ДП «Регілональні електричні мережі», є профспілковий комітет.

Організаційна структура управління ДФ ДП «Регіональні електричні мережі» представлена на рисунку 2.1.

 

 

На основі звітних документів складемо економічний паспорт підприємства(табл. 2.1.).

 

 

Таблиця 2.1.

Економічний паспорт підприємства за 2010-2011 рр.

 

 

Показники	Роки	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
Чистий дохід від реалізації продукції, тис.грн.	1353823,0	1851796,0
Собівартість реалізованої продукції, тис.грн.	1171027,0	1579976,0
Фінансовий результат від звичайної діяльності до опадаткування, тис.грн.	123249,0	213022,0
Чистий прибуток(збиток), тис.грн.	80194,0	151120,0
Вартість майна підприємства: основних фондів оборотних коштів, тис.грн.
Наявність власних оборотних коштів, тис.грн.
Чисельність робітників, осіб
Фонд оплати праці, тис.грн.	57991,0
Рентабельність продукції,%
Продуктивність праці, грн.		1527,9	410,9