Філософія як наука і теоретична основа світогляду ,специфіка філософського знання.

Філософія - це система знань про світ і про людину в ньому.

В сучасній філософії склалося 2 підходи:

-розуміння філософії як специфічної науки,теоретичного підходу

- філософія один із історичних типів світогляду

Основним питанням світогляду є відношення ЛЮДИНА-СВІТ(суспільство,культура природа).

Філософія як наука. Наука: це сукупність достовірного і істинного знання про світ; це діяльність науковця спрямована на отримання знання;наука це один із соц.. інститутів який забезпечує нормальне функціонування сусп.

Філософія як наука розглядається як філософське знання. Філософія як знання відрізняється від будь якого ін. наукового знання своєю загальністю. ФІЛОСОФСТВУВАННЯ- це критичне розмірковування на філософські теми.Необхідною умовою філософствування є наявність філософського мислення.

МИСЛЕННЯ- узагальнене пізнання об’єктивної дійсності. Філософське мислення х-ється ознаками: 1 раціональність що означає вимогу послідовності несуперечності. 2 абстракність 3 критичність 4 системність 5 вимога логічної а не механічної памяті.; 6 плюралізм-означає що в філософії є багато варіантів вирішення одного питання.

Френсіс Бекон говорив що,основне питання в філософії є «розширення можливостей людини над природою»;РУССО говорив «про соц. несправедливість і нерівність»; ПЛАТОН вважав що філософа цікавить 3 питання:- що таке істина?; - що таке благо?;- що таке краса? КАНТ виділяв питання – що я можу знати?; -що я повинен робити?; - на що я можу сподіватися після смерті?

Основними розділами філософії є:антропологія,онтологія,гносеологія,соц..філософія.

Антропологія проблеми- сутності,антропогенезу,людської свободи,сенсу життя,смерті і безсмертя.

Онтологія проблеми - сутності і першооснови світу,конечності або безкінечності у часіі просторі,чим є світ для людини?,як співвідносяться світ уцілому та явища і процеси.

Гносеологія проблеми – істини,методу пізнання,джерел людського знання,розмежування наукового і ненаукового.

Соц. Філософічні проблеми – критерії історичного процесу,історичного детермінізму, суті і спрямованості історичного процесу.

Давньоіндійська філософія

Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів.

1 Ведичний період (1500-600 роки до н. е.), що охоплює епоху розселення індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення Вед, Брахманів і Упанішад.

2 2 період - Епічний (600-200 роки до н. е.) - створення філософських систем, названих «даршан».

3 3 період - створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад). Лаконічність сутр породила велику коментуючу літературу бхаш'я,. що тлумачила ідеї основоположників філософських систем. Бхаш'ї - форма розвитку індійської філософії аж до XIX ст.

4 4 період - реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.

Один з пам'ятників теоретичної думки Індії - веди (веди буквально - знання) складені мудрецями приблизно в середині І тисячоліття до н. е. Чотири збірники вед (Самхіти) містять гімни (мантри або сукти) і звертання до богів, давні міфи і перекази, правила молитов і жертвопринесень. У ведах відображені і перші філософські елементи пізнання природи і місця людини в навколишньому світі і природі.

виникають брахмани. Брахмани - це коментарі до вед, складені жерцями-брахманами. У кожної з вед свої брахмани, що містять керівництво та опис ведійських обрядів, жертвопринесень, перекази про богів, епічних героїв, царів та ін.

Основні школи

1 Чарвана назва школи походить від слів(«чар»чотитри і «ва» слово)що пов’язане з визначенням чотирьох усвідомлених, сприйнятих елементів: землі (кшитї), води (ан), вогню (агні), повітря (ваю). З різного поєднання таких елементів і виникають усі живі і неживі тіла. Навіть свідомість, що сприймається, визнається лише властивістю тіла, має в основі всі ті ж чотири елементи. Увесь світ для стародавніх індійських матеріалістів - лише випадкове сплетіння чотирьох первісних елементів, які не потребують божественного творіння. Відкидають існування Бога, душі, карми, тобто комплексу уявлень і понять, що панували в релігії, етиці, філософії, а також переселення душ.

2 Буддизм - релігійно-філософське вчення - виникло в Індії у VI-V ст. до н. е. Його засновником вважають індійського принца Сідхарху Гаутаму, який отримав пізніше ім'я Будди - Просвітленого. Найдавнішим джерелом, що містить учення Будди, є Трипітака (Три кошики вчень), укладена його найближчими учнями. Трипітака має три канонічних тексти: «Вінаяпітаку» (правила поведінки), «Абхідхаммапітаку» (філософські погляди на зовнішній світ та буття в ньому людини), «Суттапітаку» (зібрання проповідей і висловів Будди).Буддизм учив, що не тільки смерть, хвороба, старість, горе, сум, бажання, відчай, але й все, що прив'язує людину до земного, є стражданням (духка). Молодість минає, задоволення колись закінчуються, страх людини втратити їх перетворює задоволення на справжні джерела страху, скорботи і страждання. У вченні Будди дається визначення дванадцяти джерел страждань. Усі земні страждання починаються з народження - джаті. Якби людина не народжувалася, то не зазнавала б ні хвороб, ні смерті.

Джайнізм — релігія, що виникла в Індії в VI ст. до н.е. одночасно з буддизмом як опозиція брахманізму, що освячував кастовий лад. Джайнізм виражав інтереси прогресивних верств індійського рабовласницького суспільства.. Джайнізм зберіг ряд елементів брахманізму — віру у перевтілення душ, вчення про карму, про періодичну появу пророків.Джайнізм і буддизм заперечують кастовий лад, вчення про індивідуальне позбавлення від страждань, святість Вед, брахманістські обряди. Обряди джайнізму передбачають поклоніння Джину як божеству, а також його учням, читання священних текстів, прилюдні сповіді.